Йому не стає ніяково та образливо, коли говорять, що він ексзаступник міського голови, адже з даної посади пішов самостійно, з високо піднятою головою та чистою совістю. Його кандидатура незадовго до виборів наробила дуже багато галасу. Незважаючи на поразку, його персона цікавить багатьох, а плани, вміння і напрацювання навіть вражають. Як живе, чим займається та куди зник Леонід Бицюра? Відповіді на ці запитання ми шукали разом з нашим героєм.
У 2021 році колишній заступник голови ТОДА Леонід Бицюра захистив магістерську в Тернопільському національному медичному університеті ім. І. Горбачевського. Для нього це вже п’ятий диплом. Таке бажання до знань та нових умінь у Леоніда Олексійовича давно. Він не може собі дозволити бути некомпетентним у питаннях, які його цікавлять, не вдовольняється загальними азами, а цілеспрямовано вивчає кожну деталь. Напевне, такі риси й допомогли йому мати незаплямовану репутацію, бути людиною слова та ставити високі цілі, до яких він упевнено продовжує йти.
«Влада має бути гнучкою»
– Повернімося у минуле і пригадаймо, що після оголошених результатів виборів Ви власноруч написали заяву на звільнення, яка була успішно підписана діючим міським головою…
– Ви дуже правильно підмітили, що я покинув посаду із чистою совістю, це справді так. Після 15 років у міській раді, обласній державній адміністрації мені потрібно було рухатися далі, і я вирішив представити тернополянам програму розвитку міста, яка була однією з найякісніших серед тих, які були запропоновані на виборах 2020 року. На даний час вона може бути використана (і я в цьому не сумніваюся) діючими управлінцями міста. Програма відображала розвиток усіх сфер життя: інфраструктури, транспорту, комунальної сфери, архітектури, тарифів водопостачання, соціальної політики, культури, освіти. Це було свого роду комплексне бачення. Але містяни підтримали інший шлях функціонування міста, зрештою, це їхній вибір. Моя позиція була повністю продемонстрована. Пригадую 2006 рік, коли завдяки таким, як я, фракція «Свобода» вперше і з’явилася у міській раді. Моя партійна робота була результативною не лише на рівні міста, а й області. Тому до якості моєї праці жодних претензій бути не може, адже цих 15 років я викладався максимально, віддавши цим структурам свій життєвий час та ресурс.
– Чи не було шкода покидати роботу, в яку Ви вклали набагато більше, ніж Ваші попередники?
– Ні, не було. Але я знаю, що мій досвід міг бути ще більш результативним для Тернополя. І це не мої гіпотези, це факт. Є два міста, які нас випередили за останні кілька років. Це Хмельницький та Івано-Франківськ. Там, де є інновації, свіжий погляд на розвиток регіону, населених пунктів, де є конкуренція поглядів, розуміння того, що треба рухатися швидко, а не будувати власну провінційну монополійку, ті міста завжди будуть попереду. Влада має бути гнучкою, враховувати різні середовища, адаптивною до вимог суспільства й до викликів, яких у Тернополі, на жаль, маса. А не вирішуються вони не через те, що задавнені і непідйомні, а тому що урядовці бояться їх зачепити.
– Вам стало легше, коли Ви покинули управлінську посаду, чи нам здається?
– Не здається. Я пішов з легкістю, вільним, без докорів сумління та жалості. У мене не було сумнівів, адже ніколи не приховував того факту, що я готовий не лише очолити місто, а й регіон. З цими завданнями спокійно міг би справитися, тому, виходячи з вашого запитання, скажу, що мені було тісно. Коли розумієш, що твоє бачення може бути більш ефективним, залишатися немає змісту. Коли ти не можеш застосувати свій досвід та знання, це також психологічний дискомфорт, тому треба йти далі.
«Витрачати час на особисті міжусобиці, вияснювати конфлікти і розбиратися в них – це не моє»
– У яких стосунках Ви із діючою на даний час владою?
