Виявляється, можна створити й успішно розвивати громаду не лише у містах. Це підтверджує Трибухівська сільська громада, якій тільки п’ять років від часу створення, але за короткий час на її території вдалося реалізувати кілька великих соціально важливих проєктів. Цього б не було без активного та креативного голови громади Олега Івановича Ковдрина. Про нього та його молоду громаду наша сьогоднішня розповідь.
«У Німеччині звик заробляти добре, а гроші, як відомо, мають властивість закінчуватись»
– Пане Олеже, розкажіть трішки про себе, де народилися, з якої сім’ї, яку освіту здобули?
– Народився я 4 травня 1971 року в Трибухівцях тодішнього Бучацького району. Мої батьки працювали службовцями в місцевому радгоспі-технікумі. У рідному селі в 1988 році закінчив школу. Далі навчався на механіко-технологічному факультеті Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту (нині – Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя), де здобув спеціальність «Технологія машинобудування».
– Чим запам’яталися для Вас студентські роки?
– Їх прийнято називати найкращими. Такими вони були й для мене. Трибухівці не можна порівняти з Тернополем, адже це місто з його кінотеатрами, театрами, музеями. Студентське життя було дуже цікаве. Якось так склалося, що всі святкові заходи – дні народження, День студента тощо, завжди відзначали в гуртожитку, переважно в кімнаті, де я мешкав. Чомусь тоді так було заведено, що ніхто додому не запрошував. Саме в цей період із багатьма познайомився, дізнався чимало нового, до тих пір для мене не відомого.
– Не важко було юнакові з села вчитися у місті та ще й у такому специфічному технічному вузі?
– На перших порах було важкувато, адже вивчали дуже складні предмети. Не порівняти з фінансово-економічним інститутом, куди переводилися знайомі студенти, яких через неуспішність виключали з нашого вузу, і які там були ледь не відмінниками. Однак у мене був нахил до техніки, все мене цікавило, тому призвичаївшись на старті, згодом легко давалася наука.
– Хто Вам прищепив нахил до техніки?
– Мій батько був інженером-механіком, котрий привчав мене до техніки. Також, нині покійний Нестор Васильович при школі вів різні гуртки технічного напрямку. Тому з дитячих років мав нахил до техніки, який намагався вдосконалити вже у студентські роки.
– Здобута технічна освіта стала у нагоді у Вашій трудовій діяльності?
– Після закінчення інституту поїхав на заробітки за кордон. У Німеччині упродовж 7 років працював на фірмі, яка займалася благоустроєм території і садівництвом. Вкладав бруківку, обрізав дерева, проводив благоустрій території навколо будинків. Згодом займався автосправою, переганяв автомобілі в Польщу, інколи в Україні продавав їх і так заробляв на життя. У 2000 році одружився і тоді вирішив пустити коріння на Батьківщині, бо не хотів залишати сім’ю і їхати на тривалий час за кордон. Тоді були скрутні часи, адже в Німеччині звик заробляти добре, а гроші, як відомо, мають властивість закінчуватись. Вирішив організувати власну справу. Орендував приміщення на території Підзамочка, де облаштував майстерню з ремонту автомобілів. Потім у районі Бучацької сільгосптехніки придбав уже власне приміщення. Тоді почався бум із переобладнанням вантажних бусів на пасажирські. Саме ці роботи на замовлення виконував. Загалом стаж приватного підприємця у мене понад 10 років.
«У Бучачі дуже хотіли бачити Трибухівці у своїй громаді»
– І в один прекрасний день Ви вирішили піти у владу…
– У 2015 році мене обрали головою Трибухівської сільської ради. Рік попрацював у сільській раді. У той час розпочалася адміністративно-територіальна реформа. Я був одним з ініціаторів створення Трибухівської громади, яка офіційно оформила свій статус у 2016 році.
