Політична партія «Правий сектор» іде на місцеві вибори у Тернопільській області. Їхня команда – це згуртовані, ідейні, освічені та щирі люди. Одним із них є Сергій Коновал – командир 6-ї резервної сотні Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Він досвідчений та мужній воїн, справедливий командир та захисник своєї країни.
«Потрібно зберегти пам’ять про загиблих бійців та нагадати людям, що війна триває та забирає найкращих синів нашої нації»
– Сергію, розкажіть про себе, де навчалися, як потрапили до лав «Правого сектора»?
– Народився та виріс у Тернополі. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу №9. Навчався у медичному університеті і через сім років здобув вищу медичну освіту. У 2013 році моє молоде життя різко змінилося. Все, чим я раніше займався, відійшло на другий план, і пріоритетом став захист своєї країни. Тоді розпочався Майдан, і в кінці листопада 2013 року, навчаючись на 4 курсі університету, я став закликати молодь виходити на тернопільський Майдан та не допустити нівелювання прав усіх українців. Згодом зрозумів, що користі я цим приношу мало, і твердо вирішив їхати в Київ на Майдан. Повернувшись у Тернопіль в березні 2014-го, розпочалися події в Криму, я слідкував за новинами, розумів, що ці події матимуть поганий наслідок. Ще тоді я не був членом «Правого сектора», але, навчаючись у медичному університеті, розумів, що найважливішими є знання з медицини. Отримати їх тоді було складно. У моєму університеті через кафедру військової медицини я вийшов на чоловіка, який на той час був у структурі «Правого сектора», і ми організовували курси військової медицини. Пройшовши їх, я відгукнувся на заклик мобілізації в лави Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» та поїхав на навчання спочатку в Межигір’я, а після у Дніпро в закинутий дитячий табір. Свою діяльність я вів у медичному напрямку, адже мав певний багаж знань. Наступна моя ротація була у кінці 2014 року в станиці Луганській, де вже на той час велася активна фаза бойових дій. Опісля того ми потрапили у Піски. Проживали у підвалі, тому найбільшою нашою потребою були дрова для опалювання. На поверхню піднімалися, коли треба було забирати поранених бійців та надавати їм допомогу. Після повернення у Тернопіль долучився до структури «Білі берети», аби передати свій військовий досвід іншим.
– Розкажіть ще про свої захоплення, окрім військового напрямку.
– Я люблю подорожувати, особливо на велосипеді. Минулого року ми з друзями здійснили подорож Америкою на велосипедах. Там я багато почерпнув для себе, познайомився з українцями, які проживають там. Вони переймаються тим, що відбувається у нас на сході країни. Окрім цього, я люблю читати й інколи видумую собі марафони про кількість прочитаних книг.
Проте на це все у мене залишається недостатньо часу, тому що разом з моїм побратимом – військовим журналістом запустили проєкт зі зйомок короткометражних фільмів про загиблих бійців Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» та ЗСУ – «Здобули життя вічне в бою». Основний задум цих фільмів – зберегти пам’ять про загиблих бійців та нагадати людям, що війна триває та забирає найкращих синів нашої нації. Якщо говорити детальніше про проєкт, то зараз у нас є готових три фільми, і ми працюємо далі. Насправді зйомки є дуже складними, адже можуть тривати декілька місяців з одним героєм і нам доводиться об’їхати всю Україну, аби поспілкуватися з рідними, близькими, побратимами. Тому дякую всім небайдужим, хто долучається та підтримує нашу ідею.
«Виграти війну лише зі зброєю не вийде, тому що війна має набагато глибше коріння»
– Чому Ви вступили у «Правий сектор», чим є близька Вам ця організація?
– Основною рішучою силою, чому я вступив в організацію, стала війна. Я зрозумів, що маючи знання й бажання, я можу бути ефективний. Після повернення зі сходу я став командиром 6-ї резервної сотні ДУК ПС. Основним моїм завданням були постійні вишколи, навчання та тренування задля забезпечення постійної ротації на схід.
До 2016 року моєю єдиною діяльністю був військовий напрям, але пізніше я зрозумів, що виграти війну лише зі зброєю не вийде, тому що війна має набагато глибше коріння. Я багато аналізував та читав про війни і зрозумів, що потрібно діяти ще у політичній площині, тому що вони взаємопов’язані між собою. Найбільше ми прагнемо, щоб Україна була потужною, самостійною і справді незалежною країною, де кожен українець мав би можливість у повній мірі себе реалізувати. Не варто забувати також, що, окрім війни, є ще багато проблем всередині держави, які впливають на розвиток. Насамперед це вплив російської агентури через московський патріархат, який є представлений у нашій країні. Також насадження російської культури у повсякденному житті, таким чином знищуючи українську культуру та самобутність.
– Чому Ви як ветеран-доброволець ідете на місцеві вибори, міняючи звичний уже військовий стиль життя на політичну діяльність?
