Голова Ради сільськогосподарських виробників Тернопільщини, керівник агропідприємства «Аркадія» Микола Пилипів розповів про ситуацію в аграрній сфері та поділився думками про наболіле.
«Колгоспники добре не живуть»
– Нині всі визнають, що аграрний сектор перебуває в авангарді української економіки, але чи спроможний він витягнути всю Україну?
– Якщо сьогодні розглядати аграрний сектор, то він, звичайно, є найкращою галуззю в цілому народногосподарському комплексі України. За минулий рік 30 відсотків валового внутрішнього продукту вироблено саме в ньому. Це вагомо, нібито добре, але тільки для аграріїв. А якщо розглядати в цілому для держави, то це є ледь не катастрофа. Виходить, що працює лише аграрний сектор, а решту галузей простоюють. Якщо після Великої Вітчизняної війни розбита Німеччина під впливом Радянського Союзу і США, за їхніми рекомендаціями та консультаціями, повинна була стати аграрною країною, то німці вперлися і зробили все, щоб вони стали індустріальною державою. І на сьогоднішній день найвищі технології по вирощуванню технічних культур запозичаємо саме в них. Але за рахунок індустріалізації держави німці дотують той самий аграрний сектор. У нас же цього немає.
– Аграріям, як і, до речі, всім іншим підприємствам, зменшили соціальний внесок. А це мало б потягнути за собою збільшення зарплати.
– Скажу по правді, колгоспники на сьогоднішній день добре не живуть, хоча ми намагаємось платити високу заробітну плату. Не так давно відбулася зустріч аграрників та переробників з головою обласної адміністрації Степаном Барною. Він попросив вийти на рівень заробітної плати понад 5 тис. грн. І ми це робимо, але якщо рахувати економіку в цілому, собівартість нашої продукції і рентабельність, то часом збільшення зарплати безпідставне. Скажімо, щоб запрацювали цукрові заводи, треба вирощувати цукровий буряк. Спеціалісти департаменту АПК не дадуть збрехати: щоб виростити 500 центнерів буряка з гектара, треба приблизно вкласти 40 тис. грн. По-перше, при великих відсотках на кредити обігові кошти як такі в аграріїв майже відсутні. По-друге, за тієї ціни, яка намічається на цей сезон або яка вже сформована, то при 500 центнерах на гектар виходить собівартість нуль при зарплаті 2,5 тис. грн.
– Тоді за яким принципом Ви пропонуєте рахувати заробітну плату?
– Напевно, правильніше буде, якщо рахувати не на одну людину, а на один гектар. Тому що, наприклад, у тваринництві я даю роботу в 10 разів більше людям, ніж у Європі. У мене точно така сама технологія, як у розвинених країнах. Але коли я був у Данії, ми сіли з їхнім менеджером із тваринництва і порахували, скільки повинно бути працюючих на кількість свиноматок, які є у мене, і на кількість відгодівлі. Він мені назвав: зоотехнік – один, ветлікар – один, працюючих – один. У мене ж працюючих 15 осіб. А загалом на 4 тисячах гектарів землі на моєму підприємстві у середньому працюють 120 чоловік. На гектар виходить чотири чоловіки, і це дуже високий показник. Але в нас є, і ми про це мовчимо, латифундії, які мають в області по 20 і більше тисяч землі і на них зареєстровано 4 особи. Хіба ми можемо говорити в такому випадку про дохідну частину бюджету? Я розумію, що бізнес відірваний від держави, держава не має права втручатися. Але потрібно пам’ятати і про людей. Скажімо, я запросив до себе осіб, які раніше працювали в Чехії, Німеччині, Польщі, Росії. Вони прийшли і до сьогодні нікуди не виїжджають, у рідному краї виховують дітей. Мені приємно зустрічатися з колективом, у людей світяться очі, тому що вони мають можливість працювати й отримувати зарплату, тобто у них є завтрашній день. Але спробуйте сьогодні навіть на тих 5 тисяч заробітної плати колгоспнику збудувати хату! Це не реально, і якщо ми десь будемо ліберальними, збиратимемо тільки вершки на всіх рівнях, мовляв, у нас нібито все добре, так далеко не зайдемо. Сьогодні треба, щоб всі аграрії мали однакові правила гри і не особливо зважати на величину земельного банку.
Гектар – за 350 гривень!
– Нещодавно з аграріїв зняли так званий фіксований податок. Як це відбилося на розвитку сільськогосподарських підприємств?
– Нас обклали «свіжими» податками, бо ми розвивалися, і з 1 січня є така ймовірність, що податкові навантаження будуть і далі зростати. Мовляв, це є вимога Міжнародного валютного фонду… А тепер трохи історії. Форма оподаткування, яка існувала донедавна, була змінена в 1999 році тільки тому, що аграрний сектор «лежав», а заборгованість по заробітній платі сягала понад півроку. Але після того, як змінилася податкова політика, як нас поставили на фіксований податок, пішов ріст. Якщо сьогодні аграрний сектор дотується в країнах Євросоюзу, починаючи від 360 до 700 євро, то нам давали податкову пільгу всього 38 євро. Це не багато і її можна було залишити! Водночас треба проводити облік усієї землі, щоб той, хто обробляє гектар, 50 гектарів чи 300 тис. га заплатив за землю, тому податкові надходження перекриються і не потрібно відміняти аграріям пільги. Тоді ми зможемо говорити, що в аграрному секторі дійсно є порядок, бо нині маємо випадки, коли носять гроші в конвертах і є постійне хвилювання перед приходом податківців.
– І наостанок. Сьогодні всі питають, коли буде ринок землі?
– Усі переживають за селянина, за аграрника, мовляв, на сьогодні земля не являється активом і її не можна віддавати в заставу тощо. Але тільки селянин і аграрій не питає, коли буде ринок землі. Свого часу було здійснено реформу агропромислового комплексу. З 47 мільйонів українців 7 мільйонів отримали землю. Справедливо землю отримали ті, що на ній працювали та колгоспні пенсіонери. Але якщо розглядати з цих семи мільйонів, чи є хоча б один-два відсотки, що просять купити землю? Кажу ствердно: немає. Є лише ті люди, які планують купувати землю, вони навіть отримали на це гроші. Недавно в районних газетах одна фірма надрукувала пропозицію про купівлю на певних умовах землі на 49 років з розрахунку 16 тис. грн. за гектар. Це виходить менше, ніж 350 грн. за гектар у рік! Якщо брати для розрахунку оренду землі, яку ми сьогодні платимо, а вона складає 5 відсотків, у нас виходить у шість разів більша сума. При цьому, якщо людина хоче отримати за пай наперед гроші на 5, 10 і 45 р., вона на це має право і ми на це йдемо. Повірте, сьогодні ніхто на селі не біжить продавати землю. Люди розуміють, що таке земля, це фактично все багатство, що в них залишилося.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: аграрії, агрохолдинг, Пилипів
3812