О ні, я зараз зовсім не про ковід із карантином. Я про вибори. Про те, чому ми постійно наступаємо на ті ж граблі, аби потім цілих 5 років стогнати, що у всьому винна влада. Про те, як банальна байдужість і бездіяльність – це навіть більше зло, ніж продаж свого голосу за конверт чи гречку.
У жовтні минулого року на виборах у Тернополі втретє переміг Сергій Надал. Із величезним відривом – понад 70% голосів уже в першому турі. І все це би дуже гарно виглядало, якби не одне «але»: участь у голосуванні взяли менше 40% виборців міста. У кількісних показниках картина зовсім інша: із 178 934 виборців за чинного мера проголосували тільки 52 876 людей.
Сьогодні можна знайти тисячу пояснень масової неявки: від довжелезних черг до карантинних обмежень. Однак мусимо констатувати факт: виборця Надала не зупинила жодна перешкода. Можна сто разів кричати, що людей купували антисептиками і грішми. Але визнаймо: не купили навіть половини виборців.
…Нещодавно бабуся із сусіднього будинку підвернула ногу в ямі на моїй вулиці. «Коли вже нарешті ті ями позасипають?» – бідкалась вона. – «Скажіть, а за кого ви голосували на цих виборах?» – запитую. – «За Надала», – й опустила очі. – «То пробачте, пані, але ви самі проголосували за ті ями. Бо вони тут тільки розросталися впродовж його двох попередніх каденцій. І раз ви вибрали його втретє, то вас це влаштовувало»… Бабуся мовчала. Можливо, нарешті до неї дійшло, що тепер аж до осені 2025 року ні вона, ні її ноги вже нікому не потрібні…
Отже, зрозуміло, що як мінімум 60% виборців не отримали жодної «мотивації» проголосувати за діючого мера. Припустимо навіть, що вони не дуже його й хотіли, бо навіть не прийшли на дільницю. Але що завадило обрати з-поміж великої кількості інших кандидатів або просто проголосувати «проти всіх»?
Сьогодні вони вважають себе мало не героями. Бо так само лежачи на дивані, як і в день виборів, гордо строчать коментарі: «А я Надала не вибирав» чи «Я за нього не голосував». Ні, дорогенькі, якраз не голосуючи, ви його вибрали. Вірніше, дали іншим вибрати за вас. Своєю байдужістю і бездіяльністю ви дали йому втретє виграти. І сьогодні ви нарівні з тими, хто в бюлетені поставив «за», несете відповідальність за його діяльність, навіть якщо вона вас тепер кардинально не влаштовує. І якщо ви зараз обурюєтесь черговими МАФами, вирубками чи забудовами, то пам’ятайте: винен не Надал, а ті, хто його обрав або не прийшов на вибори. І других, що важливо, майже вдвічі більше, ніж перших.
Явка виборців – дуже важливий фактор у будь-яких виборах, а особливо місцевих. Від нього залежить не тільки результат голосування, а й рівень довіри до переможця. Бо потім виходить так, що меншість, яка прийшла на дільниці, обрала версію життя на 5 років для мешканців усього населеного пункту. І терпіти, якщо щось піде не так, доведеться всім: і тим, що «за», і тим, що «проти», і тим, хто відлежався на дивані.
Взагалі про вибори в незалежній Україні можна писати ледь не енциклопедію, адже за 30 років їх уже важко перерахувати. Але, незважаючи на такий великий «досвід» плюс два потужних Майдани, з передвиборчих кампаній так і не зникли брудні технології, чорний піар, підкупи, брехня й маніпуляції. Виборці досі не навчилися аналізувати, перевіряти й логічно мислити. Більше того, вони й не прагнуть цього вчитися. І це страшно.
Незважаючи на відкриті кордони до розвинутих країн, безліч інформації в інтернеті, відкриті бази з усіма даними про кандидатів, пересічний виборець банально не готовий опрацювати це все у своїй голові. Начитавшись агітаційних вкидів із різних штабів, він все частіше лягає на диван з думкою «А пішло воно все!» і дає всім бажаючим зробити вибір за нього. При цьому переконаний, що за будь-яких розкладів його совість буде чистою, адже він справді не голосував!
Тому граблі та багаторічне тупцювання на місці з невеликим гойданням вперед-назад – це не через поганих чиновників, корупціонерів при владі чи брехунів-кандидатів. В усьому цьому виборець винен сам. А особливо той, хто заради свого ж майбутнього полінувався простояти пів години в черзі на дільниці.
Джерело: Тижневик "Номер один"