Кожен з українців мріє жити краще, прагне змін та намагається поліпшити своє існування. Напевне, багато людей саме на політиків покладають надії щодо покращення свого соціального становища, забуваючи, що щастя створюють не партії і навіть не президент, а ми самі. Журналісти «Номер один» поспілкувалися з молодим та перспективним юнаком, який на свій молодий вік, але немалий життєвий досвід є депутатом обласної ради. Хлопець переконаний, що українці в найближчому часі будуть жити краще, адже все йде до позитивних змін.
«Час служби можу згадати з гумором, інколи чорним, специфічним, але з гумором»
– Я – тернополянин, народився та проживаю тут, хоча на даний час моє перебування у столиці дозволяє мені назвати її другою домівкою, – почав розповідь Василь Чашка. – Навчався у класичній гімназії, поступив у Галицький коледж ім. В. Чорновола на факультет видавничої справи та редагування. На першому курсі мене обрали віце-президентом коледжу. Моє студентське життя було дуже насиченим, адже де тільки можна було бути – я там був. Брав активну участь у житті закладу та навіть був задіяний у драматичному гуртку «Багато галасу». Проведений час у коледжі згадую з посмішкою, було весело, час летів просто дуже швидко. Закінчив його досить успішно та поступив у Тернопільський педагогічний університет, де паралельно і розпочав службу в батальйоні особливого призначення «Січ», у якому перебував з листопада 2014-го по грудень 2015 року. Навчання у вузі разом зі службою давалося нелегко, але я вдячний пану Володимиру Кравцю, котрий був на той час ректором. Він ввійшов у положення, зрозумів мою позицію та всіляко намагався йти мені назустріч. Закінчивши навчання, поступив у магістратуру в Національну академію фіскальної служби України, яку закінчив цієї зими. Спеціальність – міжнародні економічні відносини, керування міжнародним бізнесом, офіційна дипломатія – комерційна дипломатія. На даний час це всі навчальні заклади, які я закінчив, але певен, що це ще не кінець. Думаю, у подальшому мене чекає ще одна освіта. Варто трішки зачекати.
– Що спонукало Вас увійти до лав батальйону «Січ»?
– Мабуть, спрацював генетичний код. На той час ми з Володимиром Стаюрою займалися волонтерською справою. Були з ним хорошими друзями, і коли він перший вирішив піти служити до батальйону, це був свого роду виклик. Насправді питання мого вступу до батальйону досить гостро стояло в моїй сім’ї, проте служба у військах спеціального призначення виявилась мені до снаги. Це сторінка з мого життя, про яку можна написати книгу. Хто би що не говорив, але я справді відчув, що таке мати побратимів, які ще вчора були тобі чужими людьми. Час служби можу згадати з гумором, інколи чорним, специфічним, але з гумором. Дякую своїм батькам, котрі зрозуміли мій вибір і не забороняли, хоча дуже хвилювалися. На той час моя мама займала одну з керівних посад в ОДА, тому було багато пліток, але моя позиція та нашої родини була непохитною. Коли у серпні відбулася реформа і ми потрапили під звільнення, повернувшись, взяв участь у виборах до облради. Мені випала честь представляти громаду рідного Тернополя. Я отримав перемогу на окрузі, але сучасне виборче законодавство, яке стосувалося місцевих виборів, не дало можливості перейти в обласну раду. Але у 2017 році удача мені посміхнулася.
«Жителі Росії – це кочівники, які приходять, вичерпують усі ресурси і йдуть далі»
– Яке Ваше ставлення до країни-агресора та й до ситуації на передовій зокрема?
– Вкрай негативне. Дуже давно мені хотілося побувати в Росії на екскурсії, тепер мрію, щоби ця держава розпалася на тисячі дрібних частинок. Можливо, жорстоко, але іншої позиції я поки що не приймаю. Я бачив, що ці люди зробили з нашими хлопцями, вони інваліди на все життя. Вони забрали тисячі життів тільки через неправильно відданий наказ. Це війна двох систем. Людьми маніпулюють. Якщо взяти до уваги анексію Криму, то ця війна була запланованою. За кілька місяців до того, як Крим відійшов у лапи Росії, я з батьками побував там і побачив їхнє ставлення до українців, бачив плакати з написами «Единая Россия». Це не було настільки просто, як подають людям, це велика операція, яку прорахували до дрібниць.
Якщо взяти до уваги генетичні коди, то українці – це землероби, ми маємо свою землю, працюємо з нею та на ній, а жителі Росії – це кочівники, які приходять, вичерпують усі ресурси і йдуть далі. Вони не належать до слов’янської культури!
– Який є вихід з даної ситуації?
