Він був діджеєм, працював у теленовинах, готувався прийняти сан священника… Проте досі гуляє вуличками рідного міста Львова й упізнає той будинок, де спробував трудитися на будівництві. Життя – це непередбачувана річ. Ми не знаємо, що з нами буде сьогодні, завтра, через тиждень. Олександр Божик теж не знав, що він стане композитором, лауреатом міжнародних та всеукраїнських конкурсів, призером одного з найпопулярніших шоу на українському телебаченні «Україна має таланти», рекордсменом «Книги рекордів України». Після свого феєричного виступу на польському телешоу «Mam talent!» його назвали «Джиммі Хендріксом серед скрипалів». Скрипаль-віртуоз Олександр Божик – про музику, яка лікує, свою сім’ю та концерти.
«Коли я прийшов до школи, то директор сказав, що у мене пальці скрипаля»
– Ви почали грати на скрипці у досить ранньому віці. Як відбулося знайомство з музикою?
– Мій батько випадково побачив оголошення в газеті й вирішив спробувати. Взагалі мої батьки – не професійні музиканти, але по маминій лінії були сільські музики, серед них скрипалі, які грали по весіллях, контрабасисти, барабанщики, кларнетисти. Тому батьки вирішили, щоб я продовжив їхню лінію. Отже, можна сказати, на скрипці я почав грати випадково.
– Чому вирішили грати саме на скрипці?
– Коли я прийшов до школи, то директор сказав, що у мене пальці скрипаля. З його легкої подачі так і сталося. Не знаю, чим мої пальці особливі, але він це побачив.
– Чи уявляли себе деінде, окрім музики?
– Я завжди був у пошуку. Шукав себе в різних професіях, намагався займатися всім, чим можна було. Цікавився танцями, футболом, спортом, математикою, шахами. Але так як я відвідував професійну спеціалізовану музичну школу, то в мене вибору не було. Граю на скрипці вже понад 30 років і не збираюся зупинятися.
– Пам’ятаєте мрію свого дитинства? Вона була пов’язана з музикою?
– Дитинство – це взагалі інше життя. Так, у мене була мрія стати рок-музикантом. Я грав на гітарі, створював пісні, музикував у подорожах, засинав із тією гітарою. Прочитав усі біографії відомих музикантів-гітаристів. Але так сталося, що скрипка – це не рок-інструмент, але я намагаюся її ним зробити.
– Розкажіть трішки про період навчання. Які спогади він залишив?
– 11 років вчився у нашій львівській спеціалізованій музичній школі імені С. Крушельницької. Був не найкращим учнем. Два рази мене навіть виганяли зі школи за прогули. На відмінно завжди знав три предмети, які мені в житті пригодилися. Це фізкультура, скрипка і сольфеджіо. Завдяки їм я зараз вдосконалююся, маю фінансову незалежність. Попри те, що мене зі школи виганяли, я все одно залишився одним із найкращих випускників. Коли був учнем, то дуже любив гуляти, грати у футбол, вчитися було не цікаво. Але на скрипці грав багато, бо без цього ніяк.
– У скільки років з’явилася перша скрипка?
– Коли почав ходити до 1-го класу. Мій батько багато років працював у Москві на будівництві. Близько двох років він заробляв гроші, аби купити мені скрипку. Це період, коли я ходив уже до 8-го класу. Хоч ця скрипка і не вважається хорошим інструментом, але для мене вона цінна, тому що батько важко працював, щоби її купити. До речі, це моя перша професійна повноцінна скрипка.
– Чи пам’ятаєте першу мелодію, яку зіграли бездоганно?
– Такого не було. Пам’ятаю лише першу пісню, з якою вступав до школи. Грав і співав «Жили у бабусі два веселих гусі». Завдяки їй мене і прийняли.
– Пане Олександре, а Ви мріяли стати відомим скрипалем?
– Я ніколи не думав, що на скрипці можна виконувати щось інше, окрім класики. Коли закінчував музичну академію, тоді вже зрозумів, що на скрипці можна експериментувати. Як тільки за кордоном дізнався про дуже цікаву течію – музичний кросовер (класичний твір у сучасному звучанні, – авт.), то зрозумів, що скрипкою можна робити круті речі.
– Десятки років гри на скрипці. Не набридло?
