Народити серцем: як в Україні стирають бар’єри для усиновлення Частина ІІ: які є способи прийняти дитину?

Читайте також: Народити серцем: як в Україні стирають бар’єри для усиновлення Частина І: хто має право прийняти дитину?

В Україні сьогодні визначено 4 способи догляду за прийомними дітьми, які ми розглянемо окремо. Власне усиновлення – порівняно найскладніший процедурно та найвідповідальніший з них.

На сайті Міністерства соціальної політики, де працює Єдина інформаційно-аналітична система «Діти», на даний час зареєстровано 135 дітей із Тернопільської області, яких можна всиновити, Наймолодшій дитині – всього 2 рочки. Найстаршим – по 17. Дев’ять діток мають встановлену інвалідність.

Усиновити дитину – це прийняти її за рідну

Як ми вже писали вище, близько 75% кандидатів в усиновлювачі бажають всиновити дітей раннього віку, бажано – без вад здоров’я. Як пояснює експертка з прав дітей Людмила Волинець, в основному це подружні пари, яким не вдається народити власних дітей.

Психологиня Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Любов Лоріашвілі також зазначає, що в процесі навчання майбутніх прийомних батьків часто виявляється, що вони не готові до випробувань складнощами виховання дітей старшого віку, які вже пережили сильний стрес втрати рідних батьків. Це теж один із факторів, за яким кандидатам в усиновлювачі комфортніше прийняти саме маленьку дитину, ще краще – немовля.

Але діток, які відповідають вимогам майбутніх батьків, у реєстрі – одиниці. Тому на появу немовляти, яке можна буде всиновити, більшість чекає роками. Цим і зумовлений загальний стереотип, що всиновити дитину – це дуже довгий і складний процес. Водночас закон надає переважне право на усиновлення подружнім парам, маючи на увазі, що одинокій людині більш складно доглядати за малолітньою дитиною та повноцінно забезпечувати її матеріально, ніж сім’ї з двома дорослими людьми. Адже при усиновленні держава допомагає фінансово лише перших три роки, та й то незначними сумами – еквівалентними виплатам при народженні дитини.

Сімейний кодекс України не уточнює обставин, за яких подружжя матиме переважне право. Із сухої норми закону зрозуміло, що дитину віддадуть сімейній парі, навіть якщо самотні кандидат чи кандидатка матимуть значно кращі умови для догляду за дитиною – більше і комфортніше житло, вищий і стабільний дохід тощо. Відтак, якщо законотворці мали на увазі більші можливості, то чи не логічніше було би закцентувати на цьому увагу в критеріях оцінки кандидатів, а не в законодавчому обмеженні права окремих груп усиновлювачів?

Ще один аргумент творців Сімейного кодексу на користь подружжя – це обов’язок всиновлювати всіх дітей одразу, які є братами/сестрами між собою. А таких у реєстрі – більшість. Наприклад, зі 135 дітей Тернопільської області, котрі можуть бути усиновленими, 92 дитини мають братика чи сестричку, трапляються по 4 і навіть 6 дітей, які є рідними між собою. В Україні із майже 17 тисяч дітей, що зареєстровані в системі «Діти», понад 11 тисяч мають брата/сестру.

Чи означає це, що самотньому чоловіку чи жінці відмовлять в усиновленні? Зовсім ні. Однак якщо на цю ж дитину претендуватиме подружжя, перевагу, каже закон, нададуть йому.

Цікаво, що Міністерство соціальної політики не публікує офіційних даних чи звітів щодо того, які саме особи (подружні пари чи самотні особи) їх всиновили. У відповідь на інформаційний запит юристки, правозахисниці та членкині «ЮрФерм» Катерина Вітер, Мінсоцполітики вказало: «Щодо кількості подружніх пар та осіб, які не перебувають в шлюбі, які усиновили дитину, ведення даної інформації не передбачено». А також: «станом на 30.06.2018 року на обліку перебувають 1 717 кандидатів в усиновлювачі з них: 1 379 – подружні пари, 338 – одинокі громадяни».

