Не просто нині працюється у громадах, особливо, якщо вони не великі і складаються із сіл, де немає потужних виробництв. Саме до таких належить Купчинецька об’єднана територіальна громада. Її голова Ігор Богданович Країнський розповів нашим журналістам, з якими проблемами доводиться стикатися, як їх вдається вирішувати. І трішки про життя поговорили…
«Не міг цього зрозуміти: для чого працювати важко, якщо люди, які не працюють, живуть краще?»
– Ігорю Богдановичу, розкажіть, будь ласка, коли і де Ви народилися, з якої родини походите.
– Народився у с. Купчинці 19 липня 1987 року. Мама працювала вихователькою, а тато – на комбайновому заводі. У школі вчився добре, майже всі роки у мене були похвальні листи та грамоти. Брав участь у багатьох олімпіадах, в основному з математичного спрямування, оскільки моїми улюбленими предметами в школі були математика, фізика, креслення та геометрія. Я навіть вступав на фізико-математичний факультет педвузу, але потім той період натхнення пройшов і вирішив подати документи в ТНЕУ на щось економічне. Тоді економіка була дуже популярною.
– Які події з дитинства Вам найчастіше згадуються? Як взагалі воно пройшло?
– Дитинство було звичайним. Жили в селі біля стадіону. Спортивні ігри мені подобались, однак не любив футболу. До речі, навіть до сьогоднішнього дня сприймаю його пасивно. З дитинства мені найбільше запам’яталася подія зі зламаною ногою і поїздка в Канаду. Через зламану ногу місяць пересувався на милицях. Ну і Канада… Туди ми вилетіли 19 липня з України о першій годині й прилетіли о 6-й годині ранку. Це майже дводобовий день народження у мене був.
– Ким Ви хотіли стати, коли були дитиною?
– Не космонавтом точно, як багато говорять. Прямої мети в мене не було. Передусім хотів стати незалежним від батьків, не хотів працювати важко. У мене на це була «алергія». Я не міг цього зрозуміти: для чого працювати важко, якщо люди, які не працюють, живуть краще? А от ким хотів стати? Ну, головою сільської ради точно ні.
«Під час студентських років зрозумів, що за свої слова та дії потрібно відповідати»
– Вибір майбутньої професії був усвідомлений чи батьки порекомендували?
– Куди йти навчатися – вирішував сам. Вчився на двох факультетах, але закінчив спеціалізацію «управління персоналом та економіка праці». У принципі, це те, чим я зараз займаюся: умови праці, охорона праці, вимоги до робочого місця. Я навіть допомагаю працівникам облаштувати своє робоче місце. Тобто вказую, з якої сторони має світло падати на руку, як правильно комп’ютер поставити тощо.
– Як пройшли студентські роки? Що для Вас тоді було на першому плані – навчання чи емоції студента?
– Мені здається, що тоді стала формуватися моя свідомість. Я почав розуміти, що за мене ніхто не заступиться. Усі випробування, які в моєму житті будуть, – це моє, це мій шлях, який потрібно пройти самому. Я зрозумів під час студентських років, що за свої слова та дії потрібно відповідати. Все, що ти робиш, вплине на твоє майбутнє. Як проходило навчання? Скажу відверто, навчався. Декілька разів були випадки, коли викладачі заставляли вивчити те, що мені не подобалось. Вони розуміли, що потенціал у мене більший, ніж я на той момент знав. Студентські роки для мене пройшли дуже швидко. Я добирався на навчання із села, у Тернополі на той час не жив. Цікавіше було в Купчинцях, а не в місті. Студентські роки – це друзі. Ми займалися ремонтом різних автомобілів, можна сказати, що це було моє хобі. На той час мене більше цікавила механіка, ніж економіка. Хоча й економіку також учив.
– Пам’ятаєте, як заробили перші гроші?
– Із дитинства любив слухати музику. У мене на той час було достатньо магнітофонів, касет. Так склалося, що я, напевно, один із перших, хто мав комп’ютер. На ньому в мене було дуже багато пісень, кожну знав бездоганно. Словом, можна сказати, що я був діджеєм. За одну дискотеку заробляв 50 гривень. Будучи студентом на першому курсі, я мав своїх 150 гривень у тиждень, оскільки тричі організовував дискотеку.
«Опозиція хотіла мене загнати в такі рамки, в яких би не зміг працювати морально, психологічно й фізично»
–Хто був ініціатором того, аби Ви стали головою Купчинецької громади?
