Збирачів паперових грошей називають боністами, а самі гроші – бонами. Найпотужнішим колекціонером грошових знаків та Тернопільщині є тернополянин Мирослав Гнатишин. За банкнотами, які зібрав цей чоловік, можна вивчати географію. Практично немає такої держави, банкноти якої не було б у колекції пана Мирослава. Про його захоплення дізнавайтеся в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню.
«Сусід дав кілька українських купюр, при цьому наказав надійно сховати, бо за них могли навіть ув’язнити»
Перші колекційні гроші потрапили до рук маленького Мирослава у 1966 році. Тоді він навіть не думав, що це буде справою його життя.
– Почав збирати гроші, коли був у 5-му класі, – розповідає Мирослав Гнатишин. – Товаришував із сином директора школи – Славиком Маєвським. Тоді стали збирати сірникові наклейки і марки. Одного разу я прийшов до Славка додому. Його мама-єврейка подивилася, чим ми займаємось, і сказала: «Діти, збирати наклейки і марки – це дурниця, колекціонуйте краще монети і паперові гроші». І щоби нас заохотити, своєму Славкові насипала чимало монет, а які були подвійні, то й мені трішки дісталося. Окрім дрібних грошей, було й кілька польських, німецьких та царських російських паперових банкнот. Згодом, коли я був у 9-му класі, сусід Олег дав кілька українських паперових купюр, при цьому наказав надійно сховати, щоби ніхто їх не бачив, бо за них могли навіть ув’язнити.
– Малим, напевно, й не уcвідомлювали, що таке колекціонування грошей?
– Колись польських срібних 10 злотих (750 проби) мав ледь не кожен другий житель Тернополя. Вони тривалий час були в обігу, адже наш край до 1939 року входив до складу Польської держави. У часи мого дитинства була гра, яка називалася кіч. У землі робили яму, в якій залишали певну кількість копійок, так званий банк. Від неї відходили метрів на 20-ть і кидали туди монету, зазвичай тих самих 10 злотих. Хто вцілив у ямку, той забирав усі гроші. Бувало, потрапляє монета на якийсь камінь і відскакує у траву, кропиву чи кущі. Не знайшовши її, витягнув з кишені іншу монету і продовжував грати. Сьогодні, між іншим, ці срібні 10 злотих вартують 500-700 грн.
– Коли усвідомлено почали займатися колекціонуванням?
– Поки в школу ходив – продовжував збирати гроші, а у 1973 році пішов до війська і фактично закинув цю справу. Але колекцію зберіг, нікуди її не викинув і нікому не віддав. Так вона лежала і до неї не заглядав майже 20 років. А в 1992 році прийшов до мене у якихось справах учитель третьої тернопільської школи. Поговоривши, сказав, що направляється у клуб офіцерів, де збираються колекціонери. Я напросився і пішов з ним. Того дня на 200 чи 300 купонів накупив чогось, а що саме – пригадати важко. Отож як пішов тоді, в 1992 році, так до сьогодні намагаюся жодного зібрання колекціонерів не пропускати. Працював машиністом на дизельних поїздах, тому не завжди збігалися графіки, але намагався їх підлаштовувати так, щоб у неділю, коли збиралися колекціонери, був вільним.
У лютому 1993 року, пригадую, не було роботи, тоді за весь місяць заробив усього 3,5 долара. І вирішив поїхати до Москви. Туди на продаж повіз «черепки» із фарфорового заводу. Тоді за один рейс до Москви міг заробити 20 доларів, а їздив туди тричі у лютому і чотири рази в березні. На «Таганці» був магазин «Нумізмат», де купував довідники та альбоми для колекціонерів, звідти привозив також російські монети і банкноти на обмін. Десь через два роки, коли з дружиною поїхав у відпустку до Києва, потрапили на зліт колекціонерів зі всієї України. Тоді практично кожну останню суботу місяця їздив до столиці, де у хороші часи збиралися до 10 тисяч різних колекціонерів. Лише обійти і подивитися все, що виставлялося, потрібно було потратити до трьох годин.
П’ять тисяч унікальних купюр із 220 країн і територій
– Скільки у Вашій колекції нині нараховується банкнот і з яких країн?
– Важко одразу й сказати, мабуть, понад п’ять тисяч унікальних купюр із 220 країн і територій світу. А загалом у світі є 251 країна і територія. Мав би, можливо, й більше, однак деякі країни не мають паперових грошей. До прикладу, в Європі та Чорногорії їх не випускають, а незаконно користуються євро, хоча до Першої світової війни там ходили власні гроші – рапери. Не має своїх купюр і Панама, в обігу там паперові долари.
