Ще донедавна до постаті Олега Сенцова я ставилась досить критично. Так, він мужньо тримався на суді (чи таки судилищі у Криму), а згодом – у таборі, висланий світ за очі до Якутії. Але ж це не показник його таланту письменника та кінорежисера. Аж поки не відкрила його книги – «Жизня», «Купите книгу – она смешная», «Хроніки одного голодування». І Сенцов постав у зовсім іншій іпостасі – розумної, іронічної людини, яка буденне повсякдення розмальовує фарбами веселки. До того ж днями митець завітав до Тернополя, й у кластері «Na пошті» відбулася зустріч із ним. І ставлення кардинально змінилося. Адже, погодьтесь, аби з іронією розповідати про «розмови» з ефесбешниками у Криму та сіру робу з червоною смужкою «схильний до втечі» у «ломочному таборі» (де ламаються найцинічніші зеки) – треба мати сталеві нерви. Не дарма земляк Сенцова, лідер кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв сказав, що Олег Сенцов має великий «запас духовної міцності».
Сам митець про себе розповідає живо, розкуто, з нотками іронії та скепсису. Лише двічі голос Олега задрижав – при спогадах, як «Беркут» розганяв у Києві Євромайдан і про зниклих товаришів у Криму.
Написав 6 книг, але письменником себе не відчув
Тернопіль став останнім містом, яке в рамках туру відвідав митець. До того були Вінниця, Чернівці, Івано-Франківськ.
«Мені завжди цікаво спілкуватися з читачами, бо всі ми українці, але у кожного свій світогляд і своє життя, – почав вечір Олег Сенцов. – Я написав шість книжок, але досі письменником себе не відчуваю. Я писав тому, що хотів. Просто викладав на папері свої думки та спогади і ніколи не думав, що ці записи колись будуть видані. Але коли я потрапив до в’язниці, мої книжки побачили світ».
Більше того, автобіографічний роман про дитячі роки «Жизня» перевидається вже учетверте, «Маркете́р» розповідає про студентське життя Олега. А от роман «Купите книгу – она смешная» писався у важкий період життя митця.
– Це був 2011 рік – найчорніший рік у моєму житті. Я писав цей роман ночами, хоч і давався він мені важко. Писав потрохи. Це був дуже важкий період мого життя, бо я перестав займатися бізнесом і почав знімати кіно, усі кошти вклав у цю справу і залишився без грошей, хоча до цього часу жив дуже непогано. Водночас значно погіршились стосунки з дружиною – ми знаходились на межі розлучення, а тут ще у дитини діагностували аутизм. Тож щоби не зійти з розуму, я почав писати цю книжку – дуже веселу, обезбашену, світлу. У передмові, аби підтримати самого себе, я звернувся до 18-ти своїх майбутніх читачів. Я навіть уявити не міг, що колись ця книжка вийде у світ і у неї будуть прихильники, – вів далі письменник. – І коли я вже був у тюрмі, мені почали надходити листи від читачів, у яких вони писали: «Яка класна Ваша книжка «Купіть книгу…», я є одним із вісімнадцяти Ваших читачів». Або: «Я читаю твою книжку і ніби дивлюся кіно!» І не дивно, я ж режисер і пишу сценарії, тому й погляд у мене на літературу кіношний. І тоді я вирішив писати продовження – «Другу також варто придбати». Зараз планую написати третю книгу, яка завершить трилогію. «Купіть книгу…» мені дуже подобається – це весела фантастика з елементами драматургії. Поки що це єдина моя книжка, що мені подобається.
145 днів голодування та яскраві сни у сірій зоні
Уже перебуваючи у колонії «Білий ведмідь» за Полярним колом (Якутія), 14 травня 2018 року, за місяць до початку Чемпіонату світу з футболу в Росії, політв’язень Олег Сенцов оголосив голодування з вимогою звільнити всіх утримуваних Москвою українських політв’язнів.
– Коли я оголосив голодування, мене ізолювали – перевели спочатку в барак, потім – до карцеру. Це такий собі бетонний мішок, дуже неприємне місце, – безбарвним тоном продовжує розповідь кінорежисер і письменник. – У тюрмі ти опиняєшся сам на сам і в тебе з’являється багато часу, думок. Триматися було важко, особливо в перші дні, захотілося поділитися своїми відчуттями, емоціями, роздумами. І я вирішив вести свій щоденник. А як це робити? У камері неможливо щось сховати: це бетонний мішок зі встановленими у двох кутах відеокамерами. Щодня – обшуки, коли все перетрушують, а тебе роздягають догола. Єдиний варіант – писати відкрито. Я попросив зошит, ручку і почав писати. Коли запитали, що пишу, відповів: «Веселу книжку про інопланетян, щоби розвіятись». Просили зошит, щоби почитати. «Читайте!» У мене жахливий почерк. Навіть коли я стараюсь, і то складно розібрати, а там я взагалі писав дуже дрібно, зашифровував слова, без абзаців.