– Я не був у самому Донецьку, був на околицях, Авдіївка, Мар’їнка. Проте знаю вояків, котрі були там та розповідали, що війну реально було зупинити за два тижні. Ми багато чого не знаємо. Від народу багато приховують. Вважаю, що на початках війну можна було б зупинити і не дати можливості їй розростися та забрати таку кількість життів. На даний час нам пропонують мир за російськими правилами, якщо це станеться, ми втратимо свою ментальність і вже не будемо вільною державою. Сподіваюся, теперішня влада візьме до уваги всі факти, котрі відомі про ворога, і з честю припинить воєнні дії.
– Як Ви потрапили в партію «Свобода»?
– Якщо я скажу, що це було неочікувано для мене, ви повірите (сміється, – авт.)? Віддам належне своїй матері, котра вже була у лавах цієї політичної партії. Запропонувавши мені поїхати до столиці у 2009 році начебто на екскурсію, я з радістю погодився. Потім мене поставили біля намету, де я роздавав газети. Здавалося б, нічого особливого, проте це була моя перша акція проти легалізації марихуани в Україні. Коли ми отримали фракцію в обласній раді, почав вникати у всі процеси, бачити ворога. Наша партія буде співпрацювати з усіма, хто готовий показати свої благі наміри не словом, а ділом. Ми втратили багатьох людей під час революції Гідності, втрачаємо їх на війні. Неодноразово доводили свою відданість державі. На сьогодні я не бачу іншої політичної сили, яка б могла відстоювати український народ.
«Країна починається не з політика»
– Ставлення Вашої партії до новообраного президента.
– Насправді я не уповноважений про це говорити. Проте моя думка відома багатьом, я проти олігархів, бізнесменів та їхніх маріонеток у політиці. Чи належить президент до когось із них, мені не відомо. Тому говорити про це не можу. Нещодавній крок пана Зеленського щодо визволення полонених – справді достойний вчинок, йому дякує вся держава. Особисто я радий, що він дотримав слова, це говорить по те, що людина чесна перед собою. Тепер надіємося, що ніхто із визволених полонених не стане політичною маріонеткою в руках певної впливової людини.
– Пане Василю, розкажіть про свою сім’ю.
– У мене велика сім’я і я її дуже люблю. В родині обожнюють домашніх улюбленців, зокрема у мене є собака, коти, рибка та навіть білочка. Я вихований за українськими традиціями, звертаюся до батьків на «Ви», бо вважаю це правильним та проявом поваги. Усім відомо, що моя мати – теж політик, і коли їх у сім’ї двоє, це стає дуже цікаво. Ми можемо дискутувати, але завжди притримуємось норм чесності. Наші погляди на ті чи інші речі можуть розходитись, але це не вплине на наші взаємовідносини. Моя сім’я мене підтримує, а коли людина має підтримку, вона готова звернути гори.
– Бачите себе і далі в політиці?
– Планую балотуватися в обласну раду. Сподіваюся, що моя політична сила дасть мені шанс показати себе ще раз. Хочу працювати на благоустрій нашого краю, держави. А ще дуже хочеться більше подорожувати. Часу майже немає, але варто його знаходити для пізнавання нових країн. На даний час буду розвиватись у підприємницькій діяльності, зокрема у сфері будівництва. Проте від своїх політичних переконань не відійду.
– Політику називають брудною справою, а політиків – брехунами. Як Ви ставитеся до такого людського бачення?
– Почнімо з того, що переважно так говорять люди старшого віку. Але я знаю і бачив людей, які мені в очі говорили: дай кілька гривень, і ми за тебе проголосуємо. Тому перш ніж «гадити» на когось, варто глянути на себе і бути чесним перед собою. До пліток я ставлюся негативно, цього не підтримую та не сприймаю. Знаю, хто я, і мені не соромно дивитися людям в очі, тому все, що говорять поза спиною, нехай там і залишається. Країна починається з тебе, а не з політика.
«На даний час моє серце вільне»
– Чи маєте хобі?
– Я обожнюю адреналін! Після закінчення служби в мене з’явився, напевне, недобір цих відчуттів. Тому полюбляю нічні перегони. А також стрибки з парашутом. Здійснив уже кілька з маленької висоти (800 метрів), у планах підготуватися та стрибнути з 4-х тисяч метрів.
– Як щодо особистого життя?
– Не дуже люблю говорити на цю тему. Якщо відверто, на даний час моє серце вільне. Мрію про дружину та двох діток. До когорти завидних наречених себе не записую та й не мрію туди потрапити. Але сім’ю хочеться створити, вона має стати однією з головних речей у житті, однак особливих критеріїв щодо майбутньої дружини не маю. Буду любити її за те, що вона є!
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Василь Чашка, газета "Номер один", депутат облради Чашка Василь, депутат Тернопільської обласної ради Чашка Василь, депутат тернопільської облради, новини Тернопільщини, новини Тернополя
3812