У свій час я працювала з групою батьків, у яких були діти з особливими потребами, зокрема – синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Тема, яку я пропоную вашій увазі сьогодні, задумувалась як роздатковий матеріал під час роботи групи, як таке собі коротеньке і чітко структуроване роз’яснення і нагадування для батьків та опікунів, у чиїх родинах виховувались діти зі СДУГ.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) – це хворобливий стан нервової системи дитини, що полягає у неповноцінності процесу гальмування і різкому переважанні процесу збудження, що й перешкоджає концентрації уваги. Симптоми СДУГ слід відрізняти від нормальної, властивої багатьом дітям (особливо в дошкільному віці) високої рухової активності. Адже активність, та ще й надмірна, передбачає і відповідний запас енергії, тим часом як у гіперактивних дітей такого запасу здебільшого немає. Навпаки, постійне збудження не дає їм змоги відпочити, їхня нервова система виснажується і потребує захисту та зміцнення. Справжнє здоров’я, сила нервової системи дитини виявляються в цілеспрямованості, здатності довести розпочату справу до кінця. Надмірна ж активність дітей із синдромом СДУГ непродуктивна: мета часто не ставиться або дуже швидко втрачається. Цей недолік і перешкоджає формуванню в неї мотиваційної сфери, зокрема, позитивних мотивів навчання як важливого компонента готовності до школи.
Отже, головна відмінність гіперактивності від просто активного темпераменту в тому, що це не просто риса характеру, а наслідок розладів у функціонуванні центральної нервової системи. Причин таких розладів багато. Це й шкідливі впливи під час внутрішньоутробного розвитку; гіпоксія (нестача кисню, зумовлена різними хворобами матері); травми під час пологів, отруєння алкоголем чи наркотиками, нікотином та іншими шкідливими речовинами, яких чимало в екологічно неблагополучному середовищі. Причиною можуть бути травми (струс) головного мозку. Надзвичайно важливими є спадкові чинники, бо часто ті ж самі порушення спостерігаються у когось із батьків.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – патологія, що потребує своєчасної діагностики й комплексної корекції: психологічної, медичної та педагогічної. СДУГ, на відміну від багатьох інших неврологічних захворювань, достатньо добре піддається лікуванню і має більш оптимістичні прогнози, але при умові, якщо терапію і реабілітацію проводити своєчасно – у віці 5-10 років.
Важливо не пропустити цей час. Батькам же слід глибоко, душею зрозуміти проблему, що сталася з їхньою дитиною, та задуматися над зміною власної поведінки і свого ставлення до дитини, зміною психологічного мікроклімату в сім’ї (дорослі повинні менше сваритися, більше часу приділяти дитині, проводити дозвілля разом). Якщо у вашій родині є дитина із СДУГ, то прислухайтесь до нижченаведених порад:
- У своїх стосунках із дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її у кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам’ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.
- Не застосовуйте фізичних покарань. Будуйте ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку.
- Особливо важливий фізичний контакт із дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово – у динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м’язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватись. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їхніми дітьми.
- Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини фактично порожній звук.
- Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо), та в жодному разі не виконуйте їх за неї.
- Заведіть щоденник самоконтролю і відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.
- Введіть бальну або знакову систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати зірочкою, а за певну їхню кількість нагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).
- Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.
- Визначте для дитини рамки поведінки – що можна, а чого не можна. Вседозволеність, безперечно, не принесе жодної користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.
- Система заборон повинна обов’язково супроводжуватись альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати шпалери (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її і дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі клаптики в пакет».
- Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
- На певний проміжок часу визначайте дитині лише одне завдання, щоби вона могла його повністю і якісно виконати. Наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати постіль. Для цього можна використати будильник або кухонний таймер. Спочатку обговоріть завдання, а потім підключайте техніку. Це буде сприяти зниженню агресії.
- Завдання повинні бути простими і конкретними («почисти зуби, а тепер одягайся», а не «збирайся до школи»).
- Не нав’язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки і здоров’я. Оскільки гіперактивні діти часто бувають моторно-незграбними, роблять небезпечні дії, не думаючи про наслідки, тому їх слід оберігати від можливих травм голови.
- Демонстративна поведінка вашої дитини – це її спосіб привернути вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайтеся, навчайте, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводитись у громадських місцях, переходити вулицю, та інших соціальних навичок.
- Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня. Вживання їжі, прогулянки, ігри, відхід до сну повинні здійснюватися в один і той же час. Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
- Вдома необхідно створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було би виділити їй окрему кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення, тобто створити власну «територію». У кімнаті повинна бути мінімальна кількість предметів, які б не відволікали й не розсіювали увагу дитини. Колір шпалер має бути не яскравим, заспокійливим (найкраще – блакитний). Було б добре організувати в її кімнаті спортивний куточок.
- Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки з 2-3 основних.
- Створіть необхідні умови для навчання. У дитини має бути свій куточок. Під час занять на столі не повинно бути нічого, що б відволікало б її увагу. Над столом не має бути жодних плакатів і фотографій.
- Уникайте по можливості великого скупчення людей. Перебування в магазинах, ринках тощо вкрай збуджують дитину.
- Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і зростання рухової активності. Обмежуйте час перебування перед телевізором і комп’ютером.
- Слідкуйте за тим, щоби дитина висипалася. Нестача сну призводить до ще більшого погіршення уваги й самоконтролю і, як наслідок, до некерованої поведінки.
- Розвивайте в дитини усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує від 1 до 10, а потім – від 10 до 1.
- Пам’ятайте! Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.
- Надавайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні фізичні навантаження на свіжому повітрі – тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, зокрема загартування. Але не перевтомлюйте дитину!
- Виховуйте в малечі інтерес до якогось заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою та компетентною в якійсь справі. Завдання батьків – знайти ті заняття, які би «вдавалися» дитині й підвищували її впевненість у собі. Проте не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в тих, де є значні навантаження на пам’ять та увагу, а також, якщо дитина не отримує особливого задоволення від цих занять.
- Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
- Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку ж проблему. Головне у співпраці з гіперактивною дитиною – постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Найголовніший принцип: карати можна лише після системи заохочень та похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.
Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен із членів сім’ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з їхнього боку.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: гіперактивність, газета, діти, новини Тернополя, номер один
8681