Безбар’єрний простір – невід’ємна складова цивілізованої держави. Сьогоднішня наша розповідь про мешканців Тернопільської області, які не можуть ходити, та змушені постійно пересувати в кріслі колісному. З якими труднощами вони стикаються щодня та що би хотіли змінити, аби у повсякденному житті було якомога менше бар’єрів.
Місто не дуже добре пристосоване для людей з інвалідністю
Уродженець Козови, колишнього районного центру на Тернопільщині, Віктор Старущак у 2018 році переїхав до Тернополя і практично одразу відчув, що місто не дуже добре пристосоване для людей з інвалідністю.
– Мешкаю біля ринку. Коли мені потрібно потрапити у центр міста, то їду на кріслі колісному через парк «Сопільче», повертаю на пішохідному переході до ставу і повз парк імені Шевченка дістаюся до Тернопільської обласної адміністрації, а звідти – до Театрального майдану, – почав розповідь Віктор.
Чоловік погодився не тільки розповісти, а й показати, з якими проблемами стикаються люди, які пересуваються на кріслах колісних. Наша зустріч відбулася на Театральному майдані, тому Віктор звернув увагу, насамперед, на театр.
– Є питання доступності до театру. Так, пандус там є, але він розміщений під великим кутом і добре, що маю силу в руках, щоби піднятися наверх (Віктор виїхав, приклавши для цього значні зусилля – авт.). Але це ще пів біди. Через вхідні двері кріслом колісним у середину театру не заїдеш, бо, банально ширина візка більша за ширину дверей. Схожа ситуація і щодо «білого» дому (приміщення обласної адміністрації – авт.). На дорожньому кріслі колісному, яким я пересуваюся по місту, через центральні двері не проїду, бо по ширині вони вужчі, – каже Віктор Старущак.
Далі повз пам’ятник Соломії Крушельницької наш шлях проліг до центрального універмагу міста. Дійшовши до регульованого пішохідного переходу, Віктор зіштовхнувся зі ще однією перешкодою.
– На пішохідних переходах не всюди є спуски. А спуск з бордюрів і підйом на них – одна з головних проблем для людей на візках. Ось беремо пішохідний перехід біля ЦУМу. З’їхати з бордюру ще можливо, а ось виїхати – немає змоги. Якщо бордюр має висоту до 5 см, то з розгону на нього можу виїхати, а якщо більший – потрібно просити сторонньої допомоги або доводиться об’їжджати по дорозі (це вже само собі є небезпечно через рух транспорту), щоби знайти місце, де можна виїхати на тротуар. Водночас не є проблематично зробити спуски та підйоми з бордюрів на пішохідних переходах, але, повірте, настільки б це полегшало пересування таким людям, як я, – зауважує Віктор Старущак.
Далі ми під’їхали до універмагу, де наш співрозмовник показав пандус до спортивного магазину у підвальному приміщення ЦУМу.
– Пандус настільки крутий, що його, напевно, влаштували, щоби тільки рахувався, а з’їхати по ньому небезпечно (Віктор так і не наважився по ньому проїхатися – авт.). Здоровій людині таким пандусом збігти – складно, не кажучи вже про людину в кріслі колісному. Краще вже нічого не робити, ніж робити подібної конфігурації пандус. Загалом варто у комплексі говорити про доступність до торговельних закладів. Наприклад, у Тернополі є кілька великих торговельних центрів. В «Орнаві» та у «Подолянах» немає ліфта, щоби виїхати на 2-й поверх (на відміну від того ж «Новуса», де є такий ліфт), адже ескалатором ми не можемо скористатися. У невеличкі магазини теж непросто заїхати, бо або немає пандуса, або двері завузькі. Через ці чинники не можу потрапити до багатьох перукарень, доводиться самому стригтися, – бідкається Віктор.
Інколи буває, що водій відмовляється відкрити пандус
Щоби дістатися з одного кінця Тернополя до іншого, люди в кріслах колісних зазвичай користуються низькопідлоговими автобусами або тролейбусами.
– Майже на кожну зупинку громадського транспорту важко виїхати, адже тротуари високі. Для маломобільних людей – це, мабуть, найголовніше у плані пересування містом. Коли ж людина у кріслі колісному приїхала на зупинку, то очікує низькопідлогового транспорту. Хоча мало, але у Тернополі все-таки є такий громадський транспорт (нам з паном Віктором, щоби добратися до центрального стадіону, довелося на зупинці біля «Зеленої» церкви чекати 35 хвилин на низькопідлоговий автобус – авт.). Під’їжджаю до передніх дверей і прошу водія, щоби відкрив пандус. Інколи буває, що водій відмовляється відкрити пандус, або, каже, що немає відповідного ключа (у випадку з нами, як в один, так і в інший бік, водії на наше прохання відкривали пандус без проблем – авт.). Якщо зупинки облаштовані опущеними бордюрами, тоді люди у кріслах колісних можуть користуватися низькопідлоговими тролейбусами і автобусами самостійно, без будь-якої зовнішньої допомоги, – каже співрозмовник.
