Один з найдетальніших звітів про резонансне вбивство опублікувало видання Czas у номері за 17 вересня.

“Після закінчення уроку німецької мови в 7 класі учні почали розходитися по домівках. Одним із перших залишив клас Ян Швед, 18-річний хлопець, син селянина, родом із Копичинців (за інформацією інших видань юнак походив із села Багатківці, – авт.), який жив із приватних уроків і завжди вважався старанним учнем. Він також був відомий успіхами в спорті та своєю затятістю. Одразу за Шведом вийшов професор Фелікс Ґловацький. 

У коридорі, за два кроки від дверей класу, професор Ґловацький побачив Шведа, який мовчки вклонився йому і пропустив учителя вперед, а тоді дістав з кишені заготовлений 6-зарядний револьвер і спрямував зброю йому в потилицю. Куля пройшла крізь мозок і, порушивши його, вийшла правим оком. Ґловацький упав мертвий на кам’яну підлогу коридору.

Не встигли гімназисти, які вийшли з класу, отямитися, як пролунав другий постріл, яким Швед поранив себе в груди і також упав мертвим. Куля пробила серце. Лікарі доктор Розенфельд і доктор Свистун прибули негайно, але їм довелося лише констатувати смерть”, – писала краківська газета.

У повідомленнях в інших часописах зазначалося, що перед смертю Швед, буцімто, прохрипів: “А подайте мені ще сюди Копитчака (Василь Копитчак був греко-католицьким катехитом у тернопільській гімназії, відомим своєю суворістю та вимогливістю до учнів, – авт.)”.

Однокласники Шведа розповідали газетярам, що на заняття того дня він прийшов без книжок. Зате в його кишені після самогубства знайшли гострий стилет, яким він, очевидно, збирався скористатися, щоб заподіяти смерть професору та собі, якщо револьвер дасть осічку.

Тернопіль, вулиця Третього мая, гімназія. Листівка. Джерело — bronze.te.ua

 

Також, як повідомив виданню Gazeta Lwowska інспектор середніх шкіл Людоміл Герман, який провадив службове розслідування, вбивця професора та самогубець мав при собі три передсмертних листи. Один з них, написаний українською мовою, був адресований директорові гімназії Маурицію Мацішевському, ще два (написані по-польськи) — його приятелеві Адамові, до якого Швед мав  почуття “екзальтованої приязні”. 

Листи до приятеля ніяк не прояснювали мотиви вбивства учителя німецької мови. Вони тільки виявили, що намір накласти на себе руки Швед виношував давно, а приписка олівцем на конверті, зроблена незадовго до фатального кроку, “ти будеш причиною моєї смерті”, свідчила, що в душі юнака вирували надзвичайні емоції.

У листі до директора гімназії, написаному на папері з траурною облямівкою, Іван Швед повідомляв, що він звільнить заклад від такого викладача, як Ґловацький, але суті претензій до нього не висловив. Цей лист також мав  приписку на конверті олівцем: “Чому Боченський (очевидно, хтось із гімназистів, – авт.) загинув під час поправки (повторного іспиту, – авт)?”.

Слідство дійшло висновку, що Швед, перебуваючи в стані емоційного збудження з особистих причин, вирішив не просто накласти на себе руки, але й огорнутися в “геройський” ореол, “помстившись” вчителям, які, на його думку, найбільше дошкуляли гімназистам. Його найперший вибір впав на Фелікса Ґловацького.

Тогочасні видання переповідали чутки, що цей вчитель німецької мови був не тільки надто прискіпливим до гімназистів, але й зневажливо ставився до старань Шведа, заявляючи, що йому, селянському сину, освіта взагалі ні до чого, і, буцімто, натякав, що матуру (випускний іспит) він нізащо не здасть, бо погано розмовляє німецькою.

Водночас директор Тернопільської гімназії після цього страшного злочину запевняв пресу, що очевидних конфліктів між Ґловацьким та Шведом не було і бути не могло, оскільки професор тільки від початку того навчального року почав вести уроки в тій групі, в якій навчався його майбутній убивця. Щоправда, вже на першому уроці німецької мови Швед отримав “двійку”. Другий урок закінчився фатальним пострілом.

