Анатолій Качка пропрацював майже три роки на посаді голови Збаразької РДА. Однак прийняв рішення залишити район і піти на іншу керівну посаду – начальника Тернопільського обласного управління водних ресурсів. Про справжні причини цих змін ми запитали у пана Анатолія особисто.
– По-перше, я – людина команди, – каже Анатолій Ярославович. – Керівництво області вирішило, що саме я зможу навести порядок у водному господарстві краю, вивести його із застійного стану. Адже керівника тут не було понад рік – від серпня 2016-го, відколи звільнився мій попередник, а після нього господарство очолювали керівники з додатком в. о. По-друге, мав бажання працювати в Тернополі й у зв’язку із сімейними обставинами, бо мало уваги приділяв родині, розриваючись між Збаражчиною та обласним центром.
«Я – людина команди і працюю там, де більше потрібен»
– У водній сфері Ви раніше не працювали, як вирішуєте цю прогалину?
– У загальному розумію водну сферу, однак намагаюсь прислуховуватися до своїх заступників, бо не є спеціалістом у цій вузькопрофільній галузі. Повністю змінив склад технічної ради, створив робочу групу зі спеціалістів різних напрямків для розробки програм, швидшого реагування і прийняття рішень, пов’язаних з нашою роботою. Йдучи на роботу у водгосп, відчував певний спротив працівників, але через два місяці думка людей змінилася.
– Що входить у перелік Ваших обов’язків?
– Найперше і найголовніше – це раціональне використання та охорона водних ресурсів області. У нас є 1401 річка загальною довжиною понад 6 тис. км, 26 водосховищ площею більше 3,5 тисячі гектарів водного дзеркала і об’ємом води 81,2 мільйона кубічних метрів, 886 ставків площею 5,6 тис. кубічних метрів і об’ємом 58,8 млн. кубічних метрів. Крім вирішення питань використання, охорони і відтворення водних ресурсів, водогосподарські організації області забезпечують догляд й експлуатацію міжгосподарських меліоративних систем, які нараховують 1,5 тис. кілометрів осушувальних каналів та 779 гідротехнічних споруд.
Тернопільським обласним управлінням водних ресурсів розроблено Програму розвитку водного господарства та водно-екологічного оздоровлення.
Наші спеціалісти обслуговують канали (розчищення, поглиблення), на замовлення сільських рад розчищають русла річок, виконують земляні роботи по зведенню ставків, надають широкий спектр послуг із буріння свердловин тощо.
Доводиться вирішувати питання і з реорганізацією-укрупненням нашого відомства. Ще донедавна у нас було шість районних управлінь, нині ж залишилося п’ять. А ще Тернопільська область разом з Івано-Франківською і Хмельницькою ввійшла у недавно створене басейнове управління водних ресурсів річки Дністер, що є теж для нас новим. А першим моїм серйозним заходом стане відзначення 22 березня Всесвітнього дня води.
– Перехід на роботу у водгосп – це для Вас підвищення чи пониження?
– Згідно з тарифними сітками, а я прийшов до обласного управління водних ресурсів переводом, це пониження. Однак я – людина команди і працюю там, де більше потрібен. Символічно, що на цю посаду мене призначили 19 січня на Водохреща. З цього приводу в інтернеті жартували, що «качка пішла на воду».
«Краще будувати очисні споруди і спортивні зали, ніж зводити лікарні та поліклініки»
– Ви тривалий час працювали головою Збаразької РДА. Можете назвати свої найвагоміші досягнення?
– Найперше, про що хотів би сказати, – це будівництво очисних споруд. Збаражани чекали на них дуже довго. Адже раніше нечистоти стікали у річку Гнізна, що негативно відображалося не лише на екологічній ситуації краю, а й на здоров’ї мешканців містечка та довколишніх сіл. Загальна вартість реалізованого проекту – майже 16 млн. грн.
Збаражчина стала пілотним районом, який створив електронний реєстр пацієнтів.
Дані про кожного пацієнта містяться в електронній картці. А це дозволить лікарям на первинному рівні надавати якісно та кваліфіковано медичну допомогу. За цим – майбутнє, і сьогодні всі країни світу працюють за такою системою. Збаражчина першою на Тернопільщині презентувала електронну картку пацієнта.