– А банкнот яких країн у Вашій колекції немає, хоча точно знаєте, що вони випускалися?
– Це, скажімо, Фарерські острови. Найбільшу кількість однієї із тамтешніх банкнот випустили всього 10 тисяч штук, що є дуже мало у порівнянні з мільйонними тиражами більшості купюр в інших державах. До того ж у них дуже суворий митний і прикордонний контроль, тому вивезти їхню валюту дуже складно. І якщо ти це намагався зробити і її знайдуть, то такій людині загрожує величезний штраф у кілька тисяч євро. Щось подібне введено і в Північній Ірландії, банкнот якої я теж не маю у колекції. У них введено закон, згідно з яким заборонено вивозити ірландські фунти за межі країни. Поки не вдається покласти до колекції грошових знаків із Фолклендських островів, хоча там вони є.
– Вище Ви кілька разів називали слово «територія» поряд із державою. Що б це означало?
– На певних територіях ходять в обігу гроші, але це не є країна у повному розумінні цього слова – зі своєю адміністрацією, керівництвом, їх не визнали інші держави світу.
– Яка найстаріша і, мабуть, найдорожча банкнота у Вашій колекції?
– Найдавнішою у колекції є, мабуть, банкнота Австро-Угорської імперії, яка датується 1886 роком. Це – один гульден. Для багатьох може здатися дивним така назва грошей у цій імперії, до складу якої входили й землі Галичини. І справді, прийнято вважати, що гроші Австро-Угорщини мали назву крейцери, а гульдени були в обігу в Скандинавських країнах, Голландії, Бельгії тощо. Але, як бачимо, вони ходили і на наших теренах. Дана банкнота цікава тим, що на її звороті зображено герби всіх земель, які входили до Австро-Угорської імперії. Там є і герб із надписом «Галіція». Купюра сама по собі дорога, адже її рік випуску дуже давній. Окрім того, її тираж був невеликим та й збереглася вона до наших днів у нормальному стані. Загалом у колекціонерів ціняться банкноти у пресовому стані, таких у моїй колекції 95%.
– Цікаво, а як вона потрапила до Вас?
– Одного разу у фойє краєзнавчого музею, де збиралися місцеві колекціонери, підходить до мене депутат обласної ради, котрий вирішив балотуватися до Верховної Ради, і пропонує придбати дві дуже цікаві купюри. Я глянув й одразу зрозумів, що це унікальні банкноти. Той чоловік запросив за них відносно невелику суму – по три долари за штуку. Одну з них, ту, що краще збереглася, поставив собі в колекцію, а іншу повіз до Києва. Тоді ще інтернету не було, щоб зорієнтуватися, скільки вона може коштувати. Виставив ціну на свій розсуд – 20 доларів. Підійшов один чоловік, другий, торгуються, хочуть купити дешевше. У підсумку продав цю купюру за 15 доларів. Хоча зараз її можна продати мінімум за 150, а то й за 200 доларів.
– Із заробітної плати скільки витрачали грошей на наповнення колекції?
– Спершу і справді чимало коштів тратив, щоб отримати ту чи іншу банкноту до колекції. Коли мав багато різних, уже став їх обмінювати, а вже з часом зайнявся продажем. У Києві була така практика, коли пропонували лоти, тобто банкноти стопками. За них просили в середньому 500 грн. Я переглянув їх, побачив чимало хороших купюр (як і монет) і вирішив подвійні продати у Тернополі. Перший раз переживав, куплять чи ні. Але торгівля пішла. Так я поставив у колекцію найкращі і ще залишилися кошти від продажу. Або інший варіант. Ділові євреї у Києві продавали кульками по пів кілограма срібних монет за 2 тисячі гривень. Я його купував, ставив у колекцію монети, а решта продавав і заробляв бувало до 4 тис. грн. Хоча євреї були хитрими. Наприклад, до 1964 року пів долара сріблом йшло 900-ї проби, а після 1964-го – 400-ї проби, тобто менше, ніж на половину. Тому євреї старалися класти у кульки менш цінні монети. Але серед них знаходив, до прикладу, Бельгійські 1880 року, де срібло йшло 935-ї проби. Також познайомився з колекціонерами, які у великій кількості продавали банкноти. Був у них оптовиком: брав 100 купюр – мав одні знижки, 200-ті – інші, а бувало замовляв 500 і тисячу штук. У хороші часи в Тернопільському клубі колекціонерів у списку було до 150 чоловік, чимало з них мали потужні колекції, тому зі збутом проблем не було. Загалом практично ніколи на такій оптовій торгівлі не був у мінусі. Так я почав продавати банкноти й монети, а не лише витрачати на поповнення колекції, більше того, навіть трішки заробляв.
