Перестало битися серце учасника бойових дій, уродженця села Травотолоки Зборівської громади Василя Миколайовича Росохи (“Росомаха”) (8 грудня 1986 року народження).
Про сумну новину повідомив міський голова Зборова Руслан Максимів.
Передчасно згасло життя людини, яка була учасником бойових дій та стала на захист України у найважчий для неї час. Ця втрата є болючою для всієї громади. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і всім, хто знав та любив Василя Миколайовича. Поділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій скорботі. Світла пам’ять про Василя Миколайовича назавжди житиме у серцях земляків. Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а рідним — сили пережити це непоправне горе, – йдеться в повідомленні Руслана Максиміва.
Народившись 8 грудня 1986 року в селі Травотолоки, Василь прожив життя, сповнене непростих випробувань. Коли Україна потребувала своїх захисників, він без вагань став до її оборони. У складі Третьої окремої штурмової бригади пройшов найважчі бої на Бахмутському, Костянтинівському, Харківському напрямках. Він добре знав справжню ціну війни — ціну кожного кроку, кожного наказу, кожного врятованого життя.
За мужність, особисту відвагу та самовіддане виконання військового обов’язку був нагороджений відзнакою «Золотий Хрест», яку вручив Валерій Залужний. Але найвищою нагородою для нього була довіра побратимів, які знали: поруч із Василем можна вистояти навіть у найважчому бою.
Коли в одному із запеклих боїв загинув командир, саме Василь узяв усе на себе. Не розгубився, не відступив, а прийняв відповідальність за побратимів, організував оборону й продовжив керувати діями підрозділу, хоча ворог був уже лише за півтора кілометра. У ті миті він думав не про власну безпеку, а про тих, хто стояв поруч.
Війна не минула для нього безслідно. Він зазнав тяжкого поранення, тривалий час не володів рукою, а його тіло назавжди зберегло численні осколки війни. Це були рани не лише на тілі, а й важкий тягар, який він ніс після пережитого. Проте навіть після цього Василь не втратив сили духу, гідності й доброго серця. Його знали як людину, яка завжди приходила на допомогу. Він був мудрим, щирим, справедливим і надійним. Мав багато друзів, бо вмів дружити по-справжньому. Безмежно любив свого брата Андрія , з великою повагою ставився до свого дядька Петра. Для одних він був побратимом, для інших — вірним другом, для рідних — найдорожчою людиною, – зазначила мешканка села Заруддя Соломія Беш.
Особливо боляче усвідомлювати, що людина, яка пройшла крізь пекло війни, вистояла під ворожим вогнем, пережила тяжкі поранення й зберегла людяність, так рано завершила свій земний шлях.
Вічна пам’ять.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
9459