На минулому тижні Тернопільщина отримала нового голову обласної ради. Ним став «свободівець», екснародний депутат України двох скликань Михайло Головко. Про те, як формувалася більшість в обласній раді, чому єдиним кандидатом на голову став саме пан Михайло та чи пропонувалися посади нині вже опозиційній політичній силі «Європейська Солідарність», яка стала переможцем виборів до облради, Михайло Головко розповів нашим журналістам в ексклюзивному інтерв’ю.
«На відміну від інших партій, ми нікого не дурили і не брехали, а робили все відкрито»
– Пане Михайле, Ви вже 15 років у великій політиці. Дехто зупиняється, і вона йому стає нецікавою, однак Ви завжди знаходите для себе виклики…
– Після минулорічної поразки у виборах до Верховної Ради, в яких я боровся не з конкурентами, а з брендом, і де мені не вистачило декілька голосів для перемоги, я багато чого переосмислив. Перемоги людину нічого не вчать, а поразки вчать, і якщо зробити з них правильні висновки, то можна рухатися вперед. Можливо, та поразка на даному етапі життя потрібна була мені, щоби я зупинився, подивився по сторонах, змінив деякі пріоритети. Моя сім’я дуже страждала, особистого життя практично не було. П’ять днів я був у Києві, після робочого тижня, зазвичай у п’ятницю, були прямі ефіри на телебаченні, вночі приїжджав у Тернопіль, до 9-10 години спав, бо був дуже виснажений. Буквально кілька годин був з родиною і знову особисті та ділові зустрічі, партійні збори тощо. А по неділях об’їжджав п’ять-шість сіл, де зустрічався з виборцями мого округу. І так було 6 років! Я люблю працювати, не можу сидіти на місці, фізично не втомився, а от морально було дуже складно. Насамперед у тому плані, що дружині Мар’яні потрібно було все тягнути на собі. Спершу в нас був один син. Тільки став народним депутатом, народився другий, а потім і третій. Їм було дуже важко, добре, що допомагала теща. Коли ж народився четвертий син, то я вже був удома і міг приділити більше часу дружині та дітям. Паралельно добре засвоїв політичний урок, який мені дали парламентські вибори, перегрупувався і пішов далі.
– «Свобода» отримала свого голову обласної ради…
– Ми йшли на вибори з єдиною метою – виграти виборчі перегони до Тернопільської обласної ради й отримати посаду голови облради. Але не дотягнули до того, чого прагнули, – «Свобода» зайняла друге місце на виборах. А от із другою частиною впоралися. Насправді при обранні голови обласної ради не настільки важливо, скільки мандатів отримала партія на виборах, головне – за кого у сесійній залі проголосують депутати. У нашому випадку потрібно було отримати підтримку не менше 33 депутатів, які в таємному режимі тебе оберуть, і тоді ти стаєш головою. Ніхто не вніс жодної кандидатури, окрім мене. Депутати її підтримали. Тепер потрібно залишити певні суперечності у стороні і спільно працювати на розвиток Тернопілля. Свого часу «Свобода» вже мала голову обласної ради. Вперше в Україні націоналіст Олексій Кайда обійняв таку високу посаду. Ми хотіли реваншу після 2015 року, коли, незважаючи на певні домовленості, наша політсила опинилася в опозиції в обласній раді. До того ж вважаю, коли спільно працюють обласна і міська ради, де, до речі, більшість і мер – теж «свободівці», то у виграші всі: область, громада, тернополяни. Ключове питання – потрібно розвивати і підтримувати один одного, бо коли хтось говорить, що ми маємо по-різному працювати, в деякій мірі, можливо, й так, самостійність має залишатися, але не може бути успішною область без розвитку обласного центру і навпаки. Між ними має бути порозуміння та співпраця, і лише тоді буде результат.
– Для багатьох здається дивною ситуація, що партія, яка набирає найбільшу кількість голосів на виборах, не отримує жодної керівної посади.
– У політиці було дуже багато подібних випадків, тут нічого дивного немає. Між «ЄС» і «Свободою» дуже складні відносини. Крім політичних, ще й особисті. Не все так просто. Пригадую, як п’ять років тому в обласній раді попереднього скликання були свої нюанси. Тоді «свободівці» пропонували Олега Сиротюка на голову обласної ради. Було навіть підписано коаліційну угоду, де стояли підписи Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, які обіцяли підтримку кандидату від ВО «Свобода». А хто тоді став головою облради ви, мабуть, добре знаєте.