У незалежній Україні випущено 81 купюру
– Банкнотами незалежної України, мабуть, нікого не здивуєш, але, напевно, і в них є своя цікава історія?
– Як тільки Українf оголосила про суверенітет, ввели в обіг тимчасові гроші, які мали назву купони. Їхній номінал був від одного до мільйона. Пригадую, на роботі отримував десь 30 мільйонів купонів. Із проведенням грошової реформи один мільйон міняли на 10 гривень. Нині ж банкнота мільйон купонів у пресовому стані вартує 700-800 грн., маю у колекції також фальшивий мільйон. Що цікаво, є такі фальшиві купюри, що дорожчі оригіналу. В колекції є абсолютно всі купони, і не лише за номіналом, а й роками. Серед ходових купонів найдорожча 25-ка, в якої був найменший тираж. У пресовій якості вона може вартувати 150 грн., у той час як 100 купонів коштують усього 15-20 гривень.
Після купонів ввели в обіг постійну грошову одиницю – гривню. Вітчизняні колекціонери збирають її не лише за номіналами і роками, а й підписами голів Національного банку. Так банкнота номіналом одна гривня 1992 року випуску має підпис голів НБУ Гетьмана і Ющенка. Якщо гривня за підписом Гетьмана нині вартує в середньому 150 гривень, то Ющенка – 450 грн. А все тому, що її тираж був утричі меншим. П’ятигривнева банкнота 1992 року була за підписом Гетьмана, Ющенка і Матвієнка. І вартість її сьогодні різна – відповідно 150, 200 і 600 грн. Матвієнко найменше «підписав» цих банкнот, тому вони найдорожчі.
Якщо зібрати всі за роками випуску і за підписами голів Нацбанку, то в незалежній Україні випущено 81 купюру. Всі вони у мене є – від 1 гривні до 1 тисячі гривень. Останні банкноти були випущені наприкінці минулого року. У листопаді 2019 року – тисяча, на якій зображений академік Вернадський. А перед самим новим роком надрукували 50-гривневу купюру з новим дизайном, «стару» сотню, але за підписом головb НБУ, нашого земляка, уродженця Лановеччини Якова Смолія.
Серед іншого випускали ще гривні нерозрізаними листами. Найбільший лист – 60 штук одногривневих купюр, але листами були й інші номінали, але їх було менше, бо банкноти більшого розміру. Листи можна було розрізати і йти з вирізаними купюрами в магазин. Однак тоді ти втрачаєш, бо продавався такий листок уже на старті за вдвічі більшою ціною, ніж вартість кожної купюри окремо.
– Яка серед український банкнот найдорожча серед колекціонерів?
– Найдорожча купюра з цих усіх – тисяча, бо вона номіналом перекриває всі інші. А так однією з найдорожчих вважається 50-гривнева купюра за підписом Сергія Тигіпка, котрий головою НБУ був короткий час у 2004 році. В хорошому стані вона вартує навіть до 3-х тис. грн.
– А якою була перша купюра, випущена на теренах України, і чи маєте її у своїй колекції?
– Найперші українські паперові гроші (100 карбованців) були випущені понад 100 років тому – в грудні 1917 року надруковані, а пущені в обіг 5 січня 1918 року. Ця перша купюра була на трьох мовах – українській, польській і на івриті, але вона мала певні недоліки – з водяним знаком, але без серії і номера. У колекції маю цю банкноту, однак вона в дуже поганому стані і нині знаходиться на реставрації. Сподіваюся, її трохи поправлять, але навіть у такому стані вона серед колекціонерів вартує 5 тис. грн. А коли була б у хорошому, наближеному до пресового стані – вартувала б мінімум 20 тис. грн. В Україні такі купюри є, і навіть мені їх пропонували за відносно невеликі гроші, однак вона майже не має захисту, і я засумнівався, що це оригінал. Більше того, майже впевнений, що це фальшивка.
Що цікаво, до 100-річчя перших паперових грошей на території України Нацбанк надрукував копію тієї першої банкноти, яка вже має захист, серію і номер.
– Мабуть, цією купюрою Україна у буремні роки початку XIX ст. не обмежилася?