У 2017 році за півмільйона спонсорських коштів відремонтували головну спортивну арену Збаража – стадіон «Колос», на якому в День Незалежності відбувався фінал кубка області з футболу. На стадіоні перекрили дах, зробили ремонт у підтрибунних приміщеннях, в тому числі роздягальнях тощо.
Виключно за районні кошти триває ремонт районного будинку культури у Збаражі. Творчим колективам немає де виступати, окрім музичної школи. У будинку культури вже виконали внутрішні ремонтні роботи і при бажанні там уже можна проводити культурні заходи.
Чимало зроблено в освітянській сфері. Відкрито опорні школи, закуплено для них проектори. Особлива наша гордість – перший інтерактивний клас у Збаразькій ЗОШ №1. Там діти мають можливість навчатися в ігровій формі, без традиційних парт, а при необхідності вони за 3-5 хвилин розкладаються. У тій самій школі відремонтували спортивний зал, де, окрім учнів навчального закладу, мають можливість тренуватися відомі збаразькі борці з клубу «Чемпіон». А ще за кошти Фонду регіонального розвитку відремонтовано сім шкіл району.
– А що із розпочатого так і не вдалося реалізувати?
– Центром спортивного життя не тільки Збаража чи Збаразького району має стати новий спортивний комплекс вартістю 15 млн. грн. Чогось подібного немає в жодному районі області і навіть у Тернополі. Він буде пристосований для ігрових видів спорту, з дотриманням усіх євростандартів як щодо розмірів майданчика (40х20 метрів), так і роздягалень, душових, трибун тощо. На сьогодні на об’єкті завершена перша черга будівельних робіт, здати ж його планується восени поточного року.
Також виконано роботи на першому етапі будівництва спортивного майданчика зі штучним покриттям. Залишилося залити верхній шар основи і встановити штучну траву, яку має передати Збаражу Федерація футболу України.
– Сподіваєтесь, Ваш наступник продовжить реалізовувати розпочаті об’єкти?
– Думаю, що так. Тим більше, що я залишаюся депутатом районної ради. Також за мною як керівником обласного водгоспу закріплено кураторство Збаразьким районом. Тому з району, який став для мене рідним не лише через те, що народився на Збаражчині, а й віддав йому кілька років трудової діяльності, я нікуди не йду, а буду по мірі можливості йому й надалі допомагати.
– Чимало об’єктів, які Ви назвали, стосуються спорту. Чому саме така велика увага приділена цій сфері?
– У роботі моєї команди був такий меседж: краще будувати очисні споруди і спортивні зали, тобто дбати про здоров’я своїх мешканців, ніж зводити лікарні та поліклініки. Українська нація має бути здоровою!
– Одне з головних завдань очільника району – покращення інвестиційного мікроклімату. Чи вдалося це зробити?
– Хотілося, звичайно, в цьому напрямку більше зробити, але певні досягнення є. Разом з головою ТОДА Степаном Барною домовились про відкриття виробництва корпорації «Сумітомо» у Збаразькій колонії. У Зарубинцях спиртозавод розпочав виготовляти біоетанол. Цей процес розпочинав не я, та все ж відіграв не останню роль у тому, що вірменські бізнесмени вклали гроші у спиртозавод. Завдяки внутрішнім інвесторам, у Збаражі відкрився горілчаний завод. Бізнесмени придбали приміщення і територію, де буде встановлено сучасний вапнярський елеватор, який дасть роботу 60 працівникам.
«Проти мене майже 8 місяців велася брудна піар-кампанія»
– Поряд із позитивними моментами Вашу роботу на посаді голови Збаразької РДА, особливо на її початку, супроводжували скандали. Важко було працювати в такій ситуації?
– Таке траплялося, бо люди дуже важко притираються до нового керівництва. На початках і справді було непросто, бо заступники голови проходили спецперевірку і півроку не міг їх призначити. Тому майже всю роботу тягнув сам. Також було важко через те, що ніколи до цього не працював на державній службі. Коли звик, втягнувся, зрозумів структуру, роботу – стало легше і мені, і підлеглим. Вважаю, що з поставленими завданнями справився, але оцінювати не мені свою роботу, а людям.