– Я сприйняв результати виборів. Прийняв, що для виборців «ось так» зручніше. Люди заслуговують на ту владу, яку обрали. Зі своєї сторони я ні на кого зла не тримаю, бажаю успіху всім, адже ми розуміємо, що є люди, від яких залежить розвиток нашого міста, життя в цілому. Але не варто приховувати, що є зміни, які навіть після зміни влади відвернути неможливо. До прикладу, архітектурне планування, яке залишається з містом на сотні роки. Давно для себе визначив, що повинен залишити по собі хороший слід. Тому витрачати час на особисті міжусобиці, вияснювати конфлікти і розбиратися в них – це не моє. Моє – це розвиток, люди, цінування часу і нові перспективи.
– Ще одним питанням, яке цікавить багатьох, є робота з молодими людьми. Зокрема кіноіндустрія…
– Кіноіндустрія – це була одна із тем, щоби довести, що при бажанні можна зробити все. Свого часу за 4 роки ми добилися того, що про Тернопіль заговорили як про місто, в якому працює і розвивається молодь, зокрема у плані кіно. Я вперше привіз сюди володаря «Оскара», і не відомо, чи це повториться. Кіно – це був виклик! Не приховую, що було вкладено не лише власні сили, а й ресурси із власного гаманця. Мені було важливо залишити студії, людей, які би підхопили цей рух, захопити їх, щоби процес рухався. Зараз моя увага перейшла на науково-викладацьку діяльність, але хотів би, щоби ця тема не зникала і Тернопіль справді був тією «Молодіжною столицею», де є розвиток для молоді та робота.
– Ви торкаєтесь болючої теми, адже молоді люди покидають місто у пошуках кращого життя чи заробітків. Напевне, через рік Тернопіль важко буде назвати «Молодіжною столицею» …
– Тут вигадувати нічого не треба, бо давно все пораховано і всім це відомо, але чомусь замовчують. Тернопільська область – це депресивний регіон, і переконатися в цьому можна, глянувши на деформовану структуру ринку праці й деформовану економіку. Ми критично залежні від бюджету, натомість внутрішній споживчий ринок дуже низький. А молодь – це один з індикаторів, і орієнтується вона на матеріальні фактори та відчуття потрібності. Перше – житло, друге – робота, яка повинна бути високооплачувана. Ціни на житло ви самі бачите які, це космічні суми. Молодій людині заробити законно – не реально. Що ж до відчуття потрібності – то має бути можливість молоді впливати на процеси. Якщо стратегія міста в тому, щоби сюди з’їжджалися люди пенсійного віку, тоді все робимо правильно. Місто з дворами, став є – чим не місце для щасливої старості? Хоча екологія, повітря – це окрема тема, яка нас тривожить.
– Ви є членом Міжнародної водної асоціації і першим заявили, що у тернопільському ставі купатися заборонено, проте наукові дослідження води продовжують ігнорувати…
– У сферу моїх наукових інтересів входять питання енергоефективності, води, кліматичних змін. Майже 10 років займаюся дослідженнями тернопільського ставу, в 2014-му ініціював будівництво «Водної арени», з 2016-го моя команда спроєктувала тернопільські фонтани, розчистку дна водойми, дощовий колектор. Звичайно, слід продовжувати реанімацію ставу. У певні періоди категорично не можна купатися у водосховищі вагітним жінкам та дітям. Я проводив не одне дослідження і чітко знаю, чому вживаю слово «категорично».
«Щоби вловити всі тонкощі, варто пірнути в цей ритм з головою»
– Як далі розвивалося Ваше життя, адже Ви зникли з поля зору більшості тернополян?
– Насправді я нікуди не зникав. Навіть не можу сказати, що повноцінно відпочив. Практично одразу пішов працювати в університет. За декілька місяців мене чекав захист моєї дисертації з енергоефективності, до якої, відверто кажучи, руки не доходили понад 20 років. До речі, новину про те, що моя дисертація затверджена, отримав, коли лежав на лікарняному ліжку. Я важко переніс ковід, імовірно, всі стреси нашарувалися одне на одне.
Ще одна подія, яка для мене стала значущою, – це закінчення магістратури в медичному університеті. Цей напрям мене дуже цікавив, адже свого часу відповідав за медичну галузь, займався реформуванням лікарень. Тому мені було важливо не лише слухати пропозиції, а й розібратися самому в даній темі. Я успішно здав «КРОК», чим пишаюся, і зараз займаюся викладацькою діяльністю у двох університетах.
