Чому люди потрапляють у секту?
Чи вірите ви у життя після смерті? Це запитання кожен другий українець чув від чоловіків та жінок, які приходять до будинку та роздають безкоштовні книжечки або ж на вулиці перепиняють вас, аби поговорити про кінець світу та як рятуватися від цього. В Україні так само, як і в цілому світі поняття секта існує й дотепер. Це може бути велике або й не дуже угрупування людей, котрі стали на шлях власної індивідуальної віри.
«Верховний жрець просить від мене пожертву в розмірі 5 тисяч гривень»
У даному питанні важливо розбиратися поступово і не давати волю емоціям. Представники будь-якої секти повністю стоять на боці своїх вірян, вони захищають їх і нікому не дозволяються втручатися в особистісний простір.
Питання сектантства в нашій країні не піднімається, адже на даний час немає великого угрупування людей, котрі повністю відсторонені від церкви та згруповані й налаштовані вороже. Аби зрозуміти, чим дихає секта та яка її робота з середини, ми розшукали двох жінок, котрі свого часу були в сектах. Одна з них втратила чоловіка, інша благополучно вийшла звідти і на даний час намагається викреслити усі сектантські події зі свого життя. З етичних міркувань імена героїнь та назва секти змінені.
– Вийшла заміж, у Вінницю переїхала за коханим чоловіком. Жили, як усі, посварилися – помирилися. Чоловік працював на підприємстві, я – у дитячому садку. Йдучи з роботи одного дня, зустріла жінку, яка й встромила той нещасний буклет, на якому було написано, що братство допоможе вирішити проблеми з алкоголем, наркоманією, залежністю від інших жінок. Тьху, подумала я, та й викинула його до сміттєвого бака. Юра частіше приходив додому напідпитку, нічого не допомагало, тоді його мама й відвела у те саме «братство». Через два місяці на оковиту він і не дивився, кожної п’ятниці вранці вставав і йшов на служіння у секту. Перший час я це нормально сприймала, а згодом це перейшло допустимі межі. Продав старі речі, а гроші віддав пастору, бо їм не було де проводити заняття. Їм розповідали про певні енергії, про світло і сонце, любов і про те, що вони обрані. Саме вони зможуть очистити землю від пороків та зрад. Послухавши це раз, другий, я звернулася до його батьків. На що отримала відповідь: добре, що не п’є. Юра справді став спокійнішим, не пив, на роботу ходив, до мене добре ставився, але мені було якось неспокійно. Йшов час, чоловік почав менше з’являтися вдома, приносив якісь свічки додому, сторонні предмети, ховав їх. Одного вечора сказав, щоб я постелила йому в іншій кімнаті, бо не годиться чистим спати біля нечистих. Я тоді розсміялася і сказала, що ти верзеш. А він навіть не відповів. Складалося враження, ніби він під якимось гіпнозом. Заборонила туди ходити, кричала і сварилася, навіть у хаті замикала, а він повторював, що пастор знайде його всюди, чи він у підвалі буде, чи на небі. Він став справжнім загіпнотизованим сектантом. Книг у хаті було багато, я їх і палила, і рвала, але нічого не допомагало. Потім звернулася до лікарів, але фізично він був у нормі, пішла до психіатра, той сказав, щоби прийти з чоловіком. Юра пішов зі мною. Висидів півтори години у лікаря, вийшов із заспокійливими таблетками і сказав, що лікар душевнохворий, йому потрібна допомога, і він має прийти у братство. Тоді я і до священників ходила, і у церкви, а всі говорили: рятуй його душу, будь сильна і молися.
Якось вранці повідомила Юрі, що вагітна. Його наче затрусило. Він обернувся до мене і каже: «А в плани Іона це не входило». Виявилось, що це їхній верховний жрець, який їх усіх тримає у тому братстві. Ввечері повернувся додому, я вже сиділа на сумках, хотіла їхати в Тернопіль, бо сил більше не було. Юра приніс квіти, його очі були не такі, як завжди, він обняв мене поцілував вибачився і пообіцяв, що все буде добре. Звісно, я повірила. Деякий час і справді все налагодилось і я думала, що все вже позаду. Мене поклали до лікарні, стався викидень, я лежала під крапельницею, а до мене чотири дні ніхто не приходив. Тоді я зрозуміла, що все повернулося. Приїхала додому, а в хаті вівтар стоїть, Юра лежить, довкола нього свічки і він голосно читає якісь молитви не нашою мовою. Пам’ятаю, у мене ноги підкосилися, перед очима потемніло, все це нагадувало обряд екзорцизму. Тоді він сів біля мене і почав пояснювати, що не приходив до лікарні, бо в нього була вища місія, він мав молитися за душу дитини, яка померла. Сказав, що так захотів Іона і через це сталося таке лихо. Говорив про спасіння наших грішних душ, про те, що чим скоріше я впущу Іона у своє серце, тим швидше він зможе мені допомогти й очистити від усякої скверни. Юра одягав мені на руки мотузки, сказав, що треба стати перед Іоною на коліна, цілувати рясу його вбрання і просити, щоби він мене очистив. У голові не вкладалося, що за нісенітницю говорить мій чоловік. Я набралася сміливості і сказала, що піду до них у братство. Я хотіла почути й переконатися, що це все непотріб.
