Одного разу, десь за тиждень після вторгнення росії в Україну, перебуваючи в бомбосховищі, помітила в кутку чоловіка, який плакав. Він відвертався до стіни і прикривався руками, щоби ніхто не помітив його сліз. Але плечі, які здригалися, видавали його справжній стан. Сідаю поруч, заспокоюю, намагаюся розговорити…
Цей чоловік (назвемо його Романом) приїхав до Тернополя із ближнього села. Односельці, які вирушали у військкомат добровольцями, покликали його із собою: «Давай, ти ж мужик!» Роман не зміг відмовитися, а вже в Тернополі навмисне відстав від компанії та після сирени опинився у бомбосховищі разом зі мною. «Розумієте, я не зможу вбити. Не зможу! Я не витримую навіть вигляду крові. Готовий волонтерити, допомагати, віддавати усе зароблене на армію, але вистрелити – не зможу!». Запитую, чому так гірко плаче? Роман опустив очі: «Мені дуже соромно, що я такий – боягуз… Як мені зараз до села повертатися? Усі мене зневажатимуть та принижуватимуть… Адже я – не справжній чоловік, а слабак…»
Гендерні стереотипи є підґрунттям не лише для порушення лише права жінок. Описана історія демонструє, як від зашкарублих суспільних уявлень потерпають і чоловіки. «Сильна половина людства, ідеальний чоловік, справжній герой, хлопці не плачуть» – ці широко вживані фрази змалку формують у хлопців чіткі рамки, за вихід з яких їх може очікувати не просто нерозуміння оточуючих, а й глузування та приниження.
Чому плакати не соромно, а потрібно
Сльози не обумовлені статтю. Це – природний спосіб реагувати на емоції. Стереотипи про те, що чоловіки не плачуть, – результат гендерної соціалізації, за якої жінка отримує умовне «право плакати», а чоловік начебто ні, бо «має бути сильним».
Тернополянин Віктор З. – частий пацієнт лікарів-дерматологів. Постійні стреси на роботі та домашні конфлікти вилилися йому в появу нейродерміту на шкірі рук. Віктор тривалий час лікується, але симптоми час від часу повертаються. «Лікарі неодноразово наголошували, що мені потрібно навчитися знімати нервову напругу, – розповідає Віктор. – Один із найкращих механізмів – виплакатися. Але я психологічно не готовий до сліз! Мені змалку батьки говорили, що хлопці ніколи не плачуть, що сльози – це тільки «дівчаче» право, що вміння їх стримувати – ознака сильного чоловіка. Мене навіть сварили за те, що я плакав… Тому я, здається, з підліткового віку жодного разу не пустив ані сльозини. Навіть якщо дуже хотілося».
– Явище, коли сльози дитини будь-якої статі викликають негативну реакцію у дорослих, коли вони сварять дитину за те, що вона плаче, відкинувши причину сліз, називається соціалізацією суму через покарання, – пояснює докторка психологічних наук, професорка Західноукраїнського національного університету Надія Буняк. – Недиференційована сварка і постійне покарання дитини породжує ситуацію замкнутого кола, яке не дає можливості малечі виразити свій сум чи гнів без того, щоб не накликати покарання. Це стає джерелом самоізоляції дитини, надмірного страху емоції суму. У свідомості малечі формується зв’язок між сумом і страхом – що плач автоматично тягне за собою покарання.
— Сльози — це зовсім не прояв слабкості… Чому плакати корисно? Бо ви допоможете собі й перестанете витрачати сили на утримування напруги, — каже психотерапевтка Анастасія Свердел. — Сльози звільняють емоційне накопичення і навіть знеболюють, бо зі сльозами організм виділяє природний «опіум» для полегшення болю. Силою утримувати сльози — це боротись із собою. Але навіщо?
Чоловіки живуть менше за жінок – це тенденція багатьох країн. Однак статистика Європейського кардіологічного товариства свідчить, що українські чоловіки відносно молодого віку помирають у 6 разів частіше, ніж в інших країнах ЄС. І часто це пов’язано із тим образом «справжнього чоловіка», який їм нав’язують. 81% чоловіків жодного разу не відвідували психолога. Бо дбати про психологічне здоров’я ще більше засуджується суспільством з точки зору «справжнього, мужнього чоловіка», який ніколи не скаржиться та не ділиться емоціями (бо цьому його вчили з дитинства).
Тому в той час, коли дівчата отримують емоційну розрядку, розповідаючи про свої проблеми подругам або родичам, чоловіки змушені приховувати свої проблеми до останнього. Накопичення негативних емоцій згубно впливає на психологічне здоров’я, але дослідження вчених із Сінгапуру наочно продемонструвало масштаб цієї шкоди. Згідно з результатами дослідження, чим більше учасники відповідали стандартним уявленням про маскулінність (іншими словами — були мовчазними, рідко скаржилися та брали на себе багато обов’язків), тим більше у них було психологічних проблем і вища ймовірність покінчити життя самогубством. І хоча загалом депресія діагностується у чоловіків вдвічі рідше, ніж у жінок, однак рівень самогубств серед чоловіків принаймні втричі вищий. Вчені вважають, що це зумовлене тим, що виявити зовнішні прояви депресії в чоловіків значно важче. Окрім того, стрес і тривожні стани більше ніж удвічі підвищують ризик серцево-судинних захворювань, а в разі хвороби — ускладнень та смерті. Все це в основному – через стереотипний тиск на чоловіків щодо вміння стримувати свої емоції.
