Наші за кордоном: Чехія

Десятки країн, тисячі людей та сотні життєвих історій. Ми підготували для наших читачів спецпроект «Наші за кордоном». У кожному випуску будемо розповідати про нову країну, в яку мігрували наші співвітчизники. Про причини, які спонукали покинути рідний край, місцеві традиції та побут.

З Романом Старицьким ми знайомі вже понад 10 років. Увесь цей час він проживає у столиці Чехії – Празі. Тож яка вона, Чехія, які звички і традиції у мешканців цієї країни, а також про можливість там оселитися й жити, він розповів читачам нашої газети.

– Мабуть, почнемо з основного запитання: чому Ви вирішили покинути Україну та обрали Чехію?

– А мене ніхто не питав (посміхається – авт.). Річ у тім, що мої батьки виїхали до Чехії ще на початку 2000–х. Ми із сестрою залишилися в бабусі у Дрогобичі. Згодом, коли мені виповнилося 16 років, батьки мене забрали до Праги, а ще через рік приїхала моя молодша сестра. Там я вже закінчував навчання і вступив до коледжу.

– Було важко, як чехи взагалі приймають чужинців?

– Спочатку – так, я відчував себе чужим, тяжко давалося вивчення мови. На перший погляд, мова не складна, але це стосується покупок продуктів у супермаркеті й оплати рахунків на пошті. Насправді в чеській компанії, розуміти їхній гумор і вміти швидко реагувати, можна тільки, проживши в Чехії тривалий час. Чехи здавалися непривітними. Але згодом усе минулося, правду кажуть, людина до всього звикає. Емігрант тут автоматично сприймається як ворог, який прийшов забрати робоче місце. Місцеве населення не любить приїжджих, особливо з країн колишнього СНД. Реакція на російську або українську мову може бути вкрай різкою: можуть проігнорувати прохання або просто нагрубити. Та мені вдалося знайти друзів і навчився цінувати переваги життя в чеській столиці.

– Що можете сказати з приводу роботи в Чехії?

– Якщо ви працюєте руками, місце роботи знайти неважко: дешева робоча сила потрібна завжди. З інтелектуальною працею не так усе просто: якщо мови не знаєте, вибір зовсім не великий. Є кілька російськомовних газет і сайтів, на яких можна шукати роботу, але це буде низькооплачувана робота в маленьких сімейних фірмах, що належать емігрантам. Щоби претендувати на більш серйозну вакансію у великій фірмі, потрібно знання мов (бажано декількох іноземних) і європейська освіта. Ну і як мінімум ПМЖ, а краще – громадянство.

За офіційними даними середня заробітна плата в Чехії у 2018 році становить 30265 чеських крон у місяць (близько 37333 грн.). Після сплати податків залишається приблизно 28344 гривні. Запросто роботу тут знайдуть медичні працівники, адже останнім часом у Чехії спостерігається відтік спеціалістів, приміром до Німеччини, адже там заробітна плата значно вища. Середня зарплата лікаря – близько 48000 грн. у місяць, при цьому хірурги отримують приблизно 80000 грн.

Інженер, металург, хімік, різноробочий (монтажник, електрик) можуть заробити від 48000 до 74000 грн. Що стосується некваліфікованої роботи в Чехії, то середній рівень заробітних плат – від 11000 до 22000 грн.

– На початку розмови Ви згадали про те, що навчались у Чехії. Яка у них система освіти?

– Освіта тут якісна, в університетах навчаються практично так само, як і в Україні: 3 роки – на бакалавра і ще 2 – на магістра. Є велика кількість приватних навчальних закладів, де за помірну плату (звісно, вона помірна для європейців) можна отримати диплом. У державні вузи вступити дуже важко і навчатися також. Помітив таку закономірність, що в Чехії дуже мало освічених людей. Тут вища освіта дійсно престижна. Багато молоді не мають навіть атестата, оскільки не змогли здати випускних іспитів у школі. Але це їх не дуже турбує, вони зразу ж знаходять роботу та працюють.

