Сьогоднішня наша історія про молоду дівчину, котра намагалася вирвати братове життя із лап наркотичної залежності та… невідомого згубного кохання, яке мало не «нагородило» його найстрашнішою хворобою людства.
«Тіло юнака лежало на брудному від крові ванному килимку і билося в конвульсіях»
Яна зайшла у квартиру й оторопіла від жаху. Тіло Кості було наполовину опущене у ванну, а ноги звисали. Крижана вода стрімким потоком лилася у ванну, а хлопець дико стогнав. Ноги його не слухалися. Яна намагалася його підняти, кричала та била по обличчю, а він зовсім не реагував. Закривши воду у ванній, вона стала викликати швидку допомогу. А тіло юнака лежало на брудному від крові ванному килимку і билося в конвульсіях.
Від такої картини у всіх, напевне, застигла би кров у жилах, але не в Яни, яка добре знала свого брата. У Кості «відхідняки» жорсткі, як коментує сестра. Два роки безперервного вживання «наркоти», два роки марного лікування, два роки наркодиспансерів, священників, психіатрів і навіть допомоги спецслужб, та нічого не допомагало. Костя – наркоман.
Ввічливий, уважний, гарно вчився у школі, відмінник, футболіст. Усе це про нього, юнака, який лежав на мокрих від поту простирадлах та стогнав. Конвульсії у нього були настільки сильними, що сусіди гримали у стіни.
Усе почалося після вступу до медичного університету. На третьому курсі він просто зник, перестав ходити на пари, пропускав улюблені заняття, на секції з футболу приходив нервовим та збудженим.
– Він був просто неймовірним, хлопець мрії. Він – мій рідний брат. Ми росли у повноцінній сім’ї, тато не кричав, не бив маму, ми ніколи не піддавалися насиллю. Брат був високий, чорнявий, мав карі великі очі й густе чорне волосся, яке інколи ставало кучерявим. Він мав багато прихильниць у школі та й в інституті. У соціальній мережі постійно з кимось переписувався, і ці повідомлення були явно любовного змісту. Ми були з ним дуже близькі, ділилися багато чим. Костя розповідав, хто йому імпонує та подобається, я ніколи не помічала в ньому якоїсь депресії чи антипатії до когось. Це був веселий хлопець, компанійський і ніколи не дозволяв собі зайвого, – розповідає Яна.
«Костя почав позичати гроші у друзів, казав, що треба на ліки. Суми сягали 4-х тисяч гривень»
Якось Костя захворів. Він жив на орендованій квартирі, від якої сестра мала ключі, тому в будь-який час могла прийти переночувати або навідатися в гості.
– Це була середа. Відкриваю квартиру, а біля порога бачу чуже взуття – жіночі чоботи. Здивувалася, бо нічого про це не знала. Заходжу в кімнату, а біля ліжка сидить молода дівчина. Мені одразу кинулися в очі її діряві шкарпетки. Не знаю чого, але така неохайність мене здивувала. Це ж дівчина! Костя лежав на ліжку і пив чай. Привіталися, брат сказав, що це його подруга Віта. Я не дуже приємно сприйняла це знайомство. Побачивши моє невдоволення, дівчина раптово попрощалася, поцілувавши брата в губи, і пішла із квартири. Виходячи з кімнати, вона сказала: «Ми маємо це обов’язково довести до кінця». Про що ішлося, я дізналася згодом. Розмова з братом не була такою відвертою, як завжди. Я питала, хто це, чому я нічого не знаю, чи знає мама, що у нього з’явилася подружка? Костя різко зреагував, мовляв, він не в тому віці, щоби хтось контролював, з ким він проводить час. Можливо, він правий, подумала я, зачиняючи двері квартири. Хлопець дорослий, чого я лізу в його життя, – мовить наша співрозмовниця.
Минуло близько трьох тижнів. Сестра стала рідше телефонувати до брата, переписки були небагатослівними.