– Свого часу директор збаразької цукроварні Богдан Вороблевський звинувачував Вас у тиску на бізнес, мовляв, правоохоронні органи за поданням владних структур відкрили кілька кримінальних проваджень проти нього…
– Навпаки, я хотів, щоби бізнес працював у правовому полі. А щодо пана Вороблевського і його фірм, які кілька разів змінювали назву, то вони й донині заборгували виробникам за здану сировину і перевізникам десь 20 відсотків обіцяних коштів. Саме через це люди перекривали дорогу. Також структури Вороблевського понад 7 років не сплачували оренди за землю. А це приблизно 264 га на території двох сільських рад. Я поставив це питання принципово, натомість керівник цукроварні не хотів укладати договору на оренду землі, натомість почав проти мене піар-кампанію, що я не даю працювати бізнесу. Скажу більше, він пообіцяв укласти договір і попросив дати йому допрацювати два тижні, та знову обманув – перепродав фірму, так і не уклавши договору.
Якщо підприємство платить податки, офіційно оформляє людей на роботу, розраховується із постачальниками, то які тут можуть бути претензії? Навпаки, коли такі підприємці працюють у районі, їх потрібно підтримувати, що я і робив. Не втручаюся в господарську діяльність жодної фірми, але бачу, до прикладу, що новий власник збаразької цукроварні – «Радехів-цукор» – фірма з європейським обличчям, яка вже розпочала оформляти необхідні документи, в тому числі щодо оренди землі.
– Мабуть, найрезонансніша подія тих часів пов’язана з воїном АТО, колишнім головою Збаразької РДА Юрієм Горайським, який трагічно загинув під час виконання бойового завдання. Його дружина попросила Вас і голову ТОДА Степана Барну залишити місце зустрічі тіла покійного.
– Не хотів би ту ситуацію коментувати. Юрій Горайський – тернополянин, а я – збаражанин, однак так сталося, що після закінчення вузу я переїхав на роботу в Тернопіль, а він, навпаки, – у Збараж. Раніше з ним пересікався по партійній лінії, адже він у районі опікувався партією «Удар». Після того, як Юрій Горайський пішов з РДА, він майже рік був у пошуках роботи. Балотувався на мера Збаража, знаю, що йому пропонували роботу в державних структурах, але він не прийняв запрошення, підписав контракт і пішов служити. Це вчинок справжнього чоловіка, він не ховався за спини інших, а добровільно пішов захищати Батьківщину!
– Ще одна неприємна ситуація сталася, коли Вас звинуватили у привласненні позашляховика «Volkswagen Touareg», який раніше перебував на балансі Тернопільської ОДА. Цей транспортний засіб, як було видно зі світлин, які тиражувалися інтернетом, знаходився на Вашому подвір’ї у селі Новики.
– З цього приводу перевірку проводила спершу прокуратура, а потім НАБУ. А ситуація була ось у чому. В обласній адміністрації був переліміт автомобілів і цей позашляховик балансовою вартістю 250 тис. грн. передали, а не продали Збаразькій РДА. Ми його взяли на баланс. Хотіли підремонтувати і потім продати, а на те місце придбати якусь економнішу автівку. На той час позашляховику було 37 років. Коли ми проаналізували, що на його ремонт потрібно 2 тисячі доларів, вирішили повернули назад ТОДА, адже таких грошей у нас не було. Прокуратура відкрила кримінальну справу не проти мене, а за фактом присвоєння автомобіля, а згодом НАБУ її поновило. Але жодного складу злочину виявлено не було і справу закрили.
Автівка деякий час знаходилась у Новиках, тому що наші гаражі не охороняються. А так як вони знаходяться біля ринку, то могло когось спокусити те, що в них було. Окрім того, автомобіль стояв на подвір’ї не в мене, а в моєї сестри, де я час від часу проживав, коли не мав змоги їздити додому в Тернопіль.
– Як Ви відреагували на петицію, яка з’явилася на сайті Президента України про Ваше звільнення з посади голови Збаразької РДА, ініціатором якої був воїн АТО Олександр Саричев?