– Не набридло. Я, навпаки, відчуваю задоволення. Розумію, що ще всього не досягнув. Я й у 70 років буду вчитися грати на скрипці, тому що треба підтримувати форму. Зараз мені легко, тому що можу відтворити будь-яку мелодію. На концертах не задумуюся, в якій позиції взяти певну ноту. Я імпровізую, творю прямо на сцені, деколи відчуваю, як публіка хоче, щоб я заграв: голосно чи тихо, швидко чи повільно. Інструментом володію вільно, і це мені дуже допомагає.
«Скрипаль, який хоче бути відомим рок-музикантом, у першу чергу повинен грати класику»
– Яким повинен бути справжній скрипаль?
– Звичайно, що він має бути професіоналом. Те, що я граю, це круто, але потрібно розуміти, що класика набагато складніша. Скрипаль, який хоче бути відомим рок-музикантом, у першу чергу повинен грати класику, оскільки без того ніяк. Якщо без класики одразу починати грати кавери, то це не той рівень.
– Окрім скрипки, на яких музичних інструментах ще граєте?
– Звичайно, на гітарі, ну і добре володію фортепіано. У мене були хороші викладачі, які навчили прекрасної гри. Всю музику, яку пишу, створюю не на скрипці, а на фортепіано.
– Як обираєте пісні, які виконуватимете на сцені?
– Плейлист формую. Ось, для прикладу, їду в машині, чую пісню, думаю: «О, це буде круто звучати на скрипці». Мелодію запам’ятовую, занотовую і розписую на весь колектив. Коли складно або немає вільного часу, то в мене є друзі, які теж професійно це зроблять. У нас великий склад оркестру, одній людині важко розписати всі твори для музикантів.
– Організовуєте концерти тільки в Україні чи ще й за її межами?
– Багато концертів є за кордоном, але, звичайно, хотілося б, щоби їх було ще більше. Із регулярних, то 2 рази на рік їздимо з виступами до Америки, Канади, багато були в Польщі. Концерти вже організували у близько сорока країнах. Шкода, що зараз кордони закриті і все поставлено на паузу. Сподіваюся, що це ненадовго.
– Музику яких відомих артистів виконуєте?
– Абсолютно всіх. Починаючи з Вівальді і до сучасних композиторів. Із сучасних люблю пісні Вакарчука виконувати, «Без Обмежень», Queen обожнюю, Imagine Dragons. Можу експериментувати з Jerry Heil, Калушем.
– Чи є така пісня, яку Ви ніколи не зіграєте?
– Ви маєте на увазі «Мурку» (сміється, – авт.)? Звичайно, що не хочеться грати щось низьковартісне – російську попсу. Я боюся зарікатися, але… До речі, ні на одного російського виконавця каверу не зробив. Не лежить у мене душа до репу, оскільки він переважно співається на одній ноті.
– В якому місті України Вам найбільше запам’ятався виступ?
– Таких виступів було багато, але якщо говоримо про Тернопіль, то мені сподобався перший концерт тут. Декілька років тому ми виступали в драмтеатрі, виконали всю програму, закрилася театральна завіса, а публіка далі почала аплодувати. Відключили вже всі інструменти, але люди не затихали. Ми були шоковані, знову підключили всю техніку і в репертуарі нічого не було, тому деякі пісні повторили ще раз. Чесно, я був вражений, що тернопільська публіка до останнього нас не відпускала.
– У скільки років Ви стали таким відомим?
– Після телешоу «Україна має таланти». У мене й до того було багато гастролей, концертів, але про мене ніхто не знав. Після тієї програми дізналися більше.
– Чи довго думали над тим, аби співпрацювати на сцені з оркестром?
– Оркестр мусить бути. У мене взагалі є багато проєктів. Із дружиною «Bozhyk Duo», де тільки фортепіано і скрипка. Він зараз дуже розвиватиметься, тому що є багато замовлень на таку музику. Так само я люблю виступати з roсk-band, але є певна категорія творів, яка, для прикладу, без брас-квінтету не звучить.
– Чи не задумувались над тим, аби добавити у свій гурт соліста?
– У мене є солісти на концертах. Ми активно залучаємо молодь, яка виступатиме з нами на сцені. Ось запросили дівчинку Соломійку, ходить до 2-го класу. Вона шалена скрипалька. Взагалі я зараз стараюся залучати цікавих інструментальних солістів. До речі, буде електроарфа.
– А чи багато у Вас фанаток? Стільки ж, скільки в Олега Винника?
– Ні, не багато. Але якщо брати загальну аудиторію, то в мене більше фанаток, ніж фанатів.
– А дружина як до цього ставиться? Не ревнує?