Наступного дня Юра сказав, що верховний жрець просить від мене пожертву в розмірі 5 тисяч гривень, щоб я прийшла туди. Звісно, я відмовилася. Знову спалахнула сварка і я сказала, що повертаюся в Тернопіль. Юра ніяк не відреагував, сказав, що я давно йому не жінка. Братство підготувало для нього якусь верховну жрицю, яка буде народжувати йому лише синів. Усе це було схоже на страшний сон довжиною в два роки. Одного дня я не витримала і поїхала до батьків. Згодом з’ясувалося, що батьківську хату Юра записав на Іона, який за паспортом Іван Петрович і приїхав він з РФ сюди. Але наші відносини не склалися, Юра, будучи в секті, зрадив мене, від нього завагітніли двоє жінок. Ми розлучилися. Його батьки довго просили мене повернутися, але від нього жодних кроків не було. Тому цей урок я запам’ятала на все життя. І коли тепер до моєї квартири приходять, аби поговорити про спасіння грішної душі, я коротко кажу, що братство в мене чоловіка забрало, – розповіла Марина.
«З часом «послання з неба» набирали все радикальнішого характеру»
В Україні існують декілька сект різного походження. Одні з них сповідують рідновірство, в основу якого покладено ідею «відродження рідної віри», тобто дохристиянського язичництва. Також існують різні школи або ж духовні центри, в основі їхніх учень є розповіді про Бога, Біблію лише в іншому форматі. Також існує нова течія, яка не може назвати себе сектою, швидше «способом життя». До України вона прийшла недавно, і на теренах нашої області є лише декілька людей, котрі підтримують її, не створюючи угрупувань.
Катерину в секту привела мама. Тоді їй здавалося, що кращого місця немає на Землі. Дівчина любила багато читати та пізнавати, цікавилась різними культурами й традиціями, напевне, через цю цікавість вона змогла вистрибнути з нав’язливої воронки.
– Будь-яка секта за своєю суттю є деструктивною організацією, діяльність якої спрямована на поширення та нав’язування хибних релігійних переконань. Потрапляючи в такого роду середовище, людина починає жити колективною свідомістю угрупування і не здатна адекватно оцінювати реальність.
Зазвичай у секту потрапляють люди вразливі, ідейні, ті, які шукають істини, прихованих смислів та дива. Особисто я дізналася про одне з таких угрупувань від своєї бабусі, яка повірила в нібито «послання з неба» одній місцевій жінці. Та стверджувала, що бачить Діву Марію й отримує від неї повідомлення. На той час усе виглядало досить правдиво. Люди збиралися, щоби послухати послання, які зачитувала та жінка. Згодом осередок почав рости і перетворився у цілу парафію. Туди приїжджали і люди з інших міст. Дивувало те, що немає чіткої структури – традиції змінювались, послання ставали доволі радикальнішими. Згодом секта оголосила себе єдиною правдивою релігією. Тоді почалися наочні деструктивні зміни в житті прихожан. Люди ставали закриті для соціуму, почали руйнуватися сім‘ї. Прихожани віддавали частину заробітку та їздили в інші міста збирати так звану «пожертву» для будівництва храму. З таких пожертв і жили засновники секти. Ні місцева влада, ані вища церковна влада не визнавали та не схвалювали діяльності угруповання.
З часом «послання з неба» набирали все радикальнішого характеру, а діяльність верхівки секти ставала все більш сумнівною та незрозумілою навіть для прихожан.
Тоді поступово в людей почали закрадатися сумніви щодо правдивості такої релігії. І потрохи вони залишали угрупування.
Для середньостатистичної людини вихід із секти є надзвичайно травматичним. Для того, щоби повністю опритомніти, потрібен час. У середньому 2 роки. Проте для кожного цей період триває індивідуально. Потрібно змінити спосіб життя, припинити спілкування з людьми, яких ти вважав своєю родиною, змінити спосіб мислення. Найкраще в таких ситуаціях звертатися за допомогою до психолога чи духівника. У маленьких містах, де все та всі на виду, участь у таких організаціях важко приховати. Людині, яка вийшла із секти, доведеться зіткнутися з осудом та неприйняттям у соціумі. Проте важливо не засуджувати себе самого, дозволити собі прожити всі емоції посттравматичного періоду і не боятися «вийти у світ». Потрібно стати самому собі другом та підтримкою, прийняти на себе відповідальність за власне життя та рішення. І найголовніше – припинити будь-яке спілкування з учасниками секти, – доповнила Катерина.
Катя достеменно не може пригадати, що саме їй говорили люди в секті, як вони виглядають, таке враження, ніби все це було не з нею. Але добре пам’ятає слова, які їй сказали: «Бог не руйнує, він будує. Там, де руйнуються сім’ї, Бога немає»
Не всі течії, котрі обрали для себе інший шлях, є негативними. Трапляються випадки, коли людей рятують від самогубства чи згубних впливів. Тому кожен сам обирає свій шлях та спосіб життя, важливо, аби він був здоровим, а не фанатичним.
Іванка Біла
КОМЕНТАР
Отець Олег Харишин, настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці м. Тернополя:
– Слово «секта» походить від слова «сектор», що означає частковість. Часто особи, котрі називають себе уповноваженими, аби навчити людей слову Божому, не в повній мірі представляють їм Божу науку. Тобто вибірково. Христос не об’являв нам щось одне, якщо ми приймаємо Христа, то це не означає, що ми приймаємо лише один аспект його вчення, який є комфортний для нас. Бог говорить про повноту нашого навернення, тобто ми приймаємо Бога повністю, зодягаємося у нього шляхом миропомазання, хрещення тощо. Усе, що робить людина, повинно бути за її свобідної волі, тому змушувати покинути секту, вступати у війну католицька церква не може. Із християнської точи зору ми повинні розкрити людині повноту нашої віри, дати добре свідчення нашого життя. Дуже багато сект мають прямі психологічні способи впливу. І тут не йдеться про віру, адже відбувається пряме зомбування людей. Тут слід втручатися відповідним органам, адже страждає не лише моральний стан людини, а й психіка. А нам варто молитися за таку людину і її навернення.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: віра, секта, спасіння
3417