Як відомо, кікбоксинг – спорт не для слабких духом. Однак, як не дивно, він притягує до себе як мужніх чоловіків, так і тендітних жінок. Про те, чим живе тернопільський «побратим боксу», а також про здобутки й досягнення на нелегкій спортивній ниві, розповів голова Федерації кікбоксингу України в Тернопільській області за версіями WPKA та ІСКА, керівник спортивно-оздоровчого клубу «Тернопіль» та суддя міжнародної категорії Сергій Колесник.
– 2018 рік був успішним для тернопільських кікбоксерів. Розкажіть про головні досягнення наших спортсменів?
– Рік, що минув, був надзвичайно вдалим для наших кікбоксерів, адже, окрім чемпіонів та володарів кубка України, у нас є два призери чемпіонату Європи і один – світу. На цих змаганнях, які вперше відбулися в Києві, з медалями повернулися Роман Воробець, Вадим Линда та Олександр Шаванов. Перші два виступали у віковій категорії до 14 років на татамі у розділах фул-контакт, а Сашко став бронзовим призером у рингу за версією К1 (14 років і старші). Що стосується дорослих, то у цій віковій категорії наш клуб бійців не виставляв, натомість маємо непогані результати старших тернополян в інших версіях: WAKO (тренер – Олександр Дульнєв) та WTKA (тренер – Петро Левицький). Зокрема, старший син Петра Левицького – Сергій – має серйозні досягнення як на всеукраїнських, так і міжнародних змаганнях.
– Хто з тернопільських майстрів кікбоксингу входить до збірної України?
– Збірна України – це десь близько 100 спортсменів. До неї входять як дорослі (К-збірна), так і молодь (до 17 років), кадети та юнаки. Кандидатами до збірної є всі троє призерів міжнародних змагань, яких називав вище, а також багаторазові призери і чемпіони України Артем Сварян, Олександр Мітюрьов, Антон Чвач, Вікторія Білоус та ще кілька кікбоксерів, які представляють інші клуби.
– Поїздки на чемпіонати світу, Європи і навіть на всеукраїнські змагання – дороге задоволення. Де берете кошти, аби досягнути задуманого?
– Обласне управління спорту може профінансувати поїздки збірної області на чемпіонат або кубок України, а вже на всеукраїнський турнір, навіть III-го рангу, який прирівнюється до кубка України, фінансами допомогти не може. Це ж саме стосується і поїздок за кордон. Кілька спортсменів, здебільшого дорослих, може профінансувати федерація, а на інших доводиться самотужки вишукувати гроші. Ми мали би більше чемпіонів світу та Європи, якби наші спортсмени могли брати в них участь. Скажімо, у минулому році в одній із версій чемпіонат світу відбувався в Австралії. А за які кошти туди полетиш, якщо немає грошей? Цьогоріч у нас чемпіонат світу буде в Греції. Щоби там виступити, потрібно 600-800 євро на спортсмена, а якщо із тренером, то ще більше. Не проблема підготувати спортсмена, вони у нас високого рівня, головна проблема знайти гроші для виступів за кордоном. Тому шукаємо їх у представництвах нашої федерації на місцях чи клубах або ж звертаємося до спонсорів, часто допомагають батьки спортсменів.
– Наскільки популярним видом спорту є кікбоксинг та скільки дітей і дорослих у ньому займаються на Тернопільщині?
– Одразу скажу, що масовості в нас немає. Для того, щоби вона була, потрібна відповідна база, кошти на змагання й екіпірування та достойна зарплата тренерам. Щодо свого клубу «Тернопіль» скажу, що кікбоксингом займаються 50 чоловік, з яких 20-25 добре підготовлені, які можуть виступати на міжнародних і всеукраїнських змаганнях. В інших клубах ця цифра значно менша.
– Основним осередком кікбоксингу на Тернопільщині є ваш СК «Тернопіль» («Ринг»). А де ще культивують цей вид спорту?
