Пізня сніжна й сльотава осінь категорично підсумовує нелегкий господарський рік. Поле – це не металургійний комбінат закритого типу, тут все під небом і залежить не лише від ратая землі, але, як кажуть, від «небесної канцелярії». Вітаючи директора СТОВ «Славутич» Збаразького району Бориса Довгаля з професійним святом – Днем працівників сільського господарства України, запитуємо, чому не приїхав на урочини до Тернополя.
400-500 центнерів буряка зібрали з гектара
– Не до свята, – почав розмову Борис Микитович, – у полі тоді ще залишалося 10 гектарів цукрових буряків та й кагатів із цукросировиною достатньо. Треба дати лад усьому вирощеному, шкода людської праці. Підрахував, що на великовікнинських останніх бурякових гонах, а цю технічну й прибуткову культуру сіяли на площі 100 гектарів, практично під раптовим листопадовим снігопадом лежить ще до 60 тонн цукру. Солодкий продукт треба ще видати за оренду земельних паїв, на
внутрішньогосподарські потреби.
Французький бурякозбиральний комплекс «Холмер» придбали майже за 2 млн. грн. перед самим бурякозбиранням. Тут тобі важелі управління, а в кабіні є комп’ютер, інша навігаційна електроніка, це не тернопільські бурякозбиральні «каеси», що ламалися та виходили з ладу після проходу 2-3 загінок. Довірили імпортну й високопродуктивну техніку досвідченим механізаторам Анатолію Душку та Олександру Савичу. Чоловіки не підвели, зібрали весь урожай до корінця. Одна площа видала по 500 центнерів з га, а інша – понад 400 ц з га. У заліковій вазі вийшли на непоганий показник, на який не розраховували на початку осені через спекотне літо й дефіцит вологи у ґрунті, коли корені набирали фізичну вагу.
Дотримуються сівозмін в СТОВ «Славутич», пригадав Борисові слова під час розмови з ним на жнивному лані, коли обмолочували основний хліб року – озиму пшеницю.
– Пшениця – культура політична, для України – вона все. Вирощувати її, звісно, затратно. Пшеничка вимагає мінімум 2-3 центнери міндобрив плюс захист з осені, мінімум три підгодівлі та два захисти від хвороб і шкідників. Але урожайністю, особливо озима, ніколи не обділить, – розмірковував при нашій зустрічі, де лад вирощеному врожаю дають три потужні комбайни іноземного виробництва, директор СТОВ «Славутич» Борис Довгань. – Нас цікавить не лише врожайність, а також якість пшениці, сорти для хлібопекарської справи. Це, приміром, новий сорт «Лісова пісня», виведений селекціонерами Миронівського інституту рослинництва й генетики. З кожного гектара на 64 га площі урочища «За Тосиком» зібрали по 77 центнерів з га. Зібрали й обмолотили 600 гектарів озимих культур, а ярини – 400 га. Восени посіяли у добротно вироблений грунт. Заробили насіння еліти й першої репродукції перспективних та високоурожайних сортів «Богемія», «Кубус», а з вітчизняних роками надаємо перевагу «Поліській-70», яка добре колоситься на наших бідних волинських ґрунтах та дає щороку, незважаючи на будь-які погодні умови, стабільні результати.
«Славутич» орендує землі в 1300 пайовиків
Жнивна пора згуртувала людей у селах Великі Вікнини, Котюжине, Малі Вікнини Збаразького, а також село Пищатинці Шумського району. Цікава з того вийшла оказія. Прийшли селяни і попросили взяти в оренду і їхні земельні паї, що роками заростали березками та бур’янами. Борис Микитович, порадившись із членами ради сільгосптовариства, пішов назустріч сусідам. Тепер у Пищатинцях щороку обробляють понад 300 гектарів землі, яку виробили своєчасно, заправляють ґрунт органічними й мінеральними добривами, сіють пшеницю, ярину, цукрові буряки, кукурудзу, кормові культури. І за пай розраховуються вчасно. У СТОВ «Славутич» в даний час сіють сільгоспкультури і займаються виробництвом продуктів харчування на 2000 гектарах землі, яку орендують в 1300 пайовиків.
– Одразу після завершення хлібозбирання, основних робіт на жнивному лані розраховуємося з пайовиками, – каже бухгалтер сільгосптовариства «Славутич» Лілія Борсук. – Розмір паю залежно від села в середньому становить 1,07-0,9 га. Видаємо по 7,5 центнера зерна, з якого хліб і коровай можна спекти, по 10 кілограмів гречаних і горохових круп, 25 кілограмів цукру, 1 кг меду. Селяни також беруть скільки кому потрібно соломи. У Великих Вікнинах та Котюжиному в особистих підсобних господарствах майже кожний другий утримує по одній-дві, а навіть і три корови. А ще є телята, коні, свині, домашня птиця. Люди у нас завзяті та шпаркі до нелегкої щоденної праці. До районного центру – Збаража й обласного – Тернополя далекувато, отже, виручає моїх земляків приватна господарка. Багато хто виїхав на заробітки, але тепер намітилась позитивна тенденція – люди повертаються до рідних порогів, отчої землі. Хоч галицькі та волинські села потрохи занепадають, а в наших населених пунктах, навпаки, триває процес соціального і культурного розвитку. Наприклад, тепер у Великих Вікнинах тягнуть проводи інтернету. ТОВ « Славутич» допомагає коштами і транспортом школам, медичним закладам, клубам, релігійній громаді, на розвиток спорту й дозвілля молоді. Продуктами харчування та коштами допомагаємо українським бійцям, які перебувають у зоні АТО.