– Проти мене майже 8 місяців велася брудна піар-кампанія. Можу ствердно сказати, що це було політичне замовлення. З необхідних 25 тисяч підписів, які потрібно було зібрати, під петицією підписалися понад сто чоловік. Люди зрозуміли, як би вони до мене не ставилися, я працював у правовому полі, намагався зробити все для покращення життя громади Збаразького району.
Качки сьогодні немає, але в Збаражі завдяки спільній роботі РДА, райради і мерії залишилися очисні споруди, відремонтовані школи, зроблено дорогу, яка проходить через Збаразький район на Кременець, закуплено шкільні автобуси, будується сучасний спортивний комплекс. Все це залишилося в районі і я з собою цього не заберу! Як говорив метр футбольного тренерського цеху Валерій Лобановський, ніхто не буде знати, як проходила сама гра, а будуть дивитися на табло. Так і в даному випадку, збаражани бачать конкретні результати моєї роботи і можуть її оцінити.
А щодо петиції, то за неї навіть голосували деякі працівники адміністрації, але щодо них жодних репресій не робив, ставився до їхньої думки демократично і ніхто з них через це з робити звільнений не був. Не взяв на роботу тільки тих, хто представляв Партію регіонів. Це обіцяв громадськості і слова дотримав. Заступників собі теж вибрав після публічного обговорення з громадськими організаціями, хоча мав право цього не робити.
– Ви згадали про компрометуючу піар-кампанію проти Вас. Знаєте, хто її замовляв?
– Не хочу озвучувати їхніх прізвищ, бо це вже давно було. З ними потім знайшов спільну мову, адже вони побачили, що нічого протизаконного не роблю, до того ж маю підтримку як серед людей, так і серед депутатського корпусу. Єдине можу сказати, що на нападки недоброзичливців намагався не реагувати, не вдавався до жодних відповідей, а повністю віддавався роботі.
«Штамп у паспорті не є гарантом міцної родини»
– Анатолію Ярославовичу, не розчарувалися в державній службі?
– Важко у перехідний період втілювати в життя реформи. Ніхто не хоче змінюватись, але це робити в будь-якому випадку треба, світ пройшов через них і далеко за прикладом ходити не треба, візьміть сусідню Польщу. Ще на початку 90-х в економічному плані поляки були нижче за нас, а зараз значно випередили. Якщо би не було реформ, вони б цього не зробили. Тому якщо ми реформ не реалізуємо, з часом нас саме життя відкине назад.
А щодо державної служби, то хтось повинен реалізовувати державну програму на місцях. Натомість хотів би, щоби працівникам адміністрацій підняли зарплату, аби вони не думали про матеріальний стан, а працювали над розбудовою країни. Держава повинна забезпечити для держслужбовця соціальний пакет – достойну зарплату, кар’єрне зрістання тощо. Бо сьогодні спеціаліст середньої ланки РДА отримує на руки близько 4 тис. грн., що є недостатньо.
А ще хочеться, щоби до влади змінилося відношення людей. Коли вони приходять до тебе в кабінет, у них чомусь виникає асоціація, що чиновник нічого не робить і лише краде. Насправді це далеко не так, і якщо цього негативу буде менше, то всім на своїх робочих місцях стане комфортніше працювати.
– Ви говорили про зарплату працівників адміністрації, багатьох цікавить, а скільки заробляє Анатолій Качка?
– Ставка голови адміністрації була у межах 9 тис. грн. із певними надбавками, на руки отримував 7-8 тис. грн. З початку 2018 року втратив статус держслужбовця, за законом позбавлені його також заступники голови РДА, а найвищий за рангом нині держслужбовець – керівник апарату РДА. Якщо говорити про заробітну плату начальника обласного управління водних ресурсів, то мій оклад становить 7,7 тис. грн., «чистими» отримую близько 6 тис. грн. Хоча й тут можуть бути надбавки до 50 відсотків до окладу, але поки працюю дуже мало, тому їх ще не заслужив (сміється, – авт.).
– Вище Ви розповідали, що одна із причин зміни роботи – сімейна. Розкажіть трішки про родину.
– Від першого шлюбу маю 18-річного сина. Також є кохана людина. Поки з нею не оформили офіційних стосунків, бо вважаю, що штамп у паспорті не є гарантом міцної родини, вона має вибудовуватись на довірі…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417