Діти є чи не найбільшим щастям у житті. Люди створюють сім’ї, народжують дітей, продовжують рід. І все було б добре, та у певний момент один із подружжя переосмислює ціль свого життя і з сім’янина перетворюється на холостяка або холостячку. Іншими словами, спільне проживання для них стає нестерпним, і вони вирішують певний час проживати окремо або розірвати шлюб. На жаль, це явище все частіше трапляється у нашому суспільстві. Прикро, що діти будь-якого віку в таких ситуаціях, будучи заручниками сімейних проблем, є основними об’єктами негативного впливу і страждають найбільше. Про свою боротьбу за сина нам розповів тернополянин Олександр, і зважаючи на те, що ця тема дуже актуальна у сучасному суспільстві, наші журналісти вирішили її висвітлити.
«Коли син почув мій голос, то розплакався і сказав: «Татку, таточку, я хочу з тобою на машинки, коли ти мене забереш?»
– Ми одружилися з Ольгою, коли нам було по 25 років. Це було помірковане й виважене рішення. І цьому передувало спільне проживання упродовж кількох років. Після весілля я започаткував свій бізнес, який швидко окупився і почав приносити дохід. З дружиною ні в чому собі не відмовляли, багато подорожували. Через кілька років вирішили, що хочемо спільну дитину. Як свідомі батьки, ми пройшли всі обстеження. Дружина завагітніла напрочуд легко, вагітність протікала без ускладнень, хіба що трохи капризувала. Коли пішли на УЗД і я дізнався, що у нас буде син, то був на сьомому небі від щастя. Оточив дружину турботою. Ми спільно обирали одяг, ліжечко, ванночку, засоби гігієни, дитячий візочок, словом усе, що потрібно. Коли у дружини почалися перейми, відвіз її до пологового будинку. Через 7 годин я став батьком. Знаєте, коли вперше узяв свого сина на руки, то мене переповнило таке відчуття гордості! Він дивився на мене своїми великими, лупатими, сірими очима, я торкнувся пальцем його пухкої щічки, вдихнув такий рідний і водночас ні на що не схожий запах.
Коли своїх найрідніших забрав додому, там уже чекали наші батьки, друзі. Вони так гарно прикрасили дитячу, усюди були повітряні кульки, великий торт. Але, переступивши поріг квартири, Ольга наче стала похмуріша. Відсторонилася від усіх і замкнулася у кімнаті. Тоді я подумав, що це банальна втома. З цього дня почалася нова сторінка нашого життя – тепер утрьох. Сина ми назвали Владом, це був мій вибір, дружина не проявила ініціативи. Я найняв няню, аби Олі було легше. Сам багато часу проводив на роботі, бо розумів, що витрати росли, але намагався максимум часу проводити зі своєю сім’єю. Однак почав помічати, що дружину наче хтось підмінив, вона стала холодною, трохи агресивною. Я намагався з нею розмовляти, телефонував до тещі, пропонував відвідати сімейного психолога, однак Ольга постійно повторювала, що все добре. Врешті-решт на перший день народження сина вона зробила мені «сюрприз» – повідомила, що має намір розлучитися. Тоді не розумів, що відбувається, намагався переконати, що ми молода сім’я, що дитині потрібен татко постійно, а не на вихідних. Усі мої аргументи розбилися об стіну непорозуміння. Вона просто сказала: «Відпусти». Ми розлучилися, я залишив квартиру Олі з сином, тричі на тиждень приїздив із візитами, привозив продукти харчування, оплачував покупки для Влада та колишньої. Приїхавши з черговим візитом до них, не зміг відчинити дверей. Оля змінила замки. Я телефонував, мабуть, разів 20, але спочатку ніхто не брав слухавки, а потім телефон було вимкнено.
І почалося справжнє пекло для мене, бо я не міг бути поруч із сином. Згодом виявилось, що до Олі переїхала її подруга, теж розлучена жінка з дитиною, і тепер вони живуть удвох. Я не знаю, які стосунки їх пов’язують, окрім дружби, зрештою, мене це не дуже хвилює. Просто хочу бачити свого сина. В котики-мишки ми граємо уже 2 рік. Владу тим часом виповнилося 4, він знає, що у нього є татко, який його дуже любить, але син щиро не розуміє, чому я не приходжу в гості. Коли я черговий раз дізнався номер телефону Олі, який вона змінювала чи не щотижня, знову набрав, але слухавку взяв Влад. Коли син почув мі голос, то розплакався і сказав: «Татку, таточку, я хочу з тобою на машинки, коли ти мене забереш?». Після цього – крики колишньої і виклик завершився. На наступні дзвінки ніхто не відповідав. Тоді я уперше заплакав від розпачу, сидів у машині, і сльози котилися самі. Хотілося рознести все навкруги, потрощити вікна машини, але швидко взяв себе в руки. Голос сина ще добрий тиждень дзвенів у моїй голові.
Якось підстеріг колишню біля магазину, але вона зчинила скандал ледь не на весь торговельний центр. Я не хочу підключати впливових знайомих, аби вибороти право бачитись із сином, але в мені оселилася така порожнеча, страх і розуміння того, що іншого виходу немає, – розповів Олександр.
Справді, в українському суспільстві діти стають заручниками амбіцій дорослих. Таким чином колишні намагаються показати свою владу над іншим. Це ж так просто – заборонити бачитися з дитиною, не дати дозволу на виїзд за кордон. Здавалось би, шантажують дорослих, але найбільше в цій ситуації страждають діти.
Наші журналісти поспілкувалися з юристом і дитячим психологом, аби з’ясувати, як діяти в такі ситуації.
