Сьогодні, 23 серпня, минає 150 років від дня народження письменника Осипа Маковея. Відповідно до постанови Верховної Ради України, цей ювілей відзначається на державному рівні. Вшанування письменника відбувається в Яворові Львівської області, де він народився; в Бережанах, де побутував, одружився, де на міському цвинтарі похована його дружина Ольга; у Чернівцях, де працював; у Заліщиках, де працював, помер і похований, та в інших містах.
ПАТ «Укрпошта» 14 серпня (на Маковія) введено в обіг ювілейний маркований художній конверт «Осип Маковей», погашення якого спеціальним штемпелем відбудеться в день народження письменника і редактора. Безпрецедентний випадок – конверт погашатимуть одночасно в 4-х містах: Бережанах, Заліщиках, Яворові і Чернівцях. З ініціативи бережанців випущено «Власну марку», в основу якої покладено графічний портрет Осипа Маковея авторства Ярослава Омеляна. Проект штемпеля розробив бережанець Олександр Караневич.
Метри любові Осипа Маковея
Багатьом відома красива історія про любовний лист на тридцяти метрах паперу, якого писав Осип Маковей із Чернівців майбутній дружині Ользі Кордубі в Бережани. Її розповідають у музеї-садибі Осипа Маковея в Яворові, в краєзнавчому музеї у Бережанах і в Заліщиках… Поширенню цієї історії посприяв лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук, який описав її у книзі «Дорога в тисячу років» та історико-літературному збірнику «Отчий край» у далекому вже 1990 році. Правда, у книзі під текстом стоїть рік написання – 1980. Розповідаючи її в черговий раз гостям міста, каже заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців, зловив себе на думці, а чи був той лист? Якщо був, то де він, куди пропав? А може, його і не було?
«Знайду цього листа або сам напишу, – вирішив бережанець Микола Проців. –Красива легенда має мати якісь корені…»
Як познайомився Осип Маковей з майбутньою дружиною Ольгою? Коли і скільки часу проживав у Бережанах? Що ми знаємо про родину отця Теодора Кордуби – батька Ольги? Які твори написав тут Осип Маковей, які пісні записав? Запитань назбиралося чимало. От і вирішив пан Микола детальніше дослідити тему «Осип Маковей і Бережани». Краєзнавців можна порівнювати з детективами – одним і іншим важливо натрапити на певний слід, обрати правильну версію…
Рукописи не горять!
Цікаво, що самого «любовного листа на тридцяти метрах паперу» ніде не показували. Ні в Яворові, ні в Бережанах, ні в Заліщиках. Він вважався втраченим. Але Микола Проців таки знайшов його.
– Зберігається він в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в Києві. Переглядаючи каталожні картки, я звернув увагу на допис «Свиток». І дійсно, колись цей лист був згортком паперу довжиною 5 м 23 см, про що свідчить напис на папці: «У початковому вигляді рукопис був у свитку». Довжина листа далеко не 30 метрів. Під час реставрації 4 квітня 1963 року його розділили на 16 частин по 34 см (ширина аркушів – 9,5 см), на яких залишилися сліди склеювання, – розповів пан Проців.
Написав Осип Маковей цього листа 18-19 вересня, майже за два місяці до одруження з Ольгою Кордубою з Бережан. Починав його так:
Зозулько! Хочеш мати довгий лист, маєш! Абись не нарікала, що Тобі жалую паперу, і абись бачила, що й направду солодкий Маковей, бо я не даром за тих два тижні з’їв більше, як кільо меду. Щодня засолоджую собі в той спосіб своє мізерне кавалєрске житє, їм до того разовий пшеничний хліб та й жду на ліпший, що буде на Твоїм господарстві.
А закінчив словами: «Треба вже хиба лист кінчити, аби був на завтра в Б. Хотілась довгий лист – маєш! Щесь такого довгого листа у своїм життю не дістала і не дістанеш. Ти його простри на підлозі, як хідник, або прибий на стіні, як екран, і читай згори надолину. Або положи ся до ліжка, то початок листа буде коло очей, а конець поза ліжком. Зрештою, як хочеш, так читай та не забувай твого вірного старого.