– Я не можу сказати, як усе відбулося. На той час у моєму закордонному паспорті було багато печаток. Я бачив, як живуть люди у світі. Після цього зрозумів єдиний момент: для того, щоби краще жити, потрібно щось робити. Немає такої людини, яка прийде з чарівною паличкою і прокладе тротуари, новий асфальт, приведе в порядок школи. Напевно, ініціаторами того, аби я став головою громади, були мої друзі. Вони хотіли, щоби громадою керувала людина, яка знає тут усі проблеми, яка тут живе. Я їх послухався, пішов і написав заяву. Перед тим як стати головою Купчинецької громади, я займався своєю справою, мав стабільний дохід. Але потім усе змінилося. Потрібно було вивчити законодавство, зрозуміти, як у цілому працює державна установа, що таке казначейство. Для мене це був темний ліс… Я не розумів, чому гроші виділяються на дві статті закупівлі. Слово «проєкт» прирівнювалось до абсурду, тому що я знав одне: якщо хочу щось зробити, то роблю, а не чекаю дядька, який розкаже свій алгоритм. Для мене було простіше зробити, а потім оцінити свою роботу. Але виявилось, що там усе зовсім не так.
– Охарактеризуйте перші дні роботи як голови Купчинецької громади. З якими проблемами довелось зіткнутися?
– Перші дні роботи – це перша сесія, яка тривала з 10-ї до 23.30 год. Вона була без перекурів, обіду та вечері. Приїжджаю додому, а дружина шокована. У перші дні роботи я мав створити громаду, оскільки інші були створені в 2015 році, а наша – в 2019-му. Пройшли роки, багато чого змінилося, до кого не телефонував – ніхто нічого не знав. Із 19 січня 2019 року почали формувати бюджет. Я думаю, що в депутатському корпусі були ті люди, які мене ненавиділи. Всі питання, що були в порядку денному, вони спеціально розтягували, по-своєму перекручували. На той момент я настільки був далекий від усього й опозиція хотіла мене загнати в такі рамки, в яких би не зміг працювати морально, психологічно й фізично. Словом, початки були важкими. Але ми працюємо, стараємось, та морально було дуже складно.
– Що вдалося зробити в громаді за період Вашого керівництва?
– Ті питання, які були болючими для громади в цілому, вдалося виконати за перший рік роботи. Ми перекрили школи, організували другу групу в садочку, зробили гімназію з дошкільним відділом, побудували стадіон зі штучним покриттям. Відремонтували клуби, навели порядки всередині шкіл. Купили автобус для громади, перенесли амбулаторію, по субвенції у нас працює сімейна медицина. Ми підписали договір про міжбюджетний трансферт із Козівською громадою, і вони надають нам цю послугу, а ми її повністю фінансуємо. Також навели порядок на всіх кладовищах громади, розчистили чагарники. Провели вуличне освітлення, де його не було. Проблемні дороги підсипали щебенем і гравієм. Зробили дійсно багато. Я дякую всім працівникам, які долучаються до роботи, викладаються на всі 100%. Особлива подяка керівнику комунального підприємства. Ми купили трактор, причеп, мульчар, навантажувач. На сьогодні в нас немає проблем, які були з технікою на початку. Звичайно, було багато рутинних справ, але попри те ми виходили на суботники, наводили порядки в кожному селі. Наступного року, створивши комунальне підприємство, зрозуміли, що роботу можна виконати в більшому об’ємі та з меншими затратами.
– Які основні проблеми громади сьогодні?
– Дороги. Більшість людей побачили кращі дороги, але ми розуміємо, що один кілометр коштує дуже дорого. Віддати весь бюджет розвитку на це – думаю, що такого не зрозуміють.
«Протягом року введемо нові вимоги щодо харчоблоків»
ؘ– Чи відчуваєте підтримку та розуміння жителів ОТГ, депутатського корпусу? Як співпрацюєте?
– Я хочу іти у тому напрямку, в якому рухається світ. Із депутатським корпусом уже співпрацюємо краще. Всі жителі громади і депутати розуміють ті проблеми, які є в громаді. Ми спілкуємось щодо їхньої пріоритетності. Обговорюємо, скільки грошей потрібно виділити на школу. Цього року плануємо довести до норм HACCP одну з їдалень. Сподіваємось, що протягом цього року введемо нові вимоги щодо харчоблоків. Плануємо утеплити фасад школи, оскільки це також необхідно. Останні три роки мого очільництва я намагався віддати перевагу приміщенням усередині. Кожного року ремонтували по 2-3 класи: поклали ламінат, закупили парти, дошки. Але не всі люди в громаді могли їх побачити. Ось коли починали підсипати дорогу чи проводити вуличне освітлення, то роботу помітили. Цього року плануємо реалізувати план, який обговорили з народним депутатом Іваном Адамовичем Чайківським, щодо будівництва культурного центру в Купчинцях.