– Якось зустріла його друзів, які запитали у мене, як його самопочуття. Виявляється, прогули в університеті – це не всі його пригоди. Він почав позичати гроші у друзів, казав, що треба на ліки. Суми сягали 4-х тисяч гривень. Звісно, я одразу пішла до банкомата, зняла дві тисячі й віддала хлопцям, які помітно нервували, адже Костя не відповідав на їхні дзвінки та повідомлення. Взяла таксі й без попередження приїхала до нього на квартиру. Тихенько хотіла зайти, але ключ не відчиняв замка. Почала стукати у двері. Виходить брат в одному рушнику, починає кричати, чого я приїхала. Розповіла історію з друзями, він дозволив зайти у квартиру. Знову те саме взуття побачила біля порога. Заходжу в кімнату, а там напівгола лежить Віта, прикриваючись одіялом. Я зрозуміла, чому брат зачинився у квартирі. Але поговорити все-таки хотіла. Виявилось, що гроші потрібні були для Віти, а не для нього. У мене не хотів позичати, бо знав, що я не дам такої суми невідомій особі. У неї, мовляв, захворіла мама, а грошей у дівчини немає.
Я зробила вигляд, що повірила, однак тримала руку на пульсі. Говорила з ним дуже відверто і водночас жорстко, пояснювала, що в нашій сім’ї не заведено брехати і йти на обман, і якби батько дізнався, що він прогулює навчання, по голові би не погладив. Батьки оплачували брату квартиру та навчання, у вільний час він підпрацьовував, тому на їжу собі заробляв, – мовить Яна.
«У квартирі ми знайшли джгути, шприци та згортки якоїсь трави»
Одного дня молоду дівчину розбудив дзвінок батька, котрий кричав у слухавку про те, що вона не вберегла меншого брата, на її відповідальності було його майбутнє, а вона все упустила.
– Про що йшла мова, я не розуміла. Виявилось, що Костю відрахували з університету. Моєму гніву не було меж. Приїхали батьки, зустрілися зі мною, поїхали в університет, та вдіяти нічого не можна було. Нам повідомили, що Костю виключили. Приїхавши до нього у квартиру, ми застали картину, яку не забуду ніколи. Дві абсолютно голі дівчини на вигляд років по 16-ть спали на підлозі в кухні, а вони з Вітою були у спальні. Батьковому гніву не було меж. Він кричав, виганяв малолітніх дівчат. У квартирі ми знайшли джгути, шприци та згортки якоїсь трави. А за диваном були пляшки спиртного та срібні обпалені ложки. Батько за волосся викинув Віту з квартири, вона бурмотіла щось, але її стан був схожий на неврівноважений. Костю тато побив. Він домовився зі знайомими лікарями, що сина будуть лікувати. Але найгірше те, що ніхто не розумів, що сталося, чому він почав вживати наркотики? – дивується сестра Кості.
Пройшов деякий час, молодий чоловік трішки пролікувався і став таким, як був.
– У тата був знайомий нарколог, який говорив, що син зовсім не наркоман, у нього немає залежності. Швидше за все ми навідалися до нього на квартиру, коли він тільки почав вживати наркотики. Так би мовити, встигли дуже вчасно. На навчання поновитися не вдалося, але Костя пішов на роботу. Наче було все добре і він усвідомив, що зробив помилку. Тим часом я навела довідки про цю Віту, яка й «підсадила» Костю на наркотики. Виявилось, що колишній її чоловік у стані наркотичного сп’яніння викинувся з 9-го поверху. Вона старша за Костю на шість років. Неодноразово лікувалася й нічого не допомагало, – каже Яна.
Через декілька місяців Костя «зірвався» і його було не зупинити.
