Віталій Кудлак, відомий тернопільський громадський активіст, викладач з багаторічним досвідом, кандидат економічних наук, вирішив спробувати свої сили у державному управлінні. Свою роботу державного службовця він розпочав на посаді голови РДА у Шумському районі в лютому цього року. Для багатьох мешканців Шумщини – це нове обличчя, однак пересічному жителю про нього відомо не багато. Журналісти нашого видання поспілкувалися з очільником району і з’ясували, які плани у керманича, що він думає з приводу реформи децентралізації та як це жити на два міста.
«Я вирішив спробувати свої сили, адже від багатьох людей чув, що мені пора виходити на новий рівень та зайнятися серйозними справами, і я подав заявку через проєкт «LIFT»
– У вас було насичене громадсько-політичне життя в Тернополі. Однак мешканці району, наші читачі цікавляться, звідки Ви родом, де працювали раніше, до того як стали головою Шумської РДА. Тож розкажіть трішки про себе.
– Як і значна частина тернополян, я родом не з Тернополя (сміється, – прим. авт.). Народився у Підволочиському районі в Клебанівці. Моє село дуже мальовниче, з давньою історією. Зрештою, як і багато сіл в Україні. Потім навчався в Тернополі, аспірантуру закінчував у Києві. Після аспірантури разом з майбутньою дружиною вирішили жити в Тернополі. Поки навчався в аспірантурі, паралельно шукав роботу, 30 вересня я закінчив навчання, а 1 жовтня почав працювати викладачем у приватному навчальному закладі.
– Я переконана, що з таким рівнем освіти, який здобули, можна було без проблем влаштуватися на роботу в перспективне підприємство чи організацію. Зараз Ви кандидат економічних наук, у Вас понад 20 наукових праць. Чому вирішили податися саме в науку?
– Справа в тому, що коли закінчував магістратуру, саме почався призов до армії. Я абсолютно не був проти служби, навіть розпочав проходження військової комісії. Але дізнався про прийом в аспірантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я не дуже вірив у те, що можна «безкоштовно» потрапити у найкращий вуз країни, але завжди був переконаний, якщо є найменший шанс – треба пробувати. Після здачі іспиту та співбесіди мені зателефонували та повідомили, що мене зараховано. Я фактично однією ногою вже був в армії, навіть знав, що потрапляю у президентський полк. Пригадую, у військкоматі тоді дуже засмутилися (посміхається, – прим. авт.).
– Цікаво, як саме Ви потрапили на посаду голови Шумської РДА. Пригадую, тоді керівництво держави запустило проєкт «LIFT», через який усі бажаючі з відповідними знаннями і кваліфікацією могли подати свої заявки на участь у відборі на посади голів РДА.
– Я вирішив спробувати свої сили, адже від багатьох людей чув, що мені пора виходити на новий рівень та зайнятися серйозними справами, і я подав заявку через проєкт «LIFT». Пройшов опитування, тестування, співбесіду із представником з Офісу президента, потім була співбесіда в облдержадміністрації.
– Тестування на поліграфі також проходили?
– Особисто не проходив. Було тестування психологічне, на знання законодавства, а також необхідно було приготувати і захистити презентацію про те, як я бачу розвиток району в контексті децентралізації.
– Чому обрали саме Шумський район, а не, скажімо, Підволочиський, з якого Ви родом?
– За умовами конкурсу можна було обрати декілька районів. Спочатку не розглядав Шумський район як пріоритетний, але в процесі підготовки вирішив зупинитися саме на ньому.
– Шумська ОТГ має свій перспективний план розвитку, для інвесторів виділено земельні ділянки під будівництво АЗС, асфальтного заводу, готельного комплексу, промислових об’єктів та об’єктів торгівлі. Утім Шумщина поки що не може похизуватися активним залученням інвестицій. Що Ви думаєте з цього приводу?
