В українському прокаті успішно триває показ пригодницько-історичної драми «Довбуш». Цей історичний екшн вважається найдорожчим фільмом часів Незалежності з бюджетом у 120 мільйонів гривень. Звісно бюджет у еквіваленті $3 мільйони доларів є краплею для Голівуду в такому жанрі, але кінокартина справді вражає якістю та видовищністю і показує новий левел вітчизняного кіновиробництва.
Сценарій, режисура, акторська гра, операторська робота, музичне оформлення, костюми – все це дуже високо оцінено українським глядачем: після третього вікенду національного прокату кількість проданих квитків становить понад 240 тисяч, а касові збори – 34,1 млн грн.
Тож станом на сьогодні фільм Олеся Саніна посів друге місце у топі найкасовіших українських прем’єр 2023 року, випередивши «Люксембург, Люксембург» (режисера Антоніо Лукіча зі зборами у 34 млн грн). А лідером цьогорічного національного прокату – залишається анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня» з бокс-офісом у 152,6 млн грн.
«Довбуш» демонструє хороші касові збори та великий глядацький інтерес, отже, недарма фільм подолав досить довгий шлях до великого екрану, набувши зараз ще більшої актуальності та резонансу.
Про цікаві деталі зі знімального майданчику та важливі меседжі й сенси, закладені у картині, ми поговорили з режисером та акторами одного з наймасштабніших фільмів незалежної України.
Зізнаюся, що перед переглядом картини у мене було певне побоювання – як саме творці покажуть криваве протистояння з огляду на етнічну приналежність його основних учасників? Адже Польща зараз – великий друг України, а на початку 18-го сторіччя (коли відбуваються події фільму) опришки під орудою братів-гуцулів Довбушів люто боролися проти польської шляхти… Але фільм переконав, що підводних каменів у ньому не треба шукати, режисер тонко пройшов цією межею, не звабившись пограти у «спортивно-політичну» гру між націями (це так Санін висловився, – ред.).
ТЕ, ЯКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ АНТАГОНІСТИ КОНФЛІКТУ, НАСПРАВДІ НЕ ВПЛИВАЛО НА ІСТОРІЮ – САНІН
«Те, якої національності антагоністи конфлікту, насправді не впливало на історію. Тим більше, у ватазі реального Олекси Довбуша (і в мого також) – серед опришків були і поляки, і мадяри, і волохи, і молдавани. У нашому фільмі є персонаж Адам (актор Роман Ясіновський) – поляк, який воював не проти своєї батьківщини, а за свою свободу, – розповів у коментарі Укрінформу режисер фільму «Довбуш» Олесь Санін. – Всі були разом – без поділу за національністю. Тоді було станове суспільство: король, шляхта, вільні люди, а далі – просто люди при землі, які не мали жодних прав і до них було ставлення гірше, ніж до худоби. Я намагався це в картині передати, вийшло начебто зрозуміло. Принаймні польська сторона, зокрема, польські актори, які у нас знімалися, не мали жодних питань. Це питання суто боротьби за свободу.
У фільмі наскрізно показано, що це не національне, а класове питання – є поневолювачі (шляхта) і є люди, які боряться за свою свободу.
Як порівняв актор Олексій Гнатковський, котрий виконав роль Івана Довбуша на прізвисько «Різник» (від імені якого власне розповідається історія у фільмі і якого показано «тіньовим» лідером ватаги Довбуша), це як білоруси з полку імені Кастуся Калиновського, або росіяни, котрі воюють у Збройних Силах України – вони ж не воюють проти своїх націй, а воюють проти режиму, який зараз там є. «Ми бачимо у фільмі польського гетьмана Потоцького (актор Єжи Шейбаль), який виступає в ролі мудрого правителя, а натомість полячка княгиня Яблуновська (актриса Агата Бузек) – антагоністичний до нього персонаж, купилася на гроші Росії і йде проти своєї країни, проти Польщі», – наголосив актор.
Взагалі ж, на його думку, історія боротьби Довбуша проти поляків – це продукт радянської пропаганди з розпалювання ворожнечі між нашими народами, яке досі активно підживлюється з боку Росії. «Це диверсійна робота з російського боку, щоб зіткнути нас лобами і роз’єднувати. Українці і поляки не є братами, ми є сусідами! Так само, ми зі словаками не брати, і з багатьма іншими, ми – сусіди, і нам треба добре жити як сусіди. Ми і з росіянами не є братами (!), але у них наратив, що Україна і Росія братні народи, а всі інші – вороги, це – імперіалістичний підхід, який прослідковується в будь-якій ситуації. Тут у фільмі точиться боротьба за незалежність, і якщо розібратися, то опришки боролися за демократичні цінності, за особисті свободи, які зараз найбільш цінні в Європі» – поділився думками політолог за першою освітою, актор Гнатковський.
