Позафракційний депутат Верховної Ради України Андрій Деркач і колишній прокурор України, близький до олігарха Коломойського Костянтин Кулик оприлюднили плівки, на яких голоси, подібні до голосів Петра Порошенка і колишнього віце-президента США Джо Байдена, обговорюють питання, пов’язані із внутрішніми українськими проблемами. Чим керувалися особи, оприлюднюючи ці плівки, як вони можуть відбитися на взаємостосунках між Україною і США та хто такий насправді Деркач, ми попросили розповісти політичного експерта, історика та голову Тернопільського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Павла Сливку.
У записаних на плівках розмовах 2016 року йдеться про звільнення тодішнього генерального прокурора України Шокіна, про «Приватбанк» тощо. Ці факти вже були відомі, так що нічого нового на плівках не сказано. Але, можливо, буде ще продовження… Не будемо зупинятися на питаннях, оприлюднених на «касетах», які нібито А. Деркачу передали міфічні журналісти, котрі вели розслідування. Це нагадує, як нібито офіцер охорони президента Л. Кучми Мельниченко на диктофон під диваном у кабінеті Кучми записував розмови.
Хто передавав А. Деркачу плівки, не будемо гадати, але цілком зрозуміло, що це ніякі не журналісти, а спецслужби іноземні, а може, українські.
Мета «плівок Деркача» – ізолювати Україну від демократичного світу
Хто ж зацікавлений у цих плівках? Насамперед Росія, яка будь-якими способами хоче встановити свій контроль в Україні і в кінцевому результаті приєднати її до Росії. Мета цих плівок – ізолювати Україну від демократичного світу, а особливо від США і країн ЄС. Росія намагається показати світові, що Україна є недодержава і з нею не варто мати ніяких справ, якщо розмови найвищої посадової особи записуються спецслужбами інших держав (і Л. Кучми, і П. Порошенка). Росія висунула тезу, яку підхопили її слуги з ОПЗЖ, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням США. І на це направлені «плівки Деркача». Але Джо Байден рекомендував звільнити генпрокурора Шокіна за відсутність реформ у прокуратурі. Нагадаємо, на той час реформатори та заступники Шокіна – Касько і Сакварелідзе були звільнені з Генпрокуратури. У виступі у Верховній Раді 8 грудня 2015 року Д. Байден назвав речі своїми іменами – корупція проникнула всі сфери життя України. Американці неодноразово вказували Україні на корупцію в органах державної влади, в тому числі і в Генпрокуратурі. Остання конче потребувала реформ, констатував Байден.
Та залишимо Байдена у спокої. Наведу кілька фрагментів із виступу тодішнього посла США в Україні Джефрі Паєтта на бізнес-форумі в Одесі 24 вересня 2015 року. Посол говорив прямо, різко, проникливо. І основне – правду: «Ворог – корупція, вона вбиває Україну. Інновації та підприємництво гальмують під тягарем хабарництва, залаштункових угод та пригноблення. Ці старі методи не гідні нинішньої України. Ця проблема кидає виклик тому, чого намагається досягти революція Гідності. Ця перешкода – неможливість Генеральної прокуратури України успішно боротися із внутрішньою корупцією. Замість того, щоби підтримувати реформи в Україні та працювати над викоріненням корупції, корумповані шкідники в Генпрокуратурі погіршують стан речей, відкрито й агресивно підриваючи реформи. Усупереч прагненням лідерів України, ці шкідники перешкоджають розслідуванням і кримінальному переслідуванню корумпованих чиновників у Генпрокуратурі. Вони залякують і перешкоджають тим, хто чесно працює над реформуванням самої Генпрокуратури. США підтримують тих, хто кидає виклик таким шкідникам». Отож Шокін був одним із тих імовірних шкідників. Це були поради стратегічного союзника.
Москва робить тиск на Україну, хоче перетворити її на свого васала
А тепер розповімо про факти дійсно зовнішнього управління з боку Росії. 21 квітня 2010 р. у Харкові В. Янукович та Д. Медведєв підписали угоду, якою передбачено базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2042 року, що було брутальним порушенням Конституції. Або візьмемо останній уряд М. Азарова: міністр оборони Лебедєв, голова СБУ Калінін – громадяни Росії, в другому уряді Азарова міністр оборони Саламатін – теж громадянин Росії. Силовий блок у період підготовки до війни був у руках Кремля. То хіба це не зовнішнє управління?