– Насправді на Шумщині є потужні підприємства. Для прикладу, ТОВ «Мікоген-Україна», яке було створено з нуля. Воно займається вирощуванням спорів грибів, це унікальна організація, заснована в чистому полі ентузіастами, підприємцями з України та Польщі. В основному вони працюють на експорт. Також у нас є швейна фабрика «Сегеш-Україна» з інвесторами-іноземцями, вони в основному виконують замовлення з-за кордону і також працюють на експорт. Є невеличке підприємство, яке займається видобутком та обробкою торфу, аграрні підприємства і дрібний бізнес. Тому я не вважаю, що наш район далекий від підприємництва та інвестицій. Звісно, Шумщина має свою специфіку, третина територій – це ліси, які перебувають у власності державних лісгоспів, відповідно не сплачують орендної плати за землю, що позначається на надходженнях до бюджету. Тут варто сказати, що Україна взагалі має потенціал, так само як і Шумський район. Є багато можливостей для розвитку, але вони вимагають вкладень та ресурсу.
«Те, що я нове обличчя в Шумському районі, – моя слабкість й одночасно сила»
– Успішність залучення інвестицій залежить від багатьох чинників, у тому числі й від розвитку інфраструктури. Невід’ємна складова інвестиційної привабливості – впорядковані автошляхи. Але якщо говорити про Шумщину, то в цьому регіоні немає трас державного значення, відповідно район обділений виділенням коштів на ремонт дорожнього покриття. Як плануєте виходити з даної ситуації?
– Насправді в межах району є дві дороги державного значення. Одна з Почаєва на Остріг, іншу ж називають «чумацький шлях» – на Білу Церкву через Ямпіль, вона лише південну частину району зачіпає. Також на Шумщині немає залізничного сполучення. Зараз є три дороги на території ОТГ, які було включено у план ремонту доріг, і там виділені кошти. Ці шляхи будуть ремонтувати, вони місцевого значення.
– Зазвичай зі зміною керівництва районного рівня кадрові перестановки відбуваються і в структурних підрозділах райдержадміністрації та районних службах. Ви – нова людина в Шумському районі, як формували команду і чи запрошували на роботу тих, кому довіряєте?
– Знаєте, думаю те, що я нове обличчя в Шумському районі, – моя слабкість й одночасно сила. Слабкість полягає у тому, що на старті добре не обізнаний з людьми в районі, а сила в тому, що ти нікому нічим не зобов’язаний. На другий робочий день мені було доведено завдання, суть якого полягала в тому, щоби привести у відповідність штат РДА. Зі 108 чоловік повинно було залишитися 72. Отже, скорочення було моїм першим завданням. Я розумів, яка висока ціна помилки залишити на посадах людей, які не хочуть працювати в команді, мають недостатню кваліфікацію та мотивацію. Було складно, але зараз мені здається, що я зібрав хорошу команду. Були, звісно, і неприємні випадки, коли мені телефонувала мама однієї вже колишньої співробітниці й запитувала, чому я звільнив її доньку. Та, зрештою, про скорочення було всіх попереджено завчасно. Ми робили все законно, залучивши юриста, бо ж людину можна звільнити, але якщо це зробити неправильно, то можна поновитися на посаді через суд. По кожній кандидатурі з’ясовували, які є підстави, аби залишити людину, визначали професійну та юридичну складову. Ми зробили це безболісно, хоча думаю, що образи у людей все ж таки були. Але судових позовів не було до цього моменту.
– Робота на посаді голови райдержадміністрації для Вас нова. Якщо не вникати у деталі, то чи були складнощі, пов’язані зі зміною поля діяльності?
– Це рішення не спонтанне, я довго думав над цим і був готовим до викликів, радився з дружиною. Адже розумів, що коли піду на цю посаду, то у дружини збільшиться обов’язків та й догляд за дітьми ляже повністю на неї. Але вона мене підтримала. Знаєте, є така думка, що потрібно кожних 12 років змінювати сферу діяльності або рости в ній, якщо ні, то ти топчешся на місці і є загроза того, що закостенієш і вростеш у свою зону комфорту. Я вважаю, що треба йти в інше середовище, звісно, в ньому є ризик потонути, а можна отримати новий досвід та досягнення.
– У Вас дві донечки, і вони звикло до того, що батько постійно поруч. Зараз вони Вас бачать в основному у вихідні, адже родина залишилася в Тернополі. Як Ви їм пояснили те, що у Вас не буде змоги бачитися так часто, як раніше?
