Чи легко потрапити у владу, якщо ти жінка? Із якими труднощами стикаються жінки в політиці? Про це «Перший Онлайн» запитав у двох політикинь з Тернопільщини.
Мар’яна Юрик, депутатка Тернопільської міської ради (з 2020 року)
Питання жінок у політиці було і залишається актуальним та дискусійним. Саме з нього минулого тижня і розпочали 7-ий Український Жіночий Конгрес, що проходив у Києві, і я мала честь бути запрошеною.
Звичайно, закон щодо гендерного квотування позитивно змінив обличчя української політики і присутність жінок у радах усіх рівнів та виконавчих органах влади стала більш помітною. Проте, є негативні фактори, котрі досі заважають жінці реалізуватися у цій сфері. На двох із них зупинюся детально.
Перше – страх (незнання, невпевненість, низький рівень політичної освіти)
Погодьтеся, чоловіки переважно не сумніваються у власних можливостях та лідерських позиціях, натомість жінки зважують, думають та радяться, перш ніж зробити крок у політичне життя. Чому? Бо досі живемо стереотипами, що жінка може не впоратися з нелегким політичним шляхом. Можу ствердно сказати, що такі стереотипи, на жаль, часто нав’язують чоловіки, це можуть бути не лише члени родини, а й колеги по роботі. Пригнічення мотивації у жінок реалізовуватись у політиці – проблема поширена. Проте, не все так погано, наша кількість зростає і, ймовірно, через жорсткішу боротьбу, ми стаємо сильнішими та ефективнішими. Розвиваємо у собі лідерські якості, не боїмося відстояти власну думку, демонструємо найвищі показники у роботі і назавжди руйнуємо стереотипні уявлення про жінку-політикиню. Чи існує досі сексизм, ейджизм чи булінг щодо до жінок? Так! Але особисто мене це навчило вміло давати відсіч особам, котрі дозволяють собі такі ганебні речі.
Друге – неточності у виборчому законодавстві
На Конгресі ми порушували багато болючих питань, серед яких – прогалини у законі про гендерні квоти. Мова йде про формальних (технічних) кандидаток, котрі після оголошення результатів виборів, масово складали депутатські мандати і замість них “заходили” чоловіки. Це спостерігалось майже у всіх політсилах. Часто це робилося під тиском або залякуванням партійного керівництва, яке у нас переважно –чоловічої статі. Відтак, у законодавство потрібно вносити суттєві зміни. А саме, якщо депутатка складає свої повноваження, її місце займає особа тієї ж статі. Це правильно, це справедливо і це практика європейських країн.
Зазначу також для скептиків, що права і обов’язки політикинь і політиків — одинакові. Наприклад, як депутати, так і депутатки, згідно з урядовою постановою №69, не можуть виїжджати за межі країни. Щоправда, це дуже негативно відображається на волонтерській та дипломатичній роботі. Адже про війну в Україні не можна мовчати і не можна робити пауз у гуманітарній та волонтерській місіях. Основну роль у цьому завжди відігравали жінки, адже чоловіки в більшості своїй сьогодні захищають кордони на фронті.
Чому мало жінок у владі на керівних посадах? На це питання немає однієї, конкретної відповіді. Тут чимало факторів і стереотипи, про які ми вже говорили, також мають значення. Над цією проблемою починають працювати різні жіночі громадські організації. Адже існує необхідність у запровадженні гендерних квот при формуванні керівних органів партій, здійсненні партійної діяльності у міжвиборчий період, підвищенні обізнаності партійок із установчими та регламентуючими документами партій, а також підтримка “жіночих крил” та їхня обов’язкова представленість у керівних органах партій.
Тема жіночого лідерства та представництва у політиці ще довго буде дискусійною. Адже, окрім вдосконалення виборчого законодавства задля збереження жінок-депутаток і збільшення їх чисельності, нам варто ще працювати над розвитком жіночого підприємництва як для ВПО, ветеранок, так і для усіх активних жінок. Роботи багато, тому тільки вперед…
Юлія Цимбалюк, заступниця голови Вишнівецької територіальної громади (з 2017 року), депутатка Збаразької районної ради (V і VII скликань), депутатка Кременецької районної ради (з 2020 року)
Однозначно важко відповісти, чому мало жінок у політиці. По-перше, далеко не усіх жінок цікавить політика, вони знаходять себе в бізнесі, культурі, в інших сферах, і є там активними. Інші активізовують молодих мам навколо себе, роблять щось корисне в теперішній час – волонтерять, допомагають дітям, батьки яких воюють, таким чином реалізовують себе. По-друге, у мене склалася думка, що і чоловіки теж не дуже хочуть, щоби у політиці були жінки. Чоловіки зайняли цю нішу і хіба що дуже-дуже активним жінкам вдається пробитися в політиці. І тоді ми бачимо жінок на вищих щаблях влади, які є ефективними управлінцями. Здебільшого це трапляється тоді, коли жінка – яскрава особистість, її помітять, бачать, що на цю людину реагують люди і тоді її запрошують у політику. Таке теж є, принаймні, в моєму випадку це було саме так.
Щодо керівництва у радах різних рівнів, то там теж не так багато жінок представлено, як би того хотілося. Так історично склалося, що чоловіків у політиці, громадському та економічному житті країни було більше. З набуттям незалежності жінки в Україні почали активніше брати участь у різних сферах життя, в тому числі в політичному. Однозначно покращила позитивну динаміку й законодавча норма про 30% гендерну квоту щодо висунення кандидатів у територіальні громади з кількістю виборців менше 10 тисяч. Цей закон дав можливість ширшому колу жінок потрапити в політику. Але навіть ці зміни у виборчому законодавстві не призвели до того, що жінки почали відігравати вагому роль у політиці.
Бувають випадки, коли жінки, прийшовши в раду, складають мандат. Спілкуючись з депутатками, роблю висновок, що це відбувається не тому, що жінки не бажають брати на себе відповідальність, а через певні домовленості до виборів, що вони входять у «гендерну» квоту, а потім відмовляться від мандату, або через те, що їм не дають можливості реалізувати задумане.
Як мені вдавалося поєднувати політику і особисте життя? Напевно, складніше було раніше, коли діти були малі. Тим більше, у мене прийомна сім’я, це теж був дуже важливий нюанс моєї родини. Зараз діти уже дорослі, кожен будує свою життєву стежку, тому без проблем вдається поєднувати роботу і політику. Хоча політика зараз – це і робота в органах місцевого самоврядування. Можливо активізується щось, коли завершиться війна і будуть вибори. Бо все ж таки я прихильниця того, що лише по закінченню війни мають відбуватися вибори, а зараз головне завдання – перемогти ворога.
Фото – з архіву Мар’яни Юрик та Юлії Цимбалюк
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: жінки, Мар'яна Юрик, політика, Юлія Цимбалюк
3812