– Особисто я міняти свій стиль життя не буду й надалі залишатимусь командиром резервної сотні незалежно від результатів виборів, тому що це справа, якою я живу. Бути депутатом місцевої ради для мене – це більші можливості служити своїй країні. Окрім військових зобов’язань, у мене ще з’являться зобов’язання перед громадою міста. Тому моїм девізом є: «Чим більше обов’язків – тим більше можливостей». Однією з основних цілей мого походу в органи місцевого самоврядування є допомога людям, зокрема ветеранам, які, повернувшись зі сходу, потребують підтримки та реалізації.
Я йду на вибори не через свої особисті переконання чи амбіції, а задля добра громади та людей. Вважаю, що країна потребує гідних представників політичної еліти, які будуть зацікавлені у розвитку держави, а не грабежі. Кожен із нас може творити державу, починаючи зі своєї домівки, у своїй громаді. Спільна діяльність завжди дає добрий та позитивний результат.
Державотворцями не стають за один день, це титанічна праця, щоденна і цілеспрямована. Тому ми, ветерани-добровольці, йдемо на місцеві вибори в Тернополі, щоби стати політичною елітою, тією, яка є необхідною країні зараз. Маленькими, але впевненими кроками ми рухаємося вперед, і наша праця триває з 2013 року, а не лише перед виборами. Для кращої обізнаності я поступив та навчаюся на спеціальності «політологія» у Західноукраїнському національному університеті.
Тернополю потрібен «Дім ветерана»
– Чому, на Вашу думку, варто підтримувати політичну партію «Правий сектор»?
– Зараз розпочалася інформаційна кампанія усіх політичних сил, які беруть участь у виборах. Проте більшість із них – це нікому не відомі люди, про яких ми не чули і яких не бачили до цього часу. Зараз вони намагаються усіма силами показати, які вони є дієві політики та готові допомагати громаді. На противагу цьому, якщо переглянути сторінки «Правого сектора», чітко видно, що наша діяльність тривала завжди, більше того, вона й триватиме після. Нас не показують по телевізору, тому що всі великі канали – це проєкти олігархів, а місцевим каналам невигідно, щоби про нас чули й говорили. Тому ми всю свою діяльність висвітлюємо в незалежних інформаційних ресурсах.
Сотні акцій на важливі теми (московський патріархат, незаконні діяння колишньої та теперішньої влади), марші, вишколи, навчання молоді – все це ми робили і продовжуємо робити. На мою думку, найважливішим нашим проєктом є «Дім ветерана», про який потрібно розповісти детальніше. Станом на 2019 рік у Тернопільській області зареєстровано близько 5 тисяч учасників АТО/ООС включно з добровольцями, у них 3606 дітей, близько 1500 сімей потребують психологічної підтримки та реабілітації. Саме з цією метою ми створюємо «Дім ветерана» в Тернополі. Це місце, де ветеранське середовище зможе контактувати з цивільними людьми, займаючись спортом, реабілітацією, навчанням.
Основним завданням проєкту «Дім ветерана» є:
– забезпечення для ветеранів та їхніх сімей належних умов для психологічно-фізичної реабілітації;
– створення платформи для підготовки професійних спортсменів серед ветеранів, інвалідів війни та їхніх сімей;
– взаємодія з громадськими об’єднаннями, ветеранськими спілками, волонтерськими організаціями у питаннях лікування та реабілітації;
– залучення громадськості до праці на спільній спортивній платформі з метою створення взаємодії між цивільними та ветеранами;
– психологічна підтримка за принципом «рівний – рівному».
Ще як командир хочу поділитися одним із пунктів нашої програми на місцевих виборах у Тернополі, який стосується власне безпеки. А саме, створення загонів територіальної оборони, регулярні та систематичні військові вишколи для всіх бажаючих, боротьба зі злочинністю, створення муніципальної поліції, вирішення проблеми з організованим жебрацтвом.
«Обираючи гідних та справді дієвих, ми закладаємо фундамент на подальший результат»
– Що би Ви побажали українцям перед виборами?
– Я хотів найперше побажати українцям, незважаючи на вибори, не бути пасивними та не жити за принципом «моя хата скраю». Зараз нелегкі часи для всіх, і мені також доводиться підпрацьовувати, аби мати хоча якісь фінанси на прожиття, тому що добровольці не мають жодного фінансового забезпечення та й взагалі не визнаються державою. Але попри все потрібно бути гідними українцями та знаходити можливість інколи працювати на розвиток країни. Зараз ми потребуємо дії, тому що залишатися просто українцями ми не можемо. Нашою ментальністю є те, що ми чекаємо, поки прийде хтось і зробить усе за нас, проте так не буває. Ми мусимо всі змобілізувати свої сили і кожен робити те, що вміє і знає. Хтось брати автомат в руки і йти воювати, хтось розвивати економіку, хтось покращувати екологію, виховувати дітей, розвивати різні сфери.
Щодо виборів, то хочу всім побажати розсудливості та аналізувати всіх кандидатів і розуміти, що вибори завершаться, а ми всі залишимося. Ті ж кандидати, які пройдуть лише заради власної вигоди, перетворяться знову в об’єкти недовіри. Тому лише обираючи гідних та справді дієвих, ми закладаємо фундамент на подальший результат.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812