Рік тому наші журналісти розповідали про кременецького коваля Ярослава Єфремова, котрий виготовив кований мангал у вигляді корабля з вітрилами. Пройшов рік, і майстер представив ще одну свою роботу, яку можна назвати справжнім витвором мистецтва. Це паровоз, який увібрав у себе мангал, коптильню, духовку та розкладний столик. Про те, як відбувалося творіння чергового шедевра, розповів нашим читачам Ярослав Єфремов.
«Троє людей із перепочинком ледь винесли сам потяг із майстерні»
– Ярославе, як назвали свій унікальний у своєму роді виріб?
– Називаю його по-простому – паровоз. Він – це свого роду чотири в одному: спереду – мангал, коптильня та духова шафа, ззаду – причіп у вигляді невеличкого розкладного столика. Усе функціональне. Внизу кабіни є місце для розпалювання. Від жару нагрівається духова шафа, водночас у бік дим іде на коптильню, яка розміщена попереду паровоза. Дим виходить через комин, який регулюється шибером. При бажанні можна палити, де розташована коптильня, і матимемо мангал. Духовка відкривається окремо, там можна поставити чайник, щоб закипіла вода, чи якусь тацю для м’яса, щоб воно потушкувалося. Принцип роботи, як у газовій духовці, тільки у моєму виробі температура не регулюється. Пропалював не дровами, а великими шматками паперу, то вже від нього було тепло, можна собі уявити, що буде, коли горітимуть дрова. Коптильню теж перевіряв, дим іде класний!
Задній столик, який схований у вагончику, зроблено з дуба. Кришка вагончика розкривається, і на столику спокійно можна щось нарізати, при бажанні, як кажуть українці, випити стакан самогону. Вся конструкція розміщена на рейках.
– Скільки часу довелося потратити на виготовлення цього шедевра?
– Понад два місяці. Місяць займався виключно паровозом, решта поєднував з основною роботою. Більше часу на виріб було потрачено в зимові місяці, коли менше замовлень від клієнтів на ковані вироби.
– Які розміри Вашого металевого витвору та скільки він важить?
– Висота – 1,7 метра, довжина – 3 метри, ширина – 55 сантиметрів. Точно не знаю ваги, однак думаю, що 400-500 кг уся конструкція має. Троє людей із перепочинком ледь винесли сам потяг із майстерні, аби поставити на рейки. А щоби всю конструкцію виставити для загального огляду, довелося залучити восьмеро чоловік.
– Як визріла ідея зробити саме такий паровоз?
– Дивився різні відеоролики в «Ютубі», однак, як завжди, не було особливо з чого вибирати, тому більшість напрацювань були власними. Звичайно, не без того, щоби чогось не взяв із відео, але все-таки більшість елементів є власними і ніде ще не повторювались.
– Конструкція, я так зрозумів, розбірна?
– Так, кабіна з коптилкою знімається зі станини, колеса теж. Усе зроблено для того, щоби при бажанні всі елементи можна було пофарбувати. Та коли всю конструкцію пофарбував і встановив, то припаяв колеса до станини, щоби хтось щось не зрушив та не займався вандалізмом. Бо є різні люди: одним подобається, а інші думають, як щось викрутити.
– Скільки металу пішло на цей виріб?
– Чесно, не можу навіть приблизно сказати. Самому цікаво, бо за рік підзбирував метал, щось купував, щось дарували, водночас усе необхідне було б важко придбати фінансово. До слова, крім металу, багато пішло на виріб ще й жаростійкої фарби, адже деякі ділянки покривав навіть по чотири рази. Це спеціальна фарба у балончиках, яка витримує температуру 800 градусів.
«Аби зробити щось подібне, треба мати багато терпіння»
– Мабуть, важко давався настільки складний виріб?
– Аби зробити щось подібне, треба мати багато терпіння. Над виробом і справді дуже намучився. Не просто було знайти матеріал, прогрунтувати, зварити, зачистити. Відполірувати довелося 6,9 м шва. Після роботи в майстерні голова гуділа, але коли побачив, наскільки красиво все виходить, то це додає сил і хочеться щось нове й нове робити.
– Уперше на Ваших виробах побачив ініціали…
– Так, це вперше, коли на кованих виробах застосував свій фірмовий знак. «ЯЄ 2019» – це перші літери мого імені та прізвища. Може, хтось не повірить, однак над ними працював півдня. З цифрами було легше, а от із буквами довелося попотіти. Вибрав для них царський історичний шрифт.
– Чи самі задоволені тим, як вийшов паровоз?
– Дивлюся на фото – не так красиво зроблено, а от на сам виріб – аж дух перехоплює. Дійсно, те, що вдалося зробити, варте потраченого часу.