Продовжуємо паралелі між плівками Мельниченка та Деркача. У 1999 р. Іван Плющ, тоді довірена особа Л. Кучми на президентських виборах, заявив, що в другому терміні президентства українці побачать нового президента Л. Кучму, і це не був просто передвиборчий піар. Кучма почав хоча невеликий, але відхід від Кремля. І тоді було організовано касетний скандал майора Мельниченка, а на додачу, щоби запечатати остаточно контроль Кремля в Україні, організували і «кольчужний скандал». Суть останнього полягала в тому, що нібито Україна, незважаючи на заборону торгівлі зброєю з Іраком, продавала системи «Кольчуга» Саддаму Хусейну. І український «піпл» це схопив. Навіть опозиційні політики попалися на російський гачок. Тоді «пасіонарна» леді «Ю» заявила, що в неї є інформація, що «Кольчуги» взяті з військових частин на Чернігівщині і продані в Ірак. Як не шукали американці слідів «Кольчуг» в Іраку під час війни за визволення Кувейту від іракської окупації – не знайшли. Але справу щодо дискредитації України було зроблено. Навіть на саміті «Україна – НАТО» його організатори змінили порядок розсаджування керівників держав, бо президент США Білл Клінтон не хотів сидіти біля Л. Кучми. Загальмувалися питання про вступ України в НАТО.
І тепер, коли нинішня влада стоїть на роздоріжжі між заходом і сходом, Росія дуже зацікавлена у поверненні українського вектора на схід, до Москви. Почалася цілеспрямована кампанія проти України, щоби показати нашу державу в негативному вигляді. На це направлено і беззаконня поліції, ДБР та інших правоохоронних органів. Небезпечна тенденція, це підкоп під державу! Москва чинить тиск на Україну, хоче перетворити її на свого васала. Напрошується паралель із Руссю періоду монголо-татарського іга, коли руські князі їздили в Золоту Орду випрошувати в хана так званий «ярлик» – право на князювання. Кремль хоче накинути на Україну московське іго, щоби давати «ярлика» своїм васалам на управління. У цьому Москві допомагають її слуги в Україні – різні медведчуки, бойки, рабіновичі, деркачі тощо.
«Плівки Деркача» мають і міжнародне значення. Це втручання у внутрішні справи США. І це ще раз підкреслює московський слід «плівок Деркача». Бо Росія зацікавлена у перемозі Д. Трампа на президентських виборах у листопаді цього року. Політика Трампа, незважаючи на певні антиросійські випади, цілком задовольняє Владіміра Путіна. А Байден – протилежність Трампу, в російсько-українській війні він цілком займає проукраїнську позицію. Процитуємо фрагмент із його виступу у Верховній Раді 8 грудня 2015 р.: «Росія і далі перекидає свої війська, своїх бандитів через кордон, російських танків та ракет повно на Донбасі. Сепаратисти організовані Москвою, і керує ними Москва! Тому США і далі стоятимуть разом з Україною проти російської агресії». Досить ясно сказано.
Деркач – агент впливу Росії
Плівки майора Мельниченка дали оприлюднити «соціалістам»: товаришу О. Морозу і його помічнику Ю. Луценку. Тоді «соціалісти» не були явно проросійською партією. На сьогодні О. Мороз безславно закінчив свій політичний шлях. Така доля чекає і Ю. Луценка, а Мельниченко став мільйонером і займається транспортним бізнесом у США.
«Плівки Деркача» випала «честь» озвучити явному агенту впливу Росії, тому детальніше про нього. Андрій Деркач – син керівника СБУ часів Л. Кучми Леоніда Деркача. До речі, Кучма звільнив його з посади саме після «плівок Мельниченка». А. Деркач – похресник Кучми і політичний «похресник» Кучми, фінансовий магнат, власник телеканалів, у тому числі радіотелеканалу «Ера» і російськомовних газет, зокрема «Киевский Телеграфъ», які нав’язують своїм глядачам і читачам московські стереотипи мислення. А головне – він один із керівників російськомовного лобі в Україні. Випускник Академії зовнішньої розвідки Росії, у минулому Академії КДБ імені Дзержинського СРСР, до 1993 р. працював у ФСБ. Після повернення в Україну включився у політичну роботу в таборі Л. Кучми; депутат Верховної Ради шістьох скликань (хоч поводиться як депутат Держдуми). Постійно представляв проросійські сили у парламенті, фактично керував партією «Трудова Україна», яку фінансували Ахметов, Пінчук і Табачник. На парламентських виборах у 2002 році був у списку «За єдУ» під №11, лобіював українофоба О. Дубину на посаду глави уряду, але його протеже отримав посаду віце-прем’єра.
