17 березня 2022 року Валерій К. із дозволу колишньої дружини Вікторії Г. опівдні у м. Трускавець пішов на прогулянку з малолітнім сином, а пізно ввечері зателефонував і повідомив, що разом із дитиною перетнув кордон Республіки Польща та планував виїхати на проживання до Республіки Кіпр. Про подію Вікторія Г. одразу повідомила поліцію.
Невдовзі чоловік знову зателефонував і запропонував повернути дитину за умови, що вона відмовиться від висунутих йому обвинувачень щодо нанесення їй легких тілесних ушкоджень. Жінка відмовилась їх виконати, тому Валерій К. дитину не повернув, лише час від часу телефонував і надсилав фотографії сина, однак місце свого перебування не повідомляв й побачитись з дитиною не дозволяв, хоча на день відібрання син перебував на грудному вигодовуванні.
Тому в травні 2022 року Вікторія Г. звернулась до суду з позовом до Валерія К., третіх осіб, які не представляли самостійних вимог щодо предмету спору, – служби у справах дітей Трускавецької міської ради Львівської області, департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, служби у справах дітей управління сім”ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, – та просила визначити місце проживання сина з нею.
Майже три місяці потому, у серпні 2022 року Валерій К. подав зустрічний позов і просив суд визначити місце проживання сина з ним. Також зазначив, що не чинив перешкод Вікторії Г. спілкуватись і виховувати сина, та вона не зверталась до відповідних соціальних служб.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 червня 2023 року позов Вікторії Г. задоволено повністю. Місце проживання малолітньої дитини визначено разом із матір’ю. Натомість Валерію К. у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із рішенням суду, Валерій К. подав апеляційну скаргу та просив дане рішення скасувати і відмовити Вікторії Г. у задоволенні позовних вимог. Указав, що суд не врахував, що дитина вже тривалий час проживає з батьком в атмосфері любові, турботи, захисту і підстав для зміни її місця проживання немає. Також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази працевлаштування позивачки та розмір її доходу.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали цивільної справи в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідало нормам матеріального і процесуального права, й підстав для його скасування немає.
Як встановлено судом, позивачка з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Восени 2019 року у них народився син. 15 березня 2021 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова цей шлюб розірвано. При цьому питання про місце проживання дитини не виникало. Від народження хлопчик зареєстрований та проживав із матір’ю у м. Харкові, в її квартирі.
У березні 2022 року у зв’язку із активними бойовими діями в м. Харкові, Вікторія Г. із дитиною як внутрішньо переміщені особи переїхали до м. Трускавця Львівської області. Відповідач Валерій К. також деякий час проживав у цьому місті та періодично відвідував сина.
17 березня 2022 року він пішов на прогулянку з малолітнім сином і виїхав з міста. Таким чином, самочинно, без згоди матері залишив дитину проживати у себе. 21 квітня 2022 року за даним фактом порушено кримінальне провадження, відомості про що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Визнавав цю обставину і сам відповідач. Свої дії Валерій К. пояснив неналежним виконанням Вікторією Г. своїх материнських обов’язків. Однак колегія суддів відхилила ці доводи, адже жодних рішень повноважних органів з даного приводу чоловік не надав. Також він стверджував, що Вікторія Г. не створила належних умов проживання дитини в орендованій у м. Трускавці однокімнатній квартирі. З даного приводу колегія суддів вказала, що переїзд та вимушене проживання жінки з маленьким сином до м. Трускавця сталось внаслідок збройної агресії російської федерації, куди вона заради збереження здоров’я та життя сина змушена була тимчасово евакуюватись.
Також колегія суддів критично оцінила поведінку Валерія К., який примусово відібрав у матері малолітнього сина під час перебування дитини на грудному вигодовуванні, оскільки такі дії могли негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне здоров’я дитини. Факт перебування дитини на грудному вигодовуванні підтверджено довідкою від 4 листопада 2021 року.
Таким чином, між сторонами існував спір щодо визначення місця проживання дитини.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів насамперед виходила з інтересів самої дитини, при цьому враховувала сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.
При цьому колегія суддів наголосила, що презумпція на користь матері не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації прав дитини, ані судовою практикою ЄСПЛ і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав – членів. Міжнародні та національні норми також не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Як встановлено судом, Вікторія Г. із 25 січня 2018 року працювала у ТОВ «Джаст Ін». За місцем роботи характеризувалась позитивно. Відповідно до довідки про доходи, за період із січня 2018 року по грудень 2021 року розмір її зарплатні склав 257 тис. 614 грн. На даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Позивачці на праві приватної власності у м. Харкові належить двокімнатна квартира.
Валерій К. є фізичною особою-підприємцем, однак доказів розміру свого доходу він суду не надав. Не пояснив він, на яких підставах користується автомобілем “Хюндай”, адже у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу вказано, що іномарка придбана на ім’я іншої особи. Не надав відповідач доказів наявного в його власності нерухомого майна. А представлені документи: “Справка”, резюме, посвідчення волонтера, характеристика та скріншоти з месенджеру викладені іноземною мовою, на українську мову не перекладені та належним чином не засвідчені, тому суд відхилив їх як неналежні.
Також судом встановлено, що Валерій К. раніше судимий і відбував покарання у виді позбавлення волі. Судимість не знята і не погашена. Притягувався він і до адміністративної відповідальності.
Крім того, в апеляційній скарзі Валерій К. вказував, що йому повторно встановлено 2 групу інвалідності без обмежень життєдіяльності. Насправді з “Індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю”, виданої медико-соціальною експертною комісією 30 травня 2023 року, вбачається, що відповідачу встановлено обмеження життєдіяльності щодо самообслуговування, пересування та трудової діяльності. Зважаючи на наведене, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що відповідачеві може бути складно самостійно доглядати за дитиною. Більше того, він сам визнав, що вихованням дитини систематично займались няня та бабуся, бо він не в змозі приділяти сину достатньо часу. Фактично, саме в результаті впливу батька та його рідних у дитини сформувався негативний образ рідної матері, він про неї не згадував.
Натомість поки хлопчик жив із мамою, Вікторія Г. формувала у нього позитивне ставлення до батька, який безперешкодно зустрічався та спілкувався з сином.
Разом з тим, за висновками органів опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської та Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради місце проживання малолітньої дитини рекомендовано визначити разом із матір’ю Вікторією Г. Також органами опіки встановлено, що обоє батьків забезпечили синові належні умови проживання, навчання та розвитку.
З урахуванням наведеного, за умови рівних можливостей сторін матеріально забезпечувати дитину та створити їй належні умови для проживання, колегія суддів прийшла до переконання, що саме Вікторія Г. може виховати сина в атмосфері любові та моральної забезпеченості, що необхідно для повного і гармонійного розвитку дитини та відповідало би найкращим інтересам дитини і засадам принципу 6 Декларації прав дитини. При цьому Валерій К. не позбавлений можливості спілкуватися з сином та брати участь в його вихованні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Валерія К. залишила без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 червня 2023 року – без змін, повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: дитина, дружина, суд, чоловік
3806