– Яка вартість нерухомості в Чехії?

– Оренда хороших апартаментів обійдеться близько 20000 грн. на місяць. Наші співвітчизники часто практикують спільну оренду майна і проживають до 8 чоловік разом з метою економії. Вартість комунальних послуг – близько 3700 грн. у місяць. Залежить від виду опалення і платежів за утримання будинку. Якщо, наприклад, будинок новий, із рецепцією, то платежі будуть вищі.

– Що можете розказати про громадський транспорт?

– Якщо говорити про Прагу, то тут зручна інфраструктура. Метро невеличке і чисте, всього три гілки. Дуже популярні трамваї та електрички. Весь транспорт ходить із точністю до секунди. Вартість поїздки в громадському транспорті – 30 гривень, вартість проїзного – 670 гривень.

– Що Вас найбільше здивувало у Чехії?

– Вони дуже не квапливі. Я завжди думав, що такими повільними є естонці, але це не так. Тут жодного питання неможливо вирішити швидко. Провести у квартирі інтернет займе близько тижня, а на доставку замовлених меблів можна чекати і місяць.

Тут неймовірно люблять своїх чотириногих вихованців і водять їх із собою усюди: в ресторан, кафе, зоопарк, беруть у поїздки і навіть до церкви. Причому оточуючі ніколи не подивляться косо на людину, яка прийшла в ресторан із собакою: йому посміхнуться і розкажуть про те, що «у нас теж є Жучка», а погладити кудлатого клієнта збігаються всі офіціантки, не забувши попередньо прихопити для нього миску з водою.

А ще чехи дуже економні. Витрачати великі суми тут не прийнято. Просто якщо в Україні витрачають гроші на одяг, похід у ресторан або кафе, то в Чехії – на подорожі, побутові предмети, електроніку і велосипеди. Майже кожен чех їздить відпочивати як мінімум два рази на рік: взимку – на лижний курорт, а влітку – до моря.

– Можете щось розповісти про медичне забезпечення?

– Тут дуже поширене медичне страхування. Десь за 2000 грн. у місяць можна отримати майже безкоштовне обслуговування. Та попри це все, рівень медицини не високий. Приміром, зуби я лікую в Україні, у нас дешевше і якісніше. Звісно, в них у лікарнях є хороші фахівці, але основна більшість – доволі посередні. Знову ж таки лікарі кваліфіковані переїздять на роботу до Німеччини. Наприклад, в Україні завжди можна знайти через «сарафанне радіо» хорошого лікаря, тут же – гра в російську рулетку, до кого потрапив – той і лікує… А якщо страховки немає, то обслуговування шалено дороге.

– Як щодо продуктового кошика?

– Пляшка місцевого пива – 23 грн., пляшка імпортного пива – 37 грн., пляшка вина – 165 грн. Рис – 44 гривні, молоко – 27 грн. за літр, помідори – 57 грн., хліб – близько 30 грн., банани – 34 грн., апельсини – 40, картопля – 23 гривні. М’ясо (свинина) – 225 гривень за 1 кг, сир – 282 грн., курячі яйця – 50 гривень за 10 штук.

– Чим взагалі харчуються чехи?

– Їжа в Чехії одноманітна і важка. Вони п’ють багато пива, і кухня у них – під пиво: багато жирного і смаженого. В основному м’ясо в густій підливці, картопля, мало овочів, легких салатів. Дуже мало їдять риби. Тільки раз на рік, на Різдво, на стіл обов’язково подають смаженого коропа. Якщо ви маєте на увазі щось таке популярне, то туристам чехи завжди рекомендують gulášová polévka – суп-гуляш. Готують його на основі м’яса свинини, яловичини, птиці або кролятини. Крім м’яса, до нього можуть додавати субпродукти, курячі та качині тельбухи. Загущується він борошном, яке обсмажують на вершковому маслі або салі. Традиційно подають цю страву в хлібі. Також родзинкою гастрономії можна вважати запечену свинячу рульку (Pečené vepřové koleno). Запікають її по-різному. За традиційним рецептом рулька спочатку відварюється в бульйоні або пиві з додаванням різних корінців (селери, моркви), цибулі, часнику і спецій, а потім запікається на грилі. Подається із квашеною або тушкованою капустою, картоплею, маринованими огірочками, часником і зеленню.

