Будинок, який є притулком обездоленим матерям і даром життя їхнім дітям

У Драганівці, що за 13 кілометрів від Тернополя, уже понад два роки при монастирі францисканок Матері Божої Неустанної Помочі діє «Дім життя».

Цей своєрідний  притулок для вагітних жінок і породіль із малими дітьми, котрі в силу складних життєвих обставин опинилися на вулиці, створили понад два роки тому з ініціативи отця Юстиніана Городечного із тернопільського монастиря отців-францисканців. Головною метою цього благочинного закладу, який існує завдяки пожертвам небайдужих до чужого горя людей і за сприяння сестер цього монастиря, є допомогти молодим матерям і немовлятам та поступово адаптувати їх до нормального життя. Про роботу закладу, який є притулком для обездолених жінок і дарує життя їхнім дітям, нашому журналістові розповіла настоятелька монастиря францисканок у Драганівці, яка водночас і є директором «Дому життя», сестра Аліція.

«Ми готові допомогти кожній жінці із немовлям на руках»

• Сестро Аліціє, як потрапляють до Вашого притулку матері з дітьми, які в силу життєвих ситуацій опинилися на вулиці?

• Переважно такі жінки самі телефонують до нас. Серед них справді домінують ті, в кого через певні обставини не склалося життя і просто на той момент їм із немовлям ніде подітися. Це й ті, котрі опинилися без житла, і зовсім юні матері, чию вагітність батьки чи наставники із сиротинця сприйняли небажаною. Бувають випадки, коли до нас їм рекомендували звернутися і служби соціальної опіки.
• Тобто через небажану для рідних чи ще когось вагітність дівчинка зважується народити дитину, а після цього опиняється з нею нікому не потрібною?
• Загалом так. На підтвердження цього наводжу такий приклад. Буквально декілька днів тому до мене зателефонувала жінка, яка найближчим часом має народити дитинку. За її словами, рідна мати погрожує, що не прийме доньку з дитиною додому. І що ця бідна жінка має роботи, куди їй іти?
• Мабуть, у цієї жінки перші пологи. Аборт робити вже не лише грішно, а й пізно та й може бути шкідливо для здоров’я. А здати дитинча в «Малютку», на мою думку, не наважився би навіть справжній батько, не лише мати?
• Забрати в жінки дитину, то є найстрашніше як для матері, так і для долі її дитяти! Дуже добре, що в цієї жінки спрацював материнський інстинкт. Вона попри все виносила дитинку і народить її. Я не знаю, чи перші пологи, чи другі-треті тощо. Я її досі не знала і не бачила, але ми готові допомогти кожній жінці із немовлям на руках, яка потрапила  в складну життєву ситуацію, якщо вона до нас звернеться.

«Усім необхідним нужденних повністю забезпечує монастир»

• Що спонукало Вас особисто і сестер-францисканок при допомозі отців-францисканців із храму Святого Петра створити такий заклад?
• Спершу на цьому місці ми хотіли зробити аналогічний притулок для перестарілих. Але Отець Юстиніан із тернопільського монастиря отців францисканців, який зараз і опікується «Домом життя», попросив нас надати притулок молодій породіллі – вихованці одного із сиротинців. У дитбудинку, де вона виховувалась, її спонукали до аборту, але молода жінка вирішила зберегти дитину. Хлопчик народився здоровий і гарний на радість матері. Ми побачили в цьому благочинну християнську мету і вирішили охопити такою ж опікою й інших жінок, які цього потребують. Саме день прибуття сюди цієї дівчини – 15 липня 2015 року – ми вважаємо початком роботи притулку.
• Тобто Вас із отцем Юстиніаном можна назвати хресними батьками «Дому життя». Скільки нужденних нині перебувають у ньому і скільком молодим матерям та їхнім чадам Ви вже допомогли за понад два роки?
• На сьогоднішній день у цьому закладі перебуває 4 жінки і 4 дитини. За понад півтора року в закладі проживали близько 10 жінок і дітей. Вони поступають звідусіль, і наш християнський обов’язок допомогти нужденним.
• Однак у Вас, мабуть, обмежені можливості щодо притулку в цьому будинку кинутих напризволяще матерів?
• Ми стараємось допомогти всім, хто до нас звернувся за допомогою, проте в закладі одночасно можуть проживати лише 6 матерів із дітьми. Ми не створюємо тут «колгоспу», напхавши дотла кімнати людьми. Бо це може дати зворотний ефект як у плані догляду за дітьми, так і стосовно реабілітації матерів і їхнього здоров’я. Саме із розрахунку на таку кількість людей у притулку створено всі необхідні умови.
•  Притулок назвали на честь святої Беретті Молі. Чому саме її обрали духовною покровителькою закладу?
• Свята Беретті Молі, маючи трьох дітей, погодилася народити четверту дитину, знаючи, що це загрожує її життю. Хоч Беретті застерігали від цього, вона свідомо зробила такий життєвий вчинок. Беретті Молі померла, але ціною свого життя врятувала свою дитину. Жінки, яких ми прихистили у їхній складний період життя, хоч і значно меншою мірою, але теж пожертвували долею задля своїх дітей. Тому свята Береті Молі є їхньою небесною покровителькою.
• Хто ж допомагає закладу забезпечити нужденних усім необхідним?
• Усім необхідним одиноких матерів із немовлятами повністю забезпечує монастир. Харчування, одяг та всі потрібні для життя речі нужденні отримують безпосередньо в закладі. Сприяють нам і благодійники.