ОЛЕКСА ТА ІВАН ЗА ЛЕГЕНДОЮ ФАКТИЧНО ОДНА ЛЮДИНА, ТОМУ ФІЛЬМ НАЗИВАЄТЬСЯ НЕ «ОЛЕКСА ДОВБУШ», А «ДОВБУШ»
Шлях історичної драми «Довбуш» до масового глядача був довгий, його планували випустити ще в 2020 році, але спочатку коронавірус, а потім повномасштабна війна все далі й далі відкладали вихід на широкі екрани. У грудні 2018-го я записувала інтерв’ю з Олесем Саніним і він тоді побіжно розповідав про деякі деталі знімального процесу та про своє переконання, що, наприклад, актор Гнатковський може прокинутися після прем’єри зіркою. «У нас класні, талановиті актори, які підходять до цього фільму і до своєї ролі конкретно. І якщо вони не зірки зараз, то мусять ними стати», – сказав він тоді. Пройшло п’ять років і професійний прогноз режисера справдився ще навіть до виходу його кіно, а це засвідчує – у фільмі підібрано справді прекрасний ансамбль українських акторів, серед яких: Сергій Стрельніков (Олекса Довбуш), Дарія Плахтій (Марічка), Ростислав Держипільський (опришок Правиця), Дмитро Вівчарюк (опришок Забо), Роман Ясіновський (опришок Адам), Олег Шульга (опришок «Стрілець»), Олександр Ярема, Наталія Корпан (мати). А також, крім вище названих відомих польських акторів у фільмі знявся Матеуш Косьцюкевич (полковник Пшелуський) та американський актор Лузер Тверскі, який є прямим нащадком засновника хасидизму Ісраеля Баал Шем Това (відомий як БЕШТ), з яким, за легендою потоваришував Довбуш. Між іншим, Санін став першим у світі режисером, який втілив образ БЕШТа на великому екрані.
Як ми зазначили, історія розповідається саме від імені Івана Довбуша, про героїзм якого до виходу фільму не було аж надто широко відомо назагал, зазвичай під Довбушем ми маємо на думці Олексу.
– То чому ж у вашому кіно так виразно проявився саме його брат Іван Довбуш на прізвисько «Різник»? – запитала я у режисера.
– Про Олексу Довбуша всім відомо, це для нас епічна історія і ми знаємо, чим вона закінчиться. Але візьміть персонаж Івана і скажіть, що це – Олекса. Ви скажете: ні, Олекса таким не був! За всіма легендами та історіями, він обранець Бога, покликаний захищати людей. Всі в нього вірили, він не міг бути якимось поганцем чи жорстоким різником. Але ж з іншого боку, Олекса та Іван – це фактично одна і та ж людина, тобто, ця легенда складалася з двох них, і фільм тому називається не «Олекса Довбуш», а «Довбуш».
Я весь час опозиційно робив вибір між ними: хто з них? Частину фільму я тримав інтригу, хто ж цей Довбуш? Бо Олексу ніби «поховав» для глядачів на пів години, розповів Олесь Санін.
ЗАРАЗ НА ПЕРЕДОВІЙ, ВИ СОБІ УЯВЛЯЄТЕ, ЩО ДІЄТЬСЯ? ЦІ ТЕПЕРІШНІ ДОВБУШІ, ОПРИШКИ, ЧИМ ВОНИ ЖИВУТЬ? – САНІН
Натомість Олексій Гнатковський, який переконливо зіграв Івана – різника, жартує: «Я завжди намагаюся грати щось божественне, а виходить щось демонічне».
Він розповів, що Іван Довбуш не тільки реально існував, а, навіть був більшим ватажком опришків, ніж Олекса, адже в музеях та історичних джерелах, які вони з Олесем Саніним дивилися, є ціла мапа маршруту, де діяв Іван зі своєю ватагою.
«І ніж мого персонажа – це справжній ніж Івана Довбуша. Його оригінал знаходиться в Краківському музеї, і там справді викарбувані імена вбитих ним. У фільмі не точний дублікат, а художнє відтворення, – говорить актор.