– Як дружина поставилася до того, що Ви повністю віддалися цій роботі?
– Відверто кажучи, підтримували мене всі: від дружини з маленьким синочком до наших батьків. Усі вірили в мене, не так, як було з першим виробом – кораблем, коли йшов на авантюру. Довіра в моїй роботі – це половина успіху! Дружина з захопленням дивилася на те, що я роблю, навіть найдрібніші деталі, і ці надихали. За те, що вона поруч зі мною і всі мої починання підтримує, я її обожнюю!
– До речі, кременчани знали, що готує їм їхній земляк, чи це був для них сюрприз?
– Ховав виріб, щоби кременчани не бачили його, хотів їм зробити сюрприз. Та й загалом не люблю, коли хтось дивиться під руку. В мене принцип – зробити і тоді готовий виріб показати для загалу. Про те, що я роблю, знали не більше п’яти чоловік, усі решта побачили у неділю, 31 березня.
– Цю дату вибрали символічно, адже в той день відбувалися вибори Президента?
– Це сталося чисто випадково. В останні дні ще щось доробляв, також мав поїздки на змагання з футболу. А тут був перший дуже сонячний день, і саме на нього випала можливість презентувати те, що так довго робив і в що вклав частинку своєї душі.
– Шедевр плануєш продавати?
– До певної міри шкода з такою річчю розлучатися, однак все ж планую продати. Щодо вартості, то поки не знаю, яку поставити на паровоз ціну, одне можу точно сказати, що сума на виготовлення потрачена значна.
– Ваші рекомендації тим, хто хотів би щось подібне повторити.
– Якщо людина запитуватиме, як я зробив цей паровоз, то розповім, мені не шкода, навпаки, буде приємно, що хтось захотів повторити те, що я зробив. Це означає, що мені довіряють і моя робота подобається. Порада: роботу треба починати з балона чи широкої труби, і тоді проглядається, чого воно хоче. Я почав і не прогадав! Спершу вирізав усі отвори в балоні, зробив каркас під колеса і тоді все пішло по наростаючій. Чесно, на початку взагалі не знав, що роблю. Мав певне уявлення, що хочу втілити в життя, не більше. Щось пробував малювати, але як такого загального креслення не маю, тільки під час роботи поступово все ставало на свої місця. Хоча постійно щось доводилося підганяти, бо не все йшло гладко. Це трохи вимотувало, але інколи після ночі приходили свіжі думки і робота йшла з новою силою.
«Закриваю майстерню і голосно вмикаю музику»
– До речі, попередній Ваш кований витвір – мангал-корабель – знайшов свого власника?
– Так, минулоріч перед Пасхою його придбала родина із Львівщини. Спочатку боявся, що це перекупщики, однак потім у них на сторінці в соцмережі побачив фото корабля-мангала, який стоїть у них вдома і на якому вони готували шашлик.
– Рік тому, коли ми спілкувалися, Ви говорили, що наступна робота буде на історичну тематику. Так сталося, що змінили її?
– Тягнуло мене на створення танка, якого використовували під час Першої світової війни. Але у зв’язку з тим, що зараз робиться в нашій країні, зокрема йде війна на сході, вирішив цього не робити. Тем про війну і військову техніку мої співвітчизники чують і так забагато.
– Продавши корабля, свій перший мистецький кований виріб, чи не було замовлень зробити другий екземпляр?
– Саме такого – ні, однак було прохання зробити скелети, які тримають мангал, або мангал на кшталт «горить Москва», але це тільки на рівні пропозицій. Чогось ексклюзивного протягом року не було.
– Знаючи, що Ви граєте у футбол, не замовляють ексклюзивну нагородну атрибутику?
– Ні, такого не було. Бачив кубок «Козацької слави», на ньому були ковані нагороди у вигляді троянд. Навіть у голові собі прокручував, як їх робили, але не отримував замовлення на щось подібне.
– Ваша робота досить складна, яким чином намагаєтесь відволікатися від постійного шуму?
– Зазвичай закриваю майстерню і голосно вмикаю музику, бо за цілий день на голову давить болгарка, зварка, а так маю змогу розслаблятися і мені все задумане виходить. Я – меломан, люблю різноманітну музику, можу не любити якийсь гурт чи стиль, але якщо виконають гарну пісню і вона мені до душі, то можу її слухати кілька днів, аж поки не набридне. До прикладу, останнім часом слухаю композиції гурту «Imagine Dragons», популярні українські пісні тощо. Все залежить від настрою. А ще тішить, коли з дружиною приходить маленький синочок Євгенчик, якому 1 рік та 4 місяці, і він, не розуміючи, що робить його тато, під музику одразу танцює. Хоча вже рулетку може принести (сміється, – авт.)…
Віталій Попович
Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812