Борщівський самородок Максим Вадовський: як хлопець з сільської команди доріс до клубу Української Прем’єр-ліги (фото+відео)

У цьогорічній Лізі чемпіонів Тернопільщині бере участь «Нічлава» з села Жилинці, що на Борщівщині. Пересічним любителям футболу назва цієї команди і населеного пункту, який вона представляє практично нічого не скажуть. Однак є один цікавий нюанс – в одному з найвіддаленіших сіл футбольного Тернопілля народився хлопчина Макс Вадовський, котрий без базової спортивної освіти зумів пробитися у команду Української Прем’єр-ліги. Кілька днів тому Максим підписав свій перший дорослий професійний контракт з рівненським «Вересом». Ба, більше, він уже п’ять разів був у числі запасних на матчах УПЛ. Маємо сподівання, що у ближчий час Вадовський дебютує у найсильніший лізі України. Сьогодні ж наша розповідь про цього молодого самородка, який зробив фактично себе сам. Можливо, прикладом Максима надихнуться й інші гравці не лише «Нічлави» з Жилинців, а й подібних маленьких футбольних команд Тернопільської області і своєю самовідданою працею на тренуваннях та самовіддачею в матчах зможуть досягнути ще більших футбольних вершин.

«Не відвідував футбольної секції, тому що не було такої можливості»

– Максиме, ти відомий вузькому колу шанувальників футболу Тернопільщини. Розкажи про себе детальніше. Коли і де народився?

– Народився я 12 серпня 2003 року в маленькому селі Жилинці, того часу Борщівського району, де проживає не більше 350-400 людей!

– Чи мали батьки відношення до спорту й футболу зокрема?

– Тато займався футболом, грав у чемпіонаті Тернопільської області. Також брат тривалий час виступав на досить хорошому рівні. У загальному в нас футбольна сім‘я!

– У дитинстві ти одразу вирішив, що футбол має стати справою твого життя, чи, як більшість дітей, відвідував різні секції, а потім зупинився на футболі?

– На вулиці з друзями почав ганяти м’яча ще з початкових класів. Вирішив, що мені подобається футбол десь у 7-8 класі, до цього взагалі не відвідував секції, тому що не було такої можливості. Але у мене є старший брат, який завжди брав мене на тренування з собою, з ним я отримав футбольну базу.

– Тобто ти не відвідував жодної спеціалізованої спортивної школи, а футбольні ази здобував фактично сам на сільському стадіоні села Жилинці?

– Так, це правда. Сам або з братом займався на стадіоні у селі, також багато грав з друзями з села, ми часто збирались і грали між собою.

«Активно спостерігав за НК «Вересом», одразу вирішив, що буду їхати туди на відбір»

– Яким був твій шлях до клубу УПЛ?

– Шлях був насправді не довгий. Спочатку пройшов відбір у Тернопільський спортивний ліцей. Одразу ж на відборі запропонували грати за ДЮСШ (Тернопіль). Один сезон я пограв за Тернопіль, потім вирішив спробувати пройти відбір у львівські «Карпати». Він був успішний, також там пробув рік. Однак зіграв за тамтешню команду тільки одне коло, адже почався коронавірус і всі змагання призупинили. Літом залишився тренуватись на базі «Карпат» з командою, яка мала стати «Рухом» (U-19). І вже новий сезон почав виступати за «Рух». Це був дуже хороший досвід, адже довелося пограти з сильними гравцями. У цій команді я набрав хорошу форму. але на наступне коло вирішив розірвати контракт через те, що мав мало ігрової практики. Тоді тренер запропонував піти у ФК «Львів», пройшов з ними збори, але заявити мене не встигли і я вирішив, що мені потрібна ігрова практика. Брат Андрій зв‘язався з тренером з Чорткова, адже він декілька років назад грав з ним саме у місцевому «Кристалі». Також плюс був у тому, що це близько від моєї домівки. За чортківську команду виступав на першу лігу ДЮФЛ України (U-19) та у вищій лізі чемпіонату Тернопільської області. Тоді вже активно спостерігав за НК «Вересом», одразу вирішив, що буду їхати туди на відбір. У перший день відбору мене взяли і від того часу вже новий сезон почав грати за «Верес» (U-19). А далі мене почали поступово залучати на тренування з першою командою і недавно запропонували контракт на 3 роки, який я підписав. Це, якщо коротко…

«Коли виступав за команду свого рідного села – отримав певний досвід та ігрову практику дорослого футболу»

– Доводилося чути, що ще не маючи й 15-ти років ти вже виступав за ФК «Нічлава» (Жилинці) у чемпіонаті Борщівського району. Пригадай, як у такому ранньому віці грати з дорослими дядьками?

