Історія життя Богдана Євстаховича Кушнірика зворушлива, сповнена чудодійних моментів. Йому довелося пережити різні перипетії, які до сьогодні залишились у пам’яті. Під час розмови із 78-річним тернополянином ми дізналися багато цікавої інформації. Минулого разу розповіли про чудасії, які траплялися з ним протягом усього життя, а сьогодні читайте історію, що стосується Елеонори – дружини Богдана Євстаховича, які ж дива відбулися з оповідачем після її смерті.
Так сталося, що за 44 роки жінку хірурги оперували 9 разів
Елеонора народилася 7 січня 1949 року, на Різдво. Більшість людей їй говорили: «Ти щаслива, бо народилася на Різдво». Проте одного разу старець зауважив: «Вона перенесе всі муки Христові». Так сталося, що за 44 роки жінку хірурги оперували 9 разів, і кожна наступна операція була важчою за попередню.
– Коли я побачив на засіданні суду щодо розлучення мого друга молоденьку секретарку, хтось мені шепнув із середини душі: «Це і є твоя доля!» Після цього я так і не дав учорашній десятикласниці погуляти у дівках. Ми були щасливі, любов подарувала синів. Легко долали всі труднощі і були щасливі разом, але лише 44 роки, – розпочав розмову Богдан Кушнірик.
Неочікувана смерть старшого сина Віталія у 2008 році стала невимовним горем для дружини Богдана Кушнірика. Через це постійні нервові стреси призвели до захворювання правої щитовидної залози. Ліву два рази оперували в Тернополі і все-таки видалили. Права збільшувалась на очах і почала виділяти зайві гормони, які могли вбити хвору. Іти на операцію вона дуже боялася, хоч спати лише могла тільки на правому боці, бо в грудині хвора залоза тиснула на легені. Пан Богдан просинався вночі і прислухався, чи Елеонора дихає, бо тіло у неї постійно було холодним.
– Одного разу прокинувся, переконався, що вона спить, заснув і приснився мені мій дідо Гринь. Чомусь молодим (35 років приблизно), таким, яким я його не міг знати, бо було тільки неякісне фото молодих Григорія і Ганни після весілля. Стоїть веселий, у чистенькому цайговому костюмі й каже: «Не переживай, Даньку, Неля буде жити 62 роки». Я спитав: «А я?» Дідо усміхнувся і зник. І тут я, щоби настроїти її на операцію в Києві, сказав про сон, але обманув і зазначив: «…84 роки» (стільки прожила моя мама), – продовжив Богдан Євстахович.
Ніби Елеонора погодилася, але все ще переживала, як проходитиме операція. Найжахливіше, чого не очікувала сім’я Кушніриків, було попереду.
– Ми у Києві. Готуємось до операції, яку мали робити після обіду. Неля стоїть у коридорі й чекає, дивиться через вікно на парк і молиться. Потім каже: «Сину, Віталику, якщо все має бути добре, подай якийсь знак». Раптом у парку хтось почав пускати феєрверк. Підбадьорена пішла, й операція пройшла успішно, залоза, чого так боялася Неля, не була вражена раком. А у палаті було 6 хворих і в 4-х виявили рак, – зазначив оповідач.
У пані Елеонори виявили рак, проте «варварське» лікування знищило не ракові клітини
Потрібно зауважити, що лікарі Київського онкодиспансеру не попередили їх про можливу появу в корені язика фальшивої залози, яка може перетворитися на рак. У пані Елеонори його виявили, але друга стадія дала все ще маленьку надію, проте «варварське» столичне лікування знищило не ракові клітини, а захисні сили організму. Лікар утік на море, сім’ю виписали додому. Після цього розпочалися жахливі дні. «Швидка» запропонувала платну палату на два ліжка із санвузлом. Тоді ж приїхала сваха Богдана Євстаховича і вони по черзі були біля неї.
Хвора не бажала когось бачити, але Богдан Кушнірик зателефонував рідним, її друзям і колегам по роботі, щоби вони прийшли попрощатися. Одна співробітниця прийшла з цікавим священником. Він провів сповідь, молився і співав, босим танцював, а головне, переконував Елеонору, що в неї все здорове, навіть щитовидна залоза, якої вже не було. Після цієї процедури від імені Христа Неля сама присіла і сказала: «Мені наче розвиднілось, а було все як у тумані». Потім знову крапельниця на 12 годин і вона заснула спокійним сном. Невже цей священник іменем Христа і своєю енергетикою вилікує?
