Мабуть, усі ми в дитинстві зловживали своїм здоров’ям, аби уникнути покарання чи просто викликати у батьків жалість, щоб оминути ляща по лобі. Пригадайте, як, наприклад, не вивчили уроки, вигадували, що погано почуваєтесь, що болить голова, умисне перед вчителькою імітували хриплий голос та дихання «через ніс». Загалом робили все, аби незадовільна оцінка пройшла повз щоденник.
Діти – маніпулятори
Власне, у студентські роки теж, принаймні у мене, мало що змінилося. Робити вигляд немічного та кволого – це був оптимальний варіант порятунку від двійки. Викликати жалість, яка притаманна всім людям, – ще та маніпуляція. Вона властива навіть немовлятам, які тільки те й вміють, що просити щось у мами криком або слізьми. І винити їх у цьому безглуздо, адже по-іншому просто ще не навчилися. Тому їм і вірять беззаперечно.
Проте коли до таких дитячих маніпуляцій вдається цілком доросла людина, яка вже мала б навчитися нести відповідальність за свої дії, це виглядає, як мінімум, смішно, а як максимум – прикро.
Я маю на увазі новий виток боротьби з корупцією, що став цього тижня найцікавішим детективом. У головній ролі – голова Державної фіскальної служби, якій підпорядковані митниця й податкова, Роман Насіров. Його госпіталізували до елітної лікарні “Феофанія”, що обслуговує урядовців та чиновників, майже в день народження. Потім був грізний спецназ НАБУ та слідчі Спеціальної антикорупційної прокуратури, яким протистояли звичайні лікарняні вахтери. А народні депутати примчали під лікарню захищати чиновника. І це лише уривки з усього екшену, за якими українці мали нещастя спостерігати останні кілька днів.
Роман Насіров став ТОП-темою для обговорення та, головне, обурення. Про його «гастролі» на каталціза ґратами Солом’янського суду та ковдру зеленого кольору говорили всі, хто бодай трішки слідкує за новинами в Україні.
А як таке пропустити, скажіть? Онлайн-включення із зали суду, а згодом і блокади столичної Феміди активістами навіть я спостерігала до четвертої ранку.
Театральна політика
Уся ця вакханалія з раптовим інфарктом Насірова знову ж таки нагадала мені моє дитинство, коли брехала мамі, що маю високу температуру, а сама просто вірша не вивчила. Так само і головний фіскал – відчув свою провину і зліг у раптовій «болячці».
Однак все б нічого, але чоловіку то вже під сорок, а не п’ятнадцять років, щоб отаким, відверто ганебним способом уникати відповідальності. Хоча, що там Насіров, якщо у нас більшість чиновників, під ногами в яких запахло «смаленим», одразу згадують дитинство та вдають із себе смертельнохворих.
Ось хоча б візьмемо Тернопіль. Коли столичні правоохоронці затримували екс-заступника міського голови Володимира Камінського, йому теж викликали «швидку», бо, мовляв, стало різко зле. Схожа історія з екс-депутатом облради Ігорем Вардинцем, якого ловили через підозру в хабарництві. Згодом пан Ігор захворів так, що правоохоронці досі знайти його не можуть. І таких прикладів є безліч.
Насправді, пора б уже задуматись про те, щоб в усіх правоохоронних органах відкрити окремий медичний відділ, аби надавати, так би мовити, весь спектр послуг нечистим на руку чиновникам та депутатам.
Сміх сміхом, але такий спосіб втекти від відповідальності за скоєне, як мінімум, обурює. Адже до цього людина обіймала цілком серйозну посаду,займалася вирішенням проблем на державному рівні, а тут увімкнула режим маніпуляції, притаманний немовлятам та школярам. Чесно, після такого феєричного затримання того ж Романа Насірова хочеться не сміятися, а плакати від того, що Україну довірили не свідомим та відповідальним людям, а дітям, хоч і з вищою освітою. Ідуже обурює те, що цей та й інші такі «мученики» мають усі шанси вийти сухими з води. Та що тут гадати – скоро самі побачимо, чим, врешті, закінчиться історія зеленої ковдри…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3415