– Я зв’язалася з господарем квартири і попросила, щоби він його виселив. Тоді б він жив у мене і я би тримала його під контролем. За квартиру було оплачено на 4 місяці вперед, але звідки у нього були такі гроші, адже батьки його вже не утримували? Все частіше стали говорити про його залежність. Я бачила, як до квартири заходили невідомі люди худої і страшної зовнішності й буквально виповзали наступного дня з неї. Замок поміняли. У мене були знайомі, які колись працювали в охоронному підрозділі. Двоє кремезних чоловіків просто насильно відчинили двері, увірвалися в хату, потрощили все й вигнали всіх, хто був. А Костю налякали, коли він буде продовжувати в тому ж дусі, вб’ють усіх рідних і його в тому числі.
Подіяло днів на три-чотири. Він раптово почав худнути. Це була біда для нашої сім’ї. Знайомі медики-наркологи його забрали в диспансер, лікували, але насильно тримати його там не могли. Він тікав, знову знаходив Віту і вони удвох вживали наркотики. Більше того, самі їх і виготовляли. Пізніше брат мені розповів, що змішували пропорції аптечних засобів і вводили собі у вену.
Костя почав втрачати зуби, говорив дуже нечітко, із квартири зник плазмовий телевізор, музичний центр, залишилося ліжко та кухонне приладдя. За два роки нашої боротьби із наркотичною залежністю я бачила все. Він дзвонив і просив позичити гроші, приїхати врятувати його. Він навіть не знав, що мама змушена була поїхати в Італію на заробітки, а батько помер від інфаркту. Я залишилася сама! – зі сльозами на очах згадує ті часи Яна.
Приїхавши до брата на квартиру, сестра застала жахливу картину: він стогнав, плакав, намагався залізти в ванну, аби йому полегшало, але не зміг. Його забрали у наркологічний диспансер. Усі говорили, що з такого стану мало хто викарабкується. На його тілі не було живого місця, все у дірках, які почали гноїтися, адже голки були нестерильні.
«Брат буквально цілував землю, повірив у те, що Бог його вберіг»
– Рік реабілітації, рік ми ходили з ним за руку, рік ми вчилися наново говорити. Цілий рік день у день ми ходили в церкву, а він, як дитина, питав у мене, хто це на картинах, показуючи на образи. Клітини його мозку відмирали, йому складно було ходити. Тоді я забрала його додому. Одного разу приїхали його друзі. Всі знали, що Костя хворий. Його вивели на прогулянку й відвезли далеко від міста і показали могилу невідомої дівчини, яка померла від передозування. Вона не мала рідних, тому похована у такий страшний і нікому не потрібний спосіб. Костя приїхав додому і заплакав, він лежав у мене на колінах, просив вибачення і казав: «Яночко, я теж помру, і ти мене поховаєш, як «довбаного» наркомана». Я сміялася зі сльозами на очах, переконуючи, що це не так, усе буде добре, ти вже здоровий. Костя кивав головою і ледь-ледь чутно казав: «Ні, я помру, у Віти був ВІЛ, а я з нею спав». Я хотіла провалитися крізь землю, померти, але не чути цих слів, – емоційно мовить Яна.
Костя викарабкався, поправився і навіть узявся писати книгу. Він багато кому допоміг, розповідаючи історію свого життя.
– Коли приїхала мама, Костя просив у неї пробачення, стоячи в аеропорту на колінах. Він думав, що йому залишилося не довго. Я розповіла мамі всі подробиці нашого лікування, ми здали відповідні аналізи, діагноз не підтвердився. Ще двічі Костя здавав аналіз крові на ВІЛ-інфекцію. Коли йому сказали, що все в порядку, він буквально цілував землю, повірив у те, що Бог його вберіг, – каже наша співрозмовниця.
Мама зробила документи і разом із сином поїхала в Італію на відновлення. Через пів року вони мають повернутися в Україну…
Ця життєва історія мала би стати для багатьох повчальною, адже нам не варто покидати своїх рідних, за них треба боротися і виривати їх із лап смерті.
Іванка Біла
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808