Закон законом, а на практиці найголовніший фактор для всиновлення – не те, чи перебувають кандидати в усиновлювачі в шлюбі, а чи вдасться їм налагодити контакт з дитиною та чи захоче вона сама бути ними всиновленою, наголосив нам начальник Служби у справах дітей Тернопільської ОВА Ростислав Дрозд:

– Позитивний контакт із дитиною – це визначальний фактор. Держава вже тривалий час робить все для того, аби спростити умови усиновлення в інтересах дітей. Тобто, не батькам пропонують дитину, а дитині – батьків. А тому те, чи кандидатами на усиновлення є подружжя, чи одна людина, не є визначальним. Дуже важливо, щоби за якийсь час усиновлювачі не змінили своє рішення і не подали позов до суду про розусиновлення. Адже для дитини повторна втрата батьків, нехай і прийомних, – це дуже сильний стресовий фактор, який може потім накласти серйозний відбиток на її психологічний стан і подальше життя. Саме тому на навчаннях ми приділяємо велику увагу тому, щоби кандидати усвідомлювали ризики і наслідки усиновлення не тільки для себе, а й для дитини насамперед.

Про важливість усвідомленого рішення та готовності взяти дитину, яка нещодавно втратила батьків, до себе, розказує і практична психологиня та спеціалістка по роботі з підлітками і родинами Катерина Тищенко: «Діти, які втратили батьків, мають свою специфіку у поведінці і той травмуючий досвід, який потрібно крок за кроком опрацьовувати поруч із кваліфікованими спеціалістами. Це щоденна праця і потенційні усиновлювач та усиновлювачка мають оцінити свої ресурси та можливості тверезо».

Опіка та піклування: плюси та мінуси

Окрім усиновлення, законодавство також пропонує варіант встановлення опіки чи піклування над дитиною.

Опіка встановлюється над дітьми віком до 14 років, а піклування — над дітьми з 14 до 18 років. В принципі, це й уся різниця, тому далі ми довільно вживатимемо обидва терміни.

Згідно статті 244 Сімейного кодексу, вимоги до кандидатів тут не такі суворі, як до усиновителів:

– опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа;

– при призначенні дитині опікуна або піклувальника враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Не можуть бути опікунами чи піклувальниками дитини ті ж особи, що за законом не мають права на всиновлення.

Самотній жінці або чоловіку, які не претендують на всиновлення дитини раннього віку, порівняно просто оформити опіку чи піклування, щоби прийняти дитину в себе вдома, адже чим вона доросліша, тим менше, на жаль, у неї шансів на всиновлення, що підтверджує статистика. За законом, такій дитині не можна дати своє прізвище й по батькові та офіційно стати їй мамою чи татом. Зате держава надає доволі суттєву матеріальну допомогу такій сім’ї в розмірі двох прожиткових мінімумів на одну дитину.

Потрібно зазначити, що законодавство не позбавляє дітей, над якими оформлено опіку чи піклування, права на всиновлення. І, як вже зазначалося вище, понад 11 тисяч дітей в Україні, котрі підлягають усиновленню, зараз знаходяться в прийомних сім’ях під опікою чи піклуванням. У Тернопільській області зі 135 облікованих діток оформити опіку чи піклування можна лише над 29 з них.

Якщо знайдуться бажаючі всиновити дітей, держава всіляко цьому сприятиме, навіть якщо діти перебувають у прийомних сім’ях. У той же час опікуни та піклувальники матимуть переважне право на усиновлення, якщо вони відповідатимуть усім вимогам законодавства для цього.

Відома тернопільська спортсменка, організаторка спортивних дитячих таборів Ліля Проць має досвід опіки над дівчинкою з дитячого будинку. Щоправда, мама Насті не була позбавлена батьківських прав, а тому через 2 роки забрала доньку в опікунки.