Зліпивєм картки, простяг на підлозі і бачу, що таки направду доста довгий лист, навіть довший, як я гадав, і отже я вже певний, що хоть тепер не будеш мати до мене жалю та будеш мене уважати порєдним чоловіком. Конець».
Є кілька суттєвих неточностей у цій романтичній історії.
По-перше, в отця Теодора Кордуби не було трьох дочок. У Клавдії та Теодора Кордубів було три сини – Мечислав-Теофіл, Володимир-Методим, Ярослав-Іван та дві дочки – Ольга-Євгенія та Олена. По-друге, лист написаний не на телеграфічній стрічці. Якщо й існував такий варіант листа, то його варто пошукати. По-третє, лист написаний 18 вересня 1905 року – за два місяці до шлюбу. В той час Осип Маковей не служив у війську. Та попри ті «неточності» ця романтична історія про любовний «Лист на тридцяти метрах паперу» має право на життя.
Одна могила на Бережанському цвинтарі
На центральній алеї цвинтаря в Бережанах неподалік від каплички є гробівець родини Кордубів, у якому спочивають: Теодор Кордуба – парох церкви Пресвятої Трійці м. Бережани, його дружина Клавдія, доньки Ольга (дружина Осипа Маковея) та Олена Бачинська, а також Марія Дзерович – дочка Олени. Всі названі мають дотичність до Осипа Маковея: в цій могилі похована дружина, теща, тесть, сестра дружини та племінниця Марія, яку подружжя Маковеїв удочерило.
З епістолярної спадщини
Якщо я і продовжу роботу над вивченням життєпису та творчості Осипа Маковея, мовить бережанський краєзнавець Микола Проців, то перша тема, яку досліджуватиму, буде «Листування Осипа Маковея та Ольги Кордуби». Були такі періоди (особливо 1905-й рік, перед одруженням), що він писав листи Ользі ледь не щодня. У відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника зберігаються листи Осипа та Ольги Маковей. Серед них – дуже цікавий аркуш, писаний рукою Ольги з обох сторін.
На одній написано: «Сей лист написав мені Маковей мабуть 1917 р. в річницю шлюбу. Тому що лист був дуже інтимний, я не могла його лишити, але для характеристик відписала вступ, з котрого видко його любов до мене, і свідчить про наше добре житє. Я відписала і зіставила. О. М.»
На звороті ось такий текст:«14.ХІ. вночі. Моя сивенька голубко! Се такий день, в котрім я все пам’ятаю о Тобі і ніколи не забуду, щось вибрала мене з усіх інших, і щось мені дала багато щастя і спокою. За те люблю Тебе більше як власне житє. Люба моя. Люблю Тебе як тоді, колись мені дарувала рожу!
На Круго… аж, пам’ятаєш? Рожа пахла Тобою, але Ти була краща від неї, глянувши тоді на мене своїми гарними і добрими очима, вдовольнивши усі бажання мої. Але нині люблю Тебе ще більше як тоді. Краща Ти для мене в молодости бо вдячний я Тобі, і благословлю Тебе за кожний щасливий день довгих, а однак коротких літ, котрі ми разом пережили. Люблю Тебе аж до смерти».
«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами»
Українська особиста епістолярна спадщина – це потужний культурологічний пласт. Дослідники писали про листи Івана Франка та Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та Михайла Грушевського, Богдана Лепкого та Андрія Чайковського… Важливе місце в таких дослідженнях займає листування та тему кохання. «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами», – писала Леся Українка до Сергія Мержинського.
