Із 27-річним кременчанином Ярославом Єфремовим ми познайомилися минулого року під час футбольного матчу кременецької команди, кольори якої він захищав. Говорили про футбол, про перспективи гри мільйонів на Кременеччині, і я й гадки не мав, що в цього молодого чоловіка може бути ще одне захоплення. Виявляється, у вільний час він займається ковальством, створюючи унікальні вироби з металу. Останній витвір майстра – кований мангал у вигляді корабля з парусами.
Мангал-корабель – ювелірна робота
На виготовлення мангала майстру знадобилося трохи більше місяця.
– Зробити корабель із металу – моя давня мрія. Дякувати Богу, все вийшло і, за відгуками, досить непогано. В інтернеті є багато відео про створення чогось подібного, але конкретно такого корабля, який був у моїй уяві, немає. Втілював ідею у життя без жодних креслень. Робив той чи інший елемент, сподобався – залишав, ні – переробляв, відрізав, загинав по-новому. На каркас пішло понад 60 метрів металевих смуг. Збоку він ніби збитий із дощок. Практично все робив вручну – ті ж якорі, гармати, юнги, кермо, вітрила тощо. На гармату витрачав один день, а їх на кораблі аж чотири, на два якорі – по дві з половиною години на кожен. Уся робота зайняла близько місяця. Можна було б і швидше, але оскільки мав інші клопоти, то цьому заняттю приділяв усього по кілька годин на день. Загалом для виготовлення цього чудо-корабля, застосовуючи художню ковку, потрібно було мати багато терпіння, – зізнався Ярослав Єфремов.
Кований мангал у вигляді корабля доволі масивний та важить понад сто кілограмів. Вражають і його розміри – довжина від краю вітрил до задньої кришки становить 2,2 метра, висота від землі – 2,25 метра, ширина – 55 сантиметрів. Водночас це не витвір мистецтва, а виріб, який можна використовувати за своїм прямим призначенням.
– Це справжній мангал, який можна у будь-який час використовувати. Усе функціонує. Середнє вітрило відкидається (знімається верхня кришка) і туди можна закидати вугілля чи деревину. Коли знайдеться клієнт, який виявить бажання його придбати, тоді й випробуємо його. За технологією мангал маємо розпалити на певний час при температурі 230 градусів, щоби жаростійка фарба затверднула. Лише після цього його можна експлуатувати за призначенням, – розповів кременецький коваль.
Я запитав майстра, за яку суму він готовий розлучитися з цією красою.
– У межах однієї тисячі доларів прошу. Адже дуже багато коштів витратив на матеріали. Також вважаю, що це практично ювелірна робота, – була відповідь Ярослава Єфремова.
– І що, є попит? – запитую.
– Виклав фото свого виробу в інтернеті всього кілька днів тому і вже були дзвінки, що хочуть його придбати. Але поки завдатку ніхто не дав. Та й, чесно кажучи, не спішу його продавати. Хочу, щоби цей витвір ще трохи побув на подвір’ї і люди його побачили, сфотографувалися біля корабля. Вже приходили як містяни, так і нетутешні, бо не кожен день щось подібне виготовляють у Кременці. Хоча, правду кажучи, працюючи над мангалом, навіть не сподівався, що він отримає таку зацікавленість з боку людей, – зізнається майстер.
Унікальний мангал-корабель уже має назву – «Слава». Так його хоче назвати дружина Ярослава.
До слова, до моря й води коваль відношення не має, більше того, у Кременці навіть річки немає, але мрії на те й мрії, щоби коли-небудь втілити їх у життя. Раніше пан Ярослав уже пробував робити щось подібне – «хатинку на курячих лапках», але це був значно менший виріб, ніж теперішній корабель.
Мріє реалізувати історичний проект у металі
Ярослав Єфремов за фахом – автослюсар, але зізнається, що спершу планував учитися на коваля, та не склалося.
– Був молодий, не мав того розуму, як зараз, тому пішов учитися на слюсаря. За спеціальністю не працював, одразу пішов у ковалі. Спочатку був на підсобних роботах, із часом набирався досвіду і почав сам працювати. Вже близько восьми років займаюся ковальською справою. Завжди до вподоби були саме зварювальні роботи. Після художньої ковки пішов учитися до досвідчених зварювальників, які свого часу працювали на складних об’єктах. Намагався поєднувати ковальське і зварювальне ремесло. Той же ніж від м’ясорубки, якщо хтось його вважає непридатним до експлуатації, я прогріваю, проварюю і можу дати йому друге життя. Загалом займаюся виготовленням кованих виробів з металу – ворота, брами, хвіртки тощо, а той корабель, який ви бачили, – це більше хобі, для душі, – каже пан Ярослав.
На мангалі-кораблі чоловік зупинятись не збирається.
– Є ідея зробити ще більший корабель і набагато складніший. Також хочу реалізувати проект на історичну тематику. Не знаю, коли до них приступлю, адже маю кілька замовлень для господарських потреб містян, які потрібно виконати в першу чергу, бо з цього живе моя сім’я – дружина та чотиримісячний синочок, – розповів майстер.
«Усе, що потрібно здобути, прийде, якщо до цього прагнути»
Ярослава Єфремова у Кременці знають не лише як кваліфікованого коваля, а й як… майстерного футболіста.
– З дитинства марив футболом, граю в цю гру, відколи себе пам’ятаю. Ще у 7 років батько відвозив мене до дитячої футбольної школи львівських «Карпат», я навіть здав нормативи, але тоді було так: хто більше грошей заплатить, той і грає. Щоби взяти мене на навчання у Львів, батькові натякнули на великі гроші, яких у родині не було, і так ми повернулися додому. Також була можливість тренуватися в Тернополі, але потрібно було щодня їздити із Кременця до обласного центру і назад, і тут уже батьки не погодилися. Тоді я вивчав футбольне ремесло у Кременці, нині граю у футбол як в чемпіонаті Тернопільської області, так і в сусідній Рівненській. Буває, що у неділю доводиться зіграти по два матчі, а був би час, поки здоров’я дозволяє, грав би ще й третій. Постійно беру участь у різноманітних турнірах з міні-футболу, особливо подобаються змагання у сусідній Смизі, де є сучасне футбольне поле зі штучним покриттям. Граю у нападі, більше тягне забивати голи у ворота суперників, – зізнається Ярослав Єфремов.
Цьогоріч молодий чоловік отримав запрошення виступати за ФК «Шумськ».
– Міг би грати за кременецьку команду, але в мене такий принцип, що напрошуватися не люблю. Рівень моєї гри знають багато тренерів, тому даю згоду виступати там, де в моїх послугах зацікавлені. Вважатиму до 35 років себе молодим, щонайменше доти планую грати у футбол, – каже Ярослав.
Молодий чоловік вважає себе щасливою людиною, адже займається тим, що йому подобається, – ковальством і футболом.
– Звичайно, я щасливий, адже маю люблячу дружину, синочка, власне помешкання, роботу, яка приносить задоволення, і певний фінансових зиск. Усе, що треба для щастя, є, а те, що потрібно здобути, прийде, якщо до цього прагнути. Будь-яка людина, яка чогось хоче, може цього досягти, треба мати тільки бажання та наполегливість!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417