Цікаво, що віднедавна у мобільному додатку «е-Тернопіль» у розділі «ДеТранспорт» відображено рух низькопідлогового транспорту, яким можуть користуватися маломобільні групи населення. Такий транспорт позначено жовтим кольором (номер маршруту та колір навколо позначки).
До слова, 15 вересня на черговій сесії Тернопільської міської ради депутати прийняли рішення закупити близько 30 нових низькопідлогових тролейбусів. Мерія оголосила тендер на придбання нових 12-метрових тролейбусів за кошти Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) на суму 5,5 млн. євро.
Пан Віктор визнає, що останнім часом у Тернополі у плані безбар’єрності ситуація покращилася. Його приємно здивувала реконструкція тротуару біля центрального стадіону. На регульованому пішохідному переході з боку ЗОШ №18 облаштовано спуск. Але вже на іншому боці підйом відсутній, і Віктору довелося шукати можливість, яким чином виїхати на бордюр. При цьому, довелося робити це дуже швидко (рух на цій ділянці інтенсивний), що теж, як на мене, було небезпечно, бо є ймовірність перевертання крісла колісного. Співрозмовник запевнив, що, на щастя, не перекидався, бо добре відчуває візок і має силу в руках, однак, теоретично, це можливо.
На завершення нашої імпровізованої екскурсії містом Віктор Старощук запропонував проїхатися до Старого парку. У кількох місцях з’їхати зі сходів була справа складна, доводилося ледь не з розгону це роботи. Реально, я злякався за Віктора, бо не так просто було втримати рівновагу…
Соціальний експеримент
Щоби привернути увагу до проблем людей на кріслах колісних, Віктор Старущак вирішив провести соціальний експеримент.
– Він тривав із кінця жовтня 2022 року до травня 2023-го. У парках або на майданах я під’їжджав до людей, які сиділи на лавочках, та пропонував помінятися зі мною місцями. Я пересідав на лавку, а вони мали можливість проїхатися в кріслі колісному. 107 людей з тисячі погодилися сісти у візок. Ті, хто проїхалися, просили і далі проводити цей експеримент, щоби якомога більше людей дізнавалися, наскільки це непросто – пересуватися по місту у кріслі колісному. Серед тих, хто не погоджувалися, були випадки, відійшовши кілька метрів, між собою обмовилися, мовляв, соромно сідати у крісло колісне. Якщо розібратися, чому це має бути соромно? Зараз йде війна, людей з інвалідністю у рази збільшиться, в тому числі тих, які їздитимуть у кріслах колісних. І якщо зараз перехожі соромляться людей з інвалідністю, то що буде тоді, коли їх буде дуже багато? – резюмує Віктор.
Наш співрозмовник із власного соціального експерименту взяв кілька цікавих речей.
– Дізнався реакцію людей і прийшов до висновку: якби влада підключилася до створення безбар’єрного простору для таких людей, як я, то це значно полегшало б їхнє життя. Наприклад, зробити доступними зупинки, щоби зв’язати місто і можна було переїхати з одного його кінця в інший. Щоби привернути увагу суспільства до проблем маломобільних людей, варто було б розмістити соціальні біг-борди містом з надписами, що інвалідність – це не вирок. А загалом, було б добре, щоби представники влади час від часу сідали у крісло колісне, проїхалися містом, тоді на власному досвіді знали б про наші проблеми, – підсумував Віктора Старущак.
До речі, саме це підтвердила у розмові з нами тернополянка Ольга Саковець, яка також пересувається містом на кріслі колісному.
– У місті бракує підтротуарних під’їздів, доводиться їздити по дорозі, що є небезпечно. Хоча зрушення в кращий бік є, у деяких місцях таки влаштували під’їзди для візочка. Будемо сподіватися на краще!, – каже Ольга Саковець.
У під’їзді немає пандуса – сходи і одразу каміння
Людмила Стеценко з мамою живе у Козові. Жінка відверто каже, що умов для осіб з інвалідністю, які пересуваються у кріслах колісних, у таких невеликих населених пунктах практично не створено.
– Останній раз я була на дворі ще 31 грудня минулого року. Це сталося через нагальну необхідність – розболівся зуб і його потрібно було полікувати. Я живу на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку. З’їхати самостійно по сходах неможливо. Тато помер, а у матері немає сил, щоби мене знести. У під’їзді нашого будинку живуть, здебільшого, старші люди, тому особливо й попросити немає кого. Та й родини у нас немає, яка б могла прийти та допомогти винести мене, – зізнається Людмила Стеценко.
Коли Людмила була молодшою, то їздила у кріслі колісному, а останніх 10 років, каже, практично не виходить з дому.