– Я справді весь робочий тиждень у Шумську, а у вихідні повертаюся до Тернополя. Та зараз, у зв’язку з ситуацією з коронавірусом, часто буває так, що приїду до обласного центру, а мені вже телефонують з роботи, і я вимушений повертатися до Шумська.
Ми обговорювали мою роботу в райцентрі з родиною і з доньками зокрема. Пригадуєте, яким довгим був процес призначення голів РДА: конкурси розпочалися в листопаді 2019-го, а розпорядження президента про моє призначення було опубліковано 30 січня, а 5 лютого мене призначили на посаду. У нас було 3 місяці, аби плавно обговорити питання моєї часткової відсутності. Звісно, спочатку, коли я поїхав до Шумська, мені було важко, бо звик щодня бути з доньками та приділяти їм увагу, але зараз ми вже звикли до цього.
«Окремі конфесії сприймають коронавірус як спецоперацію для того, щоби їхню діяльність дискредитувати»
– До речі, коли говорити про поширення коронавірусу, то, якщо не помиляюся, зараз Шумський район на 3 місці за кількістю хворих…
– Це залежить від того, як аналізувати статистичні дані. Якщо загальну статистику, то справді, кількість хворих – 136, але з них 92 особи одужали, відповідно й кількість хворих значно менша.
– Наприкінці квітня область облетіла інформація про те, що священник із села Потуторів Шумського району, який був хворий на коронавірус, проводив відправи у присутності парафіян підпільно. Тож Ваш район мав усі шанси стати одним із основних вогнищ поширення інфекції в області, якби не карантинні обмеження…
– У нас було 2 спалахи в районі, і дійсно, випадок зі священником мав місце. Розумієте, не всі серйозно сприймають цю інфекцію, багато хто думає, що це конспірація, направлена на якусь групу населення. Окремі конфесії сприймають коронавірус як спецоперацію для того, щоби їхню діяльність дискредитувати. Взагалі на роботі зіштовхнувся з кардинально різними реакціями. В один почув протилежні думки. Один чоловік заявляв мені щось на кшталт того, яке ми маємо право обмежувати конституційні права, а інший звертався з вимогою ввести бійців Нацгвардії, бо люди вулицями ходять. Одні переконані, що це влада все задумала, і дофантазовують собі причини чому. Хоча насправді ситуація зараз міняється, бо коли у людей захворів хтось із рідних чи близьких, то вони розуміють реальну небезпеку. В основному люди переносять цю інфекцію безсимптомно або у легкій формі. Був випадок, коли чоловік ще вчора картоплю садив і почувався добре, а сьогодні у нього діагностували коронавірус, і він дивується, як так, адже жодних скарг на самопочуття немає. А уявіть, якби не було карантинних обмежень, скількох такі безсимптомні інфіковані можуть заразити.
– Ви пом’якшили карантинні заходи у Шумському районі?
– Потрібно дуже обережно виходити з карантину, бо можна швидко вийти і швидко зайти назад. У всіх районах на Тернопільщині, за винятком Кременецького, послабили карантинні заходи. Відповідне рішення ухвалено на позачерговому засіданні регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при Тернопільській обласній державній адміністрації. Ми на місцевому рівні також ухвалили рішення щодо відновлення роботи транспорту. Зараз людей дуже важко втримати у домівках. Значна кількість громадян не мають приватного транспорту, а їм треба і в аптеку ліки купити, і по господарських потребах у місто. Ми обговорили умови, за яких буде можливим відновлення роботи транспорту – це масковий режим, тільки сидячі місця. На словах розуміння є, але окремо будемо контролювати ці процеси. Я одразу попередив, що при порушеннях будемо тимчасово призупиняти маршрути.
– На Вашу думку, що найважливіше на посаді?
– Ефективність у хорошому розумінні цього слова. Є різні складові: бюрократична, менеджерська, робота з підприємцями, робота із розвитку, взаємодії між різними органами державної влади – правоохоронними, місцевого самоврядування. В умовах децентралізації мені би хотілося, щоб ОТГ нормально функціонували, з мінімальною кількістю проблем на старті. Якщо мені вдадуться позитивні зміни в тому чи іншому напрямку, я буду вважати, що це успіх.
