Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги обвинуваченого Юрія Г. та його захисника на вирок Чортківського районного суду від 26 січня 2022 року. Цим вироком 36-річного Юрія Г. визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, пунктами 9, 13 ч.2 ст. 115 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Також, зважаючи на те, що 14 років тому Юрія Г. було засуджено до 12 років позбавлення волі за умисне вбивство малолітнього сина (вирок Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2008 року) та звільнено умовно – достроково з невідбутим строком 2 роки 6 місяців і 3 дні, на підставі ст. 71 КК України невідбуту частину покарання приєднано до призначеного покарання і остаточно Юрія Г. засуджено до довічного позбавлення волі.
До відома, санкція:
– ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років;
– ч. 2 ст. 115 КК України:
– п. 9 (умисне вбивство, вчинене з метою приховати інше кримінальне правопорушення);
– п. 13 (умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство)
карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник та сам обвинувачений подали апеляційні скарги. При цьому якщо Юрій Г. у своїй апеляційній скарзі лише зазначив, що не згідний з вироком, то його захисник просив змінити правову кваліфікації кримінального правопорушення, виключивши ч. 1 ст. 122 КК України та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України. А також застосувати ч. 5 ст. 72 КК України і зарахувати один день попереднього ув’язнення за 2 дні позбавлення волі перебування Юрія Г. у Дніпровській філії спеціального закладу з надання психіатричної допомоги Міністерства охорони здоров’я України та призначити Юрію Г. покарання строком до 15 років позбавлення волі.
Як встановлено місцевим судом, 30 листопада 2016 року, приблизно о 15 год. 45 хв. Юрій Г., перебуваючи у будинку в с. Мала Лука Гусятинського району, в стані алкогольного сп’яніння на ґрунті ревнощів умисно завдав потерпілій Олені В. численні удари по голові й тулубу, умисно спричинивши жінці середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після цього, усвідомлюючи, що він не відбув повністю покарання за свій попередній злочин, Юрій Г. вирішив приховати новий злочин. Для цього, він близько 22 год. того ж дня умисно завдав Олені В. удар кухонним ножем у шию, і таким чином вбив її. Надалі, з метою приховати сліди своїх злочинів та уникнути відповідальності за них, Юрій Г. розчленував тіло вбитої ним Олени В., його частини розклав у мішки, які виніс з будинку і викинув у річку Збруч. Після цього повернувся в будинок і прибрав сліди злочину, спаливши власний та одяг і взуття вбитої.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та доводи його захисника, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, прийшла до висновку щодо безпідставності поданих апеляційних скарг.
Так, колегія суддів вказала, що доведеність винуватості в Юрія Г. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, п.9 ч.2 ст. 115 КК України, ґрунтується на об’єктивно з’ясованих обставинах і підтверджених доказах, досліджених та оцінених за критеріями ч.1 ст. 94 КПК України. Зокрема, допитані в ході судового слідства свідки вказали, що незадовго до смерті потерпіла разом із обвинуваченим перебувала у будинку в с. Мала Лука Гусятинського району, але на її обличчі й тілі не було тілесних ушкоджень. Тим часом, за висновками судової експертизи, наявні на тілі потерпілої численні травми й переломи завдані незадовго до її смерті та утворились внаслідок неодноразової дії тупим предметом під час побиття і не характерні для падінні тіла на площину. Разом із тим, у своїх показах обвинувачений визнав, що умисно вбив Олену В., але заперечив заподіяння їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості і що вбив її з метою приховати цей злочин та уникнути відповідальності.
Щодо доводів захисника про невідповідність призначеного судом покарання особі обвинуваченого, колегія суддів зазначила, що, обираючи вид та розмір покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості скоєних злочинів, особу винного, який посередньо характеризувався за місцем проживання, перебував на обліку в лікаря психіатра, а злочин вчинив під час умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав обвинуваченого особливо небезпечним для суспільства і тому призначення покарання з позбавленням волі на певний строк є неможливим, оскільки це не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України. Доводи захисника, що дочка потерпілої не наполягала на суворому покаранні обвинуваченого, є необґрунтованими, оскільки при обранні судом виду і розміру покарання її думка не є визначальною. До того ж потерпіла не просила призначити м’яке покарання, а повністю покладалась на думку суду.
Важливо й те, що під час судових засідань у суді першої та апеляційної інстанцій обвинувачений не висловив каяття з приводу вчиненого, а лише пояснив, що вбив Олену В. через ревнощі та просив його суворо не карати. В ході апеляційного розгляду Юрій Г. не висловив співчуття родині загиблої чи жаль з приводу вчиненого вбивства, а після нього не намагання відшкодувати заподіяну моральну шкоду.
Стосовно доводів захисника, що місцевим судом не враховано час перебування обвинуваченого на лікуванні у спеціальній установі Міністерства охорони здоров’я України, колегія суддів наголосила, що вони не ґрунтуються на вимогах кримінального закону.
Зважаючи на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги обвинуваченого Юрія Г. та його захисника залишила без задоволення, а вирок Чортківського районного суду – без змін, повідомили у пресслужбі Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Апеляційний суд
3812