– Яка у Купчинецькій громаді демографічна ситуація?
– На сьогодні демографічна ситуація, напевно, є позитивною. Коли створилася громада, то тоді чіткого перепису населення не було. За документами було 4000 осіб, зараз – 3500. У громаду входять п’ять сіл, майже у кожному проживає близько 1000 чоловік. Навіть якщо у нас зараз жителів менше, ніж було на початку, то я все одно бачу, що є приріст, створюються робочі місця. У нашій громаді є всі необхідні речі для комфортного життя: кафе, достатньо магазинів, амбулаторія, садочки, школи.
«Культура переживає стресовий період»
– Як би Ви охарактеризували культурне та спортивне життя громади?
– У спорті нам є ким пишатися. Це наша футбольна команда. Футбол не є моїм основним хобі, але я його підтримую, стараюся до цього виду спорту долучитися і фінансово, і морально, і представницьким іменем. У цьому році ми проводили захід до дня Покрови. Приїхали 6 команд. Було би дивно, якби наші футболісти не взяли першого місця. Із футболу наша команда також виграла першість району, взяли останній кубок тогочасного Козівського району. Звичайно, були змагання між громадами, також ми брали там участь. До речі, зараз наша команда грає у Тернопільській футзальній лізі, претендує на призове місце. Вони – справжні молодці! Я завжди намагаюся їм допомогти, спонсора знайти, долучитися громадою до змагань. Що ж сказати за культуру? Вона зараз переживає стресовий період. Але є трішки позитиву: вдалося відремонтувати клуби. Коли вийдемо з карантину, то місцеві жителі матимуть де провести дозвілля. Плануємо відродити 1990-ті роки, коли «крутили» фільми. Хочемо запровадити різні гуртки. Гадаю, що буде цікаво.
– Чи є така громада, досвід якої Ви хотіли би перейняти?
– Я думаю, що кожна громада – індивідуальна. Можливо, переймання досвіду за певними напрямками є, але в цілому когось наслідувати не буду.
– Більшість голів громади – це люди старшого віку. Оскільки Ви досить молодий, чи просите поради в інших очільників?
– Звичайно. Раджуся з головою Козлівської громади Володимиром Колісником, Козівської громади – Сергієм Добалюком, хоча він має менше практики як голова, але багато працював у державних органах, із головою Монастириської громади Андрієм Старухом, Білецької громади – Дмитром Маликом. Це люди, з якими завжди є про що поговорити. Вони мають свій досвід, яким завжди діляться.
– Будучи головою, хоч раз шкодували про щось неправильно зроблене?
– Ні. Я вважаю, що вся робота, яка виконується, – це досвід.
– На посаді голови громади ким Ви себе позиціонуєте – політиком чи господарником?
– Господарником. До політики ще далеко. Я не веду активно «Facebook», «Instagram», так як політикам на даний момент пасує. Просто займаюся проблемами, які є в нас у громаді. Вирішую банальні проблемні питання. Говорю з людьми, психологічно на них впливаю, проводжу роз’яснювальну роботу. За останні два тижні було багато вітрів, які наробили людям шкоди. Виникали проблеми з опаленням. Зникло світло, а в когось потік котел, який на дровах. Коли я їду селами громади, то дивлюся, що мені не подобається, і думаю, як би так зробити, щоби сподобалось.
«Ті сторони, яких мені бракує, доповнює дружина, а я – її»
– Розкажіть трішки про свою сім’ю. Як познайомилися з дружиною?
– Дружина – це моя сусідка (сміється, – авт.). Знайомі ми ще з дитинства. Вона працює лікарем акушер-гінекологом. Дуже любить свою роботу.
– Ваша дружина – та ідеальна жінка, яку Ви шукали протягом свого життя?
– Звичайно. Ті сторони, яких мені бракує, доповнює дружина, а я – її. Ось така в нас гармонія. Ми можемо вказати одне одному на якісь недоліки, як їх виправити, допомогти, підтримати. Буває фізична допомога, а буває моральна. Так як у кожній сім’ї. Пройшло 6 років після нашого весілля, але зустрічалися ще до того 8 чи 10 років, тому одне одного дуже добре знаємо. Це така любов із дитинства.
– Чи є у Вашій сім’ї традиції, яким ніколи не зраджуєте?
– Напевно, це той період у році, який ми виділяємо для відпочинку. Або у Карпати, або за кордон їдемо. Це дійсно традиції, яким ми не зраджуємо.
– Чи часто коханій робите подарунки?