Він взагалі переконаний, що цей фільм треба подивитися не один раз, бо з кожним переглядом будуть відкриватися нові й нові пласти: під час 1-го разу – проявляється «вау-ефект», люди захоплені краєвидами, гарною акторською грою, ладно скроєним сюжетом, а потім починають бачити розшарування. Наприклад, у лінії Івана Довбуша – може прочитатися і якась біблійна історія.
«От, ми бачимо як поганець Іван на прізвисько «Різник» жорстоко і показово вбиває, точить ніж, викарбовує на ньому імена ним зарізаних, а після цього в образі Ісуса всіх пригощає, – додає Олесь Санін. – Це моє прочитання того, що ми собі потребуємо героя і шукаємо його. От, зараз на передовій, ви собі уявляєте, що діється? Ці теперішні Довбуші, опришки, чим вони живуть? А наш сьогоднішній рівень агресії, яка всередині нас? Ми ж реально готові ворога своїми руками душити, гризти, шматувати, тому що це – ворог, який зробив те, що простити не можна. Тому я хотів у картині про це поговорити, я не знаю, де правда, я показав обидва боки, а глядач має для себе вибрати, яка правда.
УСЕ СВОЄ ЖИТТЯ ІВАН ДОВБУШ ХОТІВ НЕ ГРОШЕЙ, А СЛАВИ, АЛЕ ВІН ЖЕРТВУЄ НЕЮ ЗАРАДИ СВОГО БРАТА І СВОЄЇ ЗЕМЛІ – ГНАТКОВСЬКИЙ
Актор Гнатковський каже, що для нього було великим викликом зіграти Івана. Цей персонаж достатньо цинічний, але не тому, що він падлюка за своєю натурою. І речі, які він проговорює, стануть нам важливі після війни…
Зокрема, про те, хто такий герой для нас зараз. Ми нині боготворимо і молимося на людей, які на фронті, а що буде потім, коли вони повернуться додому? Коли війна закінчиться, чи ми будемо так само їх боготворити?
Іван цинічний, але він любить свій народ, свого брата, сім’ю, свою землю. Він говорить: люди – це вівці, яким треба тільки батога, вони потребують грошей і того, хто за них буде вбивати і за них буде вмирати. Це Іванове переконання не від того, що він ненавидить, а від того, що він любить. Але він занадто довго воював…
«Подивіться, скільки зараз воїнів потребують ротації, вони також мають розчарування, але йдуть до кінця. Так і Довбуш Іван каже своїм побратимам: «не будьте зачаровані», він застерігає їх, просить бути об’єктивними. Іван єдиний, хто йде з ватаги, але він повертається і віддає своє життя за брата. Він говорить одне, а робить – зовсім інше. Це як у Шевченка: «Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!». Шевченко ж Бога проклинає не тому, що він Бога не любить, а тому, що дуже його любить, і каже так від безвиході та безсилля, так само й Іван. Зрештою, він кладе свою голову. Усе своє життя він хотів не грошей, а слави, але цією славою він жертвує заради брата і своєї землі. І робить це свідомо – забирає в Олекси кулю на себе», – адвокатує свого персонажа Олексій Гнатковський.
Тож Олекса Довбуш переміг – це одна кульмінація, пізніше друга кульмінація – вбивство. Режисер закінчив всі лінії і звів їх, зробивши історію таким чином, щоб наступні чотири хвилини вас тримало запитання: «та що ж там таки відбулося?» поки ви дивитеся фінал, і аж тоді вже розумієте.
ПРОКАТНЕ КІНО МАЄ СВОЇ ОБМЕЖЕННЯ, АЛЕ Я ДУМАЮ, ЩО БУДЕ РЕЖИСЕРСЬКА ВЕРСІЯ, КУДИ НАШІ ВСІ СЦЕНИ УВІЙДУТЬ – АКТОР ВІВЧАРЮК
Мені особисто, як глядачці, трохи не вистачило жіночих персонажів – вони у фільмі є й дуже гарні, але сцен замало, зокрема, хотілося побільше на екрані мами Довбушів, яку зіграла Наталя Корпан, та й Марічки у виконанні Дарії Плахтій теж могло б бути більше.
«Фільм довелося скоротити на 40 хвилин, а там було більше і мами, і Марічок (доросла і в дитинстві). Мені дуже жаль, бо вони зіграли ролі дуже добре, але прокат, не бачачи фільму, сказав, що більше двох годин не буде», – пояснив режисер.
