Василь Миколайович Колеснік (08.07.1972 – 02.07.2024) з Тернопільської області був командиром бойової машини, механізованого відділення, механізованого взводу та механізованої роти.
З кінця березня 2024 року Василь перебував місяць на військовому навчанні у Рівному. Після закінчення навчання його було відправлено на Харківщину у 42-у окрему механізовану бригаду для участі в бойових діях у гарячих точках. На жаль, він загинув під час виконання другого завдання внаслідок застосування ворогом КАБу, поблизу с. Стариця Чугуївського району на Харківщині.
Василь був старшим сержантом, тому його часто не замінювали і він не мав часу на відпочинок. Після повернення з одного завдання в суботу, він привів себе до ладу та підготувався до нового завдання, яке розпочалося в понеділок. Перед виходом він зателефонував всім рідним, ніби передчував, що вже не повернеться живим.
Василь служив в армії і через свої знання був незамінним для своїх товаришів. Молоді хлопці, які тільки-но почали службу, завжди могли розраховувати на його підтримку та поради.
Його побратим, Юрій Боняк, виріс без тата і згадував, що Василь став для нього справжнім батьком. Він завжди був поруч, навчав і наставляв Юру, надаючи ту батьківську опіку і мудрість, якої йому бракувало.
Всі побратими дуже добре відзиваються про Василя. Замполіт говорить: “Толковий мужик, дуже легко було з ним працювати.” Один з побратимів на позиції потрапив на міну. Василь обробив йому рани на ногах і виніс його з поля бою. Це справжній вчинок товариша і друга.
Василь Миколайович мав непохитну позицію: “Я за повісткою не ходив і ховатись не буду”. Він прагнув кардинально змінити своє життя. Знайшов себе у військовій службі і мав велике бажання допомагати дітям, компенсуючи те, що, можливо, не встиг зробити в житті.
На запитання: “Як ти там?” він завжди відповідав: “Потроху звільняємо рідну землю!” Ніколи не скаржився на самопочуття. За станом здоров’я його відправляли в госпіталь, але він відмовлявся, кажучи: “Який сенс лежати в госпіталі? Все одно треба йти, бо хто, як не я?”
Василь Миколайович залишиться назавжди в серцях своїх товаришів і всіх, хто його знав, як символ сміливості, доброти і мудрості. Він показав, що справжня відвага і самовідданість — це не лише слова, але і життєві принципи, які він втілював кожен день.
Вічна пам’ять Герою України!
Слава Україні!
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
6762