Андрій Деркач був одним із претендентів на спадкоємця Л. Кучми, його кандидатуру лобіювали запеклі вороги України, російські політики Ю. Лужков (мер Москви) та В. Затулін (тодішній голова комітету Держдуми у справах СНД). Вибір аж ніяк не випадковий. Діапазон його політичної діяльності – від примітивної брехні до цинічного шельмування всього українського, національних інтересів України. У Верховній Раді IV скликання очолював міжфракційне об’єднання «В Європу – разом з Росією». Російський вектор, як і російський фактор, – головні орієнтири політичної діяльності А. Деркача. В одному із виступів він озвучив «програмні цілі» своєї діяльності в цьому об’єднанні: «Потрібна стабілізація влади і відсутність націоналістичного мракобісся, ганебного поділу жителів України на своїх і чужих» (саме кучмісти й ділили українців). Брав участь в економічному закабаленні України, що в інтеграції А. Деркача виглядає, як нечуваний успіх. «Російська власність на території України стала важливим фактором міждержавного зближення і всупереч істерикам деяких національно стурбованих політиків служить зміцненню української державності. Підприємства запрацювали знову лише завдяки інвестиціям із Росії». Залишимо на совісті Деркача плазування перед Росією, але тоді із шести українських нафтопереробних заводів п’ять перейшли під контроль Росії. Була розроблена схема, за якою українські заводи стали власністю росіян. У цьому є великий «внесок» саме Андрія Деркача.
«Кучміст» не забув і за себе. Л. Кучма свого часу направив А. Деркача головою наглядової ради «Нафтогазу», де він добре нагрів руки. Тоді писали про його зловживання на 1 млрд. доларів. Але кримінальну справу спустили на гальмах. Обвинувачували Деркачів – сина і батька – у торгівлі зброєю. Виступав Деркач проти будівництва нафтопроводу «Одеса – Броди», який має для України стратегічне й геополітичне значення. Ось фрагмент інтерв’ю лобіста російських інтересів у Верховній Раді: «Нам потрібна єдина з Росією транзитна політика, бо тільки тоді стануть неможливими відверто антиросійські надзатратні й економічно безцільні проєкти на зразок нафтопроводу «Одеса – Броди».
Та не лише про «єдину транзитну політику» вболівав А. Деркач, а й переймався потребою «єдиної економічної політики», розширенням співпраці з СНД аж до входження до Євроазійського економічного співтовариства.
Стояв А. Деркач на російських позиціях і в гуманітарній сфері. Виступав і виступає за державність російської мови, бо для половини населення України вона є рідною: «І це є позитивним моментом, бо саме симбіоз двох слов’янських мов і культур відкриває перед нашими країнами необмежені можливості». Це заклик до повного засилля російської мови і культури в Україні. Ще кілька «перлів» А. Деркача: «Українці і росіяни – це народи, які вийшли з однієї колиски, то чи варто акцентувати увагу на певних відмінностях двох народів».
У релігійних питаннях Деркач також агент Москви: «Наш обов’язок – зберегти непорушну єдність православних України і Росії, об’єднаних святішим патріархом Московським і всієї Русі». Він був у числі тих депутатів, які написали листа Вселенському (Константинопольському) Патріарху Варфоломію не надавати ПЦУ Томосу.
У січні 2014 року голосував за диктаторські закони, і шкода, що минула влада не притягнула до криміналу А. Деркача і його «сотоваріщей», а тепер пожинаємо плоди свого угодовства з ворогом України.
І на завершення розповіді про Деркача процитуємо його виступ у 2002 р. в Держдумі Росії, коли він очолював делегацію ВР у рік «України в Росії»: «Політика перших років української незалежності була орієнтована на конфронтацію з Росією. Протверезіння прийшло 1994 року, президентом став Л. Кучма, а в особі В. Путіна українці побачили стабільну і передбачувану Росію, що неухильно відновлює позиції великої держави».
Отож полковник КДБ став цілком передбачуваним і для відновлення імперії розв’язав війну проти України. І таких деркачів багато в політикумі України, бо немає української еліти.
«Плівки Деркача» – прояв гібридної війни проти України, їхнє завдання – позбавити Україну допомоги США, ізолювати нашу країну і змусити президента України повернутися у сферу впливу Росії, стати васалом Путіна.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3415