Я можу вважати себе фестивальником з великим досвідом, люблю заходи такого формату і відвідала багато відомих фестивалів, що проводились і проводяться на території України. Грішно було б ігнорувати й оупен-ейр, який організовують ось уже вшосте у рідному місті. Та це не основна причина, мій девіз – «фестиваль заради фестивалю». Звісно, музика та виконавці мене цікавлять також, але вважаю, що коли ти хочеш послухати улюблений гурт, то це варто робити на концерті, а фестивалі я відвідую тільки для того, щоби стати частинкою атмосфери, що там панує. Так склалися обставини, що «Файне місто» отримав саме таку репутацію – найатмосфернішого фестивалю України.
Свій квиток на ФМ-2018 придбала ще у першій хвилі продажу, як на мене, це чудова можливість зекономити, адже зазвичай на час проведення фестивалю вартість квитків може зрости навіть у 2 рази. Цьогорічний фестиваль проводився з 19 по 23 липня на іподромі поблизу Тернополя.
Підготовка до фестивалю у мене почалася ще за 3 дні, потрібно було налаштувати себе скоріш морально на те, що сну буде вкрай мало, шуму і музики – вкрай багато. Зрештою так і трапилось, це була повноцінна 72 годинна доба з веселощами, сміхом, і сном, що здавалося тривав хвилинами. Але про все по порядку. Насправді вражень дуже багато і важко їх систематизувати, але я спробую….
Отже, «Файне місто» – як це було
Pre party
Прокидаюся і ловлю себе на думці, що зараз я відчуваю щось наближене до того, коли тобі батьки сказали: «Ми завтра їдемо на море», – і ти такий, не знаєш, куди себе подіти, аж поки двері машини не зачиняться і ви не виїдете з міста. Списуємось у месенджері з безпосередніми учасниками майбутніх подій і вирішуємо організаційні питання. День тягнеться повільно, наче слимак. Прогноз погоди дуже невтішний і до кінця тижня обіцяють дощ із грозами. За принципом «попереджений – значить озброєний» додаю до своїх скромних пожитків дощовик та гумові чоботи. Вирішую прогулятися містом, надворі спекотно і вогко, неначе в сауні. Крокуючи через пішохідний міст до залізничного вокзалу, зауважую прибуття потяга, з нього яскравими зграйками випадають люди з кольоровим волоссям, з великими наплічниками, гітарами, і розумію, ось вони – ті, хто скоро стане громадянами «Файного міста».
Цього року наша компанія складалася із 13 чоловік. Зважаючи на місце проведення, ми вирішили проживати на дачі. Ще одна причина любити ФМ, тому що можна собі дозволити не пахнути вогнищем, не плавати разом з наметом у багнюці, не обгоріти до рівня сеньйори-помідори на сонці і не плавитись у полудень, як пластилін, бо ти в будь-який момент можеш поїхати додому і привести себе до ладу.
Локація
Ну ось він – вхід. Обмінюємо квитки на браслети, в додачу отримуємо паспорт Файної Людини. На диво, ажіотажу і черг немає і ми проходимо дуже швидко. Це незвично, мені щастить зазвичай на фестивалі, де ти на вході тупцюєш не менше сорока хвилин. Ідея з паспортом дуже сподобалась (тоді я ще не знала про мобільний додаток), він зручного формату і в ньому зібрано максимальну кількість інформації про фестиваль. Розклад виступу гуртів, карта території з умовними позначеннями, ціни на напої, афіша подій у Тернополі до кінця року. Ще однією приємністю став квест від організаторів, у певні години потрібно було відвідати локації, забрати штампи, і це гарантувало отримання промо-коду зі знижкою у 20% на вхідний квиток ФМ-2019.