У в’язниці писати про в’язницю заборонено. Це був «ломочний» табір, де катують людей. Там полярна ніч, північне сяйво і 9 місяців зими. Жахливий психологічний тиск, ламаються загартовані зеки! Писати про це все було ризиковано, але коли ти опиняєшся у прірві й на карту поставлене твоє життя, на такі дрібниці перестаєш звертати увагу.
Усім навколо – адвокату і друзям у листах я казав, що пишу класичний роман. Я створив прикриття для себе, вів свій щоденник і був у ньому максимально щирий та відкритий. А ще пообіцяв собі: якщо виживу і збережу щоденник, нічого у тексті не буду переробляти. Тож після звільнення я віддав зошити видавництву «Старого Лева» для розшифровки, часом коректор запитував мене якесь слово, бо щоденник містить багато тюремного сленгу, але я ніколи тексту не перечитував і не збираюся! Двотомник «Хроніки одного голодування» побачив світ у 2020 році. Окрім самого щоденника (1 том), другий том «Чотири з половиною кроки» містить короткі оповідання – розповіді про життя в’язнів та обставини, що привели їх у неволю.
Як не дивно, але сни на зоні бувають цікавіші, ніж у звичайному житті.
20 кг листів
Єдиним контактом із зовнішнім світом у зоні для Олега Сенцова стали листи, що надходили з України, Росії і навіть з Європи.
– Люди, які не знали української чи російської мов, через Google перекладали свої листи і надсилали їх мені. Всі ці історії були дуже важливі для мене. Листи – це така штука, яка дає тобі надію і підтримку, це ніби світло ліхтарика на дні темної криниці. Зеки, особливо політичні, більше чекають листів, ніж передач із ковбасою. Тому що це духовний харч для розуму. Тюрма – місце не вельми добре, але людина завжди тягнеться до чогось доброго. Навіть дуже-дуже погані люди хочуть, щоб їх любили, про них згадували і вони були комусь потрібні. Коли я вже вийшов з тюрми і летів в Україну, в аеропорту Москви зважили мою сумку з листами – 20 кг! Листи завжди були зі мною, я мав маленьку сумку з речами та велику – з листами. Це було 20 кг підтримки часом зовсім незнайомих людей. У полоні й досі знаходиться багато наших співгромадян, і вони дуже чекають листів від нас, – наголосив пан Олег.
Окупація – це зґвалтування, тільки ментальне
Події київського Євромайдану займають окремий розділ у житті Олега Сенцова. Згадуючи про повернення до Криму після окупації (російські «зелені чоловічки» анексували півострів 20 лютого 2014 р.), митець глухим голосом лише прорік:
– Там усе було погано. Коли ти бачиш, як вулицями рідного міста (Сімферополя, – авт.) ходять військові без розпізнавальних знаків, а поруч слухняно, як песенята, йдуть наші міліціянти з відпоротими погонами… Це було дуже важко! Окупація – це як зґвалтування, тільки ментальне. І ми (Автомайдан Криму, – авт.) почали боротися. Допомагали військовим, проводили мітинги. І почалися затримання, а потім і зникнення наших активістів. Двоє моїх знайомих – колишній співробітник севастопольського управління СБУ Василь Черниш та активіст Євромайдану Тимур Шаймарданов – уже 7 років як зникли безвісти.
А потім почали шукати мене, спочатку я переховувався, зрештою, придбав квиток на потяг і хотів їхати воювати на схід, але… Після затримання мене звинуватили у створенні терористичного угруповання, зберіганні вибухівки та вогнепальної зброї. Знаєте, я жартую, що мене поставили на одну площину із всесвітньо відомими терористичними організаціями – Ігіл, Хамас і Сенцов.
Насправді Олег Сенцов – талановитий режисер, письменник, сценарист, продюсер, працює в жанрі авторського кіно. Минулого року завершив роботу над своєю третьою кінострічкою «Носоріг». Прем’єра фільму відбулася в рамках Венеціанського фестивалю, і західні критики прихильно відгукнулися про роботу українського режисера. Днями на Міжнародному фестивалі артхаусного кіно у Батумі виконавця головної ролі – «Носорога» Сергія Філімонова визнали найкращим актором.
Марина Криниця
Цифра: 145 днів голодував Олег Сенцов і припинив його лише через загрозу примусового годування. До речі, одне з найдовших голодувань у часи СРСР тримав Мустафа Джемілєв – аж 303 дні.
БІОГРАФІЯ
Оле́г Сенцо́в – український кінорежисер, сценарист, письменник і громадський активіст народився 13 липня 1976 року у м. Сімферополі (Кримська область, Українська РСР). Є лауреатом премії Сахарова за свободу думки Європарламенту (2018) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (2016).
Зняв кінострічки «Гамер» та «Носоріг», у співавторстві з Ахтемом Сеітаблаєвим – повнометражний фільм «Номери».
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808