– Та в неї немає вибору, вона розуміє. Але ми не ховаємо наших із дружиною відносин. Навпаки, показуємо їх, про донечку всі знають. Багато хто захоплюється нашими спільними виступами. Дружина завжди на сцені у складі нашого оркестру. Я їй вірний.
– А хто вибирав для донечки ім`я? Вікторія – перемога…
– Ми якось зійшлися. Вибирали серед двох імен – Вікторія і Софія. Хотіли таке інтернаціональне ім’я. Мені й дружині більше подобалось Вікторія. Та й ось маємо Вікусю.
– Чи плануєте Вікусю віддати в музичну школу?
– Ми ще не знаємо, чи професійно. Дуже складно чогось досягнути з музичним інструментом. Але як для себе, для загального розвитку вона обов’язково буде співати чи грати. Музика облагороджує людей, а так як вона живе у такій сім’ї, то я думаю, що захоче також спробувати себе у цій сфері.
«На своїх концертах я виконую різножанрову музику, але завершую і починаю завжди роком»
– Якому музичному жанру особисто Ви надаєте перевагу? Це рок?
– У більшості рок. На своїх концертах я виконую різножанрову музику, але завершую і починаю завжди роком. У середині душі я залишився тим рокером, яким був у дитинстві.
– Для Вас те, чим займаєтесь, професія чи хобі?
– Це професія. Багато хто вважає, що займатися музикою – це хобі. Воно так і є, тому що коли грати просто в оркестрі, то це великих фінансових переваг не дає. Але для мене грати на скрипці – це величезне задоволення. Мені немає різниці, скільки людей у залі, я віддаюся абсолютно однаково всюди. Навіть якщо мене ніхто не слухає, я все одно ловлю насолоду від того, що граю на скрипці.
– За роки перебування на сцені ще не зловили «зіркової хвороби»?
– Вона починалася в музичній академії, але мене посадили на місце. На 1-му курсі я почав трішки зазнаватися, але це швидко виправили.
– Часто буваєте вдома чи вічно на гастролях?
– Усе залежить від періоду. Бувало таке, що мене немає місяцями вдома. Колись з оркестром їздили на 3 місяці до Південної Кореї, на 2 роки у Нідерланди з короткою перервою. Зараз гастролі коротші, тому вдома часто.
– Чи було таке, що відмовлялися давати концерт?
– Зараз таке є. Якщо відведена особлива дата, то хочеться побути вдома. Або є виступ на 30 хв, але дорога далека і треба їхати 4 дні, то не хочеться витрачати цей час, щоби трішки пограти на скрипці. Але це робота.
– Крім музики, чим ще цікавитесь?
– Спортом, книгами, хочу трішки більше зайнятися кулінарією. Ще дуже люблю рибалити. Моя дружина знає, що на день народження мені краще подарувати 2-3 дні побути самому і половити рибу.
– Що для Вас означає скрипка?
– Це інструмент, завдяки якому я можу донести слухачеві свій світ, свою музику. З іншої сторони, це засіб для того, щоби бути фінансово незалежним. Ну і це інструмент, на якому я можу показати всі свої емоції. У житті я дуже спокійна людина, але на сцені зі скрипкою, як справжній вогонь. Чим більше концертів я граю, тим мені більше цього хочеться. Навіть у 65-70 років я буду скакати на сцені. Не знаю, чим би займався, якби не було скрипки. Вона для мене все.
– На сьогоднішній день яка у Вас мрія?
– Хочу, щоби реалізувалася моя донечка. У неї дуже хороший слух, вона гарно співає. Якщо Вікуся вийде з нами на концерт чи переможе у світових конкурсах, то я буду найщасливішим батьком на землі.
– Які у Вас плани на майбутнє?
– Побільше концертів, реалізувати всі свої проєкти, вибрати правильну школу для Вікусі, хочу створити сольний проєкт дружини Юлії. Крім цього, планую зробити велику серію концертів на сході України й по цілому світі.
– Що можете побажати нашим читачам?
– Вірити в себе. Щоби чогось досягнути, треба зробити таке, чого ніхто до тебе цього не робив. Якщо вам це подобається, то максимально над тим працювати. Побажаю побільше читати, слухати гарної музики, привчати своїх дітей до правильних концертів. Не думати, що скрипка – це нудно, а прийти на концерт і переконатися, що це цікаво і захоплююче.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: життя, Олександр Божик, професія, скрипаль-віртуоз, сцена, талант
3812