У Тернопільському міськрайонному суді триває розгляд справи за позовом Людмили Туркот – матері двох дітей з особливими потребами. Жінка вважає, що її дітей незаконно позбавили права на безкоштовну освіту і вимагає визнати неправомірними дії освітян. У міському управлінні освіти стверджують, що на сьогодні у закладі створено необхідні умови для дітей, тому предмету позову не розуміють.
Родину Туркотів добре знають у Тернополі і за його межами. Історія про те, як дітей з особливими потребами – Дмитрика та Христинку – у навчальному закладі утримували в ізоляторі, прогриміла на всю країну.
Взимку 2014 року двоє діток виключили зі спеціальної школи. Адміністрація закладу заявила, що діти з такими вадами не підлягають навчанню. Мама Людмила стверджує, що у школі навчалися діти з таким же діагнозом, але саме Христинку та Дмитрика виключили. Обійшовши всі чиновницькі кабінети, мама таки добилася того, що дітей повернули до школи. Однак родина помітила, що Дмитрик і Христинка стали лякливими, скованими. Якось батько непередбачено зайшов у навчальний заклад. Коли почав шукати дітей, з’ясувалося, що вони вже не перший день перебувають… в ізоляторі!.
Ця історія не залишила байдужими столичних журналістів. Людмилу запрошували на телепрограму «Стосується кожного», що на телеканалі «Інтер», двічі. Там же гостями студії були уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич, представники навчального закладу, реабілітаційного центру та інші. Після першого випуску пан Сушкевич звернувся в міське управління освіти, де його запевнили, що ситуацію буде врегульовано. Коли цього не сталося, написав уже міському голові. У листі Валерій Сушкевич вимагав відкрити у школі спеціальні класи для навчально-виховної та корекційно-розвиваючої роботи дітей, які мають складні вади розвитку. А також розглянути питання про притягнення до відповідальності директора спеціалізованої школи Лариси Акменс і начальника управління Ольги Похиляк. Головна причина – небажання забезпечити належний доступ до освіти дітям родини Туркотів та іншим дітям, які мають порушення розвитку.
Проблеми ще не позаду
Лише після цього у школі почався рух. Торік 1 вересня у навчальному закладі відкрили клас для дітей з важкими вадами розвитку. Сьогодні там навчаються п’ятеро діток. У кабінетах замінено вікна, проведено ремонти, встановлено відеокамери. Та шлях до цього також був нелегким, розповідає Людмила Туркот, а в закладі досі є безліч проблем.
– У школі навіть не було кришок для унітазів. Ви уявляєте, що таке для дитини-аутиста сісти на холодний керамічний унітаз? Це шок! Невже кришка так дорого коштує? Я зробила фотографії туалету і виклала на своїй сторінці у Фейсбук. До обіду в закладі вже встановили кришки. Невже цього одразу не можна зробити? Це ж елементарні речі, – каже жінка.
Подібних прикладів пані Людмила наводить безліч.
– У закладі був старий радянський надщерблений посуд. Запитую директора школи, як часто вони оновлюють тарілки? Мені повідомили, що тільки на початку навчального року закупили, але їх уже немає – розікрали… вчителі. Уявляєте? – розповідає Людмила Туркот. – Як – усі? Як таке можливо? То встановіть у закладі камери. Зараз є хороший сучасний посуд, який не б’ється. Для дітей з особливими потребами це дуже добрий варіант, тому що він може служити роками.
Лише через півроку після зауваження посуд замінили. Ще цікавішою виявилась історія з педагогом для новоствореного класу.
– Напередодні 1 вересня спілкувалася з директором школи. Запитую, чи вже прийняли педагога. Каже, ще ні, немає підходящих кандидатур. Мовляв, це специфічна робота, тому охочих не багато. Тоді я сама зайнялася пошуком вчителя. Спеціалісти з реабілітаційного центру порадили кілька кандидатур і я почала телефонувати. Перший дзвінок – і жінка одразу погодилася. Через кілька днів подала документи, і її прийняли в школу, – розповідає пані Людмила.
Сьогодні ані діти, ані батьки не можуть натішитися новим педагогом. Пані Людмила розповідає, що Дмитрик з радістю йде до школи. А коли бачить вчительку, одразу біжить її обнімати.
Жінка стверджує, що батьки продовжують за власні кошти купувати найнеобхідніше.
– З останнього – кошти на миючі засоби. Я не розумію, чому батьки мають їх купувати за власні кошти? Звернулася до директора, вона каже, що грошей на це не виділяють. Тоді батьки пішли в управління освіти. Нас керівник запевнила, що гроші виділено і в закладі є все необхідне. Мовляв, вона вперше чує, що батьки змушені щось купувати. Виходить, у школі говорять одне, в управлінні освіти – інше, – продовжує жінка.