– Чи «Ринг» є номером один у плані популяризації кікбоксингу, нехай люди скажуть. Хоча в Тернополі серед місцевих клубів, які культивують кікбоксинг, а таких є близько десяти, тільки наш проводить змагання. Не секрет, що організувати змагання – це значні витрати і не дуже хтось хоче цим займатися.
Що ж до осередків кікбоксингу, то вони є в Заліщицькому районі (тренер – Василь Савчук), Козовій (Володимир Стасишин), Чорткові (Борис Федоришин) та Кременці (Сергій Коптюк).
– Чи проводяться змагання з кікбоксингу на Тернопільщині на кшталт чемпіонатів і кубків України?
– Не просте запитання! Можемо чемпіонат чи кубок України провести, керівництво федерації готове віддати нам ці змагання, однак у Тернополі немає відповідного залу, щоби розмістити два ринги і чотири татами. Тому я спершу запропонував у травні провести всеукраїнський турнір високого рівня, а вже після цього будемо говорити про змагання національного рівня. Планувалося будівництво Палацу спорту біля «Текстильника», однак, на жаль, цей проект нині зупинено.
А те, що організовувати змагання ми вміємо, підтвердив відкритий чемпіонат області, який був проведений минулого року в Палаці спорту. В ньому взяли участь 99 учасників з багатьох областей України, третина з яких – чемпіони України, Європи та світу.
Що ж до найближчих планів, то 23-24 лютого при підтримці міського управління спорту заплановано провести відкритий чемпіонат Тернополя за участі щонайменше 10 тернопільських клубів та п’яти – районних.
– А як часто на змаганнях із кікбоксингу буває нечесне суддівство? І взагалі – яка роль судді у цьому виді спорту?
– Суддівське рішення – це людський фактор, і тому воно завжди може відобразитися на результаті. У тих версіях, де я суджу і представник СК «Тернопіль» Володимир Антошків, намагаємося максимально справедливо оцінювати дії бійців, щоби вони були задоволені суддівством. Але ж ви знаєте, що спортсмени – це емоційні люди і в поразці у більшості випадків винні суддя і тренер…
– Кікбоксинг має кілька версій. Чим вони між собою відрізняються та чому не можна взяти за основу якусь одну і навколо неї об’єднати всіх майстрів цього виду спорту?
– Те, що в кікбоксингу багато версій, є основною причиною, чому нашого виду спорту немає в програмі Олімпійських ігор. У світі цих версій є близько 30-ти. Питається, а навіщо? Правила ті ж самі. Напевно, кожен хоче керувати й отримувати якісь дивіденди. Якби їхні керівники домовились залишити одну чи дві версії, то кікбоксинг від цього тільки б виграв. Я за те, щоби була єдина структура, адже на сьогодні федерації в Україні не завжди дружать між собою. Чого не скажеш про Тернопільську область, ми дипломатично намагаємось усе вирішувати, щоби діти та дорослі брали участь у змаганнях за різними версіями.
– Для не дуже обізнаних розкажіть коротко, які є види кікбоксингу?
– У кожній версії кікбоксингу є свої види. Наприклад, лайт-контакт – це поверхневий контакт, семі-контакт – точковий, фул-контакт – постійний. Але й вони ще діляться на підвиди, той самий фул – це коли ногами боєць може працювати вище пояса і застосовувати підсічку, в лоу-кік ноги працюють по стегнах, а К1 – усе те ж саме, тільки додаються коліна.
– Які обмеження має кікбоксинг, чи є заборони на якісь удари?
– Обмежень дуже багато. Наприклад, не можна бити у затилок, спину, пах. Не дозволяється удар із розвороту рукою, прямого удару ногою можна завдавати тільки вище пояса, по колінних і стегнових суглобах теж не можна бити тощо.
– Наскільки ваш вид спорту є травматичним?
– Якщо взяти за міжнародною шкалою травматизму, то на першому місці футбол, але точно не скажу, чи це сокер, чи американський футбол. Далі, якщо не помиляюся, йде велосипедний спорт, а кікбоксинг разом із боксом займають 5-6 місцях.
– З якого віку батьки можуть приводити дітей на заняття кікбоксингом?