– Ще коли була меншою, то найбільшою проблемою для мене були сходи. Й до сьогодні у під’їзді немає пандуса – сходи і одразу каміння. Та й дороги як такої біля нашого будинку немає. Якби ми жили на першому поверсі, було б легше. А на третій поверх поки винесеш мене і «візок», то мама всі руки позриває, – каже співрозмовниця.
Людмила Стеценко мешкає у квартирі, де навіть немає балкону, на який можна було б вийти.
– Наразі спілкуюся з друзями лише по мобільному телефону, телевізор не дивлюся, бо у моїй кімнаті він не працює. Звичайно, дуже хотілося б вийти надвір, щоби подихати свіжим повітрям, відчути цю теплу осінь. Однак я вже звикла до такого стану речей, – мовить Людмила.
Однак вона зазначила, що намагається не опускати руки та вірить, що все може змінитися на краще.
«Соціальне таксі» для маломобільних людей
Нещодавно у Тернополі затвердили порядок надання транспортної послуги «Соціальне таксі», яку запровадив Тернопільський міський територіальний центр соціального обслуговування населення. Рішення, як повідомили в Тернопільській міській раді, прийняли з метою вільного пересування маломобільних людей у межах Тернопільської громади.
Транспортну соціальну послугу «Соціальне таксі» надають для:
– дітей та осіб з інвалідністю,
– осіб з тимчасовим порушенням здоров’я,
– громадян старшого віку, які пересуваються на кріслах колісних, за допомогою милиць, палиць, ходунків до медичних закладів, установ соціальної сфери, інших об’єктів інфраструктури територіальної громади, а також для участі в культурно-масових заходах та громадській діяльності.
Замовлення приймають за три дні до виїзду (в екстрених випадках – не менше, ніж за 1 годину до виїзду) у спосіб:
– письмова форма (в приміщенні Територіального центру);
– телефоном за номером 0352235668, 0674611075;
– через електронну пошту: ternopil.tercenter@gmail.com (обов’язково потрібно вказати контактний номер телефону для зворотного зв’язку).
За результатами опрацьованих заяв складається графік надання транспортної соціальної послуги «Соціальне таксі» на кожен день, де вказано прізвище, ім’я та по батькові отримувача/отримувачки послуги, час та адресу прибуття (відправлення) спецавтотранспорту, місце призначення, наявність супроводжуючої особи та відмітка про виконання наданої послуги.
Замовлення виконуються в робочі дні: понеділок – четвер, з 08:00 год по 17:15 год, у п’ятницю з 8:00 год по 16:00 год, згідно з розробленим графіком. Вихідні: субота, неділя, державні свята.
При одночасному виклику «Соціального таксі» декількома особами, перевага надається отримувачам послуги, котрі повинні дістатись до медичних, лікувально-профілактичних, санаторно-оздоровчих та реабілітаційних закладів.
ЦИФРА
Близько 500 людей з інвалідністю, які пересуваються у кріслах колісних проживає у Тернопільській громаді.
За інформацією Тернопільської міської ради
Війна має кардинально змінити ставлення до людей з інвалідністю
Через російську війну в Україні росте кількість чоловіків та жінок з інвалідністю, тож цей факт необхідно враховувати при реконструкції та ремонті інфраструктурних об’єктів чи відновленні населених пунктів України.
– Через війну збільшується кількість людей з інвалідністю, тож необхідно зробити все, щоб вони мали ті самі можливості, що і раніше – це ліфти, пандуси, інші аспекти для безбар’єрності, в тому числі – психологічної, – заявила перша леді України Олена Зеленська.
Вона додала, що збільшення кількості людей, які мають проблеми зі здоров’ям та мобільністю через поранення, має дати нашому суспільству розуміння, що ми не маємо ставитись до людей з інвалідністю як до чогось, що нас не стосується…
У цьому матеріалі ми торкнулися проблем лише однієї категорії маломобільних людей – чоловіків та жінок у кріслах колісних. Але безбар’єрний доступ стосується не лише їх… Тисячі людей – мам, татів, дідусів і бабусь – із дитячими візочками щодня також змушені долати незручності під час прогулянок містом чи парками, покупок у магазинах та маркетах. Зрештою, незручності й у можливості вивезти візок з дитям на вулицю з будинку без ліфта. Добре, відкиньмо старі забудови, але навіть у сучасних будинках комфортних умов для батьків з дитячим візочком немає і зазвичай не передбачено забудовниками.
Тисячі людей на милицях (нехай тимчасово!), з протезами чи після інсульту також обмежені у пересуваннях містами та селами чи поїздках у транспорті… Проблеми ті ж – високі бордюри, незручні пандуси або їх відсутність тощо.
Нагадаю слова і нашого героя, і першої леді – у країні війна. І, на жаль, людей з інвалідністю буде більшати. І готовим до цього потрібно бути уже сьогодні, щоби не повторювалася історія однієї з наших героїнь.
Відео з Ютуб-каналу Віктора Старущака
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: безбар'єрність, Віктор Старущак, Людмила Стеценко, Ольга Саковець
3812