Юля Чорна: «До павуків, мурах, змій та геконів швидко звикла і просто не звертаю на них уваги»
Десятки країн, тисячі людей та сотні життєвих історій. Ми підготували для наших читачів спецпроект «Наші за кордоном». У кожному випуску будемо розповідати про нову країну, в яку мігрували наші співвітчизники. Про причини, які спонукали покинути рідний край, місцеві традиції та побут.
Юля Чорна деякий час проживає у Таїланді. Це неймовірна країна з чисельними тропічними пляжами, розкішними королівськими палацами, древніми руїнами та багато оздобленими буддійськими храмами. Про звички та традиції, які притаманні мешканцям цієї країни, розповіла пані Юля в ексклюзивному інтерв’ю для наших читачів.
«У тайців навчилася терпінню та виваженості»
– Мабуть, почнемо з основного запитання: чому Ви вирішили покинути Україну та обрали Таїланд?
– Україну я не покинула. У мене тут сім’я – чоловік і син. Я приїжджала двічі, чоловік прилітав до мене. Раніше працювала в університетах викладачем, потім перекладачем, мала свою мовну школу. Але я не з тих людей, що сидять на місці і все життя роблять монотонну роботу. Перш за все мене цікавив професійний розвиток. Тому після отримання сертифіката від Кембриджу для викладачів англійської мови мені стало цікаво застосувати здобуті знання на практиці. Спочатку думала їхати в Китай – там і зарплати більші, і робота вже була в «руках», але у зв’язку із тим, що в них постійно змінюються вимоги щодо візи, мені так і не вдалося туди потрапити. Оскільки вже була мета – працювати за кордоном, обрала Таїланд, знайшла роботу, пройшла онлайн-співбесіду. Це було 11 квітня 2017 року, а 4 травня я вже прилетіла в Бангкок.
– Не страшно було, як тільки переїхали?
– Якби було страшно, я би навіть не шукала нагоди сюди потрапити. Завжди собі кажу: якщо не спробую, то не знатиму, як це. Швидше за все просто було незвично. Тут усе інакше: погода, звичаї, їжа, мода, захоплення в людей… Я багато чого навчилася у тайців. Найголовніше, мабуть, терпінню та виваженості. Дуже швидко звикла до спеки, зараз у нас літо із температурою +37 градусів. Узимку, тобто в грудні-січні, було трохи холодно – +16 градусів уночі. Для мене це теж холодно (посміхається, – авт.). До павуків, мурах, змій та геконів швидко звикла і просто не звертаю на них уваги.
«Коли подорожую, завжди використовую тайську»
– Як Ви подолали мовний бар’єр? Взагалі, з якими складнощами стикнулися?
– По-перше, в містечку Нгао, де я живу і працюю, два роки тому я була єдиною іноземкою та ще й білошкірою. Але до уваги місцевого населення швидко звикла. Найважче було спілкуватися – тут практично ніхто не розмовляє англійською, тому що місцевість досить віддалена, а знання вчителів англійської дуже обмежені. Спочатку все фотографувала, і коли потрібно було щось купити, просто показувала фото. У продавців на ринку питала назви продуктів, старалася запам’ятовувати. Гугл- перекладач не часто виручав, тому що багато людей просто не вміють читати. Більшість слів та фраз, які я зараз знаю, – завдяки моїм учням, сусідам та торговцям на ринку. Я розумію більшість із того, що тайці говорять, стараюся розмовляти тайською. Принаймні, коли подорожую, завжди використовую тайську, це одразу допомагає здобути прихильність місцевого населення. Вони тоді у всьому хочуть допомогти.
– Давайте поговоримо трохи більше про побут, ціни та соціальні гарантії. У скільки обійдеться нерухомість у Таїланді?
– Вона відносно не дорога. Можна придбати будинок за 1 мільйон бат (32 000$). Але набагато вигідніше орендувати житло. Я винаймаю однокімнатну квартиру за 95$ на місяць. За ці гроші можна винаймати і будинок з двома спальнями. На півдні, звичайно, ціни в рази вищі через… туристів.
«Практично всі тайці їздять на авто та мотобайках»
– Що вигідніше – громадський транспорт чи власне авто?
– Практично всі тайці їздять на авто (і не одному) та мотобайках. Громадський транспорт як такий найбільш розвинений у Бангкоку. Там і автобуси, і метро, і скайтрейн, і таксі. В інших містах курсують сонгтео – це таксі з двома лавками. Ви просто кажете водію, куди їхати. І він може брати інших пасажирів. Це коштує від 20 бат (15 грн.) із людини, залежно від відстані та міста. Також є мобільні додатки для виклику машин у великих містах. Це дуже вигідно!
– Скільки потрібно грошей на комфортне проживання і який рівень заробітної плати?
– Скажу так: я можу ні в чому собі не відмовляти і відкладати половину зарплати. Витрачаю приблизно 400-500 доларів щомісяця на житло, їжу, одяг, лікування (бо ношу брекети) та подорожі. Можна, звісно, більше чи менше витрачати. У великих містах витрати суттєвіші.