Так як питання поселення мене не хвилювало, то я вирішила зразу ж вирушити у розвідку. Як виявилось, тут справжній мегаполіс, це повноцінні вулиці, площі та мікрорайони з унікальними архітектурними об’єктами. Перша локація після входу – це Чайна Таун, тут у затінку дерев розмістилася Light Stage, де вже відбувався саундчек (процес налаштування звукового обладнання й апаратури, а також перевірка звуку перед початком заходу). Так як сонечко добряче припікало, то тут на карематах відпочивало багато люду, вони спали, читали книги, малювали, спілкувалися. Трохи далі з правої сторони від сцени розмістився Гейм-Клуб та територія Розумних ігор. Зробивши ритуальне коло пошани, прямую далі, наступна зупинка – Сентрал-Парк. Саме тут розміщений Амфітеатр, де проводяться лекції, виступають літератори та мандрівники, показують фільми. З відомих представників сучасної літературної спільноти були заявлені Іван Байдак, Макс Кідрук, Юрій Завадський, Андрій Любка, Артем Поліжака, Любко Дереш та мій улюблений – Юрій Іздрик. Прямуючи далі по центральній алеї і пройшовши ще один контрольно-пропускний пункт, опиняюся в центрі «Файного міста». Стосовно вищезгаданих КПП, було багато незадоволених відвідувачів, оскільки патруль «Файного міста» (охорона фестивалю) ретельно переглядав речі, які відвідувачі проносили з собою. Окрім загальноприйнятих заборонених речей (зброя, колючі та ріжучі предмети, наркотичні засоби, скляна тара, піротехніка), цього року заборонили алкоголь. Як на мене – зважений і виправданий крок і нормальна практика для багатьох сучасних фестивалів. Це дозволило максимально відсіяти кількість людей, які не вміють пити або не мають відчуття міри, чим створюють незручності іншим відвідувачам. Отже, центр, тут розміщені ратуша, інфоцентр та РАГС. Далі – промзона, де розмістилася Dark Stage, місце виступу представників важкої сцени, поряд – рампа для скейтбордингу. Локація, до якої лежав мій шлях, – Файний біч, спортивний парк, де розмістили баскетбольний та волейбольний майданчики, міні-стадіон для футболу та басейн. Там же і UFO Stage, Мекка електронної музики для відвідувачів фестивалю. Усі дні вона працювала майже в режимі нон-стоп.
Ще одним районом, цікавим для вивчення, став Халі-галі – розважальний та гастрономічний рай. Тут зосереджена велика кількість фаст-фудів та кафе, також ятки із сувенірами та різноманітними хенд-мейд виробами. Тут навіть знайшлося місце для дитячої кімнати, де можна було залишити дитину на вихователя та не хвилюватися за малюка. Через кільканадцять кроків – Мантра Хаус, місце, де зранку можна відновити сили за допомогою йоги. Та, як на мене, найцікавішою частиною є Старе місто, там розміщена Main Stage, місце для виступу хедлайнерів. Мабуть, із висоти пташиного польоту це все виглядало надзвичайно вражаюче…
Атмосфера
Знаєте, люди самі створюють собі настрій. І це дійсно так, усе залежить від твого ставлення в незалежності від обставин. Так і на ФМ, тут атмосферу створюють самі відвідувачі. Надзвичайно доброзичливі, зі щирими посмішками, яскраві. До тебе може підійти незнайомець і поцікавитись, як твої справи і чи не потрібна тобі бува допомога. Може підбігти зграйка дівчат із волоссям усіх кольорів веселки та просто міцно тебе обійняти і побажати хорошого дня. Для когось це середовище звичне, для когось ні, але практично всі залишаються задоволеними.
Цьогорічною родзинкою на фестивалі стала можливість одружитися, незважаючи на колір шкіри, волосся, віросповідання та стать, відповідна відмітка ставилась у паспорті громадянина «Файного міста» та проводився обряд Пастором «Файного міста». Окрім цього, відбувалася посвята у вільних людей. Для цього потрібно було промовити клятву, після цього файним людям бризкали пивом у рот з водяного пістолета.
Тут можна було зустріти піратів, драконів, зебр, корів, тигрів, покемонів, єдинорогів, ведмедів, левів, єнотів, суперменів, чортенят, панд, котиків, зайчиків, свинок, жабок… І цей список не є вичерпним, справа в тому, що постійні відвідувачі фестивалів одягають кігуруми (спеціальні костюми, які покривають усе тіло у вигляді персонажів мультфільмів, тварин чи супергероїв). Це яскраво і надзвичайно зручно, а ще такі люди дарують радість оточуючим. Коли біля тебе пробігає хтось у костюмі єдинорога, вірите, мимоволі посмішка сама з’являється на обличчі.