«Узяв її мобільний, вийшов у коридор, натискаю «вимкнути» – не вимикається»
– Я задрімав. УО5:35 завібрував мій мобільний. Вийшов у коридор. Ніхто не відповідає. Глянув, викликає мене Неля, яка лежить обличчям до стіни, а її телефон на тумбочці. Через 6 хвилин бачу, що засвітився екран її телефону і мені йде виклик. Узяв її мобільний, вийшов у коридор, натискаю «вимкнути» – не вимикається. Відпускаю кнопку, іде виклик, так 6 разів, поки я не витягнув акумулятор. Перевіряю кількість викликів. У мене цифра 33 рази. Але я прийняв лише 6. Ставлю акумулятор у її мобільний, з’явився невідомий сигнал із двох «пі-ПІ». А у її мобільному показано, що викликів було 111, проте мало би бути однаково – або 33, або 111. Видаляю у мобільному хворої всі звукові сигнали, але періодично хаотично бачу, що з’являються нові «пі-ПІ». Зранку їду в майстерню телефонів. Ні в дорозі, ні там сигналів уже не було, і монтери сказали, що всі сигнали знято, телефон нормально працює. Приїхав я додому, і телефон знову подав звук так, наче щось мені розповідає. Коли прийшла моя черга бути поруч із Нелею, я передчував, що це остання ніч, і попросив сваху помінятися чергуванням, бо вдруге бути присутнім при смерті рідної людини могло й для мене закінчитись погано, – пригадує Богдан Євстахович.
О 5:35 сусідові сім’ї Кушніриків приснилося щось жахливе, і він так закричав, що
налякав усіх своїх рідних. У цю хвилину зателефонувала сваха пана Богдана і повідомила про смерть Елеонори.
– І мені стало зрозуміло, що ті виклики попереджали за три доби до смерті: час виклику і був часом смерті о 5:35, 33 виклики – смерть (смерть Ісуса) , а 111 не сто одинадцять, а римське III (три доби). Коли мене впустили у палату, тіло ще було теплим. Я поцілував її, важко у це повірити, але повільно на її обличчі з’явилася усмішка. Це замітила сваха і сказала: «Перед смертю вона питалася, де ти… Тепер втішилась», – розповів Богдан Кушнірик.
У день похорону зійшлися різні люди, найближчі й далекі родичі, навіть прилетів чоловік сестри Богдана Кушнірика. Коли Елеонора лежала на катафалку у квартирі, вони чекали священника, оповідач запропонував йому піти на кухню і випити коньяку за «царство їй небесне». Чоловік не відмовив. Як тільки Богдан Євстахович підняв келих, його наче хтось ударив знизу по долоні, бокал підскочив вище голови і впав на землю. Тоді він сказав: «Неля не хоче, щоб
я пив. Пий і їж, а я йду до покійної».
«Мені тут так добре – ніщо не болить. Але я трохи змучилась»
– Тут мене кличе співробітниця Нелі, яка перехворіла раком грудей. Розповідає дивний сон: лежить Неля у труні в голубій сукні посеред красивої зали, в якій уся підлога з мозаїки. Піднялась і каже: «Мені тут так добре – ніщо не болить. Але я трохи змучилась», і прилягла на лівий бік (померла на лівому боці). Вона запитала: «А де тебе поховають?» Неля: «Біля Віталія». Жінка: «Як, в одну могилу?» Неля: «Ні. Поряд. У нас могила на 4-х». Тільки це сказала, як пролунав різкий жіночий голос: «Какие похороны? Сначала нужно похоронить Наташку!» Спочатку я думав, що жінка вирішила мене заспокоїти тим, що Нелі там добре, але коли почув про Наташку, зрозумів, що жінка говорить правду. Голос нагадував тембр Нелиної мами (тещі з Уралу), а Наташка – двоюрідної сестри дочка, яка вже 2 роки лікувалася від раку грудей… Померла через пів року після смерті Нелі. На весь цей трагічний час я заховав мобільний у шафу, але він мовчав, – продовжив Богдан Кушнірик.
Наступного дня мобільний телефон, той, що лежав у шафі, щось енергійно Богдану Євстаховичу «розповідав». Чоловік вирішив спробувати встановити зв’язок таким способом: «так» – один сигнал, «ні» – два сигнали.
«Нелечко, якщо ти керуєш телефоном, замовкни на 5 хвилин і потім включися», – попросив. Але дарма. Так, наче не чула. І тут я подумав, мабуть, сигнал буде всі 40 діб. Тому завжди носив з собою і її мобільний, – сказав чоловік.