– Якісь традиції цікаві підмітили?

– Найулюбленіше сімейне свято у них – Різдво, яке святкують 25 грудня. Перед святом – 24 грудня – у Святвечір, прийнято привести до ладу будинок, напекти пирогів, загалом всіляко підготуватися до свята. Одним із символів Різдва, як і у нас, є ялинка. Ввечері 24-го після вечері дзвонять у дзвіночок і викликають Ежішка (місцевий Дід Мороз), який приходить і дарує всім подарунки. Цікаво, що Ежішек – по суті це Ісус. А виглядає він при цьому, як Санта Клаус.

Дуже цікаво святкують дні народження. У чеських родинах в домашній обстановці відзначаються тільки дитячі дні народження. Починаючи з 13–14 років, діти святкують дні народження з друзями. Дорослі відзначають це свято, як правило, у ресторанах або трактирах, але при цьому іменинник не зобов’язаний усіх годувати і поїти за свої гроші. Він може купити всім випивки або замовити всім однакові страви, а решта гості замовляють за свій рахунок.

– Які вони, чехи?

– Не схильні до прояву сильних емоцій – стримані і толерантні. Наприклад, коли молоді люди живуть разом, вони ніколи не скажуть про свої стосунки «ми любимо один одного», «ми не можемо одне без одного жити» і так далі. Найвірогідніше, вони скажуть щось типу «нам добре разом», «ми зустрічаємося». Говорячи про свою країну або місто, з їхніх вуст ніколи не прозвучить фраза «я люблю Прагу» – будь-який позитивний відгук із їхнього боку буде стриманішим. Те ж саме і в розмові про людей. Чехи навряд чи скажуть «товстий», скоріше – «повний», не «старий», а «старший», і так у всьому. У бесідах чехи не вітають занадто швидку мову, підняття конфліктних тем, вульгарні вирази. В той же час у них є специфічні особливості, наприклад, прийнято голосно і смачно сякатися на публіці. І роблять вони це на лекції, в церкви, театрі і навіть у ресторані.

– Як вони проводять дозвілля?

– Не дивлячись на те, що у них вся Європа – як на долоні, вихідні люблять проводити на дачах. Запасаються на два дні продуктами та зникають із міста.

Ті ж, хто залишається у Празі, в основному проводять свій вільний час у пивних, парках, торгових центрах і басейнах. У місті багато парків, на центральних вулицях для туристів постійно виступають артисти, музиканти. Гуляючи, можна натрапити на виставку картин або фотогалерею під відкритим небом.

Кожен для себе при бажанні може знайти щось цікаве: у Прагу приїжджають міжнародного рівня співаки, гастролюють театри. Що характерно для Чехії і незвично для нас – будь-яке вуличне організоване дійство, навіть новорічний концерт, триває максимально до 11 вечора, після чого люди спокійно розходяться по домівках. Сміття швидко прибирають, так що на наступний день ніяких слідів святкування вже немає. Чехи взагалі рано починають і закінчують свій день, багато офісних працівників починають роботу о 7 ранку і працюють до 16-ої, відповідно о 22-ій основна маса людей уже спить.

– Ви сумуєте за Україною, можливо, хотіли б повернутися?

– Я би хотів сказати, так, але розумієте, в Празі я живу вже 11-й рік. Звик до людей, побуту, мені тут комфортно і затишно. В Україну літаю лише на Різдво, тут у мене вже майже не залишилося родичів та друзів. Єдине, що тягне сюди, – це приємні спогади з дитинства.

Вікторія Ушакова

Джерело: Тижневик "Номер один"