Цей фестиваль буяв квітами соціального і вікового різноманіття. Тут були і півторарічні діти, і молодь, і пенсіонери. Нові знайомі виявлялись науковими співробітниками провідних вузів, художниками, дизайнерами, поетами, менеджерами, банкірами, туристичними провідниками, барменами, піарниками, депутатами, аквалангістами, блогерами, вчителями, танцюристами, психологами, журналістами, фотографами, бізнесменами, нотаріусами та адвокатами.
А ще тут була Книга Свободи, у ній було зібрано понад 1500 цитат, що мають стосунок до свободи, а також багато вільного місця, щоби кожен із відвідувачів міг залишити свою цитату, в яку б вклав своє особисте розуміння свободи.
Не можу й оминути фестивальний тролейбус, старий такий, взірця, мабуть, кінця 60-х – початку 70-х років, який першого дня скромно підморгував фарами і ховав за спинами відвідувачів застарілу іржу. І ось уже наступного дня на ньому кожен залишив згадку про себе, і це були не просто підписи і побажання, а справжні малюнки, здавалось, ніби він отримав нове життя.
Не можу стверджувати за всіх, але я мимоволі, навіть сама не надаючи цьому значення, повністю занурилась в атмосферу свята та веселощів, яку створили організатори та самі відвідувачі.
Розваги
Розваги – це взагалі окрема тема… На перше і почесне місце я поставила виїзний магазин шуб, так, так… Саме шуб, натуральне хутро влітку, коли стовпчик термометра показує понад 27 градусів за Цельсієм, на музичному фестивалі. Таке я зустрічаю дійсно вперше. Жіночки приїхали зі своїм товаром із Дніпра. Чесно, я сумнівалася, що такий товар користуватиметься попитом, але, як виявилось, були бажаючі не лише приміряти, а й придбати. Як то кажуть, хороший господар готує сани ще влітку.
Цього року вперше встановили ринг для реслерів. Кращі представники цього виду єдиноборств сходились у безкомпромісних боях під бурхливі оплески. Відвідувачі спостерігали карколомні стрибки та карколомні прийоми. Це було дійсно вражаюче.
Прихильники спорту у вільний від концертів час знаходили своє місце у спортивному парку, тут проводили турніри з футболу, бамперболу, стрітболу та пляжного волейболу.
Різкий викид адреналіну отримали й ті, хто здійснив політ на паратрейку. Особисто я не брала у цьому безпосередньої участі, але наслухалася схвальних відгуків про те, як неймовірно виглядає фестиваль із висоти пташиного польоту.
Про фанатів компютерних ігор також подбали. Під час проведення фестивалю функціонував гейм-клуб, тут бажаючі могли просто пограти ігри або взяти участь в ігрових турнірах та виграти цікаві призи.
Ті ж, хто звик до комфортного міського життя і виглядати на всі 100, мали нагоду відвідати салон краси. Тут можна було пофарбувати волосся, постригтися, зробити пірсинг або тату.
Відвідувачі, які не приховували того, що вони в душі маленькі діти, з охотою відвідували луна-парк, каталися на каруселях та стрибали на батутах.
Хто давно хотів спробувати себе у ролі барабанщика, міг реалізувати цю мрію на фестивалі. Абсолютно безкоштовно можна було пограти на барабанній установці, уявляючи себе музикантом відомого гурту.
Любителі шопінгу і авторських речей могли насолодитися різними аксесуарами та авторськими виробами на хенд-мейд ярмарку. Продавці пропонували пряники, одяг, сумки, вироби зі шкіри, амулети, біжутерію, музичні платівки, магніти, декоративні подушки, різноманітний декор.
Музичний супровід
Зрозуміло, що фестиваль такого формату пропонує велике різноманіття музичних стилів і напрямків. Саме тому і відбувся розподіл на таку кількість сцен, щоби кожен міг обрати собі музику до смаку. Для мене почути все виявилось неможливо, іноді потрібно було під час половини концерту на одній сцені збиратися і йти на іншу, де розпочинав виступ улюблений виконавець. Отже, мій особистий топ музичних виконавців цього фестивалю виглядає так:
PIANOБОЙ – звучав по-особливому мелодійно, цей тягучий мікс клавішних, ритмічних ударних та чуттєвого вокалу полонив усіх слухачів. Зі сцени співак висловив підтримку ув’язненому Олегу Сенцову та тим, хто не має можливості повернутися додому, і присвятив пісню «Вітчизна». Для мене це одна з найулюбленіших його композицій, яка проймає тебе просто до мурашок.