Всі оті листи, зітхання, поеми, пісні, серенади вписувались у формулу з трьох слів: «Я кохаю тебе!» Потім вікову традицію написання листів було частково витіснено телефонним зв’язком. З розвитком технологій листи почали писати рідше, вони стали коротші і нарешті їх перестали писати. Все можна сказати по скайпу, по телефону… Тепер достатньо звернутися до «дядька Гугла» за покликом «листи про кохання» і отримаєш: «смс коханому чи коханій; любовні смс; смс зізнання у коханні». Один клік, і замість 5,5 метра листа – малюночок.
Ще один клік – і «лист відправлено»! Купа однакових текстів, які пересилають «одній-єдиній у світі» чи «найжаданнішому»… Слідів не залишається. Настане час, і період нашого життя не досліджуватимуть фахівці епістолярного жанру – не буде матеріалу: смс, смайлики не живуть довго…
Днями прочитав добрі слова про краєзнавців: «Нині, в час інформаційних воєн, ми щодня натрапляємо на новини, джерела яких слід уважно перевіряти, аби не стати жертвою шахрайства. Фейки свідомо запускають в інформаційний простір, щоб відволікти увагу від чогось більш важливого.
Це у випадку політичних або геополітичних воєн. Коли ж ми говоримо про краєзнавчі дослідження – сферу досить приземлену і вузьку як на всебічний розголос, то тут, як не дивно, маємо в рази більше приводів хвилюватися. Але і в рази більше підстав на викриття фейків.
Тому головне завдання краєзнавців і зводиться до підтвердження або спростування місцевих легенд і переказів документами, що мають історичну вагу (Євген Букет. Спецоперація з портретом або фейкологія краєзнавства).
– Не ставив собі за мету «вбити» романтичну легенду про «любовний лист на тридцяти метрах паперу», яку сам розповідав десятки разів сотням людей… Просто хотів ще раз пересвідчитись у тому, що минувшина нашого міста є вельми цікава і варта того, щоб її вивчати і відкривати для нинішніх бережанців і мешканців міста обласного значення невідомі пазли, з яких складається картина під назвою «Бережани. Історія міста, яке варте кращого сьогодення та щасливого майбутнього», – резюмував бережанський краєзнавець Микола Проців.
P.S.: Сувенірну копію листа-звитка можна придбати в Бережанському краєзнавчому музеї – вона лежить у шухляді робочого столу Осипа Маковея. Там можна придбати і репринтне видання брошури Осипа Маковея «Історія будови церкви в Бережанах», книгу Миколи Проціва «Осип Маковей: знане та незнане», в якій є повні тексти легенди про любовний лист на тридцяти метрах паперу та самого листа.
БІОГРАФІЯ
Осип Степанович Маковей – поет, прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор багатьох періодичних видань, досвідчений педагог і визначний громадсько-культурний діяч кінця XIX – поч. XX ст. Доктор філософії.
Виступив у літературі як поет і прозаїк. Як літературознавець залишив ґрунтовні дослідження творчості українських письменників XIX ст. (Т. Шевченка, П. Куліша, П. Грабовського, Т. Бурдуляка, Ю. Федьковича), статті та розвідки про літературну творчість сучасників – О. Кобилянської, С. Коваліва, А. Чайковського.
Автор поетичних збірок «Поезії» (1895), «Подорож до Києва» (1897), «Ревун» (1910). Частина поетичної спадщини О. Маковея залишилась неопублікованою. Найповніше талант письменника виявився у прозових творах, зокрема «Залісся» (1897) і «Ярошенко» (1905), оповіданнях, об’єднаних у збірках «Наші знайомі» (1901), «Оповідання», «Кроваве поле» (1921), «Примруженим оком» (1923).
Маковей перекладав з багатьох мов і збагатив українську літературу своїми інтерпретаціями польських творів (Адам Міцкевич, Генрик Сенкевич, Еліза Ожешко, Стефан Жеромський), німецьких (Генріх Гейне, К. Ф. Майєр), австрійських (Г. Зудерман, М. Ебнер-Ешенбах), данських (Й. П. Якобсен), французьких (Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Еміль Золя, Е. М. Прево), англо-американських (Марк Твен, Джером К. Джером) авторів.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418