Якось обіцяла доньці сходити у вихідний до тернопільського аквапарку. Вирішили на офіційному сайті подивитися ціни і зраділи, побачивши акційний квиток «Сімейний». В описі йшлося, що такою послугою можуть скористатися двоє дорослих та дитина, а тому вона обійдеться дешевше, ніж окремі квитки. Ми з донькою вирішили запросити до аквапарку нашу бабусю, щоби втрьох гарно провести час.
Однак вже біля каси нас чекало велике розчарування. Працівниця пояснила, що «сімейним» квитком можуть скористатися тільки мама, тато й дитина, а в нашому випадку без тата – лише повна вартість. Те, що в аквапарку документів не перевіряють, а тому за «тата» може бути будь-який чоловік, працівниця не прокоментувала. Як і те, що в нас чимало дітей, які ростуть без татів, але це не означає, що в них немає сім’ї. З цього ми зробили висновок, що знижка в послузі – якраз для тата, а не для мами чи дитини… Відтоді минуло вже чимало часу, але той неприємний осад після відвідин аквапарку залишився досі. Чи варто уточнювати, що більше ми там жодного разу не були?
«Жінки повинні народжувати»
Станом на жовтень 2018 року чисельність населення України (без окупованих територій та Криму) становила 42,2 мільйона людей. У тому ж році у звіті ООН «Перспективи світового народонаселення» прогнозували, що населення України до 2050 року може зменшитися до 36,4 мільйона, а до 2100 року – до 24,4 мільйона.
За даними Opendatabot, за перше півріччя 2023-го в Україні народилося 96 755 дітей. Це на 28% менше порівняно з відповідним періодом 2021 року, коли народилось 135 079 діточок, та навіть менше, аніж у відповідний період торік.
Загалом показники народжуваності в Україні падають ще з 2013 року — приблизно на 7% на рік. Проте повномасштабне вторгнення росії призвело до найбільшої кризи у кількості нових українців/українок. Це – найбільший спад за весь час незалежності. Попередній антипік також пов’язаний із війною — у 2015 показники народжуваності впали на 12% за рік.
На фоні цього в суспільстві дедалі частіше почали лунати заклики до жінок готуватися народжувати більше дітей для подолання демографічної кризи. І якщо з уст чиновників вони подаються у формі сумної риторики про те, що жінки виїхали з країни та не буде кому тут народжувати, то пересічні українці в соцмережах здебільшого використовують словосполучення «жінки повинні».
Не секрет, що чимало стереотипів про жінок дісталися нам у спадок від радянських часів або проникають із сусідньої країни-окупантки, де зараз також боряться з демографічною кризою радикальними і не цивілізованими методами – через примус, обмеження прав і заборони.
У воєнний час наративи про те, що жінка повинна більше народжувати, закладають стереотип про неї як про інкубатор чи товар, а звідси – чергове знецінення та обмеження прав і вибору. До жінок-матерів суспільство також почало висувати вимогу: вберегти генофонд нації, дітей. Таким чином, з одного боку, соціум ніби виявляє тривогу та турботу, а з іншого – безпардонно втручається в приватний простір людини, котра сама має вирішувати, що робити зі своїм життям, чи хоче вона народжувати, що буде краще для її дитини, тощо.
«Ваша дитина заважає»
…Їду з малою у столичному метро. Донька, сідаючи на крісло, випадково наступила на ногу жінці, котра стоїть поруч. «Слідкуйте за своєю дитиною!!!» – нервово крикнула мені вона. «Пробачте, це ж дитина, вона випадково…», – відповідаю. «Це ВАША дитина, а не моя, – з притиском сказала жінка. – Тому ви повинні дивитися, щоби вона нікому не заважала!»…
Чи можна вважати українське суспільство дружнім до дітей, попри заявлені піклування і турботу про генофонд нації? Ми перевірили це за допомогою опитування, яке провели на нашому сайті.
Загалом, 57% опитаних зазначили, що чужі діти їм не заважають. Натомість 27% відповіли ствердно. Лише 12% надали нейтральну відповідь і 4% не визначилися, що вказати. Що й казати, – цифри зовсім невтішні для суспільства, котре на словах спонукає жінок до народження дітей, і чим більше – тим краще, а згодом цькує їх на кожному кроці, поки ці діти не виростуть.
Не акцентуючи уваги на матеріальній складовій материнства, коли за державну місячну допомогу можна придбати хіба що упаковку памперсів, більшість матерів зізнаються, що зазнавали морального тиску соціуму через своїх дітей. Наприклад, великого резонансу набув нещодавній випадок, коли у Дніпрі в торговому центрі відвідувачку захейтила працівниця магазину через те, що жінка в кабінці для примірки годувала грудьми своє немовля, котре вимагало їжі тут і негайно. Чимало гінекологів досі таврують жінок, які прийняли рішення про пізнє материнство, принизливим словом «старородяща», ще й зазначають, що це термін, а не образа. А скільки породіллі вислуховують порад негайно бігти до спортзалу і худнути, «щоб чоловік не розлюбив»?
