Лисоня – це величавий символ боротьби за волю України, доказ незламності духу та звитяжності українського стрілецтва. 2 вересня 1916 року тут відбулася найкривавіша битва легіону Українських січових стрільців у складі австро-угорських коаліційних військ із російською армією. Перемогу було здобуто ціною втрати більше половини особового складу легіону. Пройшло 105 років із тих героїчних звитяг січовиків, а наші сучасники – депутати Тернопільської районної ради вирішили продати на аукціоні спецдозвіл на користування надрами з метою видобування вапняків Потуторського родовища, що находиться поруч із могилою січовиків, за 150-200 метрів по праву її сторону.
Голова райради тричі ставив питання на голосування
Ситуація мала місце 29 жовтня під час пленарного засідання Тернопільської районної ради. Як повідомила депутатка райради з Бережан Марта Сеньків-Ковбасюк, дане питання тричі ставилося на голосування. Чому тричі? Усе банально просто, перші два рази воно не набрало достатньої кількості голосів. У першій спробі за нього проголосувало 25 депутатів, 13 – утримались , 16 – не голосували, у другій – 27 «за», 12 – утримались і 15 – не голосували. Але голова районної ради, «свободівець» Віктор Козорог, був дуже наполегливий, і третя спроба (а фактично шоста, бо ще тричі треба було голосувати за повернення до порядку денного) виявилась результативною. Як стверджують присутні депутати, за це скандальне рішення проголосували 28 осіб, тобто мінімум від необхідного. Однак на сайті Тернопільської районної ради оприлюднено офіційні результати голосування, де з’явилося 29 «за», 11 – утримались, 14 – не голосували і жоден із народних обранців не був проти.
Список депутатів, які погодилися на продаж на аукціоні спецдозволу на користування надрами родовища біля Лисоні, розміщено на сайті в ПДФ-форматі. Але чомусь він затушований. Очевидно, не випадково, адже керівництво райради добре розуміє, що скандалу не уникнути.
– Невже вам мало кар’єрів, мало грошей? Невже можна нищити таку пам’ятку, такий символ боротьби за Україну? – заявила Марта Сеньків-Ковбасюк, яка представляє в раді фракцію «Голос».
Що цікаво, два колеги із фракції пані Марти позитивно проголосували по цьому питанню (у перших двох спробах утримувались), як і в повному складі вся фракція ВО «Свобода».
– У мене таке враження, що важливі питання спеціально замовчуються, аби нишком зробити те, що заздалегідь заплановано. Не думаю, що на погоджувальній нараді ніхто й нічого не знав і не міг донести своїм фракціям, – дивується депутатка Світлана Гуменна.
Зауважимо, що перед сесією заступник голови Бережанської міської ради Володимир Урдейчук був присутній на профільній депутатській комісії та розповів про ситуацію, яка вже мала місце по цьому родовищу. Зокрема, він повідомив, що ще в 2019 році дане питання піднімалося, у Потуторах було проведено громадські слухання, і жителі висловилися проти даної ініціативи із розробки корисних копалин. Представник Бережанщини запропонував розробляти інші родовища, які є на території Бережанської міської громади, бо в даному випадку однозначно буде супротив місцевого населення. Не допоміг навіть лист Бережанської міської ради з проханням утриматися від розгляду даного питання. Те, що не вдалося у колишньому Бережанському районі, пробують реалізувати через теперішній Тернопільський район.
– Чи готові рити могили задля вигоди? Це питання риторичне! Але небайдужі українці, які цінують історичну пам’ять, зроблять усе, аби державної цінності не знищили або не привели до знищення! – заявила Світлана Гуменна.
Усі дороги ведуть до Трибухівців
Зауважимо, що в проєкт рішення за пропозицією Марти Сеньків-Ковбасюк внесено маленьку, але важливу правку – «за згодою громади». 9 листопада Бережанська міська рада мала би розглянути листа Державної служби геології та надр України, але до того, як поінформували наше видання у мерії, мають бути проведені громадські слухання на території Потуторського старостинського округу.
Якщо проаналізувати, то інтерес до цього родовища прослідковується з села Трибухівці колишнього Бучацького району. В 2019 році видобування корисних копалин на Потуторському родовищі вапняків на горі Лисоня мало намір здійснювати ТОВ «Потутори-камінь» із реєстрацією саме в цьому селі (нині – центр Трибухівської громади). У всякому разі громадські слухання у Потуторах проводилися саме з планованої діяльності цього товариства, засновником і єдиним власником якого є Лілія Олесівна Прокіпчук, котра внесла до статутного фонду ТОВ 20 тисяч гривень. Також ця жінка має відношення до ще кількох приватних структур, які пов’язані з видобувним та аграрним бізнесами на території колишніх Бучацького, Монастириського і Бережанського районів.
Полякам, німцям та московитам не вдалося стерти пам’ять про героїзм січовиків на Лисоні
Нагадаємо, ще у 1927 році за ініціативою Тернопільського воєводського та Бережанського повітового осередків Товариства охорони воєнних могил у пам’ять про героїзм українського стрілецтва на Лисоні насипали меморіальний курган, який відразу став місцем паломництва українців. Це викликало різкий спротив польської влади, яка не могла допустити якнайменших виявів патріотизму та устремлінь до державно-політичної незалежності серед української спільноти в Галичині. Польська поліція забороняла проведення мітингів на Лисоні. Через рік польський уряд видав постанову, згідно з якою всі захоронення вояків на Лисоні переносять на один цвинтар у селі Підвисоке. Українці протестували проти такої наруги в польському сеймі, зверталися з позовами за осквернення могил до суду, врешті відновлювали могили, встановлювали хрест. Та все повторювалося знову. Невдовзі після проголошення у Львові в червні 1941 року Акту відновлення Української Держави на Лисоні пройшов багатотисячний мітинг, на який прибули українці з усіх куточків Галичини. Найбільше було молоді у національних строях, козацькому та стрілецькому вбранні. Після цієї події німецька окупаційна влада заборонила проведення подібних маніфестацій на горі Лисоня. Радянський режим також жорстоко боровся за викорінення з пам’яті українців будь-яких згадок про героїчне минуле українського народу в його прагненні до незалежності. У 1970-х роках поховання на Лисоні ледве вдалося вберегти від розорювання під сільськогосподарські угіддя.
Нині на вершині Лисоні височить хрест скорботи і слави, встановлений у 1994 році як данина світлій пам’яті українських січових стрільців. На мармурових плитах викарбувані імена полеглих тут героїв. Поруч із хрестом збудована капличка для відправ і молитви. 2007 року біля підніжжя хреста скорботи і слави було встановлено державний прапор України, 2008-му – стенд пам’яті.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Бережанщина, вапняк, гора Лисоня, скандал
3811