– Розкажіть про сьогоднішню Вашу роботу.
– У Західноукраїнському національному університеті керую кафедрою екології та охорони здоров’я. Викладаю студентам урбоекологію. Дана дисципліна стосується розвитку міст в умовах сталого розвитку. Перша моя лекція була присвячена світовому досвіду якісної урбаністики, це те, що стосується влаштування міста в сучасних умовах. Також викладаю геоінформаційні системи та медичну екологію. У педагогічному університеті викладаю агроекологію, регіональні екологічні проблеми, аквакультуру та економіку природокористування.
– Ви кардинально змінили своє життя, однак Ваша зайнятість не стала меншою…
– Напевне, мене зрозуміють ті, які звикли бути в постійному русі, пошуку чогось нового. Зізнаюся вам, що коли ти перебуваєш у зрілому віці, то змінювати кардинально свій рід зайнятості є доволі непросто. І щоби вловити всі тонкощі, варто пірнути в цей ритм з головою. Не розбиратися поверхнево, а знати і розуміти суть. Це стосується будь-чого. Навчальні програми, плани, освітні програми, спеціальності тощо – це ті речі, з якими я не стикався ніколи, хіба що в студентські роки.
– Переконана, Вас любить і викладацький склад, і студенти…
– Я поважаю студентів, а це головне. До кожного звертаюся на «ви». Мені важливо, щоби вони розуміли мене і предмет. Я намагаюся підібрати потрібний ключ до них, щоби було бажання вчитися та мотивація. Поняття «екологія» має понад 50 визначень, та мені не потрібне бездумне заучування, власне розуміння цінується більше, адже саме воно і залишиться зі студентами на все життя. Важливо, як вони це використають у житті.
«Чи чекати мене у кріслі мера, губернатора, міністра? Побачимо…»
– Нам вдалося дізнатися, що попри викладацьку діяльність, Ви часто відвідуєте ОТГ, систематично ведете перемовини та створюєте проєкти. Розкажіть детальніше про цю роботу?
– Добре обізнаний, як розвиваються громади за кордоном, там, де пройшла адміністративно-територіальна реформа. Громади стали основним суб’єктом територіального управління, і мені цікаво працювати з тими із них, які мають багато завдань в екологічній політиці й готові до їхнього вирішення. На даний час законодавство передбачає формування цілісної власної екологічної політики на рівні громади. Оскільки на місцях спеціалістів не завжди вистачає, тому я з радістю консультую, співпрацюю, намагаюся шукати можливості, як вивести громаду на новий рівень. Одним із таких проєктів був спільний із Хоростківською громадою. Ми працювали з фондом «Відродження» і Школою лідерів громад. Відбувалися дослідження проблематики на рівні громади, проводився екологічний аудит, і було запропоновано своє бачення щодо вирішення багатьох питань. Хоростків увійшов до числа фіналістів даної програми і став першим з Тернопільської області. Даний проєкт конкурував з самою Одесою. Хотілось би, звісно, щоби інші міста області також були представлені, але…
– І на завершення, чи чекати нам Вашої кандидатури на посаду мера Тернополя ще раз?
– Вам, напевне, відомий той факт, що я є спікером «Школи мерів» і моя спеціалізація – «Управління містом в екстремальних умовах». Звичайно, маю чітке розуміння і досвід, як вивести місто і регіон на вищий рівень, і не лише через статистику. Свого часу я відмовився від посади заступника міністра, бо вважав себе неготовим, оскільки на той час не пройшов обласного рівня. Переконаний, що потрібно працювати над собою, постійно навчатися, здобувати передовий досвід. Найгірше – розчарувати самого себе та безрезультатно втратити час.
Місто, регіон, країна – не поле для експериментів! Всі ми йдемо до кваліфікованого лікаря, не ризикуємо, то чому тоді країну піддаємо ризикам? Напевне, цю річ варто усім переосмислити. Вища посада – це місія і відповідальність, а не спосіб заробітку. Чи готовий я? Готовий. Чи боюся я? Не боюся. Чи чекати мене у кріслі мера, губернатора, міністра? Побачимо…
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: вибори, діяльність, життя, Леонід Бицюра
3811