Чому служба крові приймає не всіх і не одразу?
Кожного дня у лікарнях України з’являються пацієнти, яким необхідна кров.
Часто у центрах крові необхідної рідини недостатньо або вона просто відсутня.
Саме тоді місія у буквальному сенсі врятувати життя людині лягає на донорів крові.
Мабуть, кожен погодиться, що пропаганда донорства крові в Україні на рівні держави майже не здійснюється. Донорська культура перебуває у вкрай жалюгідному стані, не дивлячись на потуги різноманітних громадських організацій, що здійснюють підтримку цього виду надання добровільної допомоги. Популярності донорству не додають і перешкоди, які створюються на різних рівнях, починаючи від державного і закінчуючи не завжди законними рішеннями місцевих центрів, які здійснюють забір крові. Також велике значення відіграє і недостатнє інформування громадян та велика кількість міфів, якими власне й обросло донорство крові. Люди, які могли б стати донорами, недовіряють лікарням, скаржаться на відсутність належної техніки, а також мають певні переживання, що стосуються зараження небезпечними хворобами.
Попри такі страхи українців донорство в багатьох країнах світу – звичайна справа.
А як в інших країнах світу?
В Америці донорство крові децентралізоване. Добровільну здачу крові постійно популяризують. Для зручності функціонують спеціальні машини, які обладнані відповідною апаратурою. Такі авто виїжджають у місця великого скупчення людей (торгові центри, офісні центри, кампуси університетів). Зазвичай їхній приїзд анонсується. Також існує сайт, на якому у відповідності до штату відображається інформація, якої крові не вистачає і де буде проводитись забір. Якщо ж ввести індекс місця проживання, то автоматично з’явиться інформація про найближчий приїзд такої машини неподалік дому.
В Іспанії функціонують регіональні центри переливання крові. Всі вони децентралізовані, однак взаємодіють в одній системі. Щороку вони збирають, транспортують та розподіляють кров, необхідну для державних та приватних лікарень у межах свого регіону. Донорство добровільне і безоплатне.
У Швеції показник донорства крові один з найвищих. Спеціально для донорів придумали особливу мотивацію. Кожного разу, коли кров донора була використана для переливання, йому надходить СМС із подякою. Це додатково стимулює громадян до здачі крові, адже зазвичай переливання крові роблять в екстрених випадках, а отже, можна вважати, що кров донора врятувала чиєсь життя.
Більше половини фінів здають кров принаймні раз на рік. Координацією донорства крові там керує Фінський центр крові. Його основна задача – забезпечення лікарень необхідними запасами крові. Ця організація – не комерційна, однак лікарні здійснюють оплату за надані ними послуги. Діяльність центру також передбачає здійснення тесту на групу крові та резус-фактор серед усіх вагітних жінок у країні.
Діяльність центру регулюється фінським законодавством та Директивою Європейського Союзу щодо безпечного переливання цільної крові та її компонентів.
Проблеми на рівні держави
Якщо вести мову про Україну, то нам притаманний інститут родинного донорства, натомість регулярне практично відсутнє, хоча у ньому є потреба. Вона спровокована великою кількістю аварій, різноманітних захворювань, війною. Саме ці обставини і диктують необхідність постійних запасів, яких і немає, бо донорство ажіотажне та ситуативне. Даних про те, яка кількість українців і скільки літрів крові здає на місяць чи рік, отримати неможливо, а інформація про запас крові є державною таємницею в Україні.
Реформування служби крові у нашій державі мало б відбутися ще у кінці 2017 року, це надиктовано угодою про асоціацію з ЄС. Однак на дворі осінь 2018-го і очевидно, що цей процес буде завершено ще не скоро. Децентралізована модель інституту донорства крові породжує низку проблем, які пов’язані з управлінням, відсутністю професійних кадрів, переробкою та утилізацією матеріалів, грамотним розподілом компонентів крові. Це у свою чергу не дозволяє об’єктивно формувати запаси та керувати ними у випадку виникнення надзвичайних ситуацій та в особливий період. Країні потрібна нова концепція, яка буде приділяти багато уваги популяризації донорства серед молоді. Наявність регулярного донорства за рахунок постійного тестування позитивно відобразиться на динаміці падіння рівня захворювання на СНІД, ВІЛ та гепатит, саме такої думки медичні експерти. Однак усе вищесказане залишається лише на рівні слів.