– У цьому віці я взагалі не мав досвіду гри навіть на такому рівні, як район. Було важко на перших порах, однак потім звик і все було нормально.

– Як пройшов перехід від дитячо-юнацького до дорослого футболу, адже для багатьох він є безболісним і чим був корисним саме виступ у дорослу команду з Жилинців?

– Думаю, що я отримав певний досвід, коли виступав за команду свого рідного села, тому що будь-яка ігрова практика вона важлива. Для мене перехід у дорослий футбол був не дуже важким.

– Після 9-го класу ти поступив до Тернопільського педагогічного ліцею. Хто порекомендував тобі вступити саме до цього навчального закладу і наскільки плідним було те навчання, насамперед у плані футбольного зростання?

– Велику роль зіграв мій рідний брат Андрій, він навчався в цьому ліцей і в нього були хороші успіхи у футболі. Це дало мені певний стимул, тому я вирішив, що хочу теж туди поступити і розвиватись у футболі. Тому дякую йому, а також батькам, які допомагали в усьому.

– Навчаючись, паралельно ти став виступати за тернопільську ДЮСШ у Дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Саме там ти спробував свої сили у суперництві з іншими футбольними школами України. Чим запам’яталися для тебе саме ці змагання?

– Звичайно, запам‘ятались, бо до цього я взагалі не знав, що такі змагання проводяться. Нові команди, нові враження, нові знайомства, для мене це все було вперше.

– Хто з тренерів на юнацькому рівні найбільше тобі допоміг у зростанні майстерності – наставники ліцею Василь Івегеш та Анатолій Назаренко, чи тренери ДЮСШ Валерій Дорошенко та Тарас Соломчак?

– Спершу дякую Василю Петровичу Івегешу та Анатолію Петровичу Назаренку, що відібрали мене у ліцей. Однак під їхнім керівництвом я мало тренувався, тому, думаю, більший вклад у мій розвиток внесли тренери ДЮСШ Тарас Соломчак та Валерій Дорошенко, їм дякую за це.

«Через те, що отримував мало ігрової практики, розірвав контракт з «Рухом»

– Після Тернополя твоя дорога пролягла до Львова, де спершу ти виступав за юнацьку команду «Карпат», а потім «Руху». Чому не затримався в цих колективах, адже від них можна було легше потрапити на олівець тренерам серйозних клубів?

– Думаю через те, що тренер не так довго знав мене, як інших своїх гравців з якими він вже дуже довго працював, відповідно довіряв їм набагато більше. А також, через те, що отримував мало ігрової практики. Саме тому й вирішив розірвати контракт та шукати команду, де я б міг постійно грати.

– Так сталося, що в 2021 році ти повернувся на Тернопільщину і став виступати за чортківський «Кристал», як у ДЮФЛ (U-19), так і в чемпіонаті області. Особисто для тебе це був крок назад, чи все так його потрібно було пройти, щоби зробити два кроки вперед і отримати запрошення з НК «Верес»?

– Спершу думав, що це все-таки крок назад, але після того, як вже потрапив у «Верес», зрозумів, що його треба було пройти, щоби бути там, де я зараз.

– В юнацькі роки тренери тебе використовували на різних позиціях, чи ти одразу і постійно виступав на твоїй теперішній позиції у півзахисті?

– Майже завжди грав на флангах півзахисту, інколи діяв на позиції нападника, і декілька разів на місці лівого захисника.

«Найголовніше – це командна перемога, голи відходять на другий план»

– Коли в липні 2021 року вперше підписав контракт з НК «Верес», особисто це не стало для тебе несподіванкою?

– Щоб грати у чемпіонаті України (U-19) потрібно було підписати контракт. Я знав про це, тому для мене це не було несподіванкою

– Сезон-2022/23 однозначно можеш записати собі в актив, він ще не завершився, а в чемпіонаті України (U-19) ти у 20 матчах відзначився 5 забитими м’ячами, при цьому чотири з них (один дубль у ворота харківського «Металіста») забив у 2023 році. Подібної результативності в тебе не було навіть у ДЮФЛ…

– І справді, я мало забивав у ДЮФЛ, тому цей сезон мені точно запам‘ятається. Сподіваюсь на цих 5 м’ячах не зупинюсь та продовжу приносити користь команді, хоча найголовніше – це командна перемога, голи відходять на другий план.