– Тобто через 5 років сталося алаверди.
– Ні! На відміну від інших партій, ми нікого не дурили і не брехали, а робили все відкрито. Так, ми вели перемовини в тому числі і з «ЄС», але не зійшлися у певних питаннях. Зокрема, їхнього представника не хотіла підтримувати більша частина депутатського корпусу, а мене захотіли.
«Ми були готові до співпраці з «ЄС», але на нашу пропозицію щодо першого заступника вони не погодилися»
– Особисто Ви, коли стали головою обласної ради, не пропонували представникам «ЄС» посаду, скажімо, того ж заступника, адже ми пам’ятаємо період, коли у Верховній Раді більшість була за Партією регіонів, а для балансу влади посаду заступника спікера отримав опозиціонер і Ваш однопартієць Руслан Кошулинський?
– Ми зрозуміли одну річ: всі керівниками бути не можуть! Є три керівні посади, а в раду ввійшли шість партій і всі хочуть посаду голови або заступника. У тій конфігурації надзвичайно складно задовольнити всіх. Ми були готові до співпраці з «Європейською солідарністю», але на нашу пропозицію щодо першого заступника вони не погодилися, їхні очільники бачили тільки свого представника головою облради. Навіть попри те, що керівні органи нині сформовано, я й далі пропоную депутатам від «ЄС», «Батьківщини» активно працювати в обласній раді, брати на себе відповідальність та очолювати постійні депутатські комісії.
– Чому саме Вас, а не, скажімо, багаторічного голову обласного осередку «Свободи» партія делегувала на посаду голови облради?
– Всі рішення ухвалюємо у середині партії і з єдиною позицією виходимо назовні. Щодо Сиротюка скажу, що саме я, а не він ішов першим номером у списку «Свободи» до обласної ради. Ми поділили обов’язки, Олег на виборах займався технічною роботою, а я – публічною. Сиротюк як досвідчений партійний керівник зав’язав на собі організаційні моменти. З ним ми свого часу прийшли в політику і з тих пір 18 років разом. Свого часу Олег Сиротюк обійняв посаду голови адміністрації, я ж залишився працювати в раді. У нас були компромісні домовленості, і якщо в цій моделі конфігурації є перевага в мене, то Олег мене підтримав. Однозначно, без його підтримки я би не зміг виграти змагання за посаду голови обласної ради. Так, конкуренція завжди присутня у всіх, може, в інших партіях є чвари і таке інше, але в нас подібного немає. Ми – одна команда, яка приймає узгоджені з керівництвом партії рішення.
– Хто першим привітав Вас із обранням головою обласної ради?
– Першими привітали депутати ще під час підрахунку голосів. Вітання отримав і від дружини, яка хвилювалася, водночас упевнена, що я справлюся.
«Мене хотіли позбавити депутатської недоторканності й арештувати за те, що тоді захистив українську компанію «Мрію»
– Політичні опоненти закидають Вам відношення до видобутку торфу в Шумському районі. Наскільки ця інформація відповідає дійсності?
– Мені закидали дуже багато, приписують статки, заводи, банки, ринки. Це повна маячня і вигадки. Жодного відношення до торфу я не маю, і те, що цей завод мені не належить, можна перевірити. Будучи народним депутатом, до мене звернулися люди. Той завод на Шумщині збанкрутів і мав борги. Із зацікавленими особами пробували його запустити, щоби створити робочі місця, але, на жаль, нічого не могли зробити, бо не було зацікавленості людей у владі. Завод нині не працює, він, за моєю інформацією, йде під приватизацію, а доводили його до банкрутства спеціально.
– А яке Ваше ставлення до торф’яних котелень, які нині так активно запроваджує в Тернополі Ваш однопартієць Сергій Надал?
– Це альтернатива газовій монополії, у тому числі здешевлення тепла, відповідно економія бюджетних коштів. Плюс і політичне рішення – це відхід від російського газу. Бо ці всі байки Порошенка про те, що ми відмовилися від російського газу і купуємо європейський – це неправда. Ті 80 компаній, про які говорять, що вони постачають газ із Європи, насправді отримують його напряму з Росії. Тому будь-яке зменшення споживання газу йде у плюс. Взагалі моє бачення таке: якби через систему утеплення, модернізації котелень, програм теплозабезпечення ми скоротили споживання газу на 60% та збільшили видобуток українського газу, то можна було би повністю відмовлятися від його імпорту. Але на сьогоднішній день цього немає, тому те, що робить міський голова – економить кошти для бюджету, модернізує, вкладає в громаду – сприймаю як позитив.
