Цьогоріч за задумом центральної влади в Україні мала би завершитися адміністративно-територіальна реформа. Однією з перших, хто вступив у цей непростий процес переформатування влади на місцях, була Підволочиська об’єднана громада. Ранній старт виправдав себе, адже те, що було 5 років тому і нині, як кажуть у народі, – дві великі різниці. Про те, як працюється одній із найбільших громад Тернопільщини, ми поспілкувалися з її головою Віталієм Геннадійовичем Дацком. Але все ж розмову почали з іншого. А саме поцікавилися, чому пан Віталій, один із небагатьох керівників такого рівня, не уникнув служби у війську, а пішов захищати країну під час російсько-української війни?
«Хоча мав бронь, але хотів стати у пригоді неньці-Україні»
– В Україні тоді була складна ситуація – агресія з боку Росії, захоплення Криму, Донбасу. Мені як і багатьом українцям те, що відбувалося, дуже боліло. На перших порах займався волонтерською роботою, з однодумцями та небайдужими краянами закуповували бронежилети, збирали продукти, кошти тощо. У лютому 2015-го під час четвертої хвилі мобілізації я отримав повістку. Хоча як голова органу місцевого самоврядування мав бронь, але, прийшовши медичну комісію, вирішив піти до війська. Розумів, що вік, а мені тоді вже було майже 45 років, уже не той, щоби бути ідеальним солдатом, але хотів стати у пригоді неньці-Україні та допомогти боронити її від зазіхань ворога. Службу розпочав у Рівному на полігоні, продовжив у 53 окремій механізованій бригаді, а закінчував на сержантській посаді командира відділення в 44 артилерійській бригаді.
– Чи довелося служити безпосередньо у зоні АТО?
– Так, три місяці відслужив у Новоайдарі та Щасті Луганської області. Наш артилерійський підрозділ не знаходився безпосередньо на лінії розмежування, але мав свої важливі завдання, які теж несли велику небезпеку для ворога. Я за освітою географ, тому добре знав карти, топографію, працював з координатами, які є важливими в артилерії для гарматних розрахунків.
«Не проблема створити чисельну громаду – питання, наскільки ефективно нею керувати?
– Хто керував селищною радою Підволочиська у той час, як Ви боронили країну?
– Мій перший заступник Степан Мельничук, якому було дуже непросто. У селищній раді залишилося обмаль працівників, адже секретар ради теж мобілізувався, а секретар виконкому і головний бухгалтер розрахувалися. В апараті залишалося всього 4-5 чоловік. Не було кому підписувати документів. Якщо виконком мав право проводити перший заступник, то щоби легітимно провести сесію за відсутності голови і секретаря, потрібно було обирати тимчасового головуючого. Життєзабезпечення селища не припинялося ні на день – комунальна служба працювала, бюджетники отримували заробітну плату тощо. Вважаю, якщо мою команду переобрали на наступну каденцію, вона справилася з роботою та виправдала очікування місцевого населення.
– Яким чином брали участь у виборах, коли у той час перебували у війську?
– Попросив у керівництва військового підрозділу відпустку, щоби взяти участь в активній фазі виборчих перегонів. Тоді саме створювалась Підволочиська громада, тому ті вибори для мене були набагато складніші, ніж 5 років перед тим, коли вперше став головою селища. Довелося їздити по селах, агітувати тамтешніх мешканців об’єднуватися з Підволочиськом. Перемогти у 2015 році було значно важче, ніж у 2010-му, коли я на вибори йшов опонентом до діючого голови. У 2015-му мене запитували, що я зробив, та й самі люди побачили динаміку, яким селище стало за п’ять років. Зараз мені ще важче. Адже пройшло ще більше часу, видно, що багато зроблено, але й люди значно підняли планку, тому часто доводиться виправдовуватись, коли пояснюю, що зроблено, а що ще планується.