– Авжеж. Українці тоді не могли визначитися, як повинна будуватися українська держава, і тому змінювали й назву грошей, були і карбованці, і гривня. А на банкнотах писало і «Українська народна республіка», і «Українська держава». Гроші тих часів можна розрізнити за номерами. Так позначення К1 означало, що це перший наклад уенерівських банкнот, АК2 – гроші, які були в обігу, коли частину України захопили більшовики, а основний наклад був із позначкою АО і друкувалися вони в Одесі. Гроші були в обігу аж до того часу, поки радянська влада не захопила Одесу. І навіть тимчасово ними користувалася нова влада, бо не мала своїх.
А загалом тоді гроші друкували багато міст. Окрім Одеси, Житомир, Станіслав і навіть Тернопіль… 5-гривнева купюра тих років була одна з останніх і карбувалася вона у Станіславові. У ній допущена помилка – з однієї сторони написано «гивень», тобто буква «р» пропущена. Що цікаво, нині купюра, в якій пропущена буква «р», у 10(!) разів дорожча, ніж з буквою «р». У Тернополі теж були свої примітивні гроші на простому папері, які випускав уряд місцевої управи. Їх, на жаль, у мене в колекції немає, є лише копії. Вони мали печатку міської управи і підпис голови або секретаря. На Тернопільщині також робили гроші, окрім самого Тернополя, ще й Кременець, Збараж і Золочів (місто входило до Тернопільського воєводства).
Варто зауважити, що в ті часи були ще й паперові копійки – від 10-ти до 50-ти. Їх друкували на грубому картонному папері і на них писало, що вони ходять на рівні із дзвінкою монетою. У мене був їх набір (10, 20, 40 і 50 копійок), але приїхав колекціонер з Австралії, добре заплатив і я їх продав.
«У Зімбабве була випущена банкнота з 14-ма(!) нулями»
– Не шкода продавати банкноту, коли маєш у колекції її єдиний екземпляр?
– Залежно, скільки за неї дадуть (сміється, – авт.). Перед тим, як щось цінне хочу продати, дізнаюся, чи на те місце знайду альтернативу. Якщо знаю, що ту чи іншу купюру навряд чи знайду, практично ніколи і ні за які гроші її не продам. А коли знаю, що ця купюра є у реалізації, то з легкістю можу розстатися, щоби потім покласти на те місце іншу. Хоча зрідка таке буває, що продав за одну ціну, а вже щоби поставити до колекції, треба заплатити більше.
– А яка банкнота обійшлася Вам у найбільшу ціну?
– Важко сказати, найпевніше, це купюри Царської Росії, коли царем був Олександр III (1880 роки). Але їх продав…
– Цікаво, а яка купюра найбільшого номіналу є у Вашій колекції?
– Свого часу в африканській країні Зімбабве була величезна криза і там випустили банкноту з 14-ма(!) нулями номіналом 100 трильйонів. Це найбільший номінал, який у мене є. Що цікаво, за цю неймовірно велику суму можна було придбати всього один буханець хліба.
– Розкажіть найцікавіші історії, як до Вас потрапляла так чи інша банкнота.
– Таких історій було чимало. Візьмемо той же Кувейт, гроші якого дуже дорогі, адже за курсом один динар рівняється 6-7 доларам. Мені випала можливість поповнити колекцію 10-ма і 20-ма динарами. Сталося це доволі несподівано. Нафтовики з Івано-Франківщини працювали в Кувейті. Повернулися з вахти додому і привезли їхні гроші та вчасно не поміняли. Залишили їх удома та поїхали знову до Кувейту й затрималися там на 2-3 роки. За цей час там гроші поміняли, термін обміну був обмежений, і коли вони повернулися додому, в них на руках залишилася пачка із 10-ма і 20-ма динарами. Мій знайомий професор з Івано-Франківська телефонує і каже, що є недорого на продаж кувейтські динари великих номіналів. Так я їх отримав.
Інша історія пов’язана вже з аргентинськими грішми. Одного разу вони вирішили змінити назву своїх грошей і замість песо стали називати їх австралами. Молода дівчина в одному з тернопільських барів обслуговувала іноземців. І вони дали їй 100 австралів, сказавши, що це 100 австралійський доларів. Мені телефонує валютчик і каже, що має 100 австралійських доларів і хоче продати. Я запитав, що на них намальовано. Він відповів, що дядько по середині. При зустрічі він показав цю купюру, а я йому сказав, що це гроші Аргентини. Цю банкноту я придбав, але дівчина «влетіла», бо 100 аргентинських австралів коштували за курсом десь 25 гривень.