Моїми фаворитами на цьому фестивалі стали також ВВ, мабуть, кожен, хто їх чув наживо, погодиться, що це культовий український гурт, який може і вміє примусити кожного хай легенько, але тупцяти ногами, хоча більшість під час їхніх виступів, запалені шаленим драйвом, і відриваються на всі сто. Текстів їхніх пісень можна не розуміти, але запальний баян, філігранний гітарний саунд, барабани не залишили нікого байдужим. Підспівували навіть ті, хто не знав слів.
«Хамерман знищує віруси» – епатажний гурт, який завжди тішить своїх прихильників цікавими костюмами або, як дехто вважає, їхньою відсутністю. Ідентифікувати їхній стиль музики для мене важко, але вони фаворити усіх музичних фестивалів. Під час їхнього виступу на «Файному місті» не буде перебільшенням сказати, що не було де плюнути. Зібралося дійсно багато бажаючих їх послухати. Для мене їхні виступи дозволяють повірити, що тебе може не сприймати абсолютна більшість, але в той же час тебе надзвичайно цінує абсолютна меншість і вони люблять тебе таким, яким ти є.
ONUKA – це той гурт, який я вже тривалий час мріяла почути наживо. Електрофолк у найкращому своєму звучанні. Якісно, стильно, музично, яскраво… Їхні мелодії пробирають до кісток, а етнічні мотиви, які вони використовують у своїй творчості, знаходять відгук так глибоко всередині, мабуть, на рівні ДНК. Це ті ритми, які лікують й інколи близькі тобі до сакральної інтимності. Візуальний ряд, який супроводжував їхній виступ, дозволяв глибше відчути саму музику. Особливо мене вразила пісня Guns Don’t Shoot, основний посил якої полягає в тому, що війну легко розпочати, але складно зупинити, і що стріляє не зброя, а людина.
Ще одна чарівна представниця української сучасної музики – Vivienne Mort. Надзвичайні за поетичністю тексти, ніжний голос, відверта манера виконання і щирість у кожному слові. Вона просто надзвичайна. Їй вдається встановити емоційний зв’язок із кожним, хто її слухає. Її чуттєвість надихає. Під час її виступу підспівували усі, навіть кремезні бородаті чоловіки. Виконавиця так розчулилась, що навіть розплакалась, і коли виконувала останню пісню, її голос так чарівно тремтів, я була у захваті.
Ну і вишенькою на торті був, звісно, The Rasmus. Я навіть і не мріяла почути їх наживо, а тут «Файне місто» подарувало таку нагоду. Тисячі людей завмерли в очікуванні, скандували назву гурту, щоби пришвидшити їхній вихід на сцену. І ось цей момент… Аудиторія ніби заходиться в якомусь музичному екстазі, територія головної сцени обростає все більшою кількістю людей. І саме в момент їхньої появи на сцені починається дощ… Той дощ, якого всі чекали протягом трьох днів. Це було навіть символічно, останній день фестивалю, останній гурт, який його закриває, і дощ, під готично-альтернативні композиції. Приємністю було те, що соліст під час свого виступу розмахував прапором України. Вони виконали як пісні з нового альбому, так і композиції, які, мабуть, чув кожен хоча б раз у своєму житті: «F-F-F-Falling», «In the Shadows», «First Day of My Life», «No Fear». Тут уже стрибали й співали усі, і ніякий дощ не був на заваді. Коли концерт закінчився, а дощ – ні, відвідувачі жартували, що це «Файне місто» плаче за усіма фестивальниками.
Якщо підсумовувати, то цей фестиваль особисто для мене вдався. Організатори постаралися на славу. І я неодмінно придбаю квиток на ФМ-2019, бо мені в принципі не дуже важливо, який буде лайн-ап, я знаю, що організатори не підведуть. Все ж таки для мене головним є та атмосфера затишку та свободи, яка панувала в моєму серці ці дні. Спасибі «Файному місту», Наталі, Максиму, Дмитру, Сергію, Насті, Джо, Ксені, Андрію, Міші, Фосу, Олі та всім тим, хто розділив це фестивальне свято. До наступного року, Файне!
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418