– Сьогодні Підволочиська громада – це…
– …Адміністративний центр громади – Підволочиськ та 23 села, які об’єднують 19,5 тисячі людей. За величиною наша громада третя на Тернопільщині після Теребовлянської та Шумської, ну і, звичайно, Тернопільської, яку в розрахунок не взяв. Хоча після завершення адмінреформи і формування всіх громад ми будемо десь у загальному по області десяті чи одинадцяті. Але не в тому суть, за рекордами не женуся. На початках до нас хотіли приєднати села Скорики, Нове Село і Токи, тим самим зробити велику громаду. Не проблема створити чисельну громаду – питання, наскільки ефективно нею керувати? На мій погляд, щоби громада ефективно функціонувала, її чисельність має бути у межах 15-20 тисяч. Візьмемо нашу. У нас на 23 села є один грейдер, КАМАЗ і трактор. Техніку можемо лише один раз на місяць направити у села, а якщо сіл буде більше, то деякі її й не побачать. Із часом ми, звичайно, придбаємо більше техніки, але зараз у нас такої можливості немає, бо є більш нагальні питання, які маємо вирішувати.
– Наскільки ефективно нині працює громада під Вашим керівництвом?
– Громада створена для того, щоби надавати послуги – комунальні, освітні, з охорони здоров’я, культури, соціальні. Вони мають бути якісні і розміщуватись близько до людей, щоби ті не залишалися самі по собі і якось там виживали. Це все у нас вже є, тепер маємо удосконалювати ці послуги або корегувати їх. До прикладу, в кожному селі має бути фельдшер та закріплений сімейний лікар, щоби людина за потреби на перших порах мала з ким проконсультуватися. Літні люди мають отримувати соціальні послуги, щоби був працівник, який би їм допоміг щось придбати чи по господарці. Це ж саме стосується сфери освіти, культури, спорту. Депутати, старости, актив, священники, директори шкіл мають вирішувати, які послуги в залежності від їх актуальності їм потрібні, і тоді їх можна корегувати.
«Самотужки очисні зробити не можемо, бо проєкт вартує від 15 млн. грн.»
– У багатьох громадах, як і у Вашій, головний біль – це водопостачання та очисні споруди.
– Труби централізованого водопостачання зігнили, їх часто прориває, бо встановлені ще наприкінці 60-х років. Минулого року ми розпочали будівництво нового водогону. Освоїли 3,5 млн. грн. Цьогоріч маємо завершити роботи, і якщо все буде гаразд, то його запустимо або в крайньому разі весною наступного року. Що ж до очисних, то тут ситуація важча. Ми тричі в Міністерство екології подавали проєкт і ніяк не можемо виграти грант чи субвенцію на їхнє будівництво. На міста обласного значення виділяють гроші, а на нас поки уваги на звертають. А самотужки очисні зробити не можемо, бо проєкт вартує від 15 млн. грн.
– Як стоїть Підволочиська громада в економічному плані?
– Наша громада самодостатня, але я не думаю, щоби хтось із керівників громад міг сказати, що на все вистачає коштів. Так і в нас. У 2019 році бюджет громади склав 140 млн. грн., із них було 70 мільйонів власних надходжень. У нас немає дуже великих підприємств, здебільшого середні і дрібні. До бюджетоформуючих відніс би п’ятірку, які сплачують від 2-х до 3,5 млн. грн. податків. Це Галущинецький кар’єр (3,5 млн. грн. податків), «Астарта» (3,5 млн. грн.), «Агрохолдинг-2012» (3 млн. грн.), «Континентал» (2 млн. грн.), «Агро-Рось» (близько 2 млн. грн.).
Загалом ми працюємо над двома стратегічними напрямками – надання послуг мешканцям громади і підтримка економіки. Намагаємося «затягнути» максимальну кількість інвесторів. За останніх два роки у громаді запрацювали тепличні комбінати у Кам’янках і Галущинцях, тваринницькі свинокомплекси у Кошилівцях та Іванівцях. Виділили ділянку площею 18 га під сонячні батареї. Останні поки не встановлені, бо щодо «зеленої» енергетики змінилася політика на рівні країни, однак за оренду ділянки отримуємо 480 тис. грн. Будується заправка, ведуться перемовини щодо впровадження вітроенергетики, планується відкриття хлібозаводу.
– Наскільки активно громада працює з міжнародними організаціями?
– За програмою «Dobre» отримали інформаційний екран та відремонтували сесійний зал. Але основна послуга, яку ми вибрали за цією програмою, – поводження із твердими побутовими відходами. У Підволочиську є централізована послуга зі збору сміття, а от у селах її немає. Хочемо, щоби 1-2 рази на тиждень автомобіль збирав сміття у селах і не створювали стихійних сміттєзвалищ. За грантові кошти буде придбано автомобіль (1,7 млн. грн.), а громада закупить (700 тис. грн.) буде сміттєві баки й облаштовано спеціальні площадки, куди цей автомобіль приїжджатиме, забиратиме сміття і відвозитиме на сертифіковане сміттєзвалище. За останнім ми доглядаємо. Не скажу, що воно ідеальне, але в крайньому випадку сміття там не горить, не розлітається, не чути запаху. А у перспективі домовлятимемось із Волочиськом, де планують встановити сортувальну лінію, щоби туди возити частину сміття.