– Ще один резонансний момент у Вашій політичній кар’єрі. Свого часу Ви блокували податковій проводити перевірку на території агрохолдингу «Мрія», заявивши, що там знаходиться громадська приймальня народного депутата.
– Я завжди відстоював вітчизняного виробника, підприємців і підприємства, які працюють в Україні і в області, всіх сумлінних платників податків. Будучи народним депутатом та маючи дружні відносини з директорами «Мрії» і її працівниками, коли вони звернулися з проблемою, що на них влада Януковича «тисне» і їх рейдерським захопленням хочуть знищити, я не міг залишитися осторонь. На той час на цьому підприємстві працювали десятки тисяч робітників, «Мрія» була найбільшим платником податків в області, вкладала великі інвестиції, затягнули мільярдні кредити в Україну. То хіба не вартує її захищати? Після тих подій у 2013 році генпрокурор Пшонка проти мене відкрив кримінальну справу, мене хотіли позбавити депутатської недоторканності й арештувати за те, що я тоді захистив ту компанію. Вважаю, що тоді зробив усе правильно, адже боровся за інтереси тернополян, громади і тернопільського бізнесу, який працює та платить податки, створює робочі місця.
– Але в кінцевому результаті «Мрія» збанкрутувала…
– Так, держава поставила за мету це зробити. Коли до влади прийшов Петро Олексійович Порошенко, то було дано команду «роззути» «Мрію», і їм це вдалося. Я був у Гонтарєвої (колишня голова НБУ, – авт.), спілкувався з нею, просили в неї кредитування, щоби перекредитувати «Мрію», але цього не дозволили зробити і в кінцевому результаті віддали холдинг не українським бенефеціарам. Я противник того, щоби землю віддавали іноземцям, а Україну перетворювали на сировинний придаток. Не буду адвокатом «Мрії», з колишніми її власниками не контактую, але у той час по-іншому вчинити не міг.
– А з приймальнею – це була фішка?
– Ні, я там і справді відкрив приймальню. Просто, можливо, ми не встигли все офіційно і гарно зробити з табличками. Але у мене були всі дозвільні листи щодо відкриття приймальні. На той час народний депутат мав недоторканність. А його приймальня – це можливість захиститися від силового тиску прокуратури, СБУ, податкової поліції тощо. І вони йшли на поводу в сина Януковича – Олександра, який поставив за мету забрати «Мрію». Я ж, молодий та недосвідчений депутат, пішов наперекір системі, не побоявся виступити і захистити місцевий бізнес. Тоді отримував погрози, на мене чинився тиск, всеукраїнські телеканали показували мене як негативного героя, проти якого відкрили кримінальну справу. Мав відкриті конфлікти із представниками Януковича на Тернопільщині – Хоптяном і Гочем, але я їх не боявся, робив усе щиро й відкрито. І так завжди було в мене по житті. Пам’ятаєте, будучи ще депутатом Тернопільської міської ради, брав участь у всіх акціях протесту проти поліції, «Беркута». Із побратимами завжди стояв на боці людей і ніколи не давав задню. Це була моя позиція, і вона мене нині привела на посаду голови Тернопільської обласної ради.
«Я самодостатній чоловік, тому не особливо заглядатиму в зарплатну відомість»
– Завжди вважалося, що голова обласної ради – це друга особа області, а голова ОДА – перша. У зв’язку з останніми адміністративними реформами та Вашим приходом до керівництва облради, чи може цей баланс змінитися у бік представницької гілки влади?
– Сподіваємося, що місцеве самоврядування буде підсилено і врешті-решт будуть створені виконавчі комітети в обласній раді. В ідеалі так мало би бути. Але для цього на центральному рівні треба прийняти ряд законодавчих актів. Можу сказати, що процес у цьому напрямку йде, в ОДА ж має залишитися тільки префект, тобто представник президента, який відповідатиме за дотримання законності.
– Ті, хто приходить на високі посади, подібні Вашій, ставлять перед собою певні цілі. Які вони у Вас, хоча б ТОП-5, щоби, скажімо, через 5 років Вашої каденції запитати про їхнє виконання?