Недержавний реєстр донорів крові
У той час, поки владні мужі відсиджуються у своїх кабінетах, не роблячи навіть спроби створення державного банку крові, громадські ініціативи взяли цю нелегку ношу на себе. На прикладі своєї діяльності вони показують, що така служба може працювати швидко та ефективно. Прикро, звісно, що заповзятість у реалізації подібних проектів притаманна громадськості, а не владі.
Для прикладу, автоматизована система рекрутингу та управління донорами крові – ДонорUA. Це незалежний проект, недержавний проект. Він дозволяє рекомендувати донорів, при цьому надає більш ніж вичерпну інформацію про групу крові, резус фактор, медичний заклад, стать, область прописки, місто проживання й інші важливі фільтри, що дозволяють підібрати для реципієнтів рекомендованих донорів, а донору пропонувати рекомендованих реципієнтів. Крім того, система при підборі враховує як постійні, так і тимчасові показники, наприклад, термін між здачею крові, хвороба, вагітність тощо. Також тут є можливість бачити активних донорів та контактувати з ними. У рамках проекту використовується бонусна система заохочень для донорів. За певну активність (підтверджена кровоздача, запрошення друзів у проект, фінансова підтримка проекту) донорам нараховуються бали, які вони можуть обміняти на подарунки – квитки на події, сеанси в кіно чи театр.
Тернополянам – тернопільська кров?
Тему донорства крові ми підняли не просто так. Тернополяни та й мешканці області пам’ятають про жахливу трагедію, яка трапилась в обласному центрі. 17 липня на вулиці Пушкіна у багатоквартирному житловому будинку стався вибух, внаслідок чого було госпіталізовано двоє осіб – 7-річного хлопчика та його батька. Волонтери закликали тих, хто має можливість, прийти і здати кров. Однак, як виявилось, кров приймали не у всіх. Якщо у потенційного донора відсутня реєстрація у Тернополі або Тернопільському районі, то стати донором він не зможе.
Також ми поспілкувалися з людьми, яким відмовили в донорстві у зв’язку з відсутністю реєстрації. Вони обурені, адже дехто хотів здати рідкісну групу крові, комусь це необхідно було перед пологами, але всі ці люди отримували відмову. Навіть жарт такий з’явився: тернополянам – тернопільська кров.
Ми поцікавились думкою юриста, наскільки законна відмова у донорстві у зв’язку з нетернопільською пропискою. На що отримали наступну відповідь від Олени Степанової: «У Законі України «Про донорство крові та її компонентів» сказано, що донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає протипоказань, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Немає жодного офіційного документа, який би підтверджував той факт, що для донорства необхідна реєстрація місця проживання саме тієї області чи міста, де б людина хотіла здати кров. Якщо ж говорити про ту інформацію, яка розміщена у пункті переливання крові, то це перевищення службових повноважень, адже в законі відсутня територіальна прив’язка до місця здачі крові. Це не проблема громадян, що у станції відсутні такі відомості. Кожен бажаючий, хто не має протипоказів до здачі, може здати кров. Якщо вам відмовляють, то зверніться на «гарячу» лінію Міністерства охорони здоров’я або вимагайте від працівника письмову відмову».
Також ми звернулися за коментарем до головного лікаря обласного центру служби крові Петра Лучанка, який зазначив: «Законом передбачено здачу якісної крові, ми про людей, які живуть за межами Тернополя та Тернопільського району, нічого не знаємо. Вони можуть хворіти туберкульозом, різними хворобами, відведеними від донорства. Наше завдання – отримати якісну кров, тому щодо людей, які живуть у місті та районі, ведеться документація. Має бути створено єдиний реєстр по Україні. Міністерство працює над цим. Ми добре розуміємо, що не можемо відмовити мешканцю іншої області, якщо б він був у базі даних»…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418