21 червня на державному рівні святкуватиметься 100-річчя з дня народження Осипа Дяківа
Для багатьох мешканців Тернопільщини ім’я їхнього славетного земляка Осипа Дяківа мало відоме. Однак його постать у боротьбі за становлення України важко переоцінити. Він був заступником голови Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради, крайовим провідником ОУН Львівщини, теоретиком й організатором боротьби УПА. Верховна Рада України ухвалила рішення на державному рівні у 2021 році святкувати 100-річчя з дня народження Осипа Дяківа. Журналісти «Номер один» вирішили відвідати батьківщину Осипа Васильовича – село Олесине колишнього Козівського району, пройтися стежками, якими він мандрував, зайти в школу, де здобував науку, та розпитати місцевих жителів, як рідний край вшановуватиме столітній ювілей свого славного земляка.
Земляки мають гідно вшанувати славного сина України
Цікавих локацій в Олесиному, де можна було б провести урочистості до 100-річчя з дня народження Осипа Дяківа, чимало, але до більшості з них потрібно прикластися, щоби можна було показати їх гостям. Про них ми поспілкувалися з місцевою інтелігенцією, адже староста Олесинського сільського старостинського округу Надія Пудлик усього кілька днів, як призначена і поки вивчає стан справ, та й мешкає вона в сусідньому селі.
– Найперше варто звернути увагу на обійстя, де народився Дяків-«Горновий». Тут можна було б створити музей-садибу. Будинок, який там знаходиться, переданий у спадок. Варто відшукати спадкоємців, які, за попередньою інформацією, мешкають у Франції. Місцеві жителі давно піднімали питання, щоби придбати той будинок або ж звернутися до спадкоємців, щоби ті передали його на село. Також у селі є приміщення колишнього магазину, де у свій час була читальня. Осип Дяків там організовував для молоді вистави, а батько Василь проводив зібрання місцевої «Просвіти». Ще одна цікава локація – приміщення, де знаходиться колишня контора колгоспу. Нині в її частині – сільська рада, а решта пустує. Були пропозиції, щоби там зробити кімнату, куток, де розмістити предмети, пов’язані з історією нашого села, – розповіла місцевий волонтер Галина Шупер.
У багатьох селах мешканці на всі найвагоміші події збираються у клубі, але не в Олесиному.
– Сільські діти не мають куди піти у вільний час, вештаються вулицею. А все через те, що будинок культури перебуває в аварійному стані, його двері відчинені, але дітям там перебувати небезпечно, все потріскало та полущилося. Для ремонту клубу виготовлено проєктно-кошторисну документацію, та сума дуже велика (5 млн. грн.) і поки не підйомна для громади. Але якби допомогла область та держава, то і цей об’єкт можна було б привести до ладу. Тим більше, що внутрішнє оздоблення клубу, зроблене за зразком тернопільського театру, збереглося і воно дуже красиве, – каже вчителька початкових класів Ольга Барилко.
На сьогодні центр культурного життя Олесиного перемістився до сільської школи, де проходять практично всі культурні та навчально-пізнавальні заходи, але вона потребує певних капіталовкладень.
– Маємо вирішити деякі питання щодо приміщення школи. Зокрема, варто було б перекрити сучасними матеріалами дах, підштукатурити фундамент, поміняти ряд дверей та вікно. На території школи є аварійна добудова, в якій сталася тріщина. Її ресурс вичерпаний, весною треба ліквідовувати, бо небезпечно для життя. Біля приміщення старої школи є пам’ятник Осипу Дяківу. За ним ніхто не доглядає, ми силами наших працівників та учнів облагороджуємо територію навколо нього, підфарбовуємо, підчищаємо, але деякі роботи нам не під силу. Потрібно замовити майстра, щоб оновити букви на мармуровій плиті біля постаменту. Поруч зі школою є ставок, де б’є джерело. Там колись діти навіть возилися на катамаранах, а зараз усе замулило, думаю, треба було б і його розчистити, щоби створити ще одну локацію для дітей і дорослих, – розповів директор школи Степан Кілярський.
Зважаючи на те, що в школі спершу навчався, а потім трішки викладав Осип Дяків, варто підняти статус цієї освітньої установи.
– Батько Осипа Дяківа був дуже розумним, він сам навчав сина, потім Осип довчався у «Народній школі», після чого поступив до Бережанської гімназії, – пригадує Ольга Барилко. А Галина Шупер додає: «Моя мама розповідала, що пам’ятає Осипа Дяківа-«Горнового», як він, ще будучи гімназистом, приходив до школи та навчав дітей читанці, лічбі й історії».
Прямо напроти школи є могила борців за волю України. На червень очікується приїзд багатьох гостей до Олесиного, тому її теж варто поправити й окультурити навколишню територію, адже там суцільні хащі. При спільних зусиллях місцевих жителів, каже пані Шупер, там органічно вписався б невеличкий сільський парк.
Депутат Козівської селищної ради Ігор Скибляк, за ініціативи якого відзначення 100-річчя з дня народження Осипа Дяківа включено до переліку заходів Козівської селищної громади, розповів попередній план святкування. Це панахида біля пам’ятника Осипу Дяківу, спецпогашення листівки, перегляд документального фільму про Галичину 1920-30-х років, виступи творчих колективів, проведення футбольного міжрайонного турніру. Ідеї і пропозиції щодо відзначення ювілею Осипа Дяківа, каже пан Скобляк, вітаються і від односельців славного земляка.
Просив батьків, щоби до наймитів ставилися, як до рівних собі
Далі наш шлях проліг до обійстя, де народився Осип Дяків. Нині там ніхто не живе, рідні за кордоном. Садиба, за словами Михайла Барилка, котрий мешкає по сусідству, дещо відрізняється від тієї, в якій народився Осип.
– Його мама Юстина перебудувала хату після повернення із заслання, але сама будівля так і залишилася на старому місці. Поряд з будинком розміщені колишні хліви, а неподалік був ставочок, який наповнювався водою з цілющих джерел. На території садиби був великий фруктовий сад: яблуні, груші, вишні, горіхи. А загалом родина Дяківих у селі вважалася заможною, батьки Осипа мали можливість запрошувати наймитів, які доглядали за великим господарством, – каже Михайло Іванович.
Пан Михайло також розповів два цікавих епізоди з життя молодого Осипа Дяківа, які характеризують його людяність та освіченість.
– Одного разу він приїхав додому з Бережан, де навчався у тамтешній гімназії. Коли родина за великим столом сідала обідати, то батьки з дітьми їли окремо від наймитів. Тоді Осип мав розмову з батьками, сказав, що так не можна робити, чим наймити гірші, вони такі самі люди, як ми, і мають разом з господарями сидати за стіл. Або ще один випадок. Моя покійна цьоця розповіла, як ще маленькою проходила повз подвір’я Дяківих. При дорозі росли вишня і сливка. Дитина вирішала зірвати кілька ягідок і пригнула гілляку. Це побачив Осип. Вийшов на край хати та й питає, чия вона буде. Опісля підійшов до дерева, нагнув гілку і каже дівчиськові, щоби рвала. А далі став повчати, щоби ніколи не брала без дозволу: спитай – і тобі дозволять, – переповідає Михайло Барилко.
За словами пана Івана, Осип мешкав у рідному селі з 1921-го по 1939 роки. Коли вже активно брав участь у визвольному русі, перебуваючи на нелегальному становищі у 1942-44 рр., приїздив у рідне село на різні урочини чи весілля. І цілком імовірно, що бував ще у селі й після війни, коли провідував матір.
До речі, вдалося побувати на цвинтарі в Олесиному, де похована матір Осипа – Юстина.
Осип Дяків – права рука Романа Шухевича
Тернопільський історик Василь Штокало, котрий, напевно, найбільш ґрунтовно дослідив постать Осипа Дяківа, розповів про його найвідоміші сторінки з біографії.
– Народився Осип Дяків 21 червня 1921 року в селі Олесся (тепер Олесине) Бережанського повіту (донедавна Козівський район). Початкову освіту засвоював у 1927-1931 рр. в «Народній школі» села. У 1931–1939 рр. навчався у відомій Бережанській гімназії. У 1934 році Осип став учасником Юнацтва ОУН. 1939 року вступив у Львівський університет на факультет української мови та літератури. 20 вересня 1940 року в студентському гуртожитку був заарештований радянською владою – НКВС із Бережан. Зі Львова доставили до Бережан і повз Козову до катівні Тернополя. Нелюдські, ба звірські муки вистояв. Молодість. Початок німецько-радянської війни розкрив страхіття комуни – 5 000 замордованих українців у в’язниці Тернополя. Осип вижив і був гнаний до в’язниці з зупинкою в Бердичеві. Війна, нацистські літаки, бомби, палаюча катівня, втеча енкаведистів і воля затриманим. Так Осип Дяків опинився на волі. 28 липня 1941 року Осип Дяків – співучасник проголошення Акта про відновлення Української держави в сусідньому селі Вимислівка і в рідному Олессі, – розповідає Василь Штокало.
Далі Осип Дяків активно влився в українські націоналістичні організації.
– Осип відновив діяльність в Окружному осередку пропаганди ОУН в Бережанах. У травні 1943 року за дорученням проводу вливається у Крайовий провід юнацтва ОУН Тернопільщини, співучасник друку часопису «Юнак», редактор часопису «Вісти». Включений у число організаторів ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору ОУН, що відбувся в серпні у селі Бишки (неподалік Олесся). На Різдво повернувшись додому, Осип повідомив батькам, що залишається для боротьби в Україні. Тато Василь засумував, бо вирішив податися на Захід, адже добре знав, що може бути після другої окупації комуністами. Мати ж Юстина залишилася, щоби бути поруч люблячого сина, – мовить історик.
«Народ наш стоїть на такому рівні боротьби, чинить такий геройський і організаційний опір, що направду велика честь належати до такого сьогодні народу», – йшлося в записці Осипа Дяківа, адресованій татові – Василю Дяківу.
– Підпільна діяльність у надважких умовах боротьби з червоним монстром. До 1948 року Осип Дяків працює в Головному осередку пропаганди проводу ОУН на рідних землях. Він пише, друкує, видає під відомим і поширеним псевдонімом «Горновий». Зокрема, ним опрацьовуються перспективи боротьби, де Осип Дяків звертає увагу на високу мораль українського самостійницького руху. У 1948 році Роман Шухевич призначив Осипа Дяківа головою проводу ОУН Львівського краю, і «Горновий» входить у тісну співпрацю з Головним командиром УПА «Тарасом Чупринкою» (Роман Шухевич), що підпільно замешкав у підльвівській Білогорщі. Сам Осип Дяків оселяється в головній своїй криївці неподалік села Велике Поле, теж поблизу Львова. Зокрема у сховку, вправно викопаному в лісовому яру, на трикутному стикові стічних вод із вміло прихованим входом і запасним виходом, як йдеться у спогадах Дарії Гусяк, ймовірно Софії Лісної, котра була зв’язковою між «Тарасом Чупринкою» та «Горновим». Окреслені роки є найпродуктивнішими в Осипа Дяківа як ідеолога українського націоналізму, – каже пан Штокало.
Оновлена Українська головна визвольна рада вводить Осипа Дяківа у свій склад, де «Горнового» обрано заступником голови генерального секретаріату УГВР. А тим часом на теренах Бережанщини, селах Краснопуща, Пліхів, діє двоюрідний брат «Горнового» – «Черник» (теж Осип Дяків, але син Миколи) та веде архів головного проводу ОУН, де в одному з бідонів для молока виявлено ще невідому працю «Горнового» про чергову сталінську п’ятирічку.
Осип Дяків нагороджений найвищими відзнаками воюючої України, а саме: Золотим і Срібним хрестами заслуги, а знаменитий митець і борець Ніл Хасевич вирізав (по загибелі Осипа) дереворит у пам’ять про «Горнового».
– Відкритим і до цього часу залишається питання захоронення Осипа Дяківа й тисяч інших борців за волю України. Служба безпеки не поспішає оприлюднювати дані навіть на 30-му році Незалежності, мовляв, немає даних. Невже? – підсумовує Василь Штокало.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808