– У першу чергу ми маємо використати свою логістичну (транзитну) перевагу, адже наша область знаходиться у центрі Західної України. Щоби це зробити, маємо відремонтувати всі автошляхи до обласних центрів-сусідів. Ключове моє завдання – реанімувати аеропорт. Про це я говорив, ще будучи в статусі народного депутата, з конкретними пропозиціями приходив у кабінет свого попередника. Але тоді особи, від яких залежало вирішення цього питання, впиралися і під будь-якими приводами казали: «Ні!» Вважаю, зрушити це питання з мертвої точки можна при одній умові – міська й обласна ради мають об’єднати свої зусилля.
За ще одним нашим амбітним проєктом Тернопільщина має стати центром туризму. Повинна бути структура, яка б реально працювала, заробляла на себе і популяризувала наш туристичний потенціал (пам’ятки культури, природні краєвиди тощо). Також я завжди підтримував селян, адже у двох скликаннях був депутатом сільського виборчого округу. Ключова проблема – це робота на селі. З командою будемо впроваджувати споживчі кооперативи. І хороші приклади в цьому напрямку вже є. Нехай там працюють, можливо, і не так багато людей, декілька десятків, але початок покладено. Буду працювати, щоби їх було набагато більше, відповідно люди мали би роботу, а не їздили на заробітки за кордон. Одним зі своїх головних завдань бачу створення індустріального парку, у тому числі, можливо, спільно з Тернополем. Щоби він реально запрацював і в наш край пішли інвестиції.
Загалом маю стратегічні цілі, які окреслені і які маємо вирішувати.
– Чи не боїтеся, що за адмінреформою Тернопільську область як депресивну можуть ліквідувати?
– Зроблю все можливе, щоби цього не сталося. І можу пообіцяти всім жителям області, що як мінімум ближчих п’ять років моєї каденції Тернопільська область збережеться окремою адміністративною одиницею України. Водночас працюватиму над тим, щоби Тернопільщина піднялася і не займала у державі найнижчі показники за рівнем соціально-економічного розвитку.
– Чи вже дізнавалися, яка заробітна плата голови облради?
– Оклад голови обласної ради 19 тис. грн. Я самодостатній чоловік, тому не особливо заглядатиму в зарплатну відомість, головне для мене – робота на благо тернопільського краю. Водночас зазначу, що як і кожна робота, вона має бути оплачувана. Тому якою за законодавством визначена зарплата керівника облради, такою вона є. Хоча й справді, ключова проблема людей – це низькі заробітні плати. У Тернопільській області вони одні з найнижчих по Україні, і наше завдання цю ситуацію виправляти та підняти купівельну спроможність наших жителів. Свого часу, ще будучи студентом, мав можливість працювати на будівельних та польових роботах в Італії та Німеччині, відчув смак заробітчанства. Повернувшись в Україну, зрозумів, що це не той шлях, яким мають іти українці, тому прийняв для себе рішення змінювати свою державу. Чому наші земляки, які мають по декілька освіт, працьовиті та відповідальні, мають їздити у далекі світи і працювати на когось.
– І власне тоді Ви вирішили для себе піти в… політику?
– Те, що побачив за кордоном, стало для мене поштовхом у житті. Повернувшись із заробітків, знайшов себе у політиці, вступивши у 2004 році до Соціал-національної партії України (СНПУ). Потім вона змінила свою назву на «Свобода», з якою я нерозривно пов’язаний останніх 16 років.
– Окрім Вас, депутатський мандат нещодавно отримала ще й Ваша дружина Мар’яна. Це було спільне рішення йти у владу сімейним підрядом?
– П’ять років тому Мар’яна теж виявляла таке бажання, але я її відмовив, просив більше уваги приділяти дітям. Цього ж разу я вже не відмовляв. Хоча це для неї перший досвід участі у виборах, вона показала хороший результат, зайнявши за довірою тернополян третє місце зі всіх кандидатів від «Свободи». Напевно, як і кожна жінка в цьому житті, Мар’яна хоче себе реалізувати. Так сталося, що вона цього не могла зробити раніше, займаючись вихованням дітей, тепер же у неї буде така можливість. Їй цікаво проявити себе у громадсько-політичному життя, і думаю, їй усе вдасться.
– А хто ж тоді займатиметься вихованням дітей, якщо тато й мама пішли в політику?