– Я думаю, що так.
– Який останній подарунок дружина зробила Вам?
– Катя мені подарувала сорочку, а я їй – годинник. Дарую також квіти. Не регулярно, але на свята завжди.
– Дружина часто готує Ваші улюблені страви чи цю ініціативу Ви берете на себе?
– Я готувати не люблю, навіть не вмію. Катя ж взагалі дуже смачно готує.
– А яка Ваша найулюбленіша страва?
– Люблю борщ, плов, сирний суп, різні салати, навіть бутерброди з ікрою, солянку – фірмову страву на сьогодні. До речі, у нас таке навіть буває, що десь почули чи подумали про якусь страву, знайшли в інтернеті рецепт і через дві години дружина її приготувала.
«На початку керівництва громадою читав різні публікації, мене переповнювали негативні емоції, навіть заспокійливе пив»
– Які у Вас захоплення?
– Риболовля, електроніка – гаджети, дуже люблю цим «постраждати». Колись була фотографія, зараз, на жаль, уже менше. У мене є дзеркальний фотоапарат. До речі, на рибалку не їду за мішком риби, а просто заради того, аби провести приємно час: відпочити морально й фізично. Завжди під час риболовлі фотографую природу, лебедів, воду.
– Якому відпочинку віддаєте перевагу – гірському чи на морі?
– Більше люблю Карпати. Блукати по горах чи кататися на лижах – це не моє, але літом ми туди завжди їздимо, бо там свіже повітря, вологий клімат.
– Чи часто відпочиваєте?
– Хоча б один раз в рік стараємось кудись поїхати.
– Робота для Вас приносить задоволення чи Ви працюєте, аби заробити кошти й забезпечити сім’ю?
– Місцями. На початках я бачив проблему в Купчинецькій школі. Там протікав дах. На другому поверсі стікала вода і підставляли відра. Розумів, що це найболючіше, терміново потрібно лагодити дах. Сьогодні дивлюся на школу і розумію, що вдалося вирішити цю проблему. Зробили ремонт в одному з клубів, усі зайшли і побачили результат. Біля кожної школи поставили тренажери, це також позитивний момент. Робота, яка дає конкретний результат, дійсно тішить. До речі, в’їжджаю в Яструбове й бачу стадіон. Я гордий і радий, що мені вдалося з Іваном Чайківським зробити те, чого так давно чекали жителі нашої громади.
– Яка Ваша улюблена книга чи фільм?
– Улюблена книга, яку би порекомендував прочитати усім, – Д.С. Клейсон «Найбагатша людина у Вавилоні». Ну і ще мені припала до душі книга Р. Кійосакі «Багатий тато. Бідний тато». А фільмів я взагалі не дивлюся.
– Якому стилю одягу надаєте перевагу?
– Спортивному, зручному. Хоча на даний момент у гардеробі спортивного нічого не залишилося.
– На Вашу думку, що найкраще загартовує людину?
– Загартовує людину той момент, коли вона виходить із комфортної зони і долає труднощі. На початку керівництва громадою я заходив у «Facebook», читав різні публікації, мене переповнювали негативні емоції, навіть заспокійливе пив. А ось тепер усе добре, будь-яку критику сприймаю нормально. Я на тому вже загартувався. Людині важко адаптуватися до того, з чим вона взагалі не стикалася лоб в лоб, як то кажуть. Пережити кілька разів одну й ту саму ситуацію – це як їзда на автомобілі. Початки даються важко, але далі звикаєш. Це стає буденністю. Звичайно, є стресові ситуації, але це випробування, які роблять нас сильнішими. Все, що тебе не вбиває, робить тільки сильнішим!
«Я бачив світ і хочу, щоби він побачив нас»
– Ви згадали про автомобіль. Яке авто у голови Купчинецької громади?
– Користуюся автомобілем дружини. Як тільки вона отримала права, батьки їй купили авто. Це «Mazda». Вона мені дуже підходить, оскільки є невеликою, в неї хороший розхід палива.
– Яким, на Вашу думку, повинен бути успішний голова громади?
– Такий, за яким ходять люди. Він повинен показати результат роботи, який би задовольняв більшу половину жителів.
– Чи є у Вас девіз, яким користуєтесь у житті?
– Зараз нічого конкретного сказати не можу. Я читаю складну літературу і кожного дня знаходжу цікаві фрази, які спонукають робити щось по-новому. Скажемо так: час лікує. У мене зараз багато болючих моментів, які вражають. Але згодом цей період проходить. Позичу фразу в голови Підгородянської громади, він казав: «Нам тут жити!» Я бачив світ і хочу, щоби він побачив нас.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812