Одного разу Богдан Євстахович поїхав зі своїм братом на риболовлю у село. Ці дві доби телефон мовчав. Елеонора не любила, коли він їздив далеко на риболовлю. Нарешті пан Кушнірик приїхав із Дворіччя у Тернопіль, але вийшов у В. Березовиці, щоби пересісти на маршрутку №18. У той момент дуже різко почав пищати телефон так, як пищить радісна собачка, коли повертається ґазда додому. Тоді Богдан Євстахович зрозумів, що душа дружини чекала його на цій зупинці. До речі, коли чоловік їздив за грибами, телефон постійно щось «розповідав», хоч вони були у лісі біля Залісців.
«Тут підскакує подушка і б’є її по сідницях»
– Наближалися «сороковини». Приїхала Нелина сестра, оскільки відчувала свою провину, вона ж не була на похороні. Церква, кладовище, кафе. Із 34-х запрошених не прийшли двоє. Додому завітали мої брати-близнюки з дружинами, невістка із внуком, Нелина сестра й сусід. Тут невістка каже: «Тату, а у вас сьогодні день народження. Діставайте коньяк, будемо вітати». Випили, і невістка знову каже: «Ідіть у кімнату, а я помию посуд». Заходимо, а братова, яку не дуже любила Неля, хотіла присісти на диван, на якому лежала хвора. Тут підскакує подушка і б’є її по сідницях. Це бачили ми з братом. А жінка аж від страху позеленіла. Каже: «Та так, наче кулаком вдарила», – сказав Богдан Євстахович.
Напевно, душа пані Елеонори не хотіла, щоби жінка сідала на диван, все ж таки недолюблювала її. Коли вже всі гості пішли, залишився тільки пан Богдан і Роза – сестра Нелі. Тут чоловік пригадав, що у нього немає заспокійливих пігулок. Запитав жінку: «Мені треба сходити в чергову аптеку (в нашому домі). Не боїшся?» Вона відповіла, що ні. Коли Богдан Євстахович прийшов до кімнати, побачив налякану Розу, жінка сказала: «Богдане, телефон не пищав, а кричав…».
– Тоді я зрозумів те, що душа Нелі виговорила все сестрі, яка не приїхала ще до живої, а відправился на море. Тоді звернувся до дружини: «Нелю, твоя душа вже має бути на небі. Не пищи». Телефон замовк. Мені так стало погано. Навіщо я це сказав? Прокинувся о 4 ранку, випив чаю і чую чотири сигнали: «пі-ПІ-пі-Пі». Глянув на годинник – 05:35. Це було прощання. І тут же вперше за 43 доби телефон попросив зарядки, – розповів Богдан Євстахович.
За словами оповідача, свідків цього дива було понад сорок: сваха, лікарі, священник, рідня, сусіди і подруги дружини по роботі. Після цього він навіть не сумнівається у тому, що душі продовжують жити і рівно секунда в секунду знаходяться 40 діб на цьому світі. Вони можуть виконувати певні роботи, заряджати своєю енергією акумулятори й говорити чудодійним голосом. І ще
чоловік помітив, що всі померлі сняться молодшими відносно свого справжнього віку. Крім того, душі можуть попередити про біду.
Коли у родині Кушніриків помер син 23 березня, а в тещі пана Богдана 24-го день народження, вони навіть не повідомили їй про смерть улюбленого внука Віталія. Попросили другого сина – Павла привітати її, сказати, що не змогли додзвонитися. Наступного дня їм зателефонувала теща і запитала, чи все добре, бо їй наснився дивний сон: «Іде Віталій від мене на небо. Я його кличу, а він не оглянувся і там зникає». Прожила теща Богдана Євстаховича ще 8 років, а так і не дізналася, що Віталій помер.
Богдан Євстахович радить, що все, чому нас вчили предки, варто пам’ятати.
– Мене Неля дуже хотіла забрати до себе. Тяжка депресія, передінфарктний стан, реанімація. Люди казали, що так буде до річниці, а потім залишить у спокої. Мене щоранку рятував «гідазепам», а іноді і вдень. У річницю забув випити, пом’янули і вже тоді згадав, що не прийняв заспокійливі пігулки, проте не було потреби. Депресія відступила, – підсумував нашу розмову Богдан Кушнірик.
Отже, протягом життя небесні сили з’являються кожній людині, але не кожен звертає увагу на дива, які навколо, або ті, які трапляються з ним. Богдан Євстахович радить, що все, чому нас вчили предки, варто пам’ятати, бо це досвід, а не забобони. Його бабуся вчила, щоби перед будь-якою роботою перехреститися і промовити: «Щезни, нечистий! Не заважай працювати! Допоможи, Боже».
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Богдан Кушнірик, дружина Елеонора, містика, чудасії
3415