– Нині більше піклується про наших синочків теща та няня, на жаль, мої батьки досі закордоном. Сподіваюся, весною вони приїдуть і вже залишаться в Україні.
Віталій Попович
БЛІЦ-ОПИТУЦВАННЯ
– Де мешкає сім’я Головків?
– У Тернополі на вулиці Наливайка у нас є 4-кімнатна квартира, яку свого часу придбали спільно з моїми батьками.
– На чому їздить новий голова облради?
– Раніше пересувався на власній автівці «Хонда CR-V», а минулого року придбав у США «Хонду Пілот» 2016 року випуску. Більша сім’я потребувала більшого транспортного засобу, попередня автівка була п’ятимісна, а теперішня – семимісна.
– Бачу у Вас на руці годинник, мабуть, дорогий?
– Це дійсно гарний годинник. Мені сподобався його дизайн, однак він не дорогий. Не повірите, вартує менше 200 доларів. А придбав його в Америці, коли провідував батьків. Фірма – «Tommy Hilfiger», до речі, цей бренд більше спеціалізується на одязі.
– Вище Ви зазначали, що самодостатня людина. А чи можна назвати Вас багатим?
– Багатий своєю сім’єю, дітьми, батьками, друзями. Тішуся і насолоджуюся, коли є можливість більше часу їм приділити. Щодо коштів, то, звичайно, життя щоразу дорожчає, але, слава Богу, на утримання сім’ї вистачає і додаткових приробітків мені не потрібно.
– Чи маєте хобі?
– Коли з дружиною подорожуємо, то купуємо тарілочки з виглядом місць, які відвідали. Також маю хорошу бібліотеку із книг на тему історії, політики та економіки.
– Знаю, що Ви багато долучалися до будівництва пам’ятників українським героям. Особисті кошти виділяєте чи звертаєтеся до бізнесменів?
– По-різному буває. Інколи й долучаються підприємці, місцева влада зазвичай робить благоустрій та фундамент, а на дороговартісні роботи, як то оплата праці скульптора і придбання матеріалу на пам’ятник, вишукую кошти сам. В Україні споруджено чотири персональних пам’ятники героям Небесної сотні, три з яких за моєї безпосередньої участі. Це Олександру Капіносу в селі Дунаїв Кременецького району та у Збаражі – Назарію Войтовичу та Устиму Голоднюку.
– Як тримаєте себе у формі, адже політика зазвичай виснажує організм?
– Займаюся спортом, відвідую тренажерний зал, плавальний басейн, роблю пробіжки, граю у футбол. Загалом веду здоровий спосіб життя – не палю і практично не вживаю спиртного.
– Чи маєте улюблене місце відпочинку в Тернополі?
– Дуже люблю Тернопіль, насолоджуюся його красою, комфортом та охайністю. Це справжнє європейське місто. Живу на «Новому світі», вікна квартири на 9-му поверсі виходять на став. Люблю милуватися панорамою нашого озера.
– Куди їздить на відпочинок сім’я Головків?
– Зазвичай це Карпати. Мій хороший товариш має готель, і ми туди, на жаль, не так часто, як би того хотілося, заїжджаємо. Діти ж більше люблять море, куди намагаємось хоча б раз на рік поїхати. За комфортом та зручністю вибираємо все-таки морське побережжя Туреччини.
– Який був від Вас останній подарунок дружині?
– У вересні в неї був день народження, подарував Мар’яні сережки.
– У Бога вірите?
– Так, відвідую служби як у православних, так у греко-католицьких храмах. Зазвичай, коли зустрічаюся з виборцями, то роблю це біля церкви після служби.
– В одязі вибагливі?
– Користуюся українськими брендами. Зараз, спілкуючись з вами, одягнений у костюм від «Арбера». Я ніколи не був прихильником зайвої трати на одяг. Може, я у цьому плані педант, для мені головне, щоб одяг був охайний і чистий.
– Яким харчам віддаєте перевагу і чи щось самі готуєте?
– У їжі не вибагливий, однак найбільше люблю борщ та вареники з картоплею і сиром. Останні кожної неділі готує дружина. Хоча доводиться харчуватися по- різному, загалом люблю домашню їжу, після неї не маю проблем зі шлунком. А от щодо готування, то можу це робити (приготувати м’ясні страви чи відварити макарони), але… не хочу (сміється, – авт.).
Джерело: Тижневик "Номер один"
3413