На його переконання, українські актори прекрасно впоралися з роботою, при тому, що у фільмі знялися Агата Бузек та Матеуш Косьцюкевич (не просто відомі польські артисти, а ті, які в Голлівуді багато працюють і мають кожен до сотні зіграних ролей), наші актори не виглядали на їх фоні гіршими.
За початковим режисерським задумом, персонаж актора Дмитра Вівчарюка – мольфар, але після скорочення фільму він так не розкрився, а сприймався як один з опришків – товариш Довбушів, який постійно поряд з ними та з великим серцем всім допомагає.
«Прокатне кіно має свої обмеження, але я думаю (і про це говорив Санін), що, можливо буде режисерська версія, куди наші всі сцени увійдуть. Мого персонажа, по суті, зробили, як усіх опришків просто на ньому була якась чудернацька шапка і він з лапкою кролика ходить – такий дивнуватий трошки», – розповів Вівчарюк.
Він додав, що напевно є єдиним з акторів, кого Алла Самойленко (кастинг-директорка) не вибирала на це кіно. Йому Олесь Санін сам подзвонив і сказав, що бачить у цій ролі.
«Я на той час в серіалах знімався, а тут – сам Санін, який знімав «Поводир», мене запросив. По гонорарах це було практично вдвічі менше, ніж за серіальними мірками, але я пішов – розумів, що це буде хороше кіно» – ділиться Вівчарюк.
Актор переконує, що «Довбуш» – це найкрасивіше кіно, яке він бачив в Україні і згадує, що його знімали ледь не по хвилині в день: «Було таке, що нас гримували, а ми в кадр не входили, сиділи чекали, поки світло буде таке як треба. Був показовий момент, коли знімали просто нашу проходку без слів (звісно, я собі як персонаж щось домальовував, десь травинку жував, десь грибочки нюхав, щоб тягнути лінію свого героя – йому все цікаво, він лікує всіх, знаходить трави, які дають силу та енергію). Зйомка мала бути на заході сонця. Оператор Сергій Михальчук каже: все, давайте-давайте. Знімають, і сонце тане, як масло на сковорідці, а ми не встигли пройтися. Запропонували зробити штучне освітлення – техніка дозволяла, а Михальчук: тоді я за цей кадр не ручаюся. І я тоді зрозумів, наскільки це прямо голлівудський підхід до зйомок!».
Як говорить Вівчарюк, Михальчук – це очі Саніна, Санін – мізки. Вони заздалегідь обговорюють все, а текст взагалі другорядний, всі кадри вибудовано світлом, локацією, камерою.
САНІН ВИРІШИВ, ЩО ЦЕ БУДЕ УКРАЇНСЬКА МОВА З НАПИЛЕННЯМ ДІАЛЕКТУ, ЩОБ ВОНА БУЛА ЖИВА, СУЧАСНА І ЗРОЗУМІЛА КОЖНОМУ
У фільмі герої говорять дуже цікавою, на перший погляд, гуцульською говіркою, але це – мова, якої в реальності не існує, її «вигадали» спеціально під фільм, хоча мелос там справді гуцульський.
«Мова наших героїв звучить, як гуцульська за рахунок зміни наголосу, послідовності вживання слів. Вона на слух звучить гуцулам як рідна, а всім іншим – як гуцульська мова. У нас була версія, щоб герої фільму говорили тименною (Тименними називали гуцулів (тіменні, тобто тямущі, здібні), які фактично розмовляли на гуцульському діалекті». – Ред.) гуцульською мовою, але її з одного боку Черемоша зрозуміли б, а з іншого – ні. І якщо на рівні історичної довідки, то мова, якою гуцули розмовляли тоді, зараз дуже відрізняється від сучасної гуцульської.
Тому у нас вона жива, там різного намішано, але базова – жива сучасна українська. І так мусить бути в кожному фільмі, в кожному має бути жива мова. Ми над цим працювали», – говорить Санін.
«Це суміш діалектів, там і гуцульські, і бойківські говірки – вони мені знайомі, бо так у селі моя баба говорить, – додав Гнатковський. – А, от, якби ми говорили, так званою, тименною мовою, то взагалі нічого б не було зрозуміло, бо навіть у кожному селі діалекти різняться!