– Ми тренуємо дітей із 5-6 років, на змаганнях починають виступати із 6 років у лай-контакті, де сила удару складає лише 25%.
– Чи обов’язково перед тим, як податися в кікбоксинг, пройти боксерську школу?
– Не обов’язково! В кікбоксингу навчають боксувати плюс включаються ноги. На мій погляд, із боксу важче перейти в кікбоксинг, ніж навпаки. І є багато прикладів відомих спортсменів, ті самі брати Клички, які спершу були кікбоксерами, а потім перейшла у бокс і завоювали всесвітню славу.
– Більшість дітей, які вперше приходять у спортивний зал, мають почуття страху. Як керувати ним, щоби досягти впевненості, а потім і перемоги?
– У кожного тренера особливий підхід до дитини у плані подолання нею страху. Наші наставники до кожної дитини, юнака чи навіть дорослого знаходять відповідні слова. Зокрема, якщо людина прийшла до нас у клуб, то вже достойна поваги, бо хоче займатися непростим видом спорту. А якщо вона увійшла на ринг і відстоює честь клубу, міста, області, України, то в кілька разів молодець. Адже, як у тому анекдоті, б’ють не по паспорту, а по обличчі, це ж саме відбувається в нашому виді спорту. Однак наші вихованці долають цей страх і стають справжніми бійцями у хорошому розумінні цього слова.
– Із чоловіками ніби все зрозуміло – вони від природи захисники. А от які риси мусить мати дівчина, аби займатися таким, на перший погляд, нежіночим видом спорту?
– Дівчат кікбоксингом займається чимало, і прийшовши до нас, вони найперше хочуть бути незалежними особистостями. Вони дуже емоційні, на тренуваннях бувають сильніші, ніж на змаганнях, з ними нелегко працювати, однак тренери намагаються до них знайти підхід.
– Ви багато говорите про тренерів, а чи не є кваліфікований наставник нині у дефіциті?
– Питання знайти хорошого тренера сьогодні і справді актуальне. Ми їм можемо запропонувати 2-3 тисячі гривень, але як за такі кошти годувати сім’ю? Тому вони виїздять за кордон. Щоби їх зупинити, маємо дати хоча б 10 тис. грн. А де їх узяти, якщо, до прикладу, потрібно сплачувати 1200 грн. податку на нерухомість. Написав у міську раду клопотання, щоби зняли цей податок чи зменшили його розмір, адже маю виключно спортивний клуб і бізнесом не займаюся, однак у мерії на це не йдуть. Відсутня і фінансова підтримка на статутну діяльність клубу, якому через 2 роки виповниться 30-ть!
– Скільки коштів потрібно на амуніцію кікбоксера?
– Екіпірування у нас і справді не з дешевих. Якщо нормально тренуватися та виступати на змаганнях, то кікбоксер повинен мати: шолом/маску (вартують від 700 до 1500 грн.), рукавиці (500 – 1500 грн.), капу (100 – 120 грн.), паховий захист («ракушка»), щитки, наколінники, фути, бинти тощо.
– Чи правда, що кікбоксер має своє бійцівське ім’я?
– Професіонали їх можуть мати, щоби розкручувати шоу, в яких вони беруть участь. У нас же займаються передусім спортсмени, а не шоумени.
– Чи бувають випадки поза рингом, коли кікбоксери застосовують фізичну силу?
– Тренери навчають, щоби вони не застосовували силу, де не потрібно. Спортсмени повинні захищати себе, родину, знайомих у разі потреби.
– Відомо, що кікбоксери – це справжні бійці, чи є такі серед тернопільських, які захищали чи захищають Україну в АТО?
– Володимир Стасишин, наш вихованець, служив в АТО і після повернення тренує підростаюче покоління в Козовій. Ще кілька наших колишніх спортсменів, які тренувалися в «Рингу», теж боронили Україну. На щастя, ніхто не постраждав, повернулися живі та здорові, однак свій громадянський обов’язок виконали з честю.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", кікбоксинг, новини Тернопільщини, новини Тернополя
3410