«Кожна із мам тут займається тільки своєю дитиною»

• Сестро Аліціє, чим ці, понівечені долею матері займаються у «Домі життя». Як правило, людям, яких прихистили у монастирях, дають певну роботу.
• Кожна з мам тут займається тільки своєю дитиною. Саме така місія на даний період на неї покладена Богом. І цьому має бути спрямована її діяльність. Необхідно, щоби дитина була доглянута й довкола них був порядок і чистота. Якщо котрась із них не вміє опікуватися своїм дитям, то саме за цей період перебування у нашому закладі вона цього має навчитися. Ми допомагаємо їм доглядати за дітьми і за потреби навчимо молоду маму, як це правильно робити.
• До Вас, мабуть, попадають жіночки не лише з важкими долями, а й із складних категорій людей. Ви змушені вчити їх бути справжніми матерями?
• За рік цього жінка не навчиться, але ми намагаємося бодай зробити поштовх для того, щоби кожна з них згодом стала доброю мамою. Через духовну бесіду, молитви і під час Богослужінь їм це вселяють. Так, справді, всі вони мають свій характер, але наші сестри знаходять до кожної із жінок підхід і порозуміння. Хоча як стати справжньою матір’ю більшою мірою залежить не від нас, держави чи ще когось, а безпосередньо від цієї жінки.
• У Вашому закладі проживають породіллі з новонародженими дітьми, яким необхідний належний медичний догляд і навіть супровід. Чи є він?
• Звичайно. Маленьких щойно після пологів діток і їхніх матерів постійно обстежує місцевий медичний працівник. Ми самі піклуємося, щоб і жінки, і їхні немовлята завжди були здоровими. Тому й хворіють вони не часто, а якщо таке й трапляється, то одразу ж викликаємо до них медика. Та й до Тернополя не далеко, Своєчасно можемо доставити в будь-яку клініку.

«Більшість із тих жінок мають материнський інстинкт»

• Рік часу Ви опікуєтесь цими жінками і їхніми дітьми, а що далі?
• Справді, вони тут можуть перебувати рік часу. Однак за цей період може одуматися родина, повернутись із заробітків батько дитини та з’явитися багато інших обставин. Такі випадки за останні два роки у «Домі життя» вже були. У нас жінки перебувають у допологовий і післяпологовий періоди. Не обов’язково їм тут залишатися цілий рік, окремі перебували у закладі лише декілька місяців. Ми їм надали посильну допомогу і ці жінки вже повернулися до суспільного життя. Надалі мати, що є її обов’язком, повинна сама піклуватися про дитину і в цьому їй має допомогти держава.
• Після того, як матері з дітьми залишають притулок, телефонують до Вас і розповідають, як надалі склалася їхня доля?
• Деякі це роблять, а деякі – ні. Це вже залежить від самої людини. Ми підтримали її у складний період життя, а тепер вона повинна сама опікуватись вже іншою людиною – своєю дитиною. Ми дали поштовх, а далі людина повинна з Божою допомогою творити своє життя.
• У чому Ви, допомагаючи таким людям, вбачаєте свою духовну і благородну місію?
• Ми поставили собі за мету допомагати матерям, які разом із немовлятами опинилися в складних життєвих обставинах. А ті, у свою чергу, повинні належно доглядати своїх дітей. Постійно, як кажуть, тримаємо руку на пульсі – стежимо за їхнім розвитком і станом самих мам. Але, дякувати Богові, в нас усе гаразд.

Хочу зауважити, що, за моїми спостереженнями,  більшість із тих жінок, які з дітьми сюди потрапляють, мають материнський інстинкт і, оговтавшись від горя, надалі належним чином виховують своїх діток. Просто по них разюче вдарило складне життя, але й після цього вони залишилися людьми.

Олесь Миколайчук

Фото: Релігійно-інформаційної служби України

P.S.: Усі небайдужі, котрі бажають допомогти чимось «Дому життя» , можуть звертатися за номерами телефонів: +380973071296 – сестра Аліція або +380968284713 – о. Юстиніан.

Джерело: Тижневик "Номер один"

Рубрика: Суспільство