– Ваше ставлення до реформи децентралізації?
– Сама по собі ідея дуже хороша. І ще рік тому я би сказав вам, що однозначно підтримую її на всіх рівнях. Але зараз сама ситуація з коронавірусом показала, що держава повинна бути присутня і на рівні ОТГ. Якщо це стосуватиметься епідемії, чи природніх катаклізмів, чи військових загроз, повинна мати свої представництва й ухвалювати централізовані рішення. Їх можна називати як завгодно: префекти, адміністрації, намісники. Але вони повинні оперативно і дуже швидко реагувати та вирішувати проблеми. Ми говоримо про те, що представники органів місцевого самоврядування є представниками народу і в цьому їхня слабкість. Вони повинні рахуватися з думкою громади і в той же час впроваджувати непопулярні рішення. А непопулярні рішення – це що? Зміна електоральних настроїв громади. Тому такі представники будуть довго думати і зважувати, ухвалити те чи інше рішення і як на них відреагують виборці. І за рахунок того, що непопулярне рішення не буде ухвалено вчасно, можна допустити ситуацію до такого рівня, що доведеться потім розгрібати 2 роки. Децентралізація – це дуже добре, щоби виховати відповідальних громадян, аби вони розуміли, що все залежить від них, не від Києва. А з іншої сторони, я б не хотів, аби повністю обмежили присутність держави символічною посадою, яка не має ніякого впливу. Тут баланс потрібен. Багато хто скаже, що адміністрації не потрібні. То, можливо, доцільно виписати закон так, щоби перед ними стояли реальні завдання і вони їх виконували. Ми ж все-таки унітарна держава, а не співдружність незалежних громад чи сполучені громади України. Зараз бачимо, як окремі мери міст пробують робити демарші. Якщо ми живемо в ідеальному світі, де мери – відповідальні господарники перед законом, совістю, Богом і людьми, то питань, звісно, немає, але наш світ не ідеальний. Тому не можна допустити ситуацію, коли мери міст, отримуючи великі безконтрольні повноваження, перетворюються на місцевих князів. Адже можна припустити, що вибори виграє не зовсім чесна й хороша людина, яка просто знайшла якісь важелі впливу на виборця і починає дбати не тільки про громаду, а й про інтереси локальної групи людей та власні. Вона може достукатися до правоохоронних органів, до прокуратури, і тоді на місці утвориться така колаборація, в якій є князь частини території, і якщо держава не буде цього контролювати, то ця територія стане таким собі анклавом, яких може утворитися дуже багато, тому потрібні запобіжники, які повинні бути ефективними і мати повноваження. Це не є жодним обмеженням у децентралізації, але мені здається, воно має бути. Бо інакше у теперішній час, коли ситуація не стабільна, державу розхитують з усіх сторін: анексія Криму, російська агресія в частині Донецької та Луганської областей, за рахунок чого ми фактично перебуваємо у стані війни. Тому треба розумно підходити до функцій і повноважень держави, а децентралізація їх послаблює.
«Я не скажу, що всім подобаюсь, це далеко не так»
– До речі, як Ваше призначення сприйняли представники різних гілок влади?
– В очі мені ніхто нічого поганого не говорив. Та мені здається, що люди думають по-різному, бо є політична складова. За родом діяльності ти входиш у конфлікти. Хоча посперечатися для мене ніколи не було проблемою. Ти не можеш іти на поводі у всіх. Моє завдання – представляти владу держави у конкретно взятому районі, діяти в межах чинного законодавства. Інтереси приватні часто можуть розбігатися з інтересами держави, і звісно, будуть конфлікти, завжди знайдуться незадоволені.
Для прикладу, ми вирішували питання додаткового фінансування лікарів, і виник конфлікт, бо потрібно ці кошти звідкись забрати, аби додати лікарям. Я не скажу, що всім подобаюся, це далеко не так. Сила адміністрації не в тому, щоби подобатися, ми можемо приймати якісь непопулярні рішення, скажімо, заборона торгівлі. І якщо ти на виборчій посаді, то розумієш, що це твій рейтинг, і тобі важко піти на цей крок. Але так чи інакше потрібно приймати жорсткі й непопулярні рішення, за які отримаєш критику, і для виборчих посад це дуже важко, особливо коли вибори у жовтні, а рішення увалено в квітні. Електоральний цикл – пів року, саме стільки часу потрібно, щоби люди забули, а тут можуть і не забути. Органам державної влади простіше, ти просто знаєш, що маєш це зробити.