КОМЕНТАРІ
Олена Степанова, адвокат:
– У своїй професійній діяльності в сімейних спорах часто зіштовхуюсь із подібними ситуаціями. Після розлучення розпочинають справжні «військові дії» одне проти одного. Найгірше, коли до цієї брудної справи починають залучати дітей. Я завжди пропоную сторонам дійти згоди. Адже будь-які війни між батьками негативно впливають на дитину. Можу запевнити пана Олександра, що чинне законодавство у рівній мірі захищає права обох батьків і є цивілізований вихід з цієї ситуації в межах чинного законодавства. Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати й батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Законодавством передбачено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Якщо все ж таки склалася така ситуація, коли один із батьків забороняє іншому бачитися з дитиною, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. За відповідною заявою орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Таке рішення є обов’язковим до виконання. У свою чергу, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, й надалі чинить перешкоди та ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, інший із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає періодичність чи систематичність побачень з дитиною, можливість спільного відпочинку, можливість дитини залишатися в іншого з батьків на певний строк, місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, у тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальні та моральні збитки, завдані тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Галина Гончаровська, кандидат психологічних наук, дитячий психолог Центру психології Тетяни Білінської:
– Ситуація розлучення, однозначно, має негативний, частково травмуючий вплив на психічне здоров’я дитини будь-якого віку. Усім відомо, що сім’я – це комфортне середовище для особистості дитини, її повноцінного розвитку та формування. У сім’ї задовольняються первинні потреби дитини: почуття безпеки, прийняття, формування довіри до себе, до оточуючих та світу. Коли між батьками виникають часті конфліктні ситуації, які супроводжуються певними деструктивними проявами – криками, плачами, взаємними звинуваченнями, погрозами тощо і в кінцевому результаті – розлученням, дитині (на яку часто не звертають уваги і потреби якої ігнорують) важко зрозуміти, що ж відбувається між її рідними людьми. Діти на кожному віковому етапі переживають дану складну життєву ситуацію по-різному. Дошкільнята (малюки від 3-х до 6 років) мають надію, що батьки залишаться жити разом, вони не в змозі проаналізувати, що відбувається, не розуміють причини конфліктів у сім’ї, не можуть усвідомити наслідків. Це пояснюється психологічною незрілістю та несформованістю психіки дитини. Дуже часто вони звинувачують себе чи свою поведінку у виникненні проблем між мамою й татом. В цей період у дітей спостерігається тривожна /агресивна поведінка, нічні страхи, відсутність почуття безпеки. Діти можуть безпричинно вередувати, виникають істерики. На думку дитячих психотерапевтів та психіатрів, ситуація розлучення може бути причиною виникнення більш складніших, так званих обсесивно-компульсивних розладів, виникнення психосоматичних захворювань (діабет, бронхіальна астма, кишково-шлункові розлади, порушення роботи імунної системи тощо). Виникнення проблем зі здоров’ям дитини знову ж пов’язано із психологічною несформованістю цілісності особистості дитини, невмінням справлятися зі стресом. Аналогічні проблеми спостерігаються і у молодших школярів (діти шести-восьми років) – відчувають сум, можуть проявляти гнів до батька/матері, виникає страх через те, що, на їхню думку, хтось із батьків відмовиться від них, покине. Часто плачуть, відчуваючи біль та глибокий сум. Це має вплив на їхній пізнавальний розвиток – емоційний дискомфорт уповільнює діяльність психічних процесів дитини – мислення, пам’яті, уваги, це у свою чергу має відбиток на успішності навчання та загалом зниження мотивації до школи, друзів. Інколи у дітей спостерігається певна внутрішня емоційна напруженість та тривожність через неможливості зробити вибір між батьком чи матір’ю, вони часто сумніваються у його правильності. Досить гостро ситуацію розлучення переживають діти підліткового віку (9 – 15-річні) – вони відчувають великий жаль, печаль і навіть розпач, переживають неймовірну втрату й безпорадність через ситуацію, що склалася. У них можуть виникнути дискомфорт, вегетативні реакції, наприклад, такі як болі в животі або голові, пітливість рук, буває, що вони втрачають віру у власні сили і впевненість у собі, що тягне за собою проблеми в школі – як у стосунках з іншими дітьми, так і в успішності. Складна життєва ситуація накладається на психологічні особливості підліткового віку, які супроводжуються певними закономірними змінами у фізіологічному та психічному стані дітей, які інколи є на межі норми та патології. Реакції дітей на травмуючу ситуацію та типи їхньої поведінки в процесі переживання втрати є досить різноманітними і протікають індивідуально, відповідно до вікових та психологічних особливостей дітей. Фахівці в галузі психології виокремлюють такі закономірності протікання переживання травми, які супроводжуються відповідними емоціями та почуттями: шок – емоційне гальмування, ступор; заперечення – «це не зі мною!», «цього не може бути!»; стадія перемовин – бажання домовитися, пообіцяти бути хорошою, задовольнити всіх; гнів/протест/злість/депресія – напади гніву, самозвинувачення, тривожна активність, страждання; розуміння – реакція на стресові ситуації слабшає, коли дитина почувається у безпеці, вона знову відчуває задоволення від звичайних дитячих ігор чи інших занять; її діяльність стає більш цілеспрямованою; прийняття – спокій.
Процес адаптації дитини до нової життєвої ситуації може тривати роками (за умови підтримки оточуючих, надання психологічної допомоги спеціалістів), але наслідки пережитої травмуючої ситуації мають певний вплив на все життя дорослої людини. Тому при прийнятті доленосного рішення про розлучення батькам необхідно пам’ятати, що у даній ситуації немає переможців чи переможених і діти не мають бути жертвами чи заручниками ситуації, яка склалася у їхньому житті. Кожен випадок може вирішуватись конструктивно, шляхом домовленостей, угод та розуміння.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808