– Напевно, не все так гладко проходило зі створенням Вашої громади, адже за перспективним планом Трибухівці мали б увійти до Бучацької громади…
– Якби мені хтось сказав ще раз повторити створення громади з нуля, думаю, нерви би не витримали через це все знову пройти. Я – людина технічного напрямку, навиків у державному управлінні у мене не було, навіть ті специфічні терміни, які вживаються в органах місцевого самоврядування, були для мене чужими й незрозумілими, тому дуже важко було те все освоїти. Однак за рік роботи на посаді сільського голови я вбувся, опанував усе, що потрібно для керівника органу місцевого самоврядування. І так сталося, що нам вдалося на базі двох сіл створити Трибухівську громаду, окрему від Бучацької. А згодом до нас доєдналися ще п`ять сіл, і нині у Трибухівську громаду входять сім сіл, в яких проживають 8 800 чоловік. Минулого року громада відсвяткувала п’ятиріччя.
– З чого почалася нова історія Трибухівської громади?
– Перший схід громади ніде було у Трибухівцях провести, адже запросити людей у будинок культури було неможливо, бо будівля знаходилась в аварійному стані. У великому залі впала стеля, вікна не всюди були. Ситуація у цьому приміщенні була жахливою. Тоді зібрали людей в агроколеджі й на тих перших зборах кинули клич громаді, що потрібно першочергово провести повну реконструкцію приміщення будинку культури. З допомогою місцевих жителів та з ласкою Божою вдалося за півтора року довести його до такого вигляду, яким він є сьогодні. У ньому не соромно приймати поважні делегації не лише з області, а й навіть міжнародні.
– Якими ще досягненнями може похвалитися Ваша громада?
– Капітальні ремонти зроблено у двох сільських школах – Пишківській та Трибухівській. Встановили майданчик для гри в міні-футбол зі штучним покриттям, з вуличним освітленням практично всі села громади, виконано чимало робіт із благоустрою населених пунктів. Відремонтовано багато доріг, на сьогодні у нас всі дороги зі щебеневим покриттям, хоча в цьому напрямку маємо ще багато роботи з їхнього асфальтування. Загалом стараємося працювати у всіх напрямках, щоби жителі сіл бачили, що не даремно погодилися ввійти до Трибухівської громади, й були задоволені роботою місцевої влади.
– На території громади веде бізнес один з найбільших аграріїв Тернопільщини, Герой України Петро Гадз. Наскільки він і його підприємство допомагають громаді?
– Підприємство Петра Гадза є основним платником податків у бюджет Трибухівської громади. Від його роботи у великій мірі залежить життєдіяльність громади. Петро Гадз – надзвичайно енергійна, амбітна й талановита людина. У нього дуже багато ідей, надзвичайно наполегливий у досягненні поставлених цілей.
– У 2021 році в Трибухівцях почав втілюватись у життя амбітний проєкт із будівництва стадіону з трибунами, біговими доріжками тощо. Розкажіть трішки про нього, адже не часто зустрінеш щось подібне у селі.
– У Трибухівцях є міцна футбольна команда, яка впродовж останніх п’яти років виступає у першій лізі чемпіонату Тернопільської області. А в 2021-му виборола бронзові медалі і право виступів у вищій обласній лізі. Ми давно планували реконструювати стадіон, але на це потрібно було великі гроші. Та все ж таки, пройшовши конкурсний відбір, наш проєкт був включений у програму Фонду регіонального розвитку на умовах співфінансування. Згідно з тендером, загальна вартість робіт по стадіону складає 11,8 млн. грн., з яких частка фінансування громади – близько 5 мільйонів. На сьогодні даний проєкт реалізовано. В цьому році плануємо посіяти траву, встановити футбольні ворота та трибуни. У планах поруч із футбольним полем збудувати плавальний басейн. У його підвальному приміщенні запроєктовані роздягальні, душові, на першому поверсі буде басейн, а на другому – приміщення для глядачів і коментаторська кабінка.
– Якою Ви бачите Трибухівську громаду років так через 5-10-ть?