Актор переконаний, що також дуже добре, що це не була літературна мова, чим грішать зараз кіно- і телевиробники, і це все посилюється тим, що актори часто не володіють українською мовою, бо російськомовні в житті – тож у кіно мова виходить надто рафінована.
«У нас на майданчику всі актори прекрасно говорили українською і Санін вирішив, що це буде українська мова з напиленням діалекту, щоб вона була жива, сучасна і зрозуміла кожному від Карпат до териконів Донбасу, від північних лісів до Кримського півострова» – говорить Гнатковський.
ВІЙСЬКОВИМ ФІЛЬМ ЗАХОДИТЬ ДУЖЕ КРУТО, АЛЕ ЩЕ Ж ПИТАННЯ В ТОМУ, ЩО ВОНИ САМІ СЕБЕ ІДЕНТИФІКУЮТЬ З ЦИМИ ГЕРОЯМИ – САНІН
Одними з перших глядачів «Довбуша» стали українські військові – вони побачили фільм ще до офіційної прем’єри.
Олесь Санін розповів, що хлопцям кіно заходить дуже круто, але ще ж питання в тому, що вони самі себе ідентифікують з цими героями. Творці фільму робили перший публічний показ у 68-ій окремій єгерській бригада імені Олекси Довбуша (легке піхотне з’єднання Сухопутних військ ЗСУ).
«Ми привезли з собою екран, звук, проектор, довго добиралися (це ж все секретно робилося, бо дуже близько від лінії зіткнення), в укритті розгорнули екран. Воїнів покликали на показ, все як і годиться «стройся», «наліво» і пішли дивитися. Вони не знали, що тут присутній автор, і я, навіть, чув від декого щось типу: «якесь українське кіно, твою ж мать», тобто, з таким настроєм вони на нього йшли. Але після перегляду – шеврони нам дарували, браталися, вже зовсім інакше ставлення було!
Знаєте, як ото в «Камінній душі» Гната Хоткевича, перші 10 хвилин показу я реально бачив біля себе людей з камінною душею – вони повністю пригнічують свої емоції, бо їхня робота – вбивати ворога, якщо ти там відпустиш серце, то і собі не поможеш і пораненому товаришеві. Емоції для них це смерть. Вони спочатку абсолютно як на стіну дивилися кіно, я вже подумав: нічого собі… А потім хтось впізнав краєвиди: «я знаю ці гори, а я цю річку!» – і до кінця вже дивилися фільм з обговоренням, дуже живо, потім щось розпитували, якісь деталі цікаві. Питали, чи будемо за кордоном, бо в багатьох родини поїхали, а вони хочуть, щоб діти подивилися» – розповів режисер.
Водночас із тим, що їм дуже сподобалося, є один дуже важливий момент, на якому акцентував Санін – перед ними неможливо говорити ніяких текстів про патріотизм, чи про вибір. Вони вже свій вибір зробили. І там він для себе зрозумів, що напевно це – найважливіший на сьогодні глядач – вони через кров на все це дивляться і перед ними брехати неможливо.
«Я радив би своїм колегам просто показати свої фільми цим глядачам і тоді можна відразу все зрозуміти: свою мету, нащо ти знімав, нащо тобі це треба. Бо там все інакше, там будь-які дискусії закінчуються. І якщо ти готовий цим людям показати своє кіно і готовий почути, що вони думають – з цього треба починати. Причому неважливо, на яку тему фільм. Ти почуєш правду, як вона є, бо завтра ця людина може не бути з тобою, чого йому говорити тобі якісь неправдиві компліменти або, навпаки, критикувати?
Зараз продовжуються покази «Довбуша» по частинах, так що я думаю, що буду ще довгими осінніми вечорами проводити час у військових. Я дуже хочу цього, бо цей максимально чесний, відвертий і щирий глядач мені страшенно сподобався» – сказав режисер історичної драми «Довбуш».
ПЕРЕД ЗЙОМКОЮ ЛЕДЬ НЕ КОЖНОЇ ЛОКАЦІЇ МИ СПОЧАТКУ ПРИЇЖДЖАЛИ І ЗАЙМАЛИСЯ МАСОВИМ ПРИБИРАННЯМ – САНІН
Жодна рецензія чи відгук на фільм не обходиться без захвату від мальовничих українських краєвидів. Знімали майже по всій Україні: крім Прикарпаття, зйомки проходили на Львівщині (у Свірзькому замку), на Закарпатті (на території заповідника Свидовець та у селищі Ясіня), на Тернопільщині (у Збаражі) та у Києві. А Карпати у фільмі – справді неймовірні. Та чи легко було творцям знайти таку величну натуру – дикі вільні гори?