– Насамперед усім, хто замислюється над тим, щоби всиновити чи взяти під опіку дитину, потрібно для себе поставити головне запитання: з якою метою я це роблю? Чи маю я постійний дохід, аби забезпечити дитину, і чи є в мене шанси його втратити за якийсь час? Чи мої житлові умови достатні для забезпечення потреб дитини? Чи готова і готовий я до того, що багато часу в мене забиратиме догляд за дитиною? І дуже важливо: якщо я поїду у відрядження чи захворію, – з ким залишиться ця дитина? Тому такий крок, як всиновлення чи опіка над дитиною, має бути дуже ретельно продуманий і зважений, – каже пані Ліля. – Також хочу зазначити, що в дитини, яку ви приймете, може не бути інвалідності, але вдосталь – різних захворювань чи патологій. Чи готові ви фінансово, морально та фізично до тривалих і дорогих обстежень та лікування?

Ліля також зазначає, що перший рік життя з прийомною дитиною дуже важкий, допоки дитина звикає до вас, а ви до неї. «Легко не буде, чи готові ви?», – запитує риторично Лілія. Вона важко пережила розлуку з дівчинкою, коли її забрала біологічна мати. Адже за два роки сприймала її вже як рідну. Проте зараз вона замислюється над тим, аби знову прийняти дитину із сиротинця в свою сім’ю. Не важливо – через усиновлення чи опіку, головне – бути готовою зробити для цієї дитини все, що можливо.

Тимчасовий прихисток: що це?

У березні 2022 року український уряд схвалив рішення, згідно з яким діти, котрі залишилися без піклування батьків, під час воєнного стану можуть бути влаштовані у прийомні сім’ї на умовах тимчасового влаштування. Така процедура є спрощеною.

Як пояснює радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук, тимчасово можуть бути влаштовані діти:

які не мають статусу дитини-сироти чи дитини;
позбавлені батьківського піклування, тобто в них є батьки, але наразі вони не мають змоги займатися їхнім вихованням, наприклад – воюють;
знайдені під час військових дій на території України, якщо інформація про наявність їхніх батьків відсутня.

Знайти дитину, яка потребує тимчасового прихистку можна через чат-бот “Дитина не сама”, який запустили в уряді з початком повномасштабного вторгнення. Через чат-бот людина чи сім’я отримує всю роз’яснювальну інформацію й остаточно вирішує, чи готова взяти дитину.

Коли ви погоджуєтеся з умовами, тоді заповнюєте розширену заявку, яка передається фахівцям зі Служби у справах дітей у регіонах, і як тільки з’явиться дитина, що потребує тимчасового прихистку саме на вашій території, з вами зв’яжуться, пояснює Дар’я Герасимчук. За її словами, за час повномасштабного вторгнення чимало людей та сімей виявили бажання взяти дитину до себе тимчасово. Лише за перші три місяці існування чат-бота було подано майже 20 тисяч заяв на тимчасове влаштування дітей.

За законом, тимчасове влаштування є безкоштовним, уточнює посадовиця. Тобто держава не надає жодної фінансової підтримки таким родинам. Але фінансове становище практично всіх українських родин постраждало через війну, тому є дитячий фонд ООН, який надає фінансову підтримку таким родинам, але виключно якщо родина цього потребує. В той же час людина чи сім’я, яка взяла дитину під тимчасовий прихисток, може подати заяву на опікунство чи усиновлення, якщо рідні дитини не знаходяться.

Насамкінець варто додати, що для бажаючих прийняти дітей, котрі втратили батьків, до себе, – тимчасово чи на все життя – є спеціальні курси онлайн, що допомагають зрозуміти, наскільки вони готові впоратись з новим батьківством.

Читайте також: Народити серцем: як в Україні стирають бар’єри для усиновлення Частина ІІІ: що змінилося і яких змін чекати?

Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу

Джерело: ПЕРШИЙ онлайн