– Відомо, що нині у світі поширені не лише паперові банкноти, а й пластикові…
– Одним із найсильніших вважають Королівський банкнотний двір Великобританії. За моїми даними, саме в Англії першими стали виготовляти пластикові гроші. В Австралії паперові купюри вже виведено з обігу і там повністю перейшли на пластикові гроші. Що цікаво, на сьогодні вже багато країн, як не дивно й африканських, випускають пластикові банкноти. Зауважу, що строк обороту їх удвічі більший, ніж паперових.
«Одному з керівників держави «підганяв» монети Стародавньої Греції»
– З якими найвідомішими колекціонерами доводилось мати справу?
– Колекціонери не дуже полюбляють себе афішувати. Про одного розповім без вказання прізвища. Це був один із керівників нашої держави. При нашому знайомстві у Києві на зібранні колекціонерів він розповів, що його цікавить середньовіччя, екзотика, Україна, і перепитав мене, чи я нічого не має з античних часів (Стародавня Греція, Давній Рим). Я тоді їздив дизель-поїздами по області і в Борщеві познайомився з місцевими колекціонерами. Борщівщина загалом славиться цікавими стародавніми речами. І вони мені принесли дві мідних монети Стародавньої Греції майже в ідеальному стані. Хотіли за штуку по 25 доларів, сторгувався ж до 20-ти. Це була не моя тема, і я вирішив їх запропонувати цьому відомому чоловіку. Він купив їх у мене й одразу запитав, чи чогось подібного більше не буду мати. Відповів, напевно, що буду. Після цього чоловік витягнув візитку без прізвища, де було написано три стаціонарних і три мобільних телефони, і сказав телефонувати у будь-який час, щоби домовитися про зустріч. Тоді я подзвонив знайомим, які «підігнали» потрібні монети. Так кілька разів я пересікався з цим колекціонером, тоді він мене пам’ятав, але чи тепер згадає – не знаю.
– Із розвитком сучасних комунікацій, напевно, вже немає змісту в подібних зібраннях?
– І справді, нині торгувати банкнотами чи монетами дуже просто в інтернеті на спеціальних аукціонах. Побачив там якусь цікаву банкноту, написав в особисте повідомлення, чи є якась знижка. Якщо не дуже хочуть скидати ціну, пишу, чи буде знижка на 20 чи 50 процентів, якщо візьму 10 і більше штук. Так і спілкуюся в інтернеті, маю знайомих колекціонерів з Німеччини, Придністров’я, Молдови, Польщі, США, Канади тощо. Єдина проблема, що мови не знаю, але якось уже пристосувався.
«За довгі роки колекціонування ледь не на око можу відрізнити оригінал від підробки»
– На Ваш погляд, які банкноти з Вашої колекції найкрасивіші?
– Однозначно – це старі купюри. Вони були великого формату, лапті, як нині їх називають. Так, їх було незручно носити, але які там малюнки красиві! До найкрасивіших би відніс гроші Царської Росії, сотні і п’ятдесятки СРСР (1947 рік випуску), купюри англійських колоній, того ж Мадагаскару, старої Італії тощо. Серед сучасних виділив би Казахстан, дві вертикально-горизонтальні банкноти якого займали призові місця на конкурсі найкрасивіших у світі. У 2009 році два бермудських долари з зображенням птаха визнані купюрою року в цілому світі. У кінці 2019 року Карибські острови, які включають сім незалежних держав, випустили надзвичайно красиву купюру, яка претендує на титул найкращої у році, що минув.
– Ваша колекція банкнот є найбільшою на сьогодні на теренах Тернопільщини?
– За об’ємом, мабуть, у мене найбільша колекція банкнот у нашому краї, а за вартістю, напевно, ні. Маю на увазі вкладені кошти у придбання банкнот. Я не дуже багато коштів вкладав у колекцію в порівнянні з іншими колекціонерами, намагався більше працювати на умовах бартеру, маю багато хороших знайомих, яким я довіряю і вони мені.
– А чи доводилось придбати в колекцію купюру, коли продавець запевняв, що це оригінал, а виявилась підробкою?
– Двічі «обпікся» на монетах. А на банкнотах ніхто не обманював. Мав надійних, перевірених роками колекціонерів, яким вірю і вони мені довіряють. За довгі роки колекціонування ледь не на око можу відрізнити оригінал від підробки, а під пальцями й поготів.
– Чи маєте кому передати свою величезну колекцію?
– Навіть не знаю, чи будуть нащадки підтримувати розвиток колекції, але потяг до грошей вони мають (сміється, – авт.). Цю справу треба любити, бо навіть маючи великі гроші, не так просто поповнювати колекцію потрібними банкнотами.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812