Його в Бережанах знають усі. Засновник і керівник гурту «Берег Жанни», тепер – звукорежисер у Бережанському будинку культури. Андрій Винник бере участь у різних заходах, його запрошують грати на весілля, хороший тамада, а ще раніше він грав на гітарі у цирковому оркестрі в Угорщині. Пан Андрій любить спілкуватися, давати поради, змінювати погляди. Саме активне життя й допомогло йому викликати довіру в людей. Сьогодні Андрій Винник є першим на Тернопільщині «другом на годину». Ця послуга зародилася ще за кордоном, але вже й до нас дійшла. «Я – не психолог, не вчу, як правильно жити. Якщо комусь потрібна порада, то висловлюю свою точку зору. Але рішення тільки за людиною», – сказав наш співрозмовник. Про відверті розмови, послуги без інтиму та алкоголю, кризові проблеми – у нашому ексклюзивному інтерв’ю з Андрієм Винником.
– Пане Андрію, розкажіть нашим читачам трішки про себе.
– Проживаю у Бережанах. Усе своє життя тут працював і далі працюю. Робоча кар’єра розпочалася з «Палацу піонерів», який згодом отримав назву «Будинок школяра», а тепер – центр дитячої творчості. З 2000 року працюю у місцевому будинку культури. Навчався спершу в Бережанському технікумі, а пізніше, коли мав стати директором будинку культури, мусив отримати вищу освіту і вступив у Київську академію керівних кадрів мистецтва і культури.
«Фактично «другом на годину» я вирішив бути з 23 травня 2021 року»
– Що чи хто надихнув Вас стати «другом на годину»?
– Я їздив за кордон на роботу і бачив, що там живуть краще. У людей хороший настрій, добре ставлення одне до одного, всі усміхнені, привітні, ніхто нікуди не спішить. Я був дуже вражений, коли стояв у черзі за буханкою хліба, а переді мною – бабця і дідусь із величезним кошиком різних продуктів, але вони мене пропустили, оскільки знали, що займуть багато часу. Повертаюся додому, а тут «темна зона». Всі заклопотані, похмурі. Після приїзду я зустрівся з одними своїми друзями, згодом – з іншими, і вони мені почали розповідати, що їм нічого не вдається, з усім погано. Я дав поради кожному, і тут виявилось, що цим їм допоміг. Далі ці люди, з якими спілкувався, відправляли до мене своїх знайомих. Тому можу сказати, що ця послуга зародилася сама по собі. Фактично з 23 травня 2021 року я вирішив бути «другом на годину».
– То Ви як своєрідний психолог…
– Ну так, але я не психолог, оскільки психологія – це ціла наука. Потрібно вміти людину вислухати й почути. Не помахати головою. Інколи до мене приходять просто пожалітися.
– А чому вирішили назвати себе «другом на годину»?
– Я шукав деякі матеріали в інтернеті щодо вирішення тої чи іншої проблеми. Думав подавати оголошення, що надаю такі послуги. Я пів року вагався, тому що так само жива людина і маю певні комплекси. Думав собі: «А що ж скажуть інші?» Я розумію, що можуть бути насміхання. Але те, що скажуть інші, мене не цікавить, вони мені й моєму співрозмовникові жити не допоможуть.
– Як відреагувала Ваша сім’я на те, що Ви хочете надавати таку послугу?
– Вони цього не знали, поки я не дав оголошення. Сприйняли з насторогою. Вони боялися, чи це буде добре, як люди сприймуть. Так само і я цим переймався. Але з часом стало байдуже, займатися цією послугою я почав ще з травня, але оголошення у Facebook виставив нещодавно. Я цю соцмережу використовую не для того, аби постійно в ній сидіти, а для своєї реклами, піару. Взагалі мені дуже приємно, що Ви до мене звертаєтесь.
– Мені здається, що в Тернополі та й взагалі по Тернопільській області ще немає такої послуги, яку надаєте Ви, під назвою «друг на годину».
– Напевно, що я перший. Хоча, чесно кажучи, не досліджував цього. Гортаючи матеріали для підготовки до спілкування, придумував, як назватися. Перший початковий варіант – «Моральна, психологічна підтримка і мотивація». Але зайшов на інший сайт і побачив, що десь у Росії є послуга «Друг на годину». Можна сказати, що цю назву вкрав (сміється, – авт.).