Дитина вдома плаче, кричить, шумить – незадоволені сусіди. Голосно грається на вулиці чи в громадських місцях – заважає чиємусь спокою. Тихенько сидить в ґаджеті – мама не займається її розвитком. Ненароком когось зачепила – мама погано виховує. На батьківських зборах у школі чи садочку – здебільшого матері. З дитиною трапився нещасний випадок чи вона неправильно себе поводить – до відповідальності притягують маму…
А чи не забагато суспільство вимагає від жінок?
Скількох чоловіків роботодавці приймали на роботу із запитанням, чи є в них діти, і через це відмовляли? Бо жінкам його ставлять доволі часто. Не одружена – є ризик, що вийде заміж і піде в декрет. Має малу дитину – постійно «сидітиме» на лікарняних… Навіть наша Укрзалізниця, запровадивши дуже важливу й потрібну послугу жіночих купе, обмежила перебування в них дітей віком до 6 років, незалежно від гендеру.
Загалом, складається враження, що українське суспільство, заявляючи про необхідність відновлення нації, водночас воліє, аби це майбутнє зростало в якомусь обмеженому від нього просторі, не заважаючи йому проживати своє комфортне життя.
Але жінка – не інкубатор, і не мусить нести місію підтримки обігу дітей у природі. У ситуації, коли майже відсутня як державна, так і суспільна підтримка мам із дітьми, не дивно, що чимало жінок не поспішають або взагалі не хочуть народжувати. Хоча при цьому також зазнають осуду та безцеремонних втручань в їхнє приватне життя.
Суспільство, привітне до дітей: як у інших?
Видання ВВС проаналізувало звіт UNICEF щодо рівня добробуту дітей у різних країнах світу та зробило висновки, де ж найкраще бути дитиною.
На першому місці – Іспанія, де дитячий шум нікому не заважає. Іспанці скрізь беруть дітей із собою, вони можуть перебувати в різних громадських місцях навіть у нічний час. Батьки і суспільство загалом спокійно ставляться до вередувань дитини. А тати виховують синів та донечок нарівні з мамами. Країна посідає третє місце у світі за психічним добробутом дітей.
Японія посіла друге місцем за рівнем комфортного середовища для дітей. Навіть у центрі Токіо діти можуть спокійно гуляти та ходити чи їздити громадським транспортом до школи самі приблизно з шести років, оскільки це для них цілком безпечно.
Фінляндія посідає перше місце у категорії Світ дитини (де розглядається, як навколишнє середовище безпосередньо впливає на дітей) та друге місце в категорії Світ навколо дитини (де розглядаються елементи середовища, з якими дитина взаємодіє, наприклад, школи, дорожній рух чи паркові зони).
Естонія, окрім інших чинників, вирізняється величезною кількістю ігрових майданчиків та зон для дітей.
У Великій Британії заборонено підходити до чужих дітей та робити їм зауваження, торкатися їх. За це батьки можуть викликати поліцію. Навіть вихователі у дитсадках довго і терпляче і пояснюють дитині, де вона помилилася, а не біжать скаржитися батькам на її поведінку. Також Англія належить до країн із найнижчим рівнем небезпеки для життя дітей.
У Німеччині, здебільшого, ставляться до дитячого сміху та шуму позитивно. «Ті, кому заважають діти, мають оселитися десь у пустелі, – каже одна берлінська пенсіонерка. – Ну як дитина може зашкодити? Нехай куплять собі затички для вух. Продаються в аптеці. Мені також майже 80 років. Але ж я розумію, що дитина повинна мати можливість для розвитку».
А в Туреччині ставлення до дітей взагалі особливе. Вони граються, де і як забажають, причому без жодного режиму: можуть із криками бігати по подвір’ю навіть дуже пізно ввечері. Тут дітям дозволено все, чи майже все, їх буквально носять на руках.
Чи варто зайве наголошувати, що в середовищі, привітному до дітей, бажання стати матір’ю народжується без жодних спонукань чи тиску?
Загалом толерантність суспільства – це не тільки про дітей. Сьогодні заважають вони, а завтра – військові на милицях, заради яких доведеться перебудувати звичну інфраструктуру. Післязавтра дратуватимуть старенькі та люди з інвалідністю, котрим надається пріоритет в обслуговуванні. А ще пізніше хтось із нас робитимете зауваження жінці з галасливою дитиною, яку ще вчора цькували за те, чому вона так довго не народжує… Толерантність – це ознака здорового цивілізованого суспільства, належати до якого ми всі так щиро прагнемо.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: гендерні стереотипи, демографічна криза, жінка з дітьми, народжуваність в Україні, стереотипи про жінок, якщо дитина заважає
3811