– На ремонт доріг виділили 650 тисяч, – доповнює цей список Борис Довгаль. – Капітально відремонтували кілометр дороги урочища «Лісове» – Котюжине», щоб міг здійснювати регулярні рейси автобус Тернопіль – Великі Вікнини. Ми бажані гості в школі, дитячому садку, на спортивних майданчиках.
Із 70 основних працюючих у великовікнинському сільгосптоваристві – третина молоді. Вони працюють водіями, трактористами, комбайнерами, будівельниками, на різних сільськогосподарських роботах. Отримують гідну зарплату, дбають про достаток у своїх родинах.
Не побачив я на жнивному лані, як колись, стареньких «Нив» і «Колосів», їх замінили потужні й високопродуктивні зернозбиральні комбайни «Джон Дир», «Класси», за штурвалами яких були вже досвідчені, але ще молоді комбайнери: Володимир Горошко, Михайло Поліщук, Анатолій Душко, Богдан Саврак, Олександр Савич, Микола Бас. Механізатори вміло експлуатують техніку, дбайливо до неї ставляться.
Не допустив розвалу колективного господарства
Борис Довгаль із самого дитинства часто милувався сільськогосподарськими машинами, які працювали на рідних ланах. Тому після закінчення восьмого класу пішов навчатися у Борщівський технікум механізації та електрифікації, де отримав фах механіка. До армії працював комбайнером, трактористом, а після військової строкової служби в Московському округу ППО повернувся у рідні Великі Вікнини, не шукав романтики й довгого карбованця у світах. У Львівському державному сільгоспінституті здобув вищу освіту та теоретичні інженерні навики. Працював на посаді головного інженера, а вже добрих два десятки літ – директор СТОВ «Славутич». Завдяки його заслугам й організаторському хисту, вмінню переконувати людей, у свій час не допустив розвалу колективного господарства. Вдалося зберегти матеріально-технічну базу, виробничі приміщення, тваринництво. Хоч тепер по всій окрузі в наявних сільгосппідприємствах – ні корови, ні свині, знищено дотла корівники, телятники, кормоцехи, токові господарства, у Великих Вікнинах вдалося не лише зберегти, а й у десятки разів збільшити, модернізувати наявний тракторний парк, автопарк, збільшити чисельність великої рогатої худоби. Лише корів червоно-польської породи утримують 250 голів. Щодня на Тернопільський молокозавод відправляють понад 3 тонни екологічно чистої молочної продукції. Бо що це сьогодні за село без ферми, й місцеві люди мають стабільну щорічну роботу, добрі заробітки, і казна сільгосптовариства постійно поповнюється грошима.
Лише торік завдяки успішному розвитку рослинницької галузі (а вона прибуткова) у «Славутичі» придбали техніки на 1 млн. доларів США. Закупили новий сучасний збиральний комбайн «Джон Дир», потужний багатотонний зерновоз марки «ДАФ», сівалку точного висіву французького виробництва «Солітер», просапну й обприскувальну техніку, інший такий необхідний, але за нинішніми мірками дорогий сільськогосподарський реманент. Також реконструювали ряд виробничих приміщень, токове господарство, заасфальтували майданчики для зберігання техніки, зерна на час жнив.
Відчувається інтенсивний поступ «Славутича» вперед, у завтрашній день. І це зауважиш одразу ж, бо на своєму місці справжній господар, генератор нових ідей у розвитку практичної аграрної науки, що дбає і живе днем прийдешнім для всіх, для громади. Тому за останнє десятиліття в ТОВ « Славутич» утричі збільшилась урожайність зернових і технічних культур, значно зросли економічні й фінансові показники важливої галузі. За минулий рік усього валової сільськогосподарської продукції вироблено на 55 млн. грн., а цьогоріч цей показник за прогнозами зросте ще на 35 відсотків. Борис Микитович не боїться експериментувати, втілювати на практиці нові сорти, виводити на поля нову техніку, на сільські дороги – новий транспорт, поповнювати стайні високопродуктивними молодими нетелями.
Трудовий стаж у рідному господарстві сім’ї Довгалів – понад сто років!
– Жнива – своєрідний іспит для кожного механізатора, мірило його хліборобської совісті, хліб – усьому голова, вчили нас батьки, – каже молодий інженер Юрій Довгаль, який завершує навчання у Львівському національному аграрному університеті. Батьківською стежиною, окрім нього, молодшого, пішов працювати і старший син Андрій, котрий у свій час закінчив Тернопільську академію народного господарства, а нині – заступник директора ТОВ «Славутич» з економічних питань. Якщо порахувати ще й стаж матері, Антоніни Андріївни, яка понад три з половиною десятки літ працювала бухгалтером, загальний трудовий стаж у рідному господарстві сім’ї Довгалів останнього покоління пересягнув понад сто років! А їхні батьки також із перших повоєнних років минулого століття вирощували хліб на колективній ниві. У сільгосптоваристві в дні переджнив’я, на обжинках спільно поціновують і вшановують хліборобські династії Поліщуків, Шарких, Душків, Довгалів.
Де б не довелося бувати у виробничих підрозділах агроформування, всюди панував отой незмінний дух сільського трудівника. За це їм Бог виплекав щедрий урожай. З хлібом, достатком на рідних полях Вас, трудівники, славні ратаї землі!
Ярослав Бачинський
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812