– Важко уявити, якою вона би мала бути. Хочеться, звичайно, щоби були відремонтовані всі дороги та мости, покращена спортивна інфраструктура, щоби були відкриті відпочинкові заклади для дітей і старшого покоління. Хотілось би мати в громаді побільше робочих місць із гідною оплатою праці, щоби люди не виїздили за кордон, був вищий рівень життя і молодь залишалася тут, бо без неї не буде майбутнього української нації.
«Відпочити можна будь-де, головне, щоби була хороша компанія»
– Пане Олеже, розкажіть трішки про свою сім’ю?
– Мою дружину звати Галина, вона приватний підприємець, працює у сфері торгівлі. Маємо троє дітей: два сини – Іван та Андрій і донька Ірина. Донька і старший син – студенти, перша вчиться на заочному відділенні і є приватним підприємцем. Молодший син ще школяр.
– За яких обставин познайомилися з майбутньою дружиною?
– Сталося це в клубі (в ньому відбувалася наша з паном Олегом розмова, – авт.) під час дискотеки. Галина теж із Трибухівців, тут навчалася, але в шкільні роки я її не знав, бо вона була молодшою за мене.
– Де полюбляє відпочивати сім’я Ковдринів?
– Для мене найкращий відпочинок в Україні – у Карпатах. Намагаємося кілька разів на рік поїхати з родиною туди, взимку там особливі краєвиди, є що побачити й одночасно покататися на лижах. У попередні роки влітку їздили відпочивати за кордон. Коли ж ввели обмеження, пов’язані з коронавірусом, відпочиваємо у Затоці, що на Одещині, де досить непогано розвинена інфраструктура. Вважаю, відпочити можна будь-де, головне, щоби була хороша компанія.
– Як часто даруєте дружині квіти?
– Взагалі-то дружина дуже любить квіти і, напевно, хотіла б, щоби я частіше їх дарував. Здебільшого дарую квіти на свята, дні народження та на якійсь особливі події в житті нашої сім’ї.
– Пам’ятаєте, який останній був подарунок Вам від дружини і, навпаки, Ваш – дружині?
– Дружина востаннє подарувала мені годинник. Щодо моїх подарунків, то у нас так заведено: я дарую своїй другій половинці квіти, а все решта вона собі придбає за власним смаком й уподобанням. Дружина може попросити, щоби я вибрав щось із побутових речей – кавоварку, мікрохвильовку тощо.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– На чому їздить голова Трибухівської громади?
– Маю службовий автомобіль «Фольксваген Кадік». Також використовую автомобіль дружини («Мерседес») або сина («Фольксваген»).
– Чи маєте хобі?
– Хоча я невисокий на зріст, але моє хобі – волейбол. У школі в нас був учитель фізкультури Анатолій Дмитрович Бойко, котрий прищепив любов до цього виду спорту. Сподобалася ця гра, в юнацькі роки виступав за школу. А від 2004 року і по теперішній час продовжую грати у волейбол незалежно від пори року. Коли погодні умови дозволяють, граємо на відкритому майданчику, зимою – у залі спортивної школи. Також наша волейбольна команда бере участь у різноманітних змаганнях.
– Яку книгу останньою прочитали?
– Часу на читання завжди бракує, але читати люблю. Нещодавно розпочав читати біографічну книгу «Незрівняний світ краси Назарія Яремчука» авторства тернопільського журналіста Михайла Маслія.
– Якому стилю одягу віддаєте перевагу?
– Полюбляю більше спортивний стиль одягу, але посада вимагає певного дрес-коду, тому останнім часом ходжу в костюмі.
– Якій страві віддаєте перевагу і чи самі щось готуєте?
– Із перших страв перевагу віддаю борщу, а з других – картоплі з відбивною. Дружина не любить готувати рибні страви, тому це моя прерогатива. Можу приготувати юшку, підсмажити рибу на пательні чи спекти на мангалі.
– Ви – людина віруюча?
– Так, постійно відвідую греко-католицьку церкву. Але як голова громади підтримую всі конфесії.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: життя, Олег Ковдрин, розвиток, Трибухівська громада
3811