«У мене є принцип, аби змусити людину знайти те, що її дратує»
– Чи важко знаходити спільну мову з людьми?
– Так, інколи важко. Особливо зі старшими виникають труднощі. Люди звертаються, ми спілкуємось, знайомимось. До речі, тільки в людних місцях, без інтимних послуг і алкоголю. Чому важко знаходити спільну мову? Тому що наших людей усе дратує. В мене є принцип, аби змусити людину знайти те, що її дратує. Умовно це її домашнє завдання.
– Ви ще й домашні завдання задаєте?
– Ну це для того, аби людина над собою працювала. Те, що вона зі мною поговорить, не означає, що розмова закінчена і людина вже змінилася. Ми аналізуємо різні ситуації, під час розмови я намагаюся якось допомогти змінити її погляд. Бджола шукає в саду квіточки з нектаром, а муха – лайно, вона меду не бачить. Тому й люди поділяються на мух і бджіл. Коли я починаю думати про щось погане, одразу зупиняюся й кажу: «Андрію, не будь мухою». Так само інших людей намагаюся переконати думати про хороше. Без мудрих слів, психологічних термінів, тому що вони співрозмовника тільки відштовхують від тебе.
– До речі, з якими питаннями найчастіше до Вас звертаються?
– Лише сімейні питання. Я у своєму оголошенні написав, що можу порадити щодо сімейної кризи. У мене є пари, в яких народилася дитина. Її поява на світ вплинула на жінку, й вона покинула чоловіка. Я вже одружений 31 рік і всі ці кризи пережив. Діти вже дорослі, працюють, живуть окремо. Але те, що я маю дорослих дітей, не означає, що я старий. Ми повинні бути щасливі від кожного прожитого дня.
– Чи є у Вас постійні співрозмовники?
– Поки що є четверо. Ми спілкуємось один раз в тиждень чи навіть у два. Поки що мало людей. Це ж не є мій прибутковий бізнес. У мене немає намірів, аби заробити гроші. Я повинен допомагати людям зі щирим бажанням, а тоді, можливо, буде й грошова віддача.
– Але зараз ця послуга безкоштовна?
– Зараз безкоштовна. Я написав 200 грн., але це просто, аби подивитися, як відреагують. Така собі маленька провокація. Поки що грошей не можу брати, бо я не зареєстрований у податковій. Це ж підприємницька діяльність.
– Спілкуєтесь тільки один на один чи є ще й парні розмови?
– Так. Разом чоловік і дружина до мене ще не приходили. Спочатку говорив із чоловіком, а потім його жінка до мене приходила. Коли такі сімейні проблеми, то я ще шукаю матеріали в інтернеті, із власного досвіду пояснюю, як то кажуть, цим молодим людям на хлопський розум.
– Більшість Ваших співрозмовників – це чоловіки чи жінки?
– Жінки. Вони більш емоційні, сприймають усе близько до серця і часто собі щось видумують.
– З людьми якого віку найчастіше спілкуєтесь?
– У середньому 30-35 років. Є ще чоловіки, яким близько 40-а. Бережани – місто невелике. Ми одне одного знали, але тепер познайомилися ближче, стали майже друзями, тому що вони мені відкрилися, довірилися.
– Послугу «Друг на годину» надаєте тільки в Бережанах чи ще роз’їжджаєте Тернопільською областю?
– Поки що у мене немає власного автомобіля, тому послугу надаю тільки в Бережанах. Зараз з’явилося багато витрат, які важливіші за придбання авто, тому все з часом. Я мушу ставити пріоритети правильно.
– Поділіться, будь ласка, алгоритмом дій спілкування з людиною.