– Найскладніше у Вашій роботі – це…?
– Це робота з людьми. Знайти спільну мову, мотивувати, чому робити так, а не інакше.
– Найчастіше з якими проблемами до Вас звертаються мешканці району?
– Люди приходять із простими життєвими проблемами. Це нарахування соціальної допомоги, питання, що стосуються відмови у виділенні земельної ділянки, незадовільний стан доріг, міжконфесійні конфлікти. Це питання, які не є глобальними, але потрібні для вирішення конкретної проблеми людини. Для їхнього вирішення немає універсального алгоритму. Зараз адміністрації вже не мають тих повноважень, що мали раніше, але люди за інерцією і звичкою йдуть до нас. Для прикладу, на дороги ми не впливаємо, вони зараз на балансоутримувачах, але звертаються все одно до нас, чи міжконфесійні проблеми. У таких випадках ми виступаємо в ролі медіатора, запрошуємо зацікавлені сторони і намагаємось допомогти їм порозумітися.
– Коли і як відпочиваєте?
– Якщо це звичайний день, то часто після роботи залишаюся допрацювати. Справа в тому, що з часу мого призначення – три чверті моєї каденції – це боротьба з коронавірусом і часто робота затягується. Коли є вільний час, можу книгу почитати, подивитися фільм. Якщо говорити про літературу, то тут уподобання залежать скоріше не від жанру, а від автора. У вихідний люблю з сім’єю вийти погуляти в ліс. Ще обожнюю подорожувати. Щоправда, в останні роки робимо це не так часто, як хотілося б. До народження дітей часто з дружиною ходили в гори. З дітьми їздили на Бакоту з наметами. Дуже любимо подорожувати Тернопільщиною, наш край багатий на різноманітні історичні пам’ятки.
– У Вас є фраза чи девіз, з якими йдете по життю?
– Є фрази, які люблю повторювати але дороговказу на кшталт рядка з вірша немає.
Є прозаїки і є поети, а я, мабуть, не така людина, більш приземлений (сміється, – прим. авт). Мені здається, існує загальне розуміння добра і зла. Знаєте, є відомий анекдот: у Верховну Раду поступили два законопроєкти: «Не вбий» та «Не вкради», і їх відправили на доопрацювання (посміхається, – прим. авт.). Так і в житті, кожен розуміє, що є добре і що погано, але коли доходить до реалізації, то виникають нюанси. Якщо дотримуватися цього загального розуміння добра і зла, то й проблем менше.
– Я впевнена, що у своїй діяльності як громадського активіста, як викладача та й, зрештою, як голови РДА часто стикалися з бюрократизмом. На мою думку, бюрократизм – це така ж велика проблема для нашої країни, як і корупція. Як думаєте, що потрібно зробити, аби побороти бюрократизм?
– Ми зараз на незворотному шляху і рано чи пізно подолаємо бюрократію. Суспільство відкрило нову сферу буття – цифрову і віртуальну. Діджиталізація – це незворотна річ, вона має багато плюсів і багато мінусів. Ми можемо пришвидшити цей процес або сповільнити, але він не зворотний. Ми говоримо про бюрократизм, але в той же час люди не користуються тими можливостями, що вже є. Зараз ти можеш піти в ЦНАП і у спрощеному режимі отримати ряд адміністративних послуг або зробити електронний цифровий підпис і за його допомогою отримати довідки та витяги. Також багато дій можна вчинити за допомогою особистого кабінету водія чи платника податків. Просто люди не поінформовані про це. Зараз багато зроблено в напрямку подолання горезвісної бюрократії.
«Спочатку ти боїшся, але коли тобі приносять дитину, ти береш її на руки і задаєш собі питання: «Як я жив до цього моменту? Як я міг бути без неї?»
– Розкажіть про Ваші плани та перспективи на майбутнє?