Також спільно із програмою «Dobre» впроваджуємо у позашкільну освіту гурток робототехніки. Діти зможуть займатися програмуванням, створенням сайтів та машинок на дистанційному керуванні. IT-технології нині дуже ціняться у світі, і наші діти будуть теж до цього привчатися.
Паралельно співпрацюємо із програмою «U-LEAD» у плані запровадження мобільного ЦНАПу. Буде придбано спеціальний автомобіль, який обладнають технікою. Відповідно він приїздитиме у села і за допомогою адміністратора люди зможуть здати документи, які доставлять у центральне відділення. А через старосту або електронну пошту мешканці отримають назад готові довідки тощо.
– Ви були селищним головою до створення громади і після. Звичайно, роботи у Вас збільшилось, але й реально набагато більше зроблено.
– Що стосується Підволочиська, то думаю, краще жителів запитати, як змінилося селище. Від себе скажу лише про великі об’єкти, які вдалося за останній час зробити. Це відкриття ЦНАПу, утеплення першої школи, садочка, ремонт спортивного залу, музичної школи, фасаду будинку культури, об’їзної дороги, частково відремонтовані основні дороги тощо. Звичайно, роботи дуже багато і все одразу зробити не можливо, але динаміка досить позитивна і це вселяє оптимізм. Я вже не говорю про села, які раніше не мали жодних фінансових можливостей втілювати в життя щось вагоме, нині ж вони з’явилися.
«Є політики місцевого штибу, які у прагненні до влади намагаються показати, що вони щось вирішують»
– Політика сильно впливає на роботу голови громади?
– Наша селищна рада складається з депутатів-мажоритарників, і під час сесійних засідань практично політика відсутня. Хоча, звичайно, є політики місцевого штибу, які у прагненні до влади намагаються показати, що вони щось вирішують. Вони мусять бути в інформаційному полі, шукають зачіпки, щоби про себе нагадати. До певної міри це добре, бо тоді я постійно мобілізований, змушений аналізувати кожен крок, щоби не «з’їли» опоненти.
– Як вдається у такому емоційному стані працювати і знімати напругу?
– Люблю спорт, особливо футбол (Віталій Дацко очолює Підволочиську районну федерацію футболу, – авт.). Коли грає рідний підволочиський «Збруч» у чемпіонаті області, напевно, на стадіоні немає більшого за мене вболівальника. Тут я можу і покричати, і дорікнути, що футболісти погано грають, тренер не навчив їх чомусь, а судді симпатизують супернику. Щось подібне відбувається і перед екраном телевізора, коли дивлюся футбольні матчі. Це свого роду емоційний виплеск! Також займаюся спортом. На Олімпійські ігри, звичайно, не поїду (сміється, – авт.), але намагаюся тримати себе у тонусі.
– Цікаво, а який стандартний робочий день у голови Підволочиської громади?
– Встаю о 6-6.30. Зарядка на стадіоні, сніданок і о 8-й годині приходжу на роботу. Два-три рази на тиждень намагаюся об’їжджати селище, щоби самому подивитися на стан доріг, чи всюди ввечері світяться лампи тощо. Постійно проводжу прийоми громадян. Прохання від людей бувають різними. Ось, наприклад, приходить бабця і каже, що їй заважає… груша. Мав би нервуватися, що до голови громади приходить людина з такими питаннями, але кожного намагаєшся вислухати і по мірі можливості допомогти. На роботі можу затриматись і до восьмої вечора, хоча за графіком робочий день триває до 17.00. До прикладу, у переддень нашої розмови завершився чемпіонат району з міні-футболу і довелося їхати на восьму вечора на нагородження. Що стосується законних вихідних, то їх практично немає. Субота-неділя – постійні заходи як не в самому Підволочиську, то по селах. І як би твоя родина того не хотіла, збираєшся і їдеш, адже потрібно привітати людей та й живе спілкування не замінить будь-якого іншого.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: автомобільні номерні знаки, Віталій Дацко, Голова Підволочиської громади, новини Тернопільщини
3812