– А як живеться пенсіонерам? Взагалі прийнято вважати, що Таїланд – бідна країна…
– Такої пенсії, як у нас, тут немає. Переважно пенсіонери знаходяться на утриманні дітей. Тут з великою повагою ставляться до старших людей у сім’ї, державних установах, лікарнях. Після 60 років тайців безкоштовно лікують та забезпечують медикаментами у державних лікарнях. Ті, хто працював на державу, отримують якусь допомогу, але вона дуже маленька, приблизно 700 бат на місяць (600 грн.). Тому все лягає на плечі дітей. Або ж працюєш, поки можеш. Але тайці дуже підтримують один одного. Якщо хтось захворів, то всі допомагають і провідують його. Коли я потрапила в лікарню із запаленням легень минулого року, до мене приходили навіть продавці з ринку, в яких я купую овочі. А моя сусідка, 79-річна пані Ванвіса, не відходила від мене день і ніч. До речі, вона теж пенсіонерка. Їй допомагає син. Вона колишній гід та менеджер готелю на острові Пхукет. Так що в мене і тут «бабця» є (я її так і кличу).
«Смертна кара присуджується за торгівлю наркотиками»
– Якщо не помиляюся, то в Таїланді суворо дотримуються законів і досі існує таке поняття, як смертна кара?
– Це правда, закони тут суворі, особливо для іноземців. Так що краще їх не порушувати. Смертна кара передбачається за торгівлю наркотиками. Тут із цим величезна проблема. Покійний король Бубмінол приклав великі зусилля для боротьби з наркотрафіком із М’янми. Річ у тім, що на півночі Таїланду і досі проживає величезна кількість племен. Основним їхнім заняттям до недавнього часу було виготовлення та розповсюдження опію. Зараз такого немає. Тепер вони задіяні в туризмі, вирощуванні квітів, чаю, кави. Але 40 років тому там була повна розруха. Востаннє смертну кару, за моєю інформацією, застосовували років 6 тому. Великі штрафи за водіння без шолома (800 – 1 600 грн.) та непристебнуті ремені безпеки (4 000 грн.). Якщо приймуть відповідний закон, за водіння без прав доведеться викласти 8 000 грн. Відверто кажучи, це дисциплінує. Хоча є й випадки корупції на дорогах, але хабарі поліцейським зазвичай пропонують іноземці.
– Про медичне обслуговування можете розповісти?
– Так, про це можу розповідати багато. У мене є досвід (посміхається, – авт.). Скажу так: медицина тут дійсно на високому рівні. Більшість лікарів володіють англійською, багато з них навчалися в США, Канаді чи Австралії. Перший раз, коли я захворіла, мене відвезли у приватну лікарню. Другий раз – у державну. Ставлення персоналу і якість обслуговування практично не відрізняються. Перше, що мене вразило – це можливість заїзду транспортом безпосередньо у прийомне відділення (є пандуси, доріжки). На реєстрації вам видають номерок і ви чекаєте своєї черги (як правило 10-15 хв). За цей час вам поміряють тиск, температуру, пульс, зважать. Потім, хвилин за 10-15, викликають у кабінет лікаря. Лікарі тут дуже уважні: розпитують усе, оглядають, можуть призначити додаткові обстеження, які ви одразу ж пройдете на місці. Результатів потрібно чекати до 30 хвилин, вони надсилаються лікарю через внутрішню комп’ютерну мережу. Лікар робить призначення і все це записується в електронній базі. Ліки видаються безпосередньо у лікарні. І вуаля! Якщо ви відчуваєте слабкість, вас усюди возитимуть на візочку. Ніяких «подяк» чи конвертів. Усе оплачуєте в касі після отримання допомоги.
Також у Таїланд приїжджають робити пластику. Самі тайці теж є фанатами пластичної хірургії. Маю багато знайомих, які зробили собі ринопластику, ліпосакцію та грудні імпланти. Тайці зациклені на красі. Вони не люблять засмагати, тому що засмагла шкіра – ознака бідності. Я постійно отримую компліменти на рахунок свого носа (він не приплюснутий). І ще вони не люблять повних, хоча самі постійно щось їдять.
«Їла личинки шовкопряда та інших комах, вони дуже смачні, особливо з пивом»
– А як щодо продуктового кошика, яка вартість продуктів?
– Усе відносно. Місцеві продукти не дорогі. А от все, що імпортоване, дуже дороге. Наприклад, м’ясо курки – 40 грн. за кілограм, свинина – 82 грн. Картопля (яку важко знайти) – 40 грн. У таку ж ціну помідори, яких тут не так багато. Яйця – 33 грн. за 10 штук, рис – 25-75 грн. за кілограм залежно від сорту, сир – 400 грн. за півкілограма.
– Чим в основному харчуються тайці і як Вам їхня кухня?
– Спочатку було важко звикнути до гострої їжі. Хоча у тайській кухні є безліч негострих страв. Проте найвідоміші, такі як, наприклад, сом-там (салат із папаї) чи том-ям (суп із креветками) справді можуть бути надто гострими. Сьогодні я їм практично все. Перші два місяці купувала їжу, закривалася в кімнаті і їла, плакала, кашляла, вкривалася потом, червоніла, запивала літрами води, поки звикла до чілі. Тепер просто не уявляю собі страви без нього. Коли прилітаю додому, додаю до всіх українських страв. Інакше мені просто не смакує (сміється, – авт.). До речі, на рахунок скорпіонів та різних комах – їх не їдять тут щодня. Це дійсно «замануха» для туристів. Проте я їла личинок шовкопряда та інших комах, яких дійсно вживають у сільській місцевості. Вони дуже смачні, особливо з пивом. Ще куштувала жаб. Їх вирощує одна моя колега. Загалом тайська кухня – моя улюблена.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812