«Хлопчачі» і «дівчачі» кольори та іграшки
«Тепер купуй мені тільки рожеве», – безапеляційно заявила мені донька, повернувшись зі школи. Запитую, чому раптом така зміна вподобань, адже досі вона надавала перевагу відтінкам фіолетового. «Тому що дівчатка носять рожеве», – повторила дитина десь почуту фразу, адже пояснити суть цього твердження, звісно ж, не змогла.
Здавалося б, яка може бути шкода від гендерних стереотипів щодо кольорової гами? Це наче й не порушення прав, а просто якась традиція: дівчаткам – рожеве, хлопчикам – блакитне…
Але річ у тім, що суспільство й досі надає перебільшеного значення статі дитини буквально від народження. Ціла індустрія різноманітних послуг для влаштування гендерних вечірок майбутнім батькам, святкувань народження та хрестин дитини побудована суворо в блакитно-рожевій гамі. Згодом це переноситься на оточення малечі – кольору шпалер в її кімнаті, «дівчачих» чи «хлопчачих» іграшок, кольорової гами одягу тощо. Я пам’ятаю, як обурена була моя донька на свій четвертий день народження, коли ніхто з гостей не поцікавився її уподобаннями, надарувавши різних видів ляльок. Але моя дитина залюбки гралася «поліцейською» машинкою та радіокерованим трактором.
Дитячі іграшки, як і колір одягу, часто є сегрегованими за статтю: хлопчикам дарують машинки, конструктори, іграшкову зброю, а дівчаткам – ляльки і візочки, іграшкові набори посуду тощо. Тим самим з дитинства дітям нав’язується майбутня соціальна роль в суспільстві (чоловіки – успішні творці і захисники, жінки – майбутні мами і домогосподарки), а також те, що визначальним у житті є не здібності та інтереси, а стать.
Насправді діти не народжуються з уподобаннями, замість них їх визначило суспільство. Якось я познайомилася з мамою хлопчика, який любив гратися ляльками. Він постійно голосно плакав, коли вони йшли гуляти, бо мама забороняла йому брати надвір улюблені іграшки. «Ну як це буде виглядати – хлопець із лялькою? Це ж мені соромно за нього буде!» – виправдовувала свою поведінку жінка. Як при цьому почувається її дитина і чи не буде їй самій соромно з лялькою, маму взагалі не цікавило. Адже для неї суспільні стереотипи мали значно більшу вагу, ніж інтереси сина. І такі випадки – далеко, на жаль, не поодинокі.
Тренди із кольорами, «притаманними» певній статі, супроводжують дитину і в дорослому житті. Досить лише зайти в магазини одягу і одразу біля входу буде зрозуміло, де відділ для жінок (з барвистими кольорами), а де – для чоловіків (нейтральні або темні відтінки). Згадайте, як часто вам доводилося бачити в чоловічих магазинах одяг, скажімо, рожевого кольору? Не дивно, якщо відповідь буде «ніколи».
Сегреговані за статтю іграшки також із часом впливають на становлення дитини в дорослому житті. Їхній вплив проявляється на такому підсвідомому рівні, що мало хто бачить у цьому причинно-наслідковий зв’язок. «Ляльки для дівчаток» у свідомості перетворюються на «діти – це турбота жінки», «машинки тільки для хлопчиків» – у стереотипи щодо водійок і невпевненість жінок у водінні авто тощо. Такі стереотипи можуть сформувати у дітей уявлення, що вони не здатні розвиватися у сфері, яка не відповідає, на думку суспільства, їхній статі. Наприклад, хлопчиків можуть висміювати за заняття вишивкою чи професію візажиста, дівчаток – за заняття силовими видами спорту чи роботу на автосервісі. І все це починається задовго до того, як дитя з’явиться на світ. З перших «невинних» запитань вагітній жінці: а хто у вас буде – хлопчик чи дівчинка? З перших пелюшок рожевого і блакитного кольорів. А вже згодом і батьки, і соціум (садочок, школа, друзі в дворі) активно закладають в дитячий мозок численні стереотипи з додатком «ти ж хлопчик» чи «ти ж дівчинка».
Тож якщо ми хочемо бути щасливими і щоби щасливими були наші діти, мусимо починати зміни із себе і не поширювати нічим не підкреслені стереотипи. Адже щаслива та людина, яка самореалізована.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: гендерні стереотипи, гендерні стереотипи про іграшки, гендерні стереотипи про кольори, гендерні стереотипи про чоловіків, гендерні стереотипи про чоловічі сльози, маскулінність