«Я більше вам скажу, в нас є багато гарних кадрів, знятих з висоти, Карпати красиві, різні, але вони зараз вирубані безбожно! Навіть, якісь екологічні заказники, там просто вкрадений ліс! І гори сміття навкруг такі, що нема куди подітися! Перед зйомкою ледь не кожної локації (будь це високо в горах чи на водоспадах) ми спочатку приїжджали групою разом з волонтерами і займалися тотальним прибиранням. Це справді біда… І ще – ми, наприклад, купу грошей і часу витратили на ретуш скель: «Тут був Вася», «ПТУ», «ДМБ» та інше, що там понаписувано. Коли це робиш, то вже більше любиш гори, ніж людей, чесно вам кажу, розповів про зйомки в Карпатах Олесь Санін.
ЗАРАЗ ЦЕ ВЖЕ КАРПАТИ ДЛЯ ТУРИСТІВ – КИТАЙСЬКІ ВИШИВАНКИ ІЗ ЗАМОЧКАМИ, ЯКІ НАДЯГАЮТЬ НЕ ДЛЯ ЦЕРКВИ, А ДЛЯ ТУРИСТІВ
Раніше була легенда, що приїхав у гори – бабусі зі скринь повиймали свій одяг, актори вдягнулися і от вам костюми для зйомок. Але вже у 60-х роках з цим була проблема, коли там знімали Леонід Осика, Сергій Параджанов. А у Саніна ж у фільмі не початок 20-го століття, і не кінець ХІХ, а початок XVIII – реальні гуцули тоді зовсім інакше виглядали, зараз вони б самі себе не впізнавали.
«Зараз це вже Карпати для туристів – китайські вишиванки із замочками, які вже надягають не для церкви, а для туристів, коли кожна хата перетворюється на: «а з’їжте це», «а пограйте на трембіті». Там, де з’явився асфальт, там зникає не те, що Гуцульщина, а, в принципі, зникає все – і діти вже вчать так звані «народні пісні» з «Голосу країни». Хоча я дуже вдячний Славі Вакарчуку за сучасні обробки народних гуцульських лемківських пісень, які діти співають» – поділився режисер.
Він каже, що відчуває особистий біль за Карпатами, біль за українську культуру, яка зникає, модернізується, перетворюється на масову, тому для того, аби зробити кіно репрезентативним та якісним, збирав майстрів, які володіють ремеслами, вміють робити гуцульські гуні (кожухи), або покрити ґонтом (покрівельний матеріал) цілі вулиці. Тобто, все що начебто робилося для кіно, робили справжні майстри.
Костюми також шили з різних матеріалів, треба було багато робити з повсті, домотканого полотна, фарбованого натуральними барвниками, щоб вони виглядали справжніми. Окремо виготовляли постоли, череси (гуцульські шкіряні пояси), головні убори, тодішню «біжутерію» – хрести, зґарди (шийні чоловічі і жіночі прикраси), монетки. Виготовлений одяг треба було «фактурити» (зістарювати, надавати йому зношеного вигляду – ред), щоб він гармонійно виглядав у ансамблі.
«Це була величезна робота художників, костюмерів, гримерів. Я вдячний, що в нашій команді були Гала Отенко і Маша Керо, вони мають величезний досвід у кіно та власні знання народної культури.
Крім того, що наряди треба було автентично виготовити, їх треба було ще й вміло надягти – і тут теж за роботу бралися професіонали. На великі сцени ми привозили майстрів, які вміють заплітати коси, вив’язувати всі ті очіпки, хустки. Ціла історія. У нас спеціально були консультанти, історики, реставратори, реконструктори, науковці» – розповів Санін.
До речі, з 12-го вересня до 10-го жовтня в Національній академії мистецтв України працює інтерактивна виставка, де, власне, і будуть експоновані розкадровка, ескізи, фотографії, а також ці костюми та реквізит з фільму «Довбуш». Так що до них можна буде реально доторкнутися. Але перед відвіданням виставки обов’язково сходіть і подивіться це красиве і важливе кіно, воно того варте.
Любов Базів
Фото з Фейсбуку та надані творцями фільму
Джерело: https://www.ukrinform.ua/
Мітки: Довбуш, Збараж
3418