– Спершу людина мені пише або телефонує. Спочатку ми спілкуємося по телефону, тому що я повинен зрозуміти, чи співрозмовник дійсно хоче того, чи просто жартома вирішив набрати. Була в мене одна людина, яка віднеслася до розмови із сарказмом. Заради цікавості ми зустрілися. Але та розмова перейшла в особливе русло, він зрозумів, що це не жарти і я до всього ставлюся серйозно. Через деякий час співрозмовник розповів мені таке, що навіть сам на це не сподівався. Ця людина відкрила мені своє особисте, а наша розмова переросла ніби у сповідь. До речі, я дотримуюся Божих законів, намагаюся людину застерегти від розлучення і схожих ситуацій. Були випадки, коли я свого співрозмовника відправляв до психолога. Після того, як ми поспілкувалися по телефону, тоді вже домовляємось про місце, де маємо зустрітися. Зустрічаємося, спілкуємося, розповідаємо одне одному про себе. Потрібно до людини знайти певний підхід, тому що кожен різний. У мене є навики у спілкуванні, оскільки, починаючи з 1985 року, я вже грав на весіллях і дотепер граю. Весілля, тамадування, ведення програми – це ще й відповідний зв’язок з людьми. Бувало й у мене таке, що одне сказав, але наслідки були досить проблемними. Потрібно дуже добре думати, що говорити. Після того, як ми вже познайомилися, тоді повільно його чи її підтягую до ще більш відвертішої розмови. Запитую про сім’ю, які проблеми привели до мене, тоді вже дізнаюся досить цікаві речі. Інколи буває таке, що людина прийшла з однією проблемою, але «вилізло» ще декілька.
«Можу гарантувати, що інформацію, яку мені розповідають співрозмовники, нікому не розголошую»
– Послуга «Друг на годину» дійсно триває годину?
– Деколи буває більше, бо коли спілкуємося з чоловіками, то ще виходимо на вулицю курити, з жінками каву попиваємо. У мене немає такого: «Ну все, до побачення, час вийшов». Те, що я розказую про себе, все у загальному. Можу гарантувати, що інформацію, яку мені розповідають співрозмовники, нікому не розголошую. Люди бувають різні, проблеми теж різні. Я навіть своєму братові й дружині не розповідаю про себе дуже детально. Є речі, яких їм знати не потрібно. Це зайві розмови та й взагалі це низько для чоловіка.
– Часто «чоловіка на годину» асоціюють з людиною, яка приїхала щось ремонтувати. Одним словом, з майстром на годину. У Вас таких порівнянь не було?
– Так, так (сміється, – авт.). Я можу ремонтувати, але тут скоріше за все ремонтую людську душу. У себе вдома сам наводжу порядки в сантехніці, електроніці тощо. Потрібно займатися чимось одним. До речі, з музикою в мене трішки перервалося, поїхав до Угорщини, а потім знову повернувся, тому що діти поїхали, а дружина залишилася. Не можу покинути її саму. Я її дуже люблю.
– Могли б її з собою забрати за кордон…
– Вона працює в перукарні й заробляє такі гроші, що їхати за кордон, аби заробити на 300 доларів більше, немає сенсу. Та й я поїхав до Угорщини не на заробітки, а для того, щоби втекти від певних людей.
– Ви поспілкувалися з багатьма жителями Бережан, як можете їх охарактеризувати?
– Люди різні, але всі «забиті» тими проблемами. Я мотивую співрозмовників мотивацію , аби вони подивилися на світ краще і зрозуміли, що ми живемо тільки один раз. Потрібно насолоджуватись кожним моментом. Ось, наприклад, дивимося мелодраму. Виникають проблеми, подружка подружці ставить палки в колеса, але все закінчується гарно. Ми завжди чекаємо того моменту, що ж буде з тією поганою подружкою. Хочемо побачити, як її покарають. Її і так Бог покарає, не нам ту подружку судити. У Біблії навіть написано: «Не судіть і не будете суджені». Потрібно жити простіше й думати за себе, шукаючи медку в квітках. Кожному дано життя і кожен самостійно приймає у ньому рішення, які б вони не були.
– Що, на Вашу думку, потрібно зробити, аби реагувати на критику тільки з позитивом?
– У нас в Бережанах всі одне одного знають. Мене обговорюють постійно, тому я кожному кажу, аби ніколи не заперечували. Коли людина з тобою спілкується і говорить неприємні речі, потрібно не реагувати. Особа, яка хоче вилити на тебе весь негатив, – це енергетичний вампір, який тільки й живиться твоїми нервами. Люди, які про тебе говорять погано, не є щасливими.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Андрій Винник, друг на годину, порадник
3412