За місяць-два в Україні розпочнеться новий політичний сезон – стартують вибори до місцевих органів влади. Якщо «Слуги народу» нічого не вигадають, то за календарним планом вибори мають відбутися наприкінці жовтня. Ситуація для тернопільських політиків не проста, адже більшості з них доведеться змінювати політичну орієнтацію (для багатьох із них – не вперше). А це, по-перше, чергові поклони до очільників «популярних» нині партій, по-друге, доведеться пояснювати своїм виборцям, через що сталася партійна рокіровка.
На жаль, Україна не доросла ще до рівня цивілізованих країн, де є кілька провідних партій і перехід з однієї до іншої – не можливий у принципі, адже виборці цього не зрозуміють. І навіть якщо там такий «трансфер» станеться, кар’єра такого політика стрімко попрямує донизу. А все це відбувається тому, що у провідних країнах світу на першому місці стоїть ідеологія партії. Їх багато не може бути, тому, до прикладу, в США є Демократична та Республіканська партії, які незмінно перемагають на президентських виборах з 1852 року та контролюють Конгрес Сполучених Штатів з 1856 року. Схожа ситуація у Великій Британії, де на провідних ролях, змінюючи одна одну, перебувають Лейбористська та Консервативна партії. Недалеко втекли і в Німеччині, де при владі постійно знаходяться дві політсили – Християнсько-демократичний союз та Соціал-демократична партія. Таке домінування двох партій у політичному житті цих країн протягом тривалого часу пов’язане, з одного боку, політичними традиціями та консерватизмом, а з іншого – бажанням зберегти стабільність у суспільстві та державі.
«Де два українці, там три гетьмани» – це прислів’я давно ходить Україною. Тому й маємо ситуацію, коли на 1 січня 2020 року в Україні офіційно зареєстровано 349 політичних партій. Про більшість із них ніхто не чув, та й тих, хто ще вчора був на слуху, сьогодні вже забувають. Скажіть, навряд чи нині хтось пригадає популярні партії 1990-х та початку 2000-х: Народну партію, «Нашу Україну», «Фронт змін», Соціалістичну партію. Можливо, за назвою вони ще в когось на слуху, але за своєю суттю – навряд. А все тому, що ідеологія ніколи не була сильною стороною сучасних українських політичних партій. Радше чинниками створення політсил були лобіювання особистих інтересів та можливість участі у виборчих кампаніях. А відколи в Україні запрацював політичний франчайзинг і партії перетворилися на товар, про ідеологію варто забути взагалі.
Схожа доля попередників чекає молодших їхніх братів. Після останніх парламентських виборів усе йде до того, що кануть у лету «Громадянська позиція», «Самопоміч», «Народний контроль», «Народний фронт», Радикальна партія. А все тому, що ці політсили формувалися за «вождівським», а не ідеологічним принципом, коли ті ж Гриценко, Садовий, Добродомов, Яценюк, Ляшко будували свої партії під себе. Виборці, розуміючи, що їх просто використали, більше не мають довіри до цих людей. Останні не дуже цим переймаються, бо, використавши партійний бренд один раз по повній, до кінця життя забезпечили собі безбідне життя. А що ж робити депутатам нижчих рівнів? Правильно, шукати новий політичний дах, чим вони нині активно займаються. Це ж саме можна сказати і про представників партій-старожилів місцевого розливу – «Свобода» та «Батьківщина», з яких теж будуть втікати «штики», адже перспективи отримати мандати у них мізерні.
До кого ж політичні пристосуванці будуть бігти? Навряд чи різного роду проросійські партії на наших теренах приживуться, а от до пропрезидентської партії «Слуга народу» та «Голосу» відомого співака Святослава Вакарчука нині виростає черга. Це й не дивно, під брендом цих політичних сил практично гарантовано можна потрапити у раду місцевого рівня. І Тернопільщина у цьому плані не виняток! Перші дзвіночки вже з’являються, а масовим цей процес буде десь наприкінці весни – на початку літа, коли політикам доведеться розкривати карти. Тернополянам же потрібно добре подумати, чи варті уваги політичні перебіжчики, які змінюють партійні кольори, як рукавички, бо… не можуть жити без влади і не впливати на фінансові потоки. Це в них у крові…
Джерело: Тижневик "Номер один"