– Кілька днів тому керівництво рівненського клубу продовжило з тобою контракт ще на 3 роки. Чи не стало це для тебе несподіванкою?

– Те, що «Верес» вирішив продовжити зі мною контракт ще на 3 роки з покращеними умовами – для мене було великою несподіванкою, Але це ще нічого не означає, бо контракт можна і розірвати, тому потрібно далі плідно працювати, щоби залишитись у Рівному.

– Чи доводилося вже працювати під керівництвом головного тренера «Вереса» Юрія Вірта, чи поки працюєш з наставниками рівненської команди U-19?

– З початку цього сезону дуже часто працював під керівництвом Юрія Вірта. Після зимової відпустки майже завжди тренуюсь з основною командою «Вереса», а також крайні п’ять матчів потрапляв до заявки на матчі УПЛ.

«Дуже чекаю на дебют у Прем’єр-лізі»

– Ти вже в 5 матчах був у заявці основи «Вересу» на матчі Прем’єр-ліги, правда ще не дебютував. Мабуть, хвилюєшся і дуже чекаєш цієї знакової для будь-якого футболіста події?

– Звичайно, що дуже чекаю на дебют, сподіваюсь він відбудеться якомога швидше. Також, думаю, що буду хвилюватись перед виходом на футбольне поле, це буде особливий момент у моєму житті!

– На відміну від інших клубів України, «Верес» має абревіатуру НК – народний клуб, а не ФК (футбольний клуб). Особисто ти відчуваєш, у чому ця «народність» «Вереса».

– Думаю, що в цьому є своя фішка, наприклад, зараз «Верес» серед вболівальників найвідвідуваніший клуб УПЛ і це відчувається на матчах та підтримці нашої команди.

– На початку цього року Народний клуб «Верес» оголосив доволі дивний, як на мене, конкурс, переможець якого їздив з основною командою на тренувальні збори до Туреччини і за його підсумками навіть підписав професійний контракт з клубом. Оскільки ти знаходишся в середині рівненської команди, розкажи трішки про цей конкурс і чи справді саме таким чином можна стати гравцем клубу УПЛ?

– Все, що показували на Ютубі про цей відбір, так воно і було. Кожен футболіст міг приїхати, спробувати свої сили і показати себе. Тим більше на всіх відборах були тренера «Вереса» і особисто Юрій Вірт.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Чи є у тебе футбольна мрія?

– У кожного футболіста є футбольна мрія, така як отримати виклик у збірну України, або потрапити у топ-клуб Європи. Без мрії – тобі немає чого добиватись у футболі.

– Маєш команду, за яку вболіваєш?

– Так, це «Реал» (Мадрид).

– Чи був у дитинстві футболіст, на якого рівнявся?

– В дитинстві рівнявся на Кріштіану Роналду.

– Багатьом цікаво дізнатися, чим харчуються футболісти, адже постійно мають тримати себе у формі і слідкувати за своєю вагою?

– За харчуванням слідкують лікарі, тренера, футболісти їм довіряють. Там немає нічого надзвичайного, харчі такі ж, як споживають пересічні громадяни.

– До речі, на сайті НК «Верес» вказано, що твоя вага всього 63 кілограми, що для зросту 177 см є трохи малувато. Чи не є для тебе це проблемою в боротьбі з більш фізично потужнішими суперниками?

– Для мене немає жодного дискомфорту у боротьбі з більш масивними суперниками. Навпаки, з меншою вагою мені легше працювати на швидкості, корпусом теж граю непогано тощо.

– Футболісти – зазвичай люди забобонні. Чи є у тебе якісь традиції, яких намагаєтесь дотримуватись до, під чаc чи після матчів?

– В мене немає жодних забобон чи традицій перед матчем, просто максимально якісно розминаюсь і концетруюсь на грі.

– Максиме, дякую за розмову і бажаю тобі успішної футбольної кар’єри та якомога швидшого дебюту в УПЛ?

– Дякую Вам за можливість розказати свою історію. Та, користуючись нагодою, хочу подякувати нашим героям, ЗСУ, завдяки яким ми можемо грати у футбол! Слава їм і слава Україні!