– Творчі плани (сміється, – прим. авт.)? Зараз цікавий час і я прийшов у ту сферу, яку чекають докорінні зміни. Знаєте, нас називали такою гордою фразою, як «ліквідатори районів». Це цікавий період, і ці зміни фундаментальні, змінюється територіальний устрій країни. Основною одиницею стане громада, і тут сказати, що я бачу себе в тій чи іншій сфері, важко, але не пориваю відносин з університетом. Це для мене зрозуміла діяльність, яку я люблю. Думаю, що основний і великий бонус викладача – це робота зі студентами. З ними ти ніколи не заскучаєш. Бо хочеш чи не хочеш, вони тебе підтягують до свого рівня, ти залишаєшся у тренді. Я працював у ТНТУ з 2009 року. У нас дуже хороший колектив, особливо кафедра економіки і фінансів. Якщо говорити про державне управління, то ми не бачимо картини фінальної. Потрібно ухвалити ряд законів, які покажуть нам продукт, створений децентралізацією. Важко сказати про конкретні плани, бо треба бачити, куди ти йдеш. Але я хочу міняти Україну на краще і готовий докладати до цього максимум зусиль.
– Якби Вам вдалося відмотати час назад, вже знаючи, як працює ця «кухня» із середини, чи подали б знову свою кандидатуру на голову РДА?
– Краще шкодувати про те, що зроблено, ніж про те, чого не зроблено. Якщо є шанс у житті щось змінювати, то це потрібно робити. Хтось любить спокійне і розмірене життя, а хтось навпаки. Я зважив усі «за» та «проти» і зробив те, що вважав за необхідне, і мені немає про що шкодувати.
– Пригадайте найщасливіший момент у Вашому житті?
– Ой, насправді багато таких моментів, але якщо виокремити, то це народження дітей – моїх доньок. Поки дитина не народилася, ти думаєш, яка ж це відповідальність і скільки очікує проблем. Спочатку ти боїшся, але коли тобі приносять дитину, ти береш її на руки і задаєш собі питання: «Як я жив до цього моменту? Як я міг бути без неї?»
– Мені здається, що Ви дуже прив’язані до дочок. Тому закономірне запитання: Ви добрий тато?
– По-різному буває, немає чітких визначень, що мама строга, а тато навпаки. Я не є строгим батьком, але мені важко об’єктивно дати відповідь на це запитання, думаю, зі сторони видніше. Завдання батьків – не зіпсувати дітей. Тому що дитина народжується психічно здоровою, адекватною, а в процесі виховання ми «втюхуємо» комплекси і тоді маємо вже такий суспільний продукт. Тому треба бути дуже обережним із цим. Баланс намагаюся підтримувати, але чи вдається, не знаю, життя покаже.
– Зараз Ви багато часу проводите в Шумську, це, мабуть, позначилось на побуті, адже дружина залишилася в Тернополі.
Навантаження велике, і доводиться ще й по дому поратися, готувати собі сніданки-вечері…
– Ми з дружиною готували по черзі і це залежало від завантаженості на роботі. Для мене приготувати їжу – не проблема. Віддаю перевагу традиційній кухні – картопля з м’ясом, макарони, каша. Та попри це кулінарія – не моє хобі.
– Зараз діти швидко дорослішають, Вашій старшій доньці 11 років, можливо, вона вже знає, ким хоче бути?
– Донедавна Катя з Дариною хотіли відкрити пекарню (посміхається, – прим. авт.). Старша донька у мене дуже творча, малює гарно, ліпить, а молодша любить готувати. Зараз у них плани міняються, тому ким хочуть стати, ще не відомо, усе може змінитися.
– Про що мрієте?
– Інколи мрію про те, щоби з’їсти щось смачненьке або полежати і щоб ніхто не турбував (сміється, – прим. авт.). Мої бажання звичайні і людські: щоби були здорові рідні та близькі. Може, це пафосно прозвучить, але я мрію про те, щоб у нас була така держава, коли ти не боїшся за майбутнє твоїх дітей. Щоби вони могли працювати, навчатися і їм не довелося нікуди їхати, щоби почувалися в безпеці.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3809