Згодом цю історію нам розповіли й інші батьки з навчального закладу.
Людмила Туркот каже, що найбільше її дивує безініціативність керівництва.
– Коли ремонт класу підходив до завершення, я прийшла в школу. В приміщенні на той час майже нічого не змінилося. Частково побілили стіни, пофарбували батареї. Кабінет був у жалюгідному стані – старий унітаз, розбита підлога, зі стін стирчали труби. Запитую, у чому справа? Керівник каже, що немає коштів. Поцікавилась, чи зверталися до міської ради щодо допомоги. Виявилось, що ні. То звідки візьмуться гроші? Коли я повідомила про ситуацію керівнику управління освіти, вона одразу ж приїхала в заклад і наказала підготувати звернення до міської ради про виділення коштів. Гроші знайшлися, і лише 2 вересня в кабінеті встановили вікна. Не розумію, чому цим питанням мають займатися батьки. Хіба це не обов’язки керівника закладу? Варто віддати належне, що після інциденту на телебаченні керівник управління освіти Ольга Похиляк оперативно реагує на подібні випадки у школі. Прикро, що все в закладі роблять «з-під палиці», треба ходити, просити. Ніхто не проявляє ініціативи. Заклад звик працювати інертно, як в Радянському Союзі, – скаржиться Людмила.
Після звернення уповноваженого з прав людини до міської ради директор школи Лариса Акменс отримала догану. Людмила Туркот вважає, що це надто легке покарання для керівника. У позовних вимогах жінка вимагає визнати неправомірною та дискредитаційною діяльність освітян, спростувати поширену недостовірну інформацію стосовно діагнозу дітей та виплатити моральну шкоду
– Я розумію, що судовий процес може затягнутися на багато років, але я нікуди не поспішаю. Це для мене принципове питання і стосується не тільки моїх дітей, а й усіх сімей, які зіткнулися з подібними проблемами. Якби таке сталося в якійсь європейській країні, думаю, ці особи більше б не працювали на своїх місцях, – каже жінка.
Сьогодні освітяни звітують, що у школі забезпечено всі умови, але все це завдяки наполегливості батьків. Пані Людмила каже, що керівництво так і не винесло уроку з цієї історії, адже на родину продовжують тиснути, обмовляти та розголошувати конфіденційну інформацію. Водночас до педагогів родина не має жодних претензій. Розуміє, що вони стали заручниками нездорової ситуації у закладі.
Освітяни не розуміють претензій
Начальник управління освіти Ольга Похиляк не розуміє судових вимог Людмили Туркот. Каже, питання вирішене: дітей прийнято у заклад, у школі створено всі умови.
– У позові стоїть питання про відшкодування моральної компенсації, але я вважаю, що управління не завдало жінці жодної шкоди і зробило все можливе, щоб забезпечити дітей навчальною послугою. Навпаки, я ризикувала, коли прийняла дитину без направлення. Ніколи б не могла подумати, що так будуть розвиватися події, – каже Ольга Похиляк. – Направлення видає обласна ПМПК. Там працюють відповідні фахівців. Мені дуже дивно, чому вони одразу не дали направлення.
За словами очільниці освіти, цьогоріч на школу було виділено додаткові кошти, оновлено матеріально-технічну базу, віднайшли відповідних фахівців. Виділено кошти і на створення сенсорної кімнати.
– Педагог має не тільки володіти предметом, а й мати любляче серце. Особливо для таких діток. Я задоволена, що такі фахівці працюють з цими дітьми. Їх не просто було знайти. Думаю, зараз у батьків не мало би бути претензій, – каже Ольга Похиляк. – Сподіваємось, будуть виділені кошти з центрального бюджету на забезпечення інклюзії в дошкільних установах та навчально-виховних комплексах. Будуть передбачені кошти і на спеціальну школу. Вона завжди у нас фінансується на відповідному рівні.
На запитання, чи купують батьки миючі засоби, пані Ольга відповіла: «Ну що Ви, такого не може бути. Про такі випадки мені нічого не відомо. Ми неодноразово видавали наказ про зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни. Не тільки у спеціальній, а й у загальноосвітніх школах заборонено збір коштів, тим більше – готівкою».
«Номер один» намагалася зв’язатись із керівником навчального закладу Ларисою Аксменс, однак телефонні дзвінки до абонента на момент підготовки матеріалу були обмежені. Зважаючи на це, за пані Ларисою залишається право висловити свою думку на сторінках нашого видання.
І на завершення: сьогодні у новоствореному класі навчається п’ятеро дітей. Для них це шанс соціалізуватися, стати ближчими до незрозумілого для них світу, розвиватися, пізнавати нове. Чому те, що сьогодні злагоджено працює, ще два роки тому отримало такий спротив? Звісно, це питання риторичне. Але воно підтверджує: хто має бажання, той шукає можливість….
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812