З повідомлень у тодішній пресі відомо, що Фелікс Ґловацький, попри своє польське прізвище, був затятим “германофілом”. Він народився в містечку Ідрія на території тодішньої австро-угорської провінції Каринтія (тепер — територія Словенії). Вивчав філософію у Відні та здобув там педагогічну кваліфікацію.

Деякий час Ґловацький викладав німецьку мову у різних навчальних закладах в Кракові. Переїхавши до Тернополя, принципово не говорив польською мовою, навіть поза уроками вимагав, щоб до нього зверталися по-німецьки. На момент вбивства Ґловацькому було 37 років, невдовзі він збирався одружитися.

Вид на гімназію з боку вулиці Міцкевича (тепер Шевченка). Джерело — kresy.org.pl

 

Версія про вбивство професора-”німця” через неприязнь до нього з боку польської молоді Тернополя несподівано відродилася через два з половиною роки після того резонансного злочину.

У березні 1895 року розпочався судовий процес над 26 молодими хлопцями, яких звинуватили у створенні таємної організації, яка мала на меті дискредитацію чинної влади, закликала до опору та навіть збройного повстання для здобуття незалежності Польщі та відокремлення Галичини від Австро-Угорської імперії.

Про діяльність підпільників стало відомо після того, як один із учасників таємного гуртка, учень вчительської семінарії Антон Когутинський на сповіді перед Великоднем зізнався своєму духівнику, що в бурсі (інтернаті) згаданого закладу він та деякі інші учні допускають образу величності австрійського монарха. Невдовзі з цього приводу розпочалося дисциплінарне розслідування, яке й виявило таємну молодіжну організацію.

Як повідомляла газета Kuryer Lwowski, одним із підсудних був 21-річний тернополянин Йозеф Шелонг, в якого виявили підпільну друкарню та листівки образливого для австрійської монархії змісту. На суді він заявив, що друкарський пристрій та частину листівок йому передав покійний товариш — Іван Швед.

Можливо, називаючи ім’я відомого убивці ненависного багатьма гімназистами професора-”німця”, Шелонг лише намагався не вказувати на справжнє походження підпільної друкарні, адже з мертвого вже не спитаєш. Але згадка про Івана Шведа ще більше розпалила пристрасний допит.

– Швед застрелив професора, а потім себе, – нагадав раптом суддя і взявся розпитувати Шелонга про причини такого вчинку його приятеля.

Однак, підсудний запевняв, що не знає, чому Швед убив цього вчителя. Він лише зауважив, що убитий професор Ґловацький дійсно негативно впливав на молодь, а Шведа вважали психічно хворим.

Зрештою прокурор, який теж задавав питання на допиті, ствердив, що причетність Івана Шведа до таємного товариства є малоймовірною, оскільки той був українцем, а до спілки належали лише молоді поляки.

Треба сказати, що справа про обвинувачення тернопільських “підпільників” після 10-денного судового розгляду луснула, як мильна бульбашка, хоча обвинувальний висновок складався аж із 72-х сторінок “доказів”, зібраних слідством. Суд присяжних не знайшов у їхніх діях правопорушень, за які слід карати криміналом. Після завершення судового слідства всі обвинувачені були звільнені в залі суду. Про можливе використання українця-гімназиста як знаряддя для вбивства викладача-”германофіла” більше на процесі не згадували.

Макет Першої державної гімназії ім. Вінцентія Поля. Джерело – bronze.te.ua

 

…Приміщення гімназії, в якому 130 років тому розігралася кривава трагедія, у Тернополі більше не існує. Споруду було зруйновано в 1944 році під час наступу радянських військ. 

У листопаді 2018 року на місці, де були фундаменти цього навчального закладу, встановлено пам’ятний знак — бронзовий макет колишньої будівлі із таблицею з переліком імен знаменитих випускників: Володимира та Олександра Барвінських, Івана Горбачевського, Сидора Голубовича, Івана Пулюя, Дениса Січинського та інших.

Згадки про Івана Шведа, який у своєрідний спосіб “прославив” тернопільську гімназію, на пам’ятнику, ясна річ, немає. Але й випускником цього закладу він так і не став.

Богдан Скаврон