Минає третя річниця подій на Майдані. З однієї сторони – трагічних, з іншої – переможних. Щодо першого, то думаю, зі мною погодиться більшість читачів. А ось щодо перемоги, то тут змішані почуття навіть у самих учасників революційних подій. Майдан змінив політиків, але не зруйнував системи, а ті, хто прийшов, не виконали практично жодної з вимог. Чому так сталося, чи є надія на зміни, чи не були марними старання Майдану? Сьогодні про це розмовляємо з активістом, бійцем та медиком Андрієм Салагорником.
Думаю, персона Андрія Салагорника відома багатьом тернополянам і асоціюється з подіями революції Гідності та військовими діями на сході. Він один з перших пірнув у вирій тих подій і ця хвиля не відпускала його фактично три роки. Спершу була революція у Києві. Андрій у складі медичної бригади надавав допомогу пораненим активістам, у тому числі на Інститутській, де 20 лютого снайпери розстрілювали мирних активістів. Кадри, де він з колегами-медиками переносить поранених, згодом облетіли мережу. Після повернення в Тернопіль Андрій з колегами організували медичний спецзагін «Білі берети», який займався підготовкою медиків у галузях надання першої домедичної допомоги в умовах масових заходів та військових дій. А далі був схід. Близько року Андрій перебував у зоні АТО, надаючи допомогу бійцям на передовій та забираючи їх з поля бою. Тернополянин пройшов усі сім кіл пекла, а сьогодні повернувся до цивільного життя і розпочав власну справу.
Майдан змінив свідомість
– Андрію, як вважаєш, влада виконала вимоги Майдану?
– Влада повністю знівелювала їх. Це проявляється на всіх рівнях: у відношенні до військових, учасників бойових дій. Колишній «совок», який Майдан погнав з посад, зараз знову починає піднімати голову. Чиновники, які після революції притихли, боялися всього і всіх, виходять з підпілля. І цьому є пояснення – їх ніхто не покарав.
– То виходить, Майдан програв?
– Майдан не програв, він змінив свідомість людей.
– Тобто він виконав свою місію?
– Це б сталося, якби він повністю змінив менталітет українців. Але в нас досі залишилося совдепівське ставлення до чиновників та чиновників до людей. Чиновник – це слуга народу. Саме таким має бути формулювання. А в нас називають його владою. Відповідно чиновники й поводяться так, наче їм усе дозволено. Повторюю, це слуга народу, тому зарплату має мати таку, як у народу, а не по 30 і більше тисяч гривень. Я не наймаю людину, щоб платити їй такі колосальні кошти. А посадовці тільки приходять до корита і починають мудрувати: як би то зарплату в два-три рази підвищити.
Декларують мільйонні статки готівкою, а самі живуть на зарплату. Натомість весь бізнес тримається на дружині, мамі, дочка у 20 років – мільйонер. Виходить, такі собі бізнес-генії, які у житті ні дня ніде не працювали. А він єдиний такий альтруїст пішов у політику, аби помогти народу. В результаті тендери виграють куми, брати, свати. Одним словом, стандартні корупційні схеми. Чому так відбувається? Бо нема контролю.
– Чому не вдалося до кінця зламати систему?
– На виході ми бачимо ті ж самі обличчя. Нема з кого вибрати. Хтось із політиків змінився? Ні. БПП співпрацює з Опозиційним блоком – колишніми «регіоналами». Якщо хтось і пробивається у велику політику, починає приставати до олігархічних кланів і представляти їхні інтереси.
– Який тоді вихід?
– Половину пересадити, решту вигнати з конфіскацією.
– Ти був на сході. У добровольців такі ж настрої?
– А як інакше? Три роки воювати, сидіти під обстрілами і дотримуватися режиму тиші на своїй же території, причому з тої сторони він системно порушується.
– Допомогти можуть тільки радикальні методи?
– Вважаю, що слід позбавити права голосу людей, які не працюють, не платять податків. Бо вже який рік наше майбутнє вирішують бабки та діди, зазомбовані телебаченням, церквою тощо.
Переконаний, що на наступних виборах знову голосуватимуть за Тимошенко, Опозиційний блок. Хто це робитиме? Пенсіонери. Молоді люди ціною власного життя та здоров’я виборюють право жити у новій цивілізованій країні, а вони за гречку приводять їх до влади.
– Третій Майдан буде?
– Важко сказати. Днями Президент підписав закон про врегулюванням ситуації в умовах військового стану. Головні пункти документа: вилучення зброї у населення, заборона мітингів та масових акцій, впровадження комендантського часу тощо. Коли влада відчує, що земля починає вислизати з-під ніг, тоді на правах зможе придушувати повстання.
Винних не каратимуть, поки це вигідно
– Напередодні кожної річниці Майдану керівництво держави починає піднімати питання винуватців трагедії. Ти віриш, що винні будуть покарані?
– Ні. Буквально недавно до мене телефонував якийсь слідчий з Києва. Каже, що він новопризначений, знайшов мій номер і хоче поспілкуватися. Кажу йому: дядя, я ще два роки тому давав свідчення за дорученням Київської прокуратури щодо подій на Майдані. Де вони ділися? З того часу вже три роки пройшло. При цьому я не головний свідок. Бо насправді мало що бачив. Усі були в масках. Бачив поранення, по кожному з них можу розказати. А обличь не пам’ятаю. Є ціла купа відео, фотографій, вони навіть селфі робили. Це все можна проаналізувати і скласти логічний ланцюг. Але поки вигідно це все залишати, як є.
– Після Майдану залишились якісь контакти з активістами?
– Так, з багатьма людьми.
– Часто сняться ті події?
– Ні, Майдан – ніколи, війна сниться.
– Війна виявилась для тебе страшнішою, ніж Майдан?
– І там, і там було страшно.
– На таке завершення подій у Києві мало хто розраховував. Але війна – це був твій свідомий вибір.
– На той час я вважав, що це правильний крок і так має зробити кожен. Таких, як я, було 360 медиків. На той час якраз був котел у Дебальцевому, мої товариші виходили з оточення. Це була колосальна поразка. Не зрозуміло було, як усе розгортатиметься далі. Наша допомога там була необхідна.
– Сьогодні часто можна почути, мовляв, «для чого мені війна? Політики роблять бізнес, заробляють на цьому гроші, а мені воювати».
– Так, війна – це бізнес. Але всьому свій час. Тоді була інша ситуація. Зараз, якщо чесно, я не бачу доцільності йти на передову. Поки в системі державотворення буде присутній відголосок совдепії та різкий контраст між чиновником та підлеглим, нічого не зміниться. У нас не розглядають людину як особистість, не враховують її можливостей, здібності. Часто працівники на нижчих посадах більш компетентні та інтелектуально розвинені, ніж їхні керівники. Цьому є пояснення: чим тупіший начальник, тим легше ним керувати. Через цю тупість та бажання наживи у нас в країні така ситуація.
Наші можновладці не мають міри. Їх заносить. Вони думають, як би побільше напхати свої кишені, і не задумуються, що цьому всьому прийде кінець. Усього з собою в могилу не забереш. Чи встигнуть вони використати все вкрадене? Чому не зробити щось справді корисне для людей?
– Ти не вважаєш, що війною народ відволікають від внутрішніх проблем?
– Погоджуюсь. Якби не було війни на сході, після Майдану багато людей з активною позицією стояли б над чиновниками, давали їм потиличників і контролювали кожен їхній крок. Натомість почалася війна, відбулося пару котлів, де було знищено добровольців, людей прямої дії, з загостреним відчуттям справедливості. Саме вони мали бажання та сміливість контролювати чиновників на місцях. Можеш працювати чесно – добре, ні – то йди геть, знайдеться інший. Думаю, в таких умовах вони б самі пішли з посад і більша частина з них відсіялась би.
– Ти кілька років перебував у вирі революційних та військових дій. Зараз не боїшся випасти з цього русла?
– Я свідомо це роблю. Я не бачу позитивних змін, не бачу змісту. Я віддав багато зусиль, а результату нема. З іншого боку, в мене є сім’я. Коли я пішов на Майдан, а потім на схід, мої колеги розвивали бізнес. Я пожертвував цим.
– Під час війни відсіялось багато друзів?
– Катастрофічно багато. Загалом мені зараз важко когось назвати другом: є побратими та знайомі.
– Що допомогло повернутися у цивільне життя?
– Я кинувся в роботу. Але зараз мене дуже легко вивести з себе. У мене залишилось загострене відчуття справедливості і я не можу миритися з халатним і зверхнім відношенням.
– Після повернення зі сходу ти відкрив власну справу.
– Так, відкрив стоматологічну клініку. І знову ж таки пільг для учасників АТО, які починають власний бізнес, немає ніяких: ні на комунальні послуги, ні на оподаткування.
Знаєш, це наче дали рибку, а не дали вудки. Дайте мені можливість і я сам буду на себе заробляти, створювати нові робочі місця, розвиватися.
P.S. Уже після підготовки матеріалу до виходу стало відомо, що Президент України Петро Порошенко підписав Указ про нагородження Андрія Салагорника за громадянську мужність, виявлені під час Революції Гідності, активну громадську та волонтерську діяльність орденом “За мужність” III ступеня.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418