Для народного депутата України, знаного тернопільського аграрія Івана Чайківського рік був доволі непростим: розбудова з нуля нової політичної сили, виборча кампанія до місцевого самоврядування, боротьба з коронавірусом… Однак це все, здається, лише додало йому азарту та сили для подальшого руху вперед. Чи розглядав для себе посаду голови обласної ради і міністра АПК? З якою метою вступив до нової партії? Як вдавалося стримати Covid-19? Про це та інше Іван Чайківський розповів у ексклюзивному інтерв’ю читачам «Номер один».
– Рік, що минув, для більшості українців був тяжким і далеко не простим. Яким він став для Вас особисто?
– Точно так само, як і для всіх, цей рік був емоційно складним. Ще й перехворів восени ковідом досить важко, з ускладненнями, тому рік для мене був і фізично важким. Але це дало можливість переусвідомити багато речей, десь наново задуматися, що робив неправильно, а що правильно. Лежиш під кисневою маскою і в тебе у голові всілякі думки: дивись, ти ж молодий чоловік, а ще ж не жив реально! Все для людей, для бізнесу – від ранку до вечора. Встав, поїхав, приїхав, переночував і зранку знову – будильник продзвенів, швидко в душ і побіг у справах… Цей цикл, як я вже усвідомив, варто призупинити. А більше приділяти увагу рідним, близьким, бо в тяжку хвилину саме вони є біля тебе і ще декілька друзів, з якими ти дуже давно, і саме вони можуть підставити плече в тяжку хвилину. Тому я насамперед бажаю, щоби всі пильнували своє здоров’я.
«Вважаю, що я належу до тієї когорти господарників, які щось роблять»
– З іншого боку, цей рік для Вас був дуже насиченим у політичному плані. Ви не просто очолювали свою місцеву виборчу кампанію, а й також ішли з новим політичним проєктом «За майбутнє». Чому саме на цю партію впав Ваш вибір?
– Бачте, все, що робиться, це не просто так, а під Божою опікою. І тут так само не обійшлося без неї. Так склалося, що, ставши депутатом у Верховній Раді, я ввійшов до групи «За майбутнє». Один депутат сам по собі – наче один в полі воїн. Я вважаю, він не може нічого зробити для людей, для громади, навіть не може взяти слово в парламенті, бо в більшості випадків слово надається депутатським групам. Тому я прийняв рішення з першого дня вступити в групу «За майбутнє», яка вже під кінець 2019 року зрозуміла, що з теперішньою владою ми далеко не заїдемо. Нам потрібно думати, як захистити український народ, як розвивати національну економіку, тому що ми чітко розуміємо, що без неї не побудуємо незалежної країни, а завжди будемо залежати від когось. І під чиїм би впливом ми не були, ці країни на перше місце будуть ставити свої цінності, свій народ, економіку, а не «сировинний придаток», яким сьогодні вони вважають Україну. Лише ті господарі, які чогось досягнули в житті, які створюють тут блага для людей, для своїх працівників, здатні вивести країну на зовсім інший рівень. Можна багато кричати про незалежність, але коли гайки закрутять і нема що покласти до рота, тоді всі сидять тихенько.
– За яким принципом утворювалась група «За майбутнє» у парламенті?
– У нашій депутатській групі зібралися господарники. Це, так би мовити, економічні самородки, великі, сильні, які самі себе створили. Можливо, я не такий потужний, як мої колеги, але вважаю, що належу до тієї когорти господарників, які щось роблять, і результат люди належно оцінюють. Мені приємно спілкуватися з цими людьми, ми з ними однодумці. І згодом нами спільно було ухвалено рішення створити політичну партію «За майбутнє», в яку я теж увійшов і працюю здебільшого на Тернопільщині.
Зверну увагу, що від наших перших заяв про створення партії (20 травня відбувся перший установчий з’їзд) вже до осені нам вдалося сформувати на Тернопільщині команду господарників і зібрати досить високий «урожай» 25 жовтня на місцевих виборах. Тепер у нас є фракція в обласній раді, ми увійшли до тамтешньої коаліції. Маємо першого заступника голови обласної ради, представлені своїми депутатами у всіх ОТГ Тернопільщини, крім однієї. Загалом після виборів маємо 219 депутатів різного рівня у різних радах. Тому я вважаю, що ми досить добре спрацювали і грамотно. З перших днів роботи наші партійці показують свою ефективність. Це говорить про те, що у них є позиція, що до влади прийшли господарі, які відкинули всі політичні амбіції. Користуючись нагодою, хочу подякувати всій команді, кожній людині особисто, бо робота зроблена велика, а ще більше – попереду.
– У чому вбачаєте ефективність своїх депутатів після виборів?
– Перед нашими депутатами стоять різні конкретні цілі. Але найперше – це прийняття бюджетів розвитку. Бо якщо громада не закладає грошей на розвиток, то через п’ять років її не буде. Я це кажу всім відверто і наполягаю на тому, щоби такі бюджети обов’язково були. Бізнес має відчувати покращення. Не оминати сплату податків, а прозоро працювати. І повертатися сплачене в бюджет має не комусь до кишені, а на школу, на тротуар, на садочок… І коли підприємець буде залучений до цього, бачитиме, що його податки йдуть на благо всієї громади, то й інше буде ставлення до свого міста чи села, до держави, і тоді ми зароджуватимемо економічний патріотизм.
«У нас сьогодні Україна – держава лідерського типу, і ми від цього нікуди не втечемо»
– Чому Верховна Рада за стільки років незалежності не ухвалить закон, за яким (приміром, як у США) кожен платить податки за себе сам? На сьогоднішній день усі відрахування з заробітної плати платить роботодавець, працівники навіть не вважають ці гроші своїми, вони рахують тільки те, що отримують «на руки». Може, сплачуючи податки самостійно, люди почнуть розуміти, що «бюджет громади – це наші гроші»?
– Насправді така робота починається. І сьогодні наша політична сила відстоює насамперед зниження податків загалом. Ви бачите, що в нас вони дуже високі, і нам потрібно робити все, щоби їх понижувати. Через те, що у нас високі податки, дуже багато економіки перебуває в тіні. І для того, щоби з неї вийти, слід створити такі умови, аби було вигідно працювати відкрито й прозоро. Тоді зовсім інший підхід буде і розуміння.
Знаєте, як у спорті дуже багато залежить від тренера, так і в політиці вся команда грає так, як бачить лідер. На всі реформи має бути політична воля, й орієнтація завжди іде на президента, на прем’єра… Заданий ними тон формує і законопроєкти, і політику загалом. На превеликий жаль, як би ви не хотіли, але ваше бачення візьмуть до уваги в якомусь певному колі лише тоді, коли воно збігатиметься з їхнім. У нас сьогодні Україна – держава лідерського типу, і ми від цього нікуди не втечемо, це гарантоване покоління на найближчих років 25, я думаю. Так що дуже багато залежить від «тренера», тобто від лідера, який задає тон.
– Тобто нам залишається лише «танцювати під дудку» окремих лідерів?
– Ні, ми повинні робити все і показувати на прикладі навіть маленьких ОТГ, що можна по-іншому жити, формувати бюджети. Ми маємо розуміти, що сьогодні, наприклад, вартість навчання учня має певний ресурс, але в кожній школі – по-іншому. Треба вчитися не боятися, коли школа не ефективна, закривати її. Бо інакше ми робимо самі собі ведмежу послугу, яка впливає ще на когось. Потрібно розуміти, що в школі, де навчається по 5 дітей у класі, учні ніколи не отримають тієї освіти, коли в класі їх буде хоча би 20-ть. І от кожна окремо взята ОТГ має бути джерелом якихось успішних рішень, і вже тоді на цих добрих прикладах можемо показувати, що такі речі потрібно масштабувати на всю державу. Реформи легше провести в маленькому селі, ніж у великому, але вони потрібні.
– Цього року двічі Вам прогнозували різні посади – то голови обласної ради, то аграрного міністра. Куди рухаєтесь особисто Ви?
– Щодо обласної ради мої колеги-однопартійці були налаштовані на перемогу, відповідно пропонували, щоб я став головою. Але ми не дотягнули з результатом… Тому я прийняв рішення залишитися у парламенті, бо все ж таки має працювати вся вертикаль для того, щоби мати успіх у розбудові новостворених громад. Тобто треба мати представництво й у Верховній Раді. Тому ми вирішили, що я залишаюся народним депутатом і буду робити все, щоби залучати сюди ресурси з державного бюджету, кошти ДФР і різних фондів. Наприклад, тільки на завершення будівництва школи у Великій Березовиці потрібно 102 мільйони гривень. Бюджет усього селища – 100 мільйонів, бюджет розвитку – 20 мільйонів. І реально вони тієї школи ніколи не збудують, хіба лише за державні кошти. І всього в області є багато соціальних проєктів, яким треба допомагати. У нас також повна катастрофа з місцевими дорогами. Потрібно залучати кошти і будувати їх. Величезна проблема з медичними закладами, і потрібно терміново провести їхню реорганізацію, бо далі так не може бути. Медичну реформу потрібно завершити, а її зупинено. Незавершені реформи тягнуть великий ресурс… Тому мною і нашою політичною силою було ухвалено рішення залишитися у парламенті й використовувати ті можливості, які дає статус народного депутата.
Що стосується міністерства, на сьогодні його очільником є Роман Лещенко. Я вважаю його хорошим аграрієм, хоча він ще молодий, йому лише 32 роки. Знаю його дуже давно, він займається тваринництвом, є українським економічним націоналістом, патріотом. Думаю, з допомогою аграрного комітету, в який я входжу, ми будемо йому всіляко допомагати, щоби розвивати нашу економіку, створювати додану вартість у сільському господарстві та шукати нові ринки збуту для агровиробників.
«Найголовніше, що мудрі люди об’єдналися і немає якихось політичних моментів»
– Декілька політсил звинуватили партію «За майбутнє» і «Слуга народу» в тому, що сталася певна фальсифікація виборів до Тернопільської міськради, однак ці звинувачення не отримали продовження.
– Фальсифікації в чию сторону?
– Нібито “Cлуга народу» та «За майбутнє» набрали менше заявлених 5%…
– За попередніми підрахунками ми набирали 6%, тому тут у мене запитання: звідки у нас взялося лише 5%? Де ще 1%? У нас були представники на кожній виборчій дільниці (члени ДВК і спостерігачі). Відповідно до їхніх даних, у нашому центральному штабі вівся паралельний підрахунок голосів. Усе свідчило про те, що ми мали практично 6%. У кінцевому результаті – рівно 5%…
Якщо нас хтось у чомусь звинувачує, будь ласка, йдіть до суду і доводьте. Ми не маємо ні до кого жодних питань і нікого не звинувачуємо. Є лише наші підозри, але ми розуміємо, що це були складні вибори, багато зіпсованих бюлетенів, адже люди часто неправильно голосували. Це було, від цього нікуди не дінешся. Тому це все-таки просто слова, що десь щось неправильно порахували.
– Прокоментуйте, будь ласка, нещодавній скандал навколо одного із членів Вашої команди – Василя Хомінця, котрого доволі несподівано звільнили з посади голови Держспоживслужби в Тернопільській області. Наскільки відомо, зараз він готує судові позови, а посаду дуже швидко зайняв зять ексмера Тернополя В’ячеслава Негоди. Як думаєте, чому так сталося, з яких причин і чи будете відстоювати свого однопартійця?
– Звичайно, ми будемо відстоювати Василя Петровича. Я вважаю, що його неправомірно звільнили, тому що, по-перше, роботу Держпродспоживслужби в Тернопільській області я знаю і не чув, щоби сьогодні на цю структуру хтось скаржився, що вона не виконує своїх обов’язків чи погано їх виконує. Я вважаю, що Василю Петровичу неправильно поставили оцінку за його роботу. Думаю, суд справедливо скаже своє слово. Чую, що прем’єр-міністр хвалить Тернопільщину щодо безпечності харчування дітей – це ж пряма робота Держпродспоживслужби! Я думаю, що після рішення суду Василь Петрович буде поновлений на посаді і з честю продовжуватиме виконувати свої обов’язки, тому що він порядна і чесна людина, яку я знаю дуже давно.
– Чому не вдалося до своєї політичної сили залучити усіх Ваших колег-аграріїв з Тернопільської області? Вони балотувалися до місцевих рад, але від інших політичних сил…
– Я тішуся тим, що в нашу політичну силу ми нікого не заганяли і ніхто під примусом заяви в партію не писав. Ми ж розуміємо, що це демократичний орган, в який приходять люди за своїми візіями, баченнями тощо. У нашій політичній партії є дуже багато аграріїв. Були й такі, хто балотувався від інших політичних сил, наприклад Петро Гадз, який пройшов від партії «Довіра». Зараз ми з ним у коаліції в обласній раді, і я думаю, що нічого поганого в цьому немає, це абсолютно нормально. Найголовніше, що мудрі люди об’єдналися і розуміють, що сьогодні немає якихось політичних моментів. Політику потрібно лишати депутатам Верховної Ради, а на місцях може бути не більше п’яти відсотків політики, а 95% має складати господарка, тому що за місцевими депутатами стоять люди, які оцінюють їхню роботу за конкретними результатами.
– Багато експертів стверджують, що цього року будуть позачергові парламентські вибори, прогнозують чергову хвилю карантинів та локдаунів, а багато хто надіється, що все буде добре, все нормалізується і буде набагато краще, ніж торік. Ваші плани й очікування від 2021 року?
– Ми завжди віримо в добро, у щось велике і світле. Я теж вірю, що все в нас буде краще, що матінка-природа обернеться до нас обличчям і допоможе перебороти усілякі віруси і ми знову почнемо жити в нормальному та звичному ритмі, будуватимемо плани – економічні, на відпочинок тощо. Тому що ця пандемія дуже багато змінила. Неможливо було спланувати щось навіть на місяць, не те що на рік чи два. Я думаю, що все буде змінюватись у кращу сторону.
Що стосується перевиборів, то мені здається, що у найближчі рік-два жодних перевиборів не буде, тому що для цього немає передумов. Парламент працює, є монобільшість – і вона теж працює, у багатьох економічних питаннях